Справа №1341-АС Головуючий у 1 інстанції Гончаренко М.Є.
Категорія 14 Доповідач Лук'янова С.В.
УХВАЛА Іменем України
8 серпня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Курило В.П. суддів Лук'янової С.В., Санікової О.С
при секретарі Коваленко Т.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку адміністративну справу за апеляційною скаргою прокурора міста Дебальцеве Донецької області на постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 травня 2006 року у справі за позовом прокурора міста Дебальцеве в інтересах ОСОБА_1до Дебальцевського міського управління праці та соціального захисту населення про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі прокурор міста Дебальцеве ставить питання про скасування постанови Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 травня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення по справі через те, що вказана постанова є незаконною. Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суд послався на те, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", здійснюється за рахунок державного бюджету, яким не передбачено здійснення виплат допомоги на оздоровлення у розмірах, визначених вказаним законом; тому при здійсненні виплат слід керуватися постановами Кабінету Міністрів України, якими встановлені конкретні розміри виплат на оздоровлення громадянам вказаної категорії. Такий висновок суду є неправильним, оскільки відповідно ст.8 Конституції України визначено принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, застосуванню підлягає ст..48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати, а не постанови №836: і №562. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України 8 червня 2005 року прийнято рішення за аналогічним позовом на користь ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.45-47).
В судовому засіданні апеляційного суду позивач повністю підтримав доводи апеляційної скарги.
Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 травня 2006 року відмовлено у задоволенні вказаного позову. Цією постановою встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом другої групи і у відповідності до вимог ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Відповідно ст..62 вказаного закону роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади. Згідно ст..63 цього ж Закону фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. Відповідно статтям 95, 116, 117 Конституції України постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання. Постановами Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 року, №562 від 12 липня 2005року, №987 від 20 червня 2000 року визначено порядок фінансування соціального захисту населення вказаної категорії з фонду, кошти якого затверджуються Законом України „Про Державний бюджет України" на відповідний рік. Відповідними Законами „Про Державний бюджет України" на 2003 - 2005 роки були визначені конкретні розміри коштів, які спрямовані на фінансування спірних витрат. Позивачу відповідачем була виплачена допомога на оздоровлення у розмірах, встановлений діючим законодавством на відповідний рік; відповідач не допустив порушень законодавства. Тому суд відмовив у задоволенні вказаного позову (а.с.41).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного позову.
Судом першої інстанції правильно було встановлено, що позивач є інвалідом другої групи як учасник та постраждалий при виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Дійсно, статтею 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон) передбачена щорічна компенсація на оздоровлення; зокрема, інвалідам другої групи у розмірі п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Але згідно вимогам ст.62 Закону, застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковим для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Вказані норми Закону не суперечать Конституції України, оскільки ст.95 Конституції України передбачено, що тільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Відповідно ст.. 116 Конституції України розроблення проекту закону про Державний бюджет віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, постанови і розпорядження якого згідно ст.117 Конституції є обов'язковими для виконання.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що у суду першої інстанції не було підстав не приймати до уваги постанови Кабінету Міністрів „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року №836 та „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 12 липня 2005 року №562, якими визначено розмір виплат. Матеріали справи (а.с.8-10) і пояснення сторін підтверджують, що позивач за 2003 - 2005 роки отримав на оздоровлення суми, визначені відповідними постановами Кабінету Міністрів України.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" від 20 червня 2000 року №987 передбачено, що фінансування видатків Фонду здійснюється Державним казначейством у межах наявних фінансових ресурсів шляхом переказу коштів територіальним управлінням Державного казначейства на підставі поданого Міністерством надзвичайних ситуацій розподілу коштів Фонду. Перелік видатків на здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, що фінансується з Фонду, затверджується Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.
Статтею 33 Закону України „Про Державний бюджет на 2003 рік" визначено , що Кабінетом Міністрів України за узгодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету затверджено розподіл коштів на погашення заборгованості по соціальним виплатам, передбаченим програмою по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, чим наявність заборгованості підтверджена державним бюджетом.
Статтею 28 Закону України „Про Державний бюджет України на 2004 рік" встановлена необхідність передбачити бюджетні призначення за державною програмою „Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні" в сумі 14108908,1 тис. грн., із яких на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено 1659228,12 тис. грн. , у тому числі соціальні виплати, які здійснюються безпосередньо громадянам - 1341235,1 тис. грн., з яких 414279,4 тис. грн.. - на повне погашення заборгованості, що виникла у минулі роки. Аналогічним чином вирішувалося спірне питання і Законом України „Про Державний бюджет України на 2005 рік". Заборгованість при цьому враховувалася в межах розміру, встановленого вище вказаними постановами Кабінету Міністрів України, в цих розмірах кошти надходили на відповідний рахунок відповідача, з якого останній проводив виплати. Проведення виплат бюджетних коштів з інших рахунків є порушенням вимог Бюджетного кодексу України і тягне за собою певну відповідальність.
Згідно п.4 ч. 1 ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є таке порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апеляційним судом таке порушення не встановлено.
Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а це згідно вимогам ст..200 КАС України є підставою для залишення без задоволення апеляційної скарги і залишення без зміни постанови суду першої інстанції.
Посилання апелянта на рішення Судової палати Верховного Суду України від 8 червня 2005 року не є підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки діюче законодавство не передбачає можливості застосування прецеденту.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198 ч.1 п.1, 200, 206 КАС України , апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу прокурора міста Дебальцеве залишити без задоволення, а постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 травня 2006 року -без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня проголошення.