Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 372/390/17

провадження № 61-359св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та державного підприємства «Київське лісове господарство»

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 липня 2019 року у складі судді Зінченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Андрієнко А. М., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними державних актів і витребування земельних ділянок.

Позов мотивовано тим, що при проведенні Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209,частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною першою статті 255 КК України, встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) було укладено дев`ять договорів купівлі-продажу земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт. Козин Обухівського району Київської області, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., а саме: земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0020, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0022, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0021, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0018, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0017, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0016, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0003, земельної ділянки площею 0,3000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0020.

На підставі вказаних договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 одержав: державний акт серії ЯД № 334342 від 12 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:010.0016; державний акт серії ЯД № 946150 від 02 листопада 2007 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0003; державний акт серії ЯЕ № 954898 від 02 листопада 2007року на право власності на земельну ділянку площею 0,3000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0015, а також державний акт серії ЯД № 946149 від 02 листопада 2007 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 3,0000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0017 (внаслідок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:06:011:0016, 3223155400:06:011:0017, 3223155400:06:011:0018, 3223155400:06:011:0021, 3223155400:06:011:0022, 5223155400:06:011:0020).

ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:010:0016 відчужив ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 26 листопада 2009 року, а земельну ділянку площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:012:0010, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 3,0000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0017, відчужив ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 29 липня 2008 року.

На підставі вказаних правочинів ОСОБА_2 одержав державний акт серії ЯЖ № 678169 від 28 серпня 2008 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0010, а ОСОБА_5 одержав державний акт серії ЯМ № 893712 від 21 вересня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3223155400:06:012.0043 та державний акт серії ЯМ № 893713 від 21 вересня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0044 (внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:010:0016).

ОСОБА_5 вказані вище земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:06:012:0043, 3223155400:06:012:0044 відчужив ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 03 жовтня 2015 року, що посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р. та зареєстровані у реєстрі за №№ 1880, 1888.

Прокурор зазначав, що під час проведення досудового розслідування установлено порушення вимог земельного і лісового законодавства при укладенні між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 23 жовтня 2007 року.

У договорах купівлі-продажу земельних ділянок від 23 жовтня 2007 року зазначено, що ОСОБА_4 є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯБ №№ 794407, 794409, 794408, 794407, 794405, 794404, 794403, 794406 від 15 квітня 2004 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794382 від 14 квітня 2004 року, виданих на підставі договорів купівлі-продажу від 22 березня 2004 року № № 2682, 2706, 2708, 2710, 2711, 2716, 2718, 2720, 2716.

Однак, у ході перевірки було встановлено, що договори купівлі-продажу в 2004 році ОСОБА_4 не укладалися, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , звітами про вчинення нотаріальних дій, даними реєстрів вчинення нотаріальних дій нотаріусом Щур Н. Р. за період з 16 січня 2004 року по 22 квітня 2004 року.

Заявка на друк державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯБ № 794407, 194409, 794408, 91407, 794405, 794404, 794403, 794406 від 15 квітня 2004 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794382 від 14 квітня 2004 року була подана Державним комітетом із земельних ресурсів України лише 02 квітня 2005 року. Державні акти на право власності на земельні ділянки вказаної серії Головним управлінням Державного комітету із земельних ресурсів України у Київській області були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі згідно з накладною від 22 грудня 2005 року № 141, яке 14 липня 2006 року передало їх Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної № 21. Однак, звіти про використання Миронівським районним центром Державного земельного кадастру вказаних бланків державних актів на право власності на земельні ділянки до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили.

Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про те, що спірні земельні ділянки не вибували з державної власності у встановлений законом спосіб і рішення органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймалось.

Також прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки не знаходились у межах смт. Козин, а розташовані орієнтовно в трьох кілометрах від меж вказаного населеного пункту, що підтверджується інформацією Козинської селищної ради, схемою формування та іншими графічними матеріалами.

Згідно з інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради, а тому прокурор вважав, що рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише Кабінет Міністрів України.

При набутті права власності відповідачами на спірні земельні ділянки змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на ведення підсобного селянського господарства, що є порушення вимог ЗК України.

За таких обставин, прокурор просив суд:

визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯД № 946149 від 02 листопада 2007 року, серії ЯД № 946150 від 02 листопада 2007 року, серії ЯЕ № 954898 від 02 листопада 2007 року, видані на ім`я ОСОБА_1 , а також визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 678169 від 28 серпня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 ;

витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 3,3000 га з кадастровими номерами: 3223155400:06:012:0017, 3223155400:06:011:0003, 3223155400:06:012:0015, вартістю 18 167,95 грн;

витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0010, вартістю 2 752,72 грн;

витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 0,5000 га з кадастровими номерами: 3223155400:06:012:0043, 3223155400:06:012:0044, вартістю 2 752,72 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2017 року позовні вимоги заступника прокурора Київської області про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України, у редакції статті, на час постановлення ухвали, за заявою першого заступника прокурора Київської області.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2017 року, яке залишене без змін постановою апеляційного суду Київської області від 03 травня 2018 року, в задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» про витребування земельних ділянок відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, придбаних за відплатними договорами, оскільки доказів зворотнього прокурором у справі не надано. Прокурором не доведені обставини зазначені у позові щодо вибуття з володіння власника спірних земельних ділянок поза його волею

Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 03 травня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що на підтвердження своїх позовних вимог щодо порушення прав Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» та вибуття спірних земельних ділянок із володіння власника не з його волі, іншим шляхом, заступник прокурора Київської області зазначав про те, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12013000000000148 від 23 січня 2013 року установлено, що у договорах купівлі-продажу земельних ділянок від 23 жовтня 2007 року зазначено, що ОСОБА_4 є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯБ №№ 794407, 794409, 794408, 794407, 794405, 794404, 794403, 794406 від 15 квітня 2004 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №794382 від 14 квітня 2004 року, виданих на підставі договорів купівлі-продажу від 22 березня 2004 року №№ 2682, 2706, 2708, 2710, 2711, 2716, 2718, 2720, 2716. В ході перевірки, встановлено, що договори купівлі-продажу в 2004 році ОСОБА_4 не укладалися, заявка на друк державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯБ №№ 794407, 194409, 794408, 91407, 794405, 794404, 794403, 794406 від 15 квітня 2004 та державного акта право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794382 від 14 квітня 2004 року була подана Державним комітетом із земельних ресурсів України лише 02 квітня 2005 року. Державні акти на право власності на земельні ділянки вказаної серії Головним управлінням Державного комітету із земельних ресурсів України у Київській області були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі згідно з накладною від 22 грудня 2005 року № 141, яке 14 липня 2006 року передало їх Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної № 21. Однак, звіти про використання Миронівським районним центром Державного земельного кадастру вказаних бланків державних актів на право власності на земельні ділянки до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили. Вказані обставини, на думку позивача, вказують на те, що спірні земельні ділянки не вибували з державної власності в установлений законом спосіб і рішення органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймалось. Також прокурор вказував, що спірні земельні ділянки не знаходились у межах смт Козин, а розташовані орієнтовно в трьох кілометрах від меж вказаного населеного пункту, що підтверджується інформацією Козинської селищної ради, схемою формування селищної ради та іншими графічними матеріалами. Згідно з інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради, а тому прокурор вважав, що рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише Кабінет Міністрів України. При набутті права власності відповідачами на спірні земельні ділянки змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на ведення підсобного селянського господарства, що є порушення вимог ЗК України. Суди першої та апеляційної інстанцій вказаним обставинам належної правової оцінки не дали, не встановили обставини вибуття із володіння первісного власника спірних земельних ділянок, не з`ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не встановили які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду від 09 липня 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державі та, зокрема, органам прокуратури було відомо про укладення оспорюваних договорів від 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 щонайменше з грудня 2007 року. Посилання прокурора на матеріали кримінального провадження № 12013000000000148 суд вважає необґрунтованими, оскільки ці докази здобуті у межах кримінального провадження поза межами процедур, передбачених ЦПК України, судові рішення за наслідками правової оцінки відповідних доказів в порядку КПК України відсутні, зокрема вироки у вказаному кримінальному провадженні не виносились. Враховуючи викладене, вважати встановленими ті обставини, на які посилається прокурор в обґрунтування цього позову, достатніх підстав немає. У матеріалах цивільної справи відсутні докази надання у користування ДП «Київський лісгосп» спірних земельних ділянок та земельних ділянок в межах Планшету лісокористування № 1 Козинського лісництва. Прокурор та позивачі протягом судового розгляду не подавали та взагалі не посилаються як на докази на документи щодо погодження з Радами народних депутатів матеріалів лісовпорядкування попередніх років (до 2007 року), у т. ч. матеріалів лісовпорядкування 1983, 1993, 2003 років. У матеріалах цивільної справи немає державних актів ДП «Київське лісове господарство» або його попередника ДЛГО «Київліс» на право постійного користування спірними землями, немає належним чином завірених копій з оригіналів планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування та немає жодних рішень органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про надання спірних земельних ділянок у постійне користування ДП «Київське лісове господарство», прийнятих до 29 березня 2006 року. Відповідачі за оплатними і чинними договорами придбали спірні земельні ділянки. Відповідачі не були учасниками правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбали нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених прокурором в якості обґрунтування позову, підстави для позбавлення їх об`єктів права власності на нерухоме майно не підпадають під дію ст. 387, 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки державі. Доводи прокурора про неправомірні дії відповідачів суд не приймає до уваги, оскільки відсутній чинний вирок суду, який би встановлював винуватість у скоєнні ними будь-яких злочинів, так само відсутні інші судові рішення, які б встановили незаконність набуття відповідачами права на землю або правочини або правовстановлюючі документи попередніх власників спірних земельних ділянок. Визначені прокурором правові підстави для витребування із володіння відповідача суд вважає юридично неспроможними, оскільки витребування спірних земельних ділянок у відповідачів не ґрунтується на нормах національного та міжнародного законодавства, становить непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном. Суд враховує, що позов пред`явлено прокурором в інтересах держави, він обґрунтовується загальними посиланнями на необхідність дотримання законності, однак прокурор не посилався і не довів порушення прав саме вказаного у позові позивача. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2017 року позовну вимогу про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки залишено без розгляду. Таким чином, чинними і дійсними залишаються правовстановлюючі документи та правочини, за якими відповідачі набули право на землю, тому правових і фактичних підстав для витребування спірних земельних ділянок немає. Подані прокурором докази щодо виготовлення, видачі державних актів, порядку укладення первинних договорів щодо відчудження спірних земельних ділянок, відносяться до меж правової оцінки дійсності або ж недійсності правочинів, правовстановлюючих документів на землю, що у цій справі фактично виходить за межі позовних вимог і не впливає на описану вище правову оцінку суті позовних вимог у поданій суду редакції позову.Позовні вимоги фактично пред`явлені в інтересах не держави загалом, а в інтересах Кабінету Міністрів України. Згідно позову спірні земельні ділянки знаходяться у смежах населеного пункту - смт. Козин Обухівського району Київської області, але прокурор не вказує на необхідність захисту прав територіальної громади смт. Козин Обухівського району Київської області, не пред`явив позов в інтересах Козинської селищної ради. Обґрунтування позову стосується захисту загальнодержавної власності, але належних і допустимих доказів саме такого статусу цих земель суду не подав, віднесення земель до лісового фонду не довів, порушення прав та законних інтересів Кабінету Міністрів України не обґрунтував. За таких обставин, суд вважає правову позицію прокурора щодо обґрунтування належності органу, в інтересах якого він звернувся із цим позовом, наявності суспільного інтересу та порушень інтересів держави відносно дотримання законодавства при виділенні земельних ділянок, неспроможною і непереконливою.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що докази здобуті у межах кримінального провадження та поза межами процедур передбачених ЦПК України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судові рішення за наслідками правової оцінки відповідних доказів в порядку КПК України відсутні, вироки щодо встановлення вини осіб про вчинення злочинів пов`язаних з вчиненням спірних договорів та державних актів, в рамках зазначеного кримінального провадження не виновились. Суд першої інстанції дійшов підставного висновку про те, що, в період первісного надання спірних земельних ділянок у власність (чи користування) громадян (до 2004 року), право постійного користування земельними ділянками лісового фонду ДП «Київський лісгосп» могло підтверджуватись тільки державним актом на право постійного користування землею і в матеріалах цивільної справи відсутні докази надання у користування ДП «Київський лісгосп» спірних земельних ділянок та земельних ділянок в межах Планшету лісокористування № 1 Козинського лісництва у зазначений період. Заступник прокурора не надав належних та достовірних доказів на підтвердження своїх доводів стосовно цільового призначення спірних земельних ділянок, оскільки матеріали цивільної справи не містять державних актів ДП «Київське лісове господарство» або його попередника ДЛГО «Київліс» на право постійного користування спірними землями, в справі відсутні належним чином завірені копії з оригіналів планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування та немає жодних рішень органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про надання спірних земельних ділянок у постійне користування ДП «Київське лісове господарство», прийнятих до 29 березня 2006 року, як того вимагає закон. Відповідачі є добросовісними набувачами та придбали земельні ділянки у третіх осіб на підставі чинних правочинів у передбачений законом спосіб, при цьому не допускали будь-якої неправомірної поведінки, а тому визначені прокурором правові підстави для витребування із володіння відповідача суд визнав юридично неспроможними. Спірні земельні ділянки знаходяться в межах смт. Козин Обухівського району Київської області, але прокурор не заявляє вимоги на захист прав територіальної громади смт. Козин Обухівського району Київської області, а ті обґрунтування позову, які ним наведені стосуються захисту загальнодержавної власності і належних і допустимих доказів саме такого статусу цих земель він (заступник прокурора) не подав, віднесення земель до лісового фонду не довів, порушення прав та законних інтересів Кабінету Міністрів України не обґрунтував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури - Грабець І. подав Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом та не встановили підстав вибуття спірних земельних ділянок з державної власності у приватну, а також не надали жодної оцінки доказам, які свідчать, що ОСОБА_4 ні в 2004, ні в 2007 роках не мав належних правовстановлюючих документів на відчужувані земельні ділянки.

Матеріали справи не містять жодного рішення уповноваженого органу державної виконавчої влади чи місцевого самоврядування про надання спірних земельних ділянок у приватну власність первісним відповідачам. Безпідставно не прийняли до уваги докази з кримінальної справи.

Висновки судів щодо законності цивільно-правових угод, на підставі яких відповідачі набули право власності на спірні земельні ділянки є безпідставними та такими, що не грунтуються на матеріалах справи, оскільки згідно положень статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути лише той товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Судами необґрунтовано зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та перебування останніх у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство».

Безпідставними є твердження суду апеляційної інстанції щодо відсутності у прокурора права на звернення до суду з даним позовом, оскільки право пред`являти позови в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України прокуратурам обласного рівня надано згідно п. 6.4 наказу Генерального прокурора України № 6гн від 28 травня 2015 року «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень», чинного на момент подання позову.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що в період первісного надання спірних земельних ділянок у власність (чи користування) громадян, що мало місце до 2004 року, право постійного користування земельними ділянками лісового фонду ДП «Київський лісгосп» могло підтверджуватись тільки державним актом на право постійного користування землею. У матеріалах справи відсутні докази надання у користування ДП «Київський лісгосп» спірних земельних ділянок та земельних ділянок в межах Планшету лісокористування № 1 Козинського лісництва.

Щодо кримінального провадження, на матеріалах якого ґрунтується позовна заява, слід зазначити, що відповідно до листа в.о керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Чередніченко С. від 28 грудня 2020 року № 6104 вих-20 на адресу адвоката Насадчука П. А., за результатами здійснення досудового розслідування слідчим СВ Обухівського відділу поліції ГУ НП в Київській області 22 грудня 2020 року винесено постанову про закриття кримінального провадження №12013000000000148 від 23 січня 2013 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, а досудове розслідування кримінального провадження завершене.

Перелічені позивачем у касаційній скарзі постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду не є подібними до правовідносин у даній справі, а здебільшого стосуються орендних правовідносин.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року у задоволенні клопотання заступника прокурора Київської області про повідомленні дати, часу та місця розгляду та про участі у судовому засіданні в суді касаційної інстанції відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6829/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 369/225/17.

Фактичні обставини

Суди встановили, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених частинами 3, 4 статті 358, частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 209, частинами 2, 3 статті 358, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366, частиною 1 статті 255 КК України, в результаті якого було встановлено наступне.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) було укладено дев`ять договорів купівлі-продажу земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт. Козин Обухівського району Київської області, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р.

25 вересня 2016 року з кримінального провадження № 12013000000000148 від 23 січня 2013 року виділені в копіях матеріали кримінального провадження № 42016000000002194 щодо підозрюваного ОСОБА_4

24 березня 2017 року з кримінального провадження № 12013000000000148 від 23 січня 2013 року виділені в оригіналах матеріали кримінального провадження № 42017000000000906 щодо підозрюваних ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_15 та інших осіб.

Обвинувальні акти у вказаних кримінальних провадженнях направлені до Кагарлицького районного суду Київської області, який ухвалою від 27 лютого 2019 року об`єднав їх в одне провадження, присвоївши № 372/3685/17.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Щодо позовних вимог заступника прокурора Київської області заявлених в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень статті 20 Земельного кодексу України (далі ЗК України) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. (стаття 19 ЗК України).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання у власність або користування.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт "ґ" частини четвертої статті 84 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України, стаття 55 ЗК України).

У статті 7 ЛК України закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурором не доведено порушення прав Кабінету Міністрів України, не доведено, що спірні земельні ділянки відносились до земель лісогосподарського призначення та вибули з володіння держави поза її волею, тобто з декількох взаємовиключних підстав.

При цьому суди не прийняли до уваги докази, які були добуті під час кримінального провадження.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частини 1 та 2 статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини 1 та 2 статті 78 ЦПК України).

Отже, відсутні підстави вважати, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, є неналежними та недопустимими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20) вказано, що: «у касаційній скарзі банк стверджує про неналежність і недопустимість копії висновку судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за № 574/тдд як доказу, оскільки позивач не додав до позовної заяви дозволу слідчого Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України міста Києва на використання цього висновку у цивільній справі, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні № 32014000000000048. З такими доводами касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду не погоджується. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи є у частині першій і другій статті 76 ЦПК України у чинній з указаної дати). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 77 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 59 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 78 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати). Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі».

Суди на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернули, не надали належної оцінки доказам, на які посилався прокурор та які містились в матеріалах кримінального провадження, фактично не виконали вказівки, зазначені в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, належним чином не з`ясували характер спірних правовідносин, не встановили, зважаючи на доводи сторін, обставин та фактів, не дослідили наявних у справі доказів, що призвело до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати зміст спірних правовідносин, обсяг заявлених позовних вимог, дослідити наявні у справі докази та зробити висновок по суті заявлених прокурором вимог в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Отже, зважаючи на допущені судами порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи в частині вирішення вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування земельних ділянок на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог заступника прокурора Київської області заявлених в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство»

На підставі частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зроблено висновок, що «заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 347/1750/19 (провадження № 61-2364св21) зроблено висновок, що «згідно відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Косівське районне підприємство «Райагроліс» створене Косівською районною радою, тобто не є державним органом. Чинне на час подання позову законодавство не передбачало право органів прокуратури представляти інтереси комунальних підприємств. У справі, що переглядається: заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Косівського районного підприємства «Райагроліс», фактично не здійснював захист інтересів держави, що суперечить чинному законодавству; тому судові рішення в частині позовних вимог заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Косівського районного підприємства «Райагроліс» до ОСОБА_16 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов`язання повернути земельні ділянки належить скасувати; позов заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Косівського районного підприємства «Райагроліс» до ОСОБА_16 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов`язання повернути земельні ділянки залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, як такий, що поданий від імені заінтересованої особи, особою, яка не має повноважень на ведення справи».

За таких обставин позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» слід залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, як такий, що поданий від імені заінтересованої особи, особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З метою необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення скасуванню з передачею справи в частині позовних вимог заявлених в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України на новий розгляд до суду першої інстанції, залишенням без розгляду в частині позовних вимог заявлених в інтересах держави в особі ДП«Київське лісове господарство».

Щодо судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням серед іншого розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України визначений загальний порядок розподілу судових витрат при розгляді справ у судах.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тобто, у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь-яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Постанова про передачу справи на новий розгляд не є остаточним вирішенням спору по суті, а тому питання про розподіл судових витрат у такому випадку судом касаційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 400, 412, 413, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року скасувати.

Справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позовні вимоги заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок залишити без розгляду.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 липня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 рокувтрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук