СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
28 листопада 2007 року | Справа № 2-7/9049-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Прокопанич Г.К.,
суддів Заплава Л.М.,
Латиніна О.А.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 18.09.2007 у справі № 2-7/9049-2007,
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1, м.Київ 116, 04116)
до Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" (пр. Кірова/пров.Совнаркомовський, 52/1, м.Сімферополь, 95000)
про визнання договору частково недійсним
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя І.І. Дворний) від 18.09.2007 у справі № 2-7/9049-2007 відмовлено у позові Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" про визнання договору частково недійсним.
Не погодившись з постановленим судовим актом, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, позов задовольнити, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, Державне акціонерне товариство „Чорноморнафтогаз” вважає рішення суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи.
У судове засідання 28.11.2007 представники сторін не з’явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від позивача надійшло клопотання про відкладення слухання справи у зв’язку з зайнятістю представників у інших судових засіданнях.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Судова колегія вважає, що позивач, який є юридичною особою, повинен на свій розсуд вирішувати питання реалізації наданих йому процесуальних прав.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
У липні 2007 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", просила визнати недійсним пункт 5.2 договору від 31.01.2007 № 06/07-126 про надання послуг по транспортуванню природного газу, посилаючись на невідповідність зазначеного пункту вимогам статті 215 Цивільного кодексу України.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вважає його безпідставним (а.с. 28-39).
Змінивши предмет позову заявою від 13.09.2007, позивач просив визнати, крім пункту 5.2 договору від 31.01.2007 № 06/07-126, пункт 3.4, посилаючись на те, що зазначені пункти суперечать Постанові Кабінету Міністрів України та Національного банку України № 1785 від 13.11.1998 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ”, Порядку розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та Дочірній компанії “Торговий дім “Газ України" Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України", затвердженому Наказом Державної акціонерної компанії “Нафтогаз України” № 80 від 19.11.1998, Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, затвердженому Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №759 від 12.07.2000, статті 6 Закону України «Про теплопостачання»та пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом»(а.с. 54-56).
Оскаржуване рішення мотивоване посиланням на загальні підстави недійсності правочину.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу
З матеріалів справи вбачається, що між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Замовник) та Державним акціонерним товариством "Чорноморнафтогаз" (Виконавець) 30 січня 2007 року було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 06/07-126, відповідно до пункту 1.1 якого Виконавець зобов'язується здійснити транспортування природного газу Замовника по транспортній системі до газорозподільних станцій для потреб споживачів. Замовник зобов'язується оплатити послуги з транспортування газу.
Згідно із пунктом 2.1 вищезгаданого договору Виконавець здійснює у 2007 році транспортування газу Замовника в обсязі до 498550,00 тис. куб. м.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що вартість наданих виконавцем Замовнику послуг по транспортуванню газу у звітному місяці визначається на підставі акту виконання послуг з транспортування, зазначеному в пункті 3.5 даного договору.
Відповідно до пункту 5.2 договору оплата послуг Виконавця здійснюється Замовником грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок Виконавця вартості послуг, що були надані Виконавцем у звітному місяці транспортування до 30 числа наступного за цим місяця.
Судова колегія вважає правомірною відмову у задоволенні позовних вимог Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо визнання недійсним пунктів 3.4 та 5.2 договору від 30.01.2007 № 06/07-126.
Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано суду доказів того, що пункт 5.2 договору суперечить положенням закону, інтересам держави, або мало місце порушення сторонами господарської компетенції при укладанні договору №06/07-126 від 30.01.2007.
Крім того, посилання Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на Постанову Кабінету Міністрів України та Національного банку України № 1785 від 13.11.1998, Наказ Державної акціонерної компанії “Нафтогаз України” № 80 від 19.11.1998, Постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України №759 від 12.07.2000 та Постанову Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1729 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначені акти не відносяться до категорії “закон”, тобто нормативно-правового акту, прийнятого у встановленому порядку Верховною Радою України.
За таких обставин вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", викладені в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягають, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.09.2007 у справі № 2-7/9049-2007 залишити без змін.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді Л.М. Заплава
О.А.Латинін