Постанова

Іменем України

17 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 369/6254/19-ц

провадження № 61-15447св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Іванової І. В., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора Київської області (далі - Києво-Святошинська РДА), про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина щодо належного їй майна. Він звернувся до державного нотаріуса Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте постановою нотаріуса відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Вказує, що він є ліквідатором Чорнобильської катастрофи, внаслідок чого у нього погіршився стан здоров`я, виникли хронічні прогресуючі захворювання та у 2004 році встановлено ІІІ групу інвалідності, а у 2019 році встановлено ІІ групу інвалідності довічно. В обґрунтування причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 вказав на виникнення значних проблем із здоров`ям та наявністю хронічних захворювань, у результаті чого протягом 2017, 2018, 2019 років постійно проходив та проходить курси амбулаторного та стаціонарного лікування, проводив операції, лікувався стаціонарно.

Посилаючись на викладене, позивач просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком три місяці після набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2021 року у складі судді Ковальчук Л. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий тримісячний строк, із дати набрання рішенням суду законної сили, для подачі до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення позивачу інвалідності ІІ групи, тривале протягом 2017, 2018, 2019 років обстеження, періодичне лікування, проведення операцій, проходження реабілітації, в сукупності є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що надана ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог медична документація виходить за межі строку для прийняття спадщини та не свідчить про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для прийняття ним спадщини у період із 23 травня по 23 листопада 2018 року. Відповідні події, які підтверджуються такою документацією, мали місце до смерті спадкодавця, та вже після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини. Доказів перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період із 23 травня по 23 листопада 2018 року суду не надано.

Перебування на амбулаторному лікуванні, яке не передбачає госпіталізацію, не може розцінюватися як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини. У наданих лікувальними закладами документах відсутні застереження щодо фізичного стану позивача, які б унеможливлювали його звернення із заявою про прийняття спадщини. Систематичні відвідування ОСОБА_1 протягом 2017, 2018, 2019 років лікарень свідчать про те, що він мав можливість пересуватись та відвідати нотаріуса з метою подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 757/28103/16-ц (провадження № 61-20149св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 372/2383/16-ц (провадження № 61-20920св18), від 23 листопада 2020 року у справі № 315/714/19 (провадження № 61-2162св20), від 30 червня 2021 року у справі № 521/12212/19 (провадження № 61-17832св20).

Також, в уточненій редакції касаційної скарги заявник зазначає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 172/888/18 (провадження 61-15356св19), від 18 березня 2021 року у справі № 496/3234/19 (провадження № 61-18246св20), від 20 травня 2021 року у справі № 417/7171/19 (провадження № 61-1569св21).

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд повідомити його про день, час та місце розгляду справи та здійснювати розгляд справи за участі його представника.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право особи бути присутньою під час розгляду справи може бути реалізовано у разі розгляду такої справи у відкритому судовому засіданні, у всіх інших випадках присутність інших осіб при розгляді справи у порядку письмового провадження чинним ЦПК Українине передбачено.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм нову оцінку.

Сторона позивача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю позивача не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати представник позивача лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово.

Верховний Суд, враховуючи наведене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тобто за наявними у ній матеріалами.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання особистих пояснень, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 .

Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй за життя майно.

21 листопада 2018 року ОСОБА_2 подала до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області заяву про прийняття спадщини після смерті своєїматері ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 подав до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3

16 квітня 2019 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області Панікар В. М. відмовлено позивачу у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням від 23 червня 2004 року серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності довічно, що підтверджується посвідченням від 12 березня 2019 року серії НОМЕР_2 .

Згідно з амбулаторної карти № НОМЕР_3 ОСОБА_1 неодноразово протягом 2017 - 2018 років обстежувався, лікувався в ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка Національної Академії медичних наук України».

Відповідно до медичної карти амбулаторного хворого, ОСОБА_1 неодноразово протягом 2018 - 2019 років обстежувався, лікувався в КЗ КОР Київська обласна лікарня № 2.

Згідно з випискою з історії хвороби № 8131/43226 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні в КЗ КОР Київська обласна лікарня з 18 по 28 грудня 2018 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях;1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах: від 04 листопада 2015 року 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19).

Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Останнім днем визначеного законом строку для прийняття спадщини є 23 листопада 2018 року.

16 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської областііз заявою про прийняття спадщини.

Позивач подав заяву про прийняття спадщини до нотаріуса 16 квітня 2019 року, тобто пропуск позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини складає майже п`ять місяців.

При оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об`єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 вказує на тривале лікування.

Проте надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з погіршенням його стану здоров`я, хворобою, лікуванням не є недостатніми доказами, оскільки охоплюють лише незначний період строку, відведеного на прийняття спадщини.

Лікування позивача мало місце до смерті спадкодавця, та вже після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини. Доказів перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період із 23 травня по 23 листопада 2018 року суду не надано.

З документів, наданих позивачем, убачається, що він перебував на лікуванні у період, що виходить за межі строку для прийняття спадщини та не свідчить про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для прийняття ним спадщини у період із 23 травня по 23 листопада 2018 року.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров`я у всіх випадках не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання.

Судом апеляційної інстанції не встановлено існування поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини. Обставини перебування ОСОБА_1 на лікуванні мали місце за межами шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 .

Установивши, що ОСОБА_1 пропустив строк для прийняття спадщини, не встановивши при цьому обставин, які створювали об`єктивні та непереборні труднощі для позивача для подання такої заяви, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, а саме частину третю статті 1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

У своїх касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 757/28103/16-ц (провадження № 61-20149св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 372/2383/16-ц (провадження № 61-20920св18), від 23 листопада 2020 року у справі № 315/714/19 (провадження № 61-2162св20), від 30 червня 2021 року у справі № 521/12212/19 (провадження № 61-17832св20).

У постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 757/28103/16-ц (провадження № 61-20149св18) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що смерть спадкодавця не була встановлена раніше 15 березня 2016 року та зареєстрована органами реєстрації актів цивільного стану 24 березня 2016 року відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Зазначена обставина та перебування позивача на лікуванні з 07 до 29 квітня 2016 року свідчать про поважність причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 372/2383/16-ц (провадження № 61-20920св18) сформульовано висновок про те, що позивачем надано належні та допустимі докази пропущення строку прийняття спадщини за заповітом після матері з поважних причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами на вчинення цих дій.

Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суду у справі № 315/714/19 (провадження № 61-2162св20) погодився з тим, що причиною пропуску спадкоємцем строку для прийняття спадщини було його гостре раптове захворювання. Із заявою про прийняття спадщини позивач звернувся наступного дня після одужання, пропустивши всього три дні.

У справі № 521/12212/19 (провадження № 61-17832св20) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки позивач є донькою померлого та спадкоємцем першої черги, бажала прийняти спадщину, але на час закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини перебувала на лікуванні, тобто з поважних причин, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, не змогла скористатися своїм правом на прийняття спадщини. Крім того, враховуючи обставини цієї справи, очевидним буде порушення принципів пропорційності та верховенства права, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо одна дитина спадкодавця отримає в порядку спадкування за законом все спадкове майно, а друга дитина, яка має право на 1/3 частку у спадщині, не отримає взагалі нічого.

Тобто правові висновки, викладені у постановах, на які послалася заявник у касаційній скарзі, наведено Верховним Судом за встановлених у справах інших фактичних обставинах, які не є подібними до обставин цієї справи. Тому доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, не заслуговують на увагу.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказував про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 172/888/18 (провадження 61-15356св19), від 18 березня 2021 року у справі № 496/3234/19 (провадження № 61-18246св20), від 20 травня 2021 року у справі № 417/7171/19 (провадження № 61-1569св21).

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 172/888/18 (провадження 61-15356св19) сформульовано висновок про те, що шестимісячний строк подання позивачем заяви про прийняття спадщини сплив 22 травня 2018 року, а 06 липня 2018 року позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. На час звернення до нотаріальної контори стан здоров`я позивача не змінився, на лікуванні він не перебував, а тому відсутні підстави для висновку, що хвороба позивача була об`єктивною та непереборною перешкодою, з якою закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Таким чином, у позивача були відсутні об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини, а тому суди зробили безпідставний висновок про задоволення позову.

Залишаючи без змін судове рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у справі № 496/3234/19 (провадження № 61-18246св20) погодився з тим, що причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини - тривала рецидивна варикозна хвороба ніг позивачки та хвороба суглобів її неповнолітнього сина були предметом дослідження і оцінки суду й останній дійшов правильного висновку, що такі причини не є поважними з огляду на те, що вони не свідчать про те, що позивач фізично не могла прибути до нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини або направити таку заяву засобами поштового зв`язку, чи не могла запросити нотаріуса для складення відповідної заяви за місцем свого проживання у разі неможливості подати заяву до нотаріальної контори особисто у разі хвороби. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані позивачкою причини не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для подання нею вчасно заяви про прийняття спадщини.

У справі № 417/7171/19 (провадження № 61-1569св21) Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що сам факт перебування позивача на амбулаторному лікуванні у період з 19 грудня 2017 року до 18 червня 2018 року не є тією безумовною підставою, з якою закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Необхідність відступу від висновків, викладених у цих постановах заявник обґрунтовує обставинами, які передували виникненню цього спору, характером спірних правовідносин, відносин між самими сторонами у справі, виникненням у нього раптового захворювання до інших хронічних хвороб, їх загострення за кілька днів до спливу строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Оцінюючи наявність обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від попередніх висновків, суд виходить із такого.

Для відступ від правової позиції потрібна сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновків, оскільки позиція про застосування статті 1272 ЦК України ґрунтується на тлумаченні норм матеріального права, яка залишається незмінною. Заявник вважає, що тлумачення норми права повинно залежати від обставин конкретної справи, з чим Верховний Суд не погоджується. Тлумачення правових норм, яке полягає у з`ясуванні, осмисленні дійсного змісту норм права з метою її застосування, не може залежати (чи змінюватись) від обставин конкретної справи.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю його представника відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний