СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
26 листопада 2007 року | Справа № 2-2/9779-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
представник позивача, не з'явився,
представник відповідача, не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Кримхліб" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 09.10.2007 у справі № 2-2/9779-2007
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кримхліб" (вул. Севастопольська, 51-А,Сімферополь,95013)
до Відкритого акціонерного товариства "Крименерго" (вул. Київська, 74/6,Сімферополь,95034)
про визнання недійсним пункту 6 додатку № 42 до договору № 146 та стягнення моральної шкоди в сумі 20000,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, відкрите акціонерне товариство "Кримхліб", звернувся з позовом до суду та просив визнати недійсним п.6 додатку до договору № 146 від 16.12.2004 р., укладеного з відкритим акціонерним товариством "Крименерго", та просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 20000 грн.
Вимоги позову мотивовані тим, що оспорюваний пункт суперечить ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», оскільки в даній статті закону йдеться про застосування економічних санкцій у вигляді п'ятикратної вартості різниці між фактично спожитою і договірною величинами, а п.6 додатку № 4.2. до договору передбачає застосування економічних санкцій до різниці між фактично сплаченою та договірною величинами.
Відповідачем позов не визнано з підстав того, що оспорюваний пункт додатку до договору відповідає п.п.1.3.,1.5. ПКЕЕ, п.5.1. типового договору, п.7. Порядку постачання електроенергії для споживачів.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 09.10.2007 року у справі № 2-2/9779-2007 відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду, відкрите акціонерне товариство "Кримхліб" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити, мотивуючи скаргу тим, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норми Закону України „Про електроенергетику”, у зв’язку з чим є незаконним.
В судове засідання 26.11.2007 представники сторін не з’явилися, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, доказів поважних підстав своєї відсутності суду не надали, а отже - не скористалися своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні.
Клопотання позивача, викладене в телеграмі на адресу суду апеляційної інстанції, стосовно зупинення провадження у справі до розгляду окружним адміністративним судом міста Києва позову про визнання таким, що протирічить статті 26 Закону України „Про електроенергетику”, пункту 11 Порядку поставок електричної енергії споживачам в його редакції від 09.04.2002 р., судова колегія визнає таким, що не підлягає задоволенню як безпідставне.
Вказані позивачем обставини не є підставами для зупинення провадження у дійсній справі, не передбачені статтею 79 ГПК України, оскільки зазначений у клопотанні спір й постановлене за ним рішення не може впливати на договірні стосунки сторін в справі, що є предметом дійсного судового розгляду.
Судова колегія визнала неявку сторін такою, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору сторін.
При повторному розгляді справи в порядку й на підставах статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
16 грудня 2004 р. між ВАТ «Крименерго»і ВАТ «Кримхліб»був укладений договір про поставку електричної енергії № 146, згідно з яким ВАТ «Кримхліб»взяло на себе зобов'язання при оплаті вартості електричної енергії і інших нарахувань керуватися умовами додатку № 4.2., що є невід'ємною частиною договору про поставку електроенергії.
Відповідно до п. 7.1. Правил користування електричною енергією, затверджений постановою НКРЄ - від 31.07.96- № 28 (в редакції постанови НКРЕ від 22.08.02 № 928), розрахунки споживачів з постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом здійснюються згідно з угодою про поставку електричної енергії, який, відповідно до п. 6.1. Правил, є основним документом, що регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем, і визначає зміст правових відносин, прав і обов'язків сторін.
Раніше, як було встановлено, сторони керувалися умовами договору № 146 від 01.03.99 р. з наявними до нього додатками, які також встановлювали таку міру відповідальності, як корегування постачальником електричної енергії до рівня фактично сплаченої за розрахунковий період величини споживання електричної енергії.
У відповідності до умов Договору (п.6 Додатку № 4.2.) і відповідно до п. 11 Порядку поставки електричної енергії споживачам, затвердженого постановою КМУ від 24.03.99 р. № 441 (в редакції постанови КМУ від 09.04.02 р. № 475), ст. 27 Закону України «Про електроенергетику», за підсумками розрахункового періоду Постачальник електричної енергії корегує граничну величину споживання електричної енергії і потужності до рівня фактично сплаченого за цей період об’єму і у разі споживання понад договірну величину письмово доводить до Споживача рівень відкорегованої договірної величини споживання електричної енергії і потужності.
Залежно від рівня здійсненої Споживачем оплати за розрахунковий період корекція граничної величини споживання електричної енергії може бути проведена як із збільшенням, так й із зменшенням, у тому числі і до нульового рівня.
У разі перевищення об’єму фактично спожитої за розрахунковий період електричної енергії понад фактично сплачений за цей розрахунковий період об’єм, Постачальник електричної енергії складає Акт про перевищення граничної величини об’єму споживання електричної енергії. Споживач сплачує Постачальнику електричної енергії п'ятикратну вартість величини перевищення у відповідності зі ст. 26 Закону України «Про електроенергетику».
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.
Надавши оцінку п. 6. додатку № 4.2. до договору про постачання електричної енергії № 146, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про неспроможність вимог позивача, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про електроенергетику»санкції, передбачені частиною восьмою ст. 24, частинами третьою, четвертою і п'ятою ст. 26 та частиною третьою цієї статті, застосовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 09.4.2002 р. № 475 затвердив Порядок постачання електричної енергії споживачам (далі - Порядок).
Згідно с цим порядком у редакції, що діяла на момент укладення додатку № 4.2 до договору № 146, проводиться регулювання постачання електричної енергії шляхом встановлення граничних величин її споживання (п. 1 Порядку).
Місцеві енергопостачальні організації визначають граничні величини споживання електричної енергії для споживачів (п.7 Порядку).
Відповідно до п. 11. Порядку, в редакції, що діє на момент укладення додатку № 4.2. до договору № 146, за підсумками місяця гранична величина споживання електричної енергії для споживачів коригується до рівня фактично сплаченої за цей місяць величини її споживання.
Споживачі, у разі перевищення встановлених як договірні граничних величин споживання електричної енергії та потужності, несуть відповідальність згідно з частинами 5, 6 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику»(п.13 Порядку).
Таким чином, посилання позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування господарським судом АР Крим положення п. 11 Порядку поставки електричної енергії № 475 від 24.03.99 р. зі змінами на 26.12.03 р. № 2045 є неспроможними та необґрунтованими.
Частиною 5 статті 26 Закону України «Про електроенергетику», що діяла на момент виникнення спірних відносин, передбачено, що споживачі у випадках споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період оплачують постачальнику електричної енергії п'ятикратну вартість різниці між фактично спожитою і договірною величинами споживання.
Частиною 17 ст. 27 Закону України «Про електроенергетику»передбачено, що санкції, передбачені ст. 26 ч. 3, 4, 5 застосовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Саме даний Порядок поставки електричної енергії і пеередбачає застосування і механізм нарахування п'ятикратної вартості різниці фактично спожитої і договірної величин і чітко встановлює, що за підсумками місяця гранична величина споживання електричної енергії для споживачів корегується до рівня фактично сплаченої за цей місяць величини її споживання, а не договірної, як вказує позивач.
Таким чином, текст спірного пункту додатку до договору повністю відповідає формулюванням, що містяться в законодавстві України, яке регулює правовідносини в енергетиці.
Згідно з вимогами норм ст. 203, 215 Цивільного кодексу України і ст. 207 Господарського кодексу України підставою для визнання операції недійсною є недотримання у момент здійснення операції стороною вимог, які встановленні ст. 203 Цивільного кодексу України та інших, прямо встановлених в законі.
Як встановлено, при підписанні додатку 4.2. до Договору № 146 від 16.12.04 р. жодна з вимог вищезгаданих статтей порушена не була.
Крім того, позивачем не було представлено доказів того, що вказаний додаток не був направлений на реальне настання правових наслідків, враховуючі, що фактично електроенергія поставлялася, споживалася і оплачувалася.
До стверджень позивача про порушення конкурентного законодавства України, яке полягало, на його думку, в порушенні ст.ст. 13, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», судова колегія відноситься критично, оскільки згідно з Законом «Про захист економічної конкуренції»визначаються правові наслідки підтримки і захисту економічної конкуренції, закон направлений на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних взаємостосунків.
Вищезазначеним законом регулюються взаємостосунки органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю із суб'єктами господарювання, суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами, із споживачами, іншими юридичними і фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.
Дія вказаного Закону розповсюджується на взаємовідносини, які впливають або можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.
Вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 20 000 грн. судова колегія також вважає необґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Дійсно, моральна шкода відшкодовується на підставі статті 1167 Цивільного кодексу України тільки за наявності вини особи, яка її заподіяла.
Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України моральна шкода для юридичних осіб полягає в приниженні честі, гідності, а також ділової репутації.
Як вірно зазначено судом, під немайновою шкодою, яка заподіяна юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, які настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку розголошування комерційної таємниці, а також здійснення дій, направлених на зниження престижу або підрив довір’я до його діяльності ("Методичні рекомендації з відшкодування моральної шкоди", Лист Міністерства юстиції України від 13.05.2004 р. № 35-13/797).
Крім того, Пленумом ВАС України від 29.02.1996 р. № 02-5/95 і ст. 54 Господарського процесуального кодексу України встановлені вимоги, обов'язкові для підстав відшкодування моральної шкоди, які не виконані позивачем, оскільки спричинення моральної шкоди не підтверджено доказами, а сума нічим не обґрунтована.
Також, згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України загальними умовами відповідальності по спричиненню моральної шкоди є: моральна шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між діяльністю (бездіяльністю), причинний зв'язок між діями і даною моральною шкодою, а також вина. Сторона, що вимагає відшкодування, зобов'язана надати докази настання моральної шкоди, а також обґрунтувати розмір відшкодування.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюваний позивачем пункт 6 додатку № 4.2. відповідає вимогам норм чинного законодавства, у зв’язку з чим підстав для визнання його недійсним не вбачається, а тому вважає, що рішення господарського суду прийнято у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Кримхліб" залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.10.2007 у справі № 2-2/9779-2007 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді