ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2006 р. Товариство звернулось до суду з позовом про стягнення з Підприємця 3800 грн. збитків, 722 грн. інфляційних нарахувань, 160,54 грн. відсотків річних з мотивів невиконання відповідачем зобов'язання по виготовленню меблів за угодою сторін, укладення якої підтверджується квитанціями до касових ордерівНОМЕР_1від 19.02.2003 р. та від 26.04.2003 р.

Підприємець проти задоволення позову заперечував, посилаючись на невиконання позивачем зобов'язання по прийняттю виготовлених меблів (ст. ст. 215, 342 ЦК УРСР), покладення на позивача ризику загибеллю предмета підряду (ч. 2 ст. 346 ЦК УРСР) -знищення виготовлених меблів за наслідком пожежі 14.11.2003 р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.04.2006 р. (суддя Подколзіна Л.Д.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2006 р. (судді: Скакун О.А., Гуреєв Ю.М., Мирошниченко С.В.) рішення господарського суду Донецької області від 17.04.2006 р. скасовано, позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 19.02.2003 р. між Товариством та Підприємцем укладено угоду на виготовлення корпусних меблів, відповідно до умов якої відповідач зобов'язався виготовити корпусні меблі для позивача на загальну суму 3800 грн. в строк до 05.03.2003 р., а позивач зобов'язався прийняти роботу та оплатити її вартість. Позивач перерахував відповідачу 19.02.2003 р. у якості передплати грошові кошти в сумі 2660 грн., а остаточний розрахунок здійснив 26.04.2003 р., що підтверджується квитанціями до касових ордерівНОМЕР_1від 19.02.2003 р. та від 26.04.2003 р.

14.11.2003 р. в приміщенні столярної майстерні Підприємця відбулася пожежа, в результаті якої, крім іншого майна, були знищені дерев'яні вироби, в тому числі й виготовлені меблі.

27.08.2004 р. претензією № 34 Товариство відмовилось від прийняття виконання за угодою та заявило вимогу про відшкодування збитків в оспорюваній сумі.

В силу ст. ст. 4, 41, 151 ЦК УРСР на підставі укладеної угоди між сторонами виникли зобов'язальні відносини.

Приймаючи постанову про скасування рішення місцевого господарського суду та про задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази доводять факт спричинення діями відповідача шкоди Товариству в оспорюваній сумі, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. 440 ЦК УРСР.

З наведеною мотивацією погодитись не можна.

В обґрунтування позовних вимог Товариство посилалось на невиконання Підприємцем зобов'язань по виготовленню меблів за відповідною угодою сторін, у зв'язку з чим позивач втратив інтерес до прийняття виконання і заявив вимогу про відшкодування збитків (ст. ст. 526, 530, ч. 3 ст. 612, ст. 625 ЦК України, ст. ст. 193, 224 ГК України).

Тому, положення ст. 440 ЦК УРСР, які регулюють загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди (деліктної, позадоговірної відповідальності), застосуванню до відносин сторін не підлягали.

Як встановлено місцевим господарським судом та не спростовано судом апеляційної інстанції, угода сторін була укладена тільки на виготовлення корпусних меблів. Про доставку та установку меблів у приміщенні позивача сторони не домовлялися. Умови угоди (предмет, вартість, строки) містяться у квитанції до касового ордеру. Підставою платежу вказано: за виготовлення корпусних меблів. Сторони домовилися про форму оплати: аванс 2660 грн. та залишок 1140 грн. після виготовлення меблів, тобто 05.03.2003 р.

Відповідно до ст. 332 ЦК УРСР (ч. 1 ст. 837 ЦК України) за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 342 ЦК УРСР замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядчиком відповідно до договору, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від договору або інших недоліків заявити про них підрядчикові без зволікання.

Згідно ст. 345 ЦК УРСР замовник зобов'язаний оплатити виконану підрядчиком роботу після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлене законом або договором. Відповідно до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд підставно вказав на те, що здійснення Товариством повного розрахунку по угоді 26.04.2003 р. підтверджує факт виконання Підприємцем робіт. Позивачем не доведено, що у встановлений строк він звернувся за отриманням меблів, а йому було відмовлено відповідачем. Водночас, всі дії позивача (здійснення остаточного розрахунку 26.04.2003 р., претензія від 27.08.2004 р.) свідчать про те, що позивач знав про готовність меблів, але не забрав їх.

В силу положень ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 855 ЦК України (ст. 346 ЦК УРСР) підрядник має право на плату, якщо знищення предмета договору підряду або неможливість закінчення роботи сталися через недоліки матеріалу, переданого замовником, чи внаслідок його вказівок про спосіб виконання роботи або якщо таке знищення чи неможливість закінчення роботи сталися після пропущення замовником строку прийняття виконаної роботи.

Матеріали справи свідчать про те, що вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням збитків, місцевий господарський суд правильно розподілив між сторонами обов'язок доказування, тобто вірно визначив, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування. Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи рішення про відмову в позові місцевий господарський суд не встановив наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду належним чином не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 р. № 11 із змінами та доповненнями.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. ст. 4³, 4⁷, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно відмовлено у позові. Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду -залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹⁰, 111¹¹ ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу СПД ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2006 р. у справі № 6/62 скасувати.

Рішення господарського суду Донецької області від 17.04.2006 р. у даній справі залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк  

С у д д і:                                                                                          Т. Гоголь

                                                                                                        Т. Добролюбова