ОКРЕМА ДУМКА

28 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/1012/13

І. Історія справи

Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог та заперечень відповідачів

1. Господарським судом Київської області здійснюється провадження у справі № 911/1012/13 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" (далі - ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери", скаржник) про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "СБК-Прогрес" (далі - ВАТ "СБК-Прогрес", боржник) порушене ухвалою від 15.04.2013, а постановою від 29.07.2013 боржника визнано банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру.

2. У лютому 2020 року ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" звернулось до суду першої інстанції із заявою до ПрАТ "Слобожанська будівельна кераміка" та ВАТ "СБК-Прогрес" про визнання недійсним укладеного 13.09.2012 між відповідачами договору № 193 про надання поворотної фінансової допомоги.

3. Як зазначає заявник у поданій заяві, ПрАТ "СБК" є власником 79,4400 % акцій ВАТ "СБК-Прогрес", що складає мажоритарну частку акцій і, враховуючи положення статуту банкрута, ПрАТ "СБК" впливало на прийняття банкрутом рішень і впливало на керівника банкрута щодо укладення договору.

4. Крім цього заявник звертає увагу на те, що додатковим доказом заінтересованості осіб є те, що при розгляді постійно діючим третейським судом при Асоціації "Всеукраїнське об`єднання торговців транспортними засобами" від 14.01.2013 справи № 27/12 про стягнення з ВАТ "СБК-Прогрес" заборгованості на користь ПрАТ "СБК", інтереси останнього представляв Соборук Ю. Ф., який брав участь у справі № 911/1012/13 як представник ВАТ "СБК-Прогрес".

5. Таким чином, на переконання ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери", спірний договір є таким, що укладено боржником із заінтересованою особою щодо боржника в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), що є підставою для визнання такого договору недійсним на підставі частини другої статті 42 КУзПБ.

6. ПрАТ "СБК" та ліквідатор ВАТ "СБК-Прогрес" проти поданої заяви заперечили зазначивши таке:

- умови оспорюваного договору про надання поворотної фінансової допомоги від 13.09.2012 були предметом дослідження Київського апеляційного господарського суду (постанова від 04.03.2014) та Вищого господарського суду України (постанова від 11.09.2014) при розгляді кредиторських вимог ПрАТ "СБК" у цій справі і вказаними судовими рішеннями встановлено наявність зобов`язальних відносин між сторонами, здійснено перевірку дійсності відповідної господарської операції та визнано вимоги ПрАТ "СБК" до боржника за оспорюваним договором у сумі 10 043 861,77 грн;

- у подальшому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 залишено без змін постанову від 04.03.2014 за наслідком перегляду за нововиявленими обставинами, а відтак відповідачі вважають, що висновки Київського апеляційного господарського суду щодо дійсності та реальності оспорюваного договору, викладені в постановах від 04.03.2014 та від 15.12.2015, є преюдиційними у даній справі та не підлягають повторному доказуванню в силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- підстави недійсності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у даному випадку відсутні, а підстави визначені статтею 42 КУзПБ можуть бути застосовані виключно до тих правочинів, в результаті вчинення яких майно боржника зменшилось, що призвело до неплатоспроможності боржника чого у випадку вчинення оспорюваного правочину не сталось, оскільки його вчинення не зменшило активи та ліквідаційну масу боржника, а навпаки - останній отримав кошти для здійснення господарської діяльності;

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину;

- визнанню недійсними підлягають не всі правочини боржника, укладені у період, визначений КУзПБ, а лише ті правочини, які відповідають ознакам, встановленим статтею 42 Кодексу;

- укладення правочину боржником у підозрілий період, а також із заінтересованою особою, не є підставою для визнання недійсним даного правочину, оскільки згідно статті 42 КУзПБ, лише наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями боржника та наслідками таких дій (завдання збитків боржнику або кредиторам, приведення до неплатоспроможності) є підставою для визнання правочину недійсним;

- при цьому, підстави, визначені статтею 42 КУзПБ відсутні, оскільки наслідки укладення оспорюваного договору не призвели до безоплатного відчуження майна боржника та/або відмови від майнових вимог; не призвели до прийняття боржником зобов`язання без відповідних майнових дій; не призвели до виконання майнових зобов`язань раніше встановленого строку; не призвели до набуття зобов`язань, в результаті чого боржник став неплатоспроможним або виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; не є відчуженням або придбанням майна за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових; не є прийняттям на себе заставних зобов`язань для забезпечення виконання грошових вимог тощо;

- щодо представлення інтересів боржника у цій справі представником ОСОБА_1 відповідачі зазначили, що на момент укладення договору вказана особа не мала будь-якого правового відношення до вчинення оспорюваного договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

7. 13.09.2012 між ПрАТ "СБК" (позикодавець) та ВАТ "СБК-Прогрес" (позичальник) укладено договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 193 (Договір), відповідно до умов якого (пункт 1.1.) позикодавець надає позичальнику позику в сумі 15 830 000,00 грн, термін повернення якої позичальником - 24.12.2012 (пункт 1.2. Договору).

8. Відповідно до пункту 7.1. Договору, дія цього договору припиняється після повного повернення позичальником суми боргу позикодавцю.

9. Договір набирає чинності з моменту перерахування позикодавцем частини або всієї суми позики та діє до повного виконання цього договору (пункт 7.2. Договору).

10. На виконання Договору ПрАТ "СБК" було перераховано на користь ВАТ "СБК-Прогрес" грошові кошти на суму 15 128 155,77 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень, наявних в матеріалах справи № 911/1012/13.

11. Отримана сума позики за Договором була частково погашена боржником та 21.11.2012 року між ВАТ "СБК-Прогрес" і ПрАТ "СБК" було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, за умовами якої заборгованість боржника за Договором зменшилась на суму 2 887 791,74 грн внаслідок зарахування вимог боржника до ПрАТ "СБК" за договором поставки від 11.02.2009 № 090925ПГ на суму 469 358,50 грн; за договором поставки від 05.11.2010 № 10ПГ1177 на суму 1 925 683,24 грн та договором купівлі-продажу піщано-гравійної сировини від 01.11.2012 № 27 на суму 492 750,00 грн.

12. Таким чином, залишок заборгованості боржника за договором від 13.09.2012 № 193 склав 10 043 861,77 грн, які були визнані в якості кредиторських вимог у цій справі згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014.

13. З тексту договору вбачається, що від імені ПрАТ "СБК" його підписано генеральним директором ОСОБА_3 та фінансовим директором ОСОБА_2 , які діють на підставі статуту.

14. Від імені ВАТ "СБК-Прогрес" договір підписано генеральним директором ОСОБА_4 та членом Ради директорів ОСОБА_5, які діють на підставі статуту та протоколу № 2 засідання наглядової ради ВАТ "СБК-Прогрес".

15. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПрАТ "СБК" є власником 79,4400 % акцій ВАТ "СБК-Прогрес", що складає мажоритарну частку акцій. Вказані відомості наявні на вебсайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України, підтверджуються долученим до заяви витягом та не заперечуються відповідачем.

16. Згідно пункту 9.1. статуту ВАТ "СБК-Прогрес", у товаристві з числа акціонерів створюється наглядова рада, яка відповідає за перевірку фінансової та адміністративної діяльності виконавчого органу та за визначення загального напрямку діяльності товариства, за розробку його стратегії та прийняття основних рішень щодо загальної політики товариства та яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної цим статутом.

17. Відповідно до пунктів 9.2.3., 9.2.6. статуту ВАТ "СБК-Прогрес", на додаток до інших повноважень, що належать або будь-яким іншим чином делеговані наглядовій раді згідно з іншими положеннями цього статуту, акціонери цим надають наступні повноваження наглядовій раді, які наглядова рада використовує як вважає за потрібне цілковито на свій розсуд:

- надання дозволу на укладення від імені товариства будь-якої кредитної угоди, угоди про надання чи одержання позики, надання товариством поруки чи гарантії або іншого забезпечення виконання зобов`язання третіх осіб на суму, яка перевищує 20 000 (двадцять тисяч) доларів США або еквівалентну суму в українських грошових одиницях за офіційним курсом НБУ на дату укладення такої угоди (пункт 9.2.3.);

- призначення на посаду або дострокове зняття з посади будь-яких членів виконавчого органу до закінчення строку дії трудових договорів (контрактів), укладення відповідних трудових договорів (контрактів) з членами виконавчого органу, а також визначення умов цих договорів (контрактів), включаючи умови щодо розміру зарплати, премій та інших грошових винагород членам виконавчого органу (пункт 9.2.6.).

18. Згідно пункту 9.3. статуту ВАТ "СБК-Прогрес", наглядова рада створюється з числа акціонерів і складає не менше трьох членів, призначених та обраних акціонерами на загальних зборах строком на 2 роки.

19. Виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є рада директорів. Рада директорів утворюється за рішенням загальних зборів акціонерів товариства. Персональний склад Ради директорів обирається за рішенням наглядової ради (пункти 10.1., 10.2. статуту ВАТ "СБК-Прогрес").

20. Пунктом 10.6.3.статуту ВАТ "СБК-Прогрес" передбачено, що генеральний директор забезпечує виконання політики та розпоряджень загальних зборів акціонерів та наглядової ради.

21. Таким чином, за висновками місцевого господарського суду, наведені вище положення статуту ВАТ "СБК-Прогрес" та договору свідчать про те, що станом на момент укладення оспорюваного договору такий правочин міг бути укладений та підписаний генеральним директором боржника виключно за погодженням наглядової ради, яка в свою чергу формувалась загальними зборами акціонерів товариства,

22. Як встановив суд першої інстанції, ПрАТ "СБК", як мажоритарний акціонер боржника, який володіє 79,4400 % акцій, на момент укладення спірного правочину мав повноваження на формування наглядової ради та ради директорів ВАТ "СБК-Прогрес", відтак ПрАТ "СБК" згідно положень статуту боржника мав можливість впливати на прийняття керівництвом ВАТ "СБК-Прогрес" рішення про укладення та підписання оспорюваного договору.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

23. Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.07.2020 у справі № 911/1012/13 заяву ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" від 17.02.2020 задоволено, визнано недійсним договір про надання поворотної фінансової допомоги від 13.09.2012 № 193, укладений між ВАТ "СБК-Прогрес" та ПрАТ з іноземними інвестиціями "Слобожанська будівельна кераміка", здійснено розподіл судових витрат.

24. Ухвала суду першої інстанції мотивована з посиланням на висновок про укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги від 13.09.2012 № 193 між заінтересованими особами в розумінні КУзПБ.

25. Суд першої інстанції зазначив, що системний аналіз статті 42 КУзПБ свідчить про те, що факт укладення боржником у підозрілий період (протягом 3 років до відкриття провадження у справі про банкрутство) договору із заінтересованою особою, є самостійною та достатньою підставою для визнання такого правочину недійсним у зв`язку з чим доводи відповідачів про відповідність оспорюваного договору загальним нормам ЦК України, внаслідок чого відсутні передбачені статтею 203 ЦК України підстави для його визнання недійсним станом на дату укладення договору, відхиляються судом, оскільки в даному випадку договір оспорюється зі спеціальної підстави, визначеної частиною другою статті 42 КУзПБ.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

26. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 911/1012/13 ухвалу Господарського суду Київської області від 07.07.2020 у справі № 911/1012/13 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" відмовлено.

27. Суд апеляційної інстанції врахував зміст конституційного принципу незворотності дії закону у часі та негайної дії норми процесуального права, а також аналізував рішення Конституційного Суду України щодо порядку застосування норми права у часі та вже сформовану практику Верховного Суду із зазначеного питання керуючись при цьому правовою позицією щодо застосування принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, в тому числі і КУзПБ, викладеною у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17, згідно з якою до договорів, які укладені до моменту набрання чинності КУзПБ, застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину).

28. За висновком апеляційного суду, положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), який діяв на момент укладення та подальшого виконання оспорюваного договору, не передбачали такої спеціальної підстави для визнання недійсним договору, як його укладення із заінтересованими особами, а відтак, відсутні підстави для визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги від 13.09.2012 № 193 з наведених заявником мотивів.

29. Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що жодних інших підстав для визнання договору недійсними заявником у своїй заяві не зазначено.

30. Таким чином, оскільки станом на час укладання оскаржуваного договору такої підстави, яку визначив заявник у поданій заяві і яку застосував суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали для визнання такого договору недійсним, не існувало, що виключає можливість її застосування під час розгляду даного спору з огляду на принцип незворотності дії закону в часі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги від 13.09.2012 № 193 з наведених мотивів.

Короткий зміст вимог та підстав касаційної скарги

31. У касаційній скарзі ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, а ухвалу Господарського суду Київської області від 07.07.2020 у справі № 911/1012/13 залишити в силі.

32. Підставою касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 911/1012/13 скаржник зазначає пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, а саме необхідність відступити від застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17.

33. На думку заявника касаційної скарги, за змістом пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, перехід від регулювання, передбаченого Законом про банкрутство, до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство відповідно до положень цього Кодексу.

34. ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" наголошує, що оскільки на момент звернення заявника до місцевого господарського суду із заявою про визнання правочину боржника недійсним справа про банкрутство ВАТ "СБК-Прогрес" перебувала на стадії ліквідації, тому згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ провадження у цій справі повинно здійснюватися відповідно до положень цього Кодексу.

35. Обґрунтовуючи свою позицію, скаржник зазначає, що нормами КУзПБ, а саме статтею 42 цього Кодексу, кредитору надано можливість звернутися до суду із заявою про визнання недійсним правочину, укладеного боржником в минулому, але в межах трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника і з підстав, визначених зазначеною нормою.

36. Відповідно до положень частини третьої статті 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

37. Відтак, заявник вважає, що він правильно, на підставі норм частини другої статті 42 КУзПБ, чинних на час звернення, звернувся до суду із заявою про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги від 13.09.2012 № 193, укладеного боржником із заінтересованою особою - ПрАТ з іноземними інвестиціями "Слобожанська будівельна кераміка" (мажоритарним акціонером боржника - 79,4% акцій) за 7 місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство ВАТ "СБК- Прогрес".

38. На переконання ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери", у цьому випадку, не має місце зворотна дія норм КУзПБ у часі, оскільки судом першої інстанції застосовані норми цього Кодексу виключно до окремої процесуальної дії - звернення кредитора до суду із заявою про визнання недійсним правочину, укладеного боржником в підозрілий період, на підставі положень частини другої статті 42 КУзПБ, чинної на час такого звернення, а не на підставі норм законодавства, чинного на час укладення боржником - ВАТ "СБК-Прогрес" оспорюваного правочину.

39. Водночас, заявник касаційної скарги зауважує, що на момент укладення оспорюваного правочину провадження у справі про банкрутство ВАТ "СБК-Прогрес" не було порушено, у зв`язку з чим наголошує, що у сторони, яка укладає правочин з дотриманням вимог ЦК України, відсутній обов`язок враховувати відповідність змісту цього правочину вимогам спеціального закону у сфері банкрутства, адже невідомо чи взагалі положення законодавства у сфері банкрутства застосовуватимуться у майбутньому до такої особи - сторони правочину.

40. Окрім того, скаржник посилається на те, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що на момент укладення оспорюваного правочину діяв Закон про банкрутство (у редакції, чинній до 19.01.2013).

Позиція Верховного Суду

41. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2021 справу № 911/1012/13 за касаційною скаргою ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 передано на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики та необхідності уточнення правової позиції щодо застосування статті 42КУзПБ та статті 20 Закону про банкрутство під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію КУзПБ, викладеної у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

42. 28.10.2021 у цій справі більшістю голосів суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийнята постанова, якою касаційну скаргу ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" залишено без задоволення, змінено мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 911/1012/13, виклавши її в редакції цієї постанови, в решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 911/1012/13 залишено без змін.

43. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду частково не погодився із висновками, які викладені в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції та, з поміж іншого, виснував:

- про невірне застосування апеляційним судом до спірних правовідносин частини першої статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі та про помилковість його висновку щодо необхідності застосування норм Закону про банкрутство (передбаченої ним спеціальної підстави для визнання недійсним договору), який діяв на момент укладення оспорюваного договору, оскільки не врахував, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину (на момент укладення 13.09.2012 оспорюваного правочину провадження у справі про банкрутство ВАТ "СБК-Прогрес" відкрито не було);

- що стаття 42 КУзПБ підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство та розширеному тлумаченню не підлягає.

44. З огляду на викладене, Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського дійшов висновку про необхідність відступлення від застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17, щодо застосування принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, згідно з яким до договорів, які укладені до введення в дію КУзПБ, застосовуються спеціальні норми, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину).

45. Крім того палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду уточнила викладені у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 правові висновки про те:

- що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину;

- що передбачений статтею 42 КУзПБ строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована

46. При прийнятті зазначеної постанови від 28.10.2021 з наведеними у ній висновками щодо відступу від правового висновку викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 та уточнення правових висновків викладених у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 не погоджуюсь та відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку щодо ухваленої постанови з огляду на таке.

47. У справі, що переглядається, ключовим питанням, яке потребувало юридичної оцінки та яке необхідно було вирішити Верховному Суду з урахуванням змісту оскаржуваних судових рішень і доводів касаційної скарги, на моє переконання, є питання застосування статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону про банкрутство під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію КУзПБ з урахуванням принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

48. За частиною першою статті3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

49. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

50. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

51. Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).

52. За приписами статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

53. У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами: конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".

54. Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

55. Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

56. Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.

57. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99).

58. Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

59. Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп).

60. Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.

61. Саме з такого розуміння принципу дії закону в часі слід виходити під час вирішення питання щодо застосування норм закону, що набрав чинності на зміну попередньому, який регулював аналогічні правовідносини.

62. У справі, що переглядається, оспорюваний договір про надання поворотної фінансової допомоги, з заявою про визнання недійсним якого ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" звернулося у лютому 2020 року (тобто після введення в дію КУзПБ), було укладено сторонами 13.09.2012 у той час, як провадження у справі про банкрутство ВАТ "СБК-Прогрес" порушено ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2013 відповідно до норм Закону про банкрутство (у редакції, чинній з 19.01.2013) умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано статтею 20 цього Закону.

63. Порівняльний аналіз приписів статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону про банкрутство свідчить, що відповідні статті містять аналогічні за цільовою спрямованістю норми направлені унеможливити вчинення боржником фраудаторних дій у "підозрілий період".

64. Відмінності приписів цих норм не зачіпають суті підстав визнання правочинів боржника недійсними та зводяться, зокрема, до такого:

1) КУзПБ відмовився від конструкції "спростування майнових дій боржника";

2) КУзПБ незначно, але розширив підстави визнання недійсними правочинів боржника за рахунок укладення договору із заінтересованою особою та укладення договору дарування;

3) КУзПБ запровадив двочленну класифікацію підстав недійсності правочинів - деякі правочини можуть бути визнані недійсними лише будучи вчиненими як після відкриття провадження у справі про банкрутство, так і протягом трьох років до цього, а деякі - лише у разі їх вчинення протягом трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство;

4) КУзПБ істотно розширив часові межі "підозрілого періоду": з одного року до трьох років.

65. Наведені у цих нормах темпоральні межі "підозрілого періоду" є органічною частиною конструкції відповідних підстав визнання недійсними правочинів боржника. Тобто строк встановлений у статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ, становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

66. Строк встановлений у наведених статтях, обраховується у зворотному напрямку від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та жодних меж для заявлення відповідної вимоги після відкриття такого провадження Закон про банкрутство та КУзПБ не визначають.

67. Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

68. Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 913/849/14).

69. Тобто у цій нормі визначено два варіанти темпорального правила її дії щодо подальшого розгляду справ про банкрутство: принцип прямої дії норми (подальший розгляд справ про банкрутство на підставі норм КУзПБ з дня введення його в дію) та ультраактивна (переживаюча) дія норми (здійснення провадження у справі щодо боржників, які перебувають на стадії процедури санації, згідно з нормами закону про банкрутство).

70. Оскільки пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ урегульовано лише фактично подальший розгляд справ про банкрутство, відповідні приписи за своєю галузевою приналежністю є нормою процесуального права, яка не стосується жодним чином норм матеріального права, що містяться у цьому нормативно-правовому акті.

71. І це цілком узгоджується з нормами статті 3 ГПК України, яка передбачає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, а також відповідає практиці ЄСПЛ, відповідно до якої: сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства; суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21.10.2020 у справі "Дія 97 проти України" та від 19.12.1997 у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain").

72. Що ж до застосування у часі приписів статті 42 КУзПБ як такої, що містить норми матеріального права, пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ не визначає правил дії в часі цієї норми та не встановлює темпоральних критеріїв її застосування. Так само не визначає таких правил наведений пункт Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ щодо положень статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

73. Тому при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі, суть якого полягає в тому, що новий закон регулює правовідносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тобто до події, факту застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце.

74. Ураховуючи наведене, темпоральним критерієм застосування статті 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, який стосується процесуальних норм КУзПБ, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство, яка огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 має бути відкрита після 21.10.2019.

75. Таким чином, з моєї точки зору, приписи статті 42 КУзПБ застосовуються до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів за сукупності таких умов:

1) подання заяв здійснюється у справах про банкрутство відкритих після вступу в дію КУзПБ;

2) заяви про недійсність подані щодо правочинів укладених після 21.10.2019.

76. Такий підхід до застосування статті 42 КУзПБ відповідає усталеній судовій практиці щодо застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

77. Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

78. Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019.

79. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство або закону, який діяв на момент вчинення правочину.

80. Як зазначалось вище провадження у справі про банкрутство ВАТ "СБК-Прогрес" порушено ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2013 відповідно до норм Закону про банкрутство (у редакції, чинній з 19.01.2013), у той час як оспорюваний договір було укладено сторонами 13.09.2012.

81. Відтак, при розгляді спору про визнання договору недійсним у цій справі підлягало застосуванню законодавство, яке діяло станом на момент його укладення - 13.09.2012.

82. Слід наголосити, що укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.

83. З огляду на викладене, на мою думку, вважаю помилковим та таким, що суперечить принципу дії закону в часі висновок викладений у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду про те, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину (на момент укладення 13.09.2012 оспорюваного правочину провадження у справі про банкрутство ВАТ "СБК-Прогрес" відкрито не було).

84. Запровадження такого підходу, з моєї точки зору, повністю нівелює конструкцію "підозрілого періоду" в справах про банкрутство та можливість захисту інтересів кредиторів через інститут визнання недійсними правочинів боржника.

85. Так званий "підозрілий період" встановлений у статті 20 Закону про банкрутство (1 рік, що передував порушенню провадження у справі про банкрутство), статті 42 КУзПБ (3 роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), надає можливість арбітражному керуючому та кредиторам оспорити правочини із додаткових, специфічних підстав, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

86. Вочевидь, що у "підозрілий період" найбільш вірогідним є вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника і власне диспозицією норм (статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ) презюмується їх укладення до відкриття провадження у справі про банкрутство.

87. Відтак, здійснення аналізу договірної бази боржника та його контрагентів протягом 1 (3) років, що передували відкриттю/порушенню провадження у справі про банкрутство на предмет виявлення ознак недійсності правочинів із спеціальних підстав для недійсності правочинів визначених статтею 20 Закону про банкрутство/статтею 42 КУзПБ допускається саме після відкриття/порушення провадження у справі про банкрутство.

88. Цілком очевидно, що оцінка укладеним боржником у "підозрілий період" правочинам має надаватися саме на момент їх вчинення у співвідношенні із спеціальними підставами недійсності правочинів викладеними в законодавстві про банкрутство (стаття 20 Закону про банкрутство, стаття 42 КУзПБ).

89. Також не погоджуюсь із висновком викладеним у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду про те, що стаття 42 КУзПБ підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство та розширеному тлумаченню не підлягає.

90. За таким висновком з урахуванням викладеного вище, з моєї точки зору фактично допускається зворотня дія закону в часі, адже критерієм для застосування статті 42 КУзПБ у такому випадку є лише наявність відкритого провадження у справі про банкрутство подальший розгляд в якій здійснюється відповідно до положень цього Кодексу безвідносно до дати відкриття провадження у такій справі та дати вчинення оспорюваного правочину.

91. Такий підхід, на мою думку, суперечить конституційному принципу щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів закріпленому в частині першій статті 58 Конституції України.

92. До того ж збільшення тривалості "підозрілого періоду" з 1 року до 3 років щодо правочинів, які були укладені до введення в дію відповідних норм КУзПБ, з моєї точки зору, суперечить принципу верховенства права, суттєво погіршує передбачуваність підприємницької діяльності та юридичних операцій для учасників господарського обороту та безсумнівно підриває правову визначеність (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ "Бояджиєва та Gloria International Limited EOOD проти Болгарії").

ІІІ. Висновки

93. Із змісту оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у цій справі слідує, що апеляційний суд скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви про визнання недійсним договору з урахуванням принципу незворотності дії закону в часі дійшов таких висновків:

- Прикінцевими та перехідними положеннями КУзПБ не передбачено надання зворотної дії в часі положенням статті 42 цього Кодексу, як і будь-яким іншим положенням Кодексу;

- до договорів, які укладені до моменту набрання чинності КУзПБ застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину);

- на момент укладення 13.09.2012 та подальшого виконання оспорюваного договору діяв Закон про банкрутство положення якого не передбачали такої спеціальної підстави для визнання недійсним договору, як його укладення із заінтересованими особами, а жодних інших підстав для визнання договору недійсним заявником у своїй заяві не зазначено та судом не встановлено.

94. На мою думку, висновки Північного апеляційного господарського суду викладені в постанові від 10.12.2020 у справі № 911/1012/13 є правомірними та обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а тому підстав для зміни її мотивувальної частини не було.

95. З мотивів викладених вище, з моєї точки зору, судовій палаті касаційної інстанцій для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду необхідно було залишити касаційну скаргу ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 911/1012/13 без змін без зміни її мотивувальної частини та без відступлення від правового висновку викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 та без уточнення правових висновків викладених у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Суддя Верховного Суду О. О. Банасько