Апеляційний суд Житомирської області
м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 24, 10008, (0412) 47-26-44
Справа №2/289/13/13 Головуючий у 1-й інст. Невмержицький І.М
Категорія 45. Доповідач Талько О. Б
.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі: головуючої - судді Талько О.Б., судців: Косигіної Л.М., Григорусь Н.Й., при секретарі Трохимчук Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Радомишльського району та ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2013 року у справі за позовом прокурора Радомишльського району, який діє в інтересах держави в особі Головного управління Дерземагентства, до Радомишльської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , про визнання незаконними рішень міськради та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки,-
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2012 року прокурор Радомишльського району звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Житомирській області, в якому просив визнати незаконним рішення Радомишльської міської ради №149 від 16 травня 2000 року в частині передачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 земельних ділянок, розташованих в АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , площею по 0,10 га кожна, а також визнати недійсними державні акти на право власності на вказані земельні ділянки. Окрім того, прокурор просив визнати незаконним рішення Радомишльської міської ради №163 від 13 вересня 1994 року в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,10 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_3 .
Позов обґрунтований тим, що зазначені рішення Радомишльської міської ради про передачу у власність відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 трьох земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку суперечать вимогам законодавства, оскільки спірні земельні ділянки розташовані на відстані 2 метрів від урізу води річки Мика та є землями прибережної захисної смуги з режимом обмеженої господарської діяльності.
Окрім того, прокурор зазначає, що вказані земельні ділянки використовуються не за цільовим призначенням, оскільки вони розорені та засіяні сільськогосподарськими
культурами
Враховуючи вищезазначене, прокурор просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Із апеляційною скаргою на вказане рішення також звернувся ОСОБА_6 , який був залучений до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача. Апелянт просив скасувати рішення та постановити нове, - про задоволення позову. Зокрема, посилався на ту обставину, що прибережні смуги навколо річок встановлені у відповідних розмірах в силу прямої вказівки закону та відсутність фактичних меж прибережної захисної смуги не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
З огляду на ту обставину, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , помер, до участі у справі в якості його правонаступника була залучена ОСОБА_1 .
В судовому засіданні прокурор та ОСОБА_1 , підтримали доводи, викладені в апеляційних скаргах.
На думку представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , апеляційні скарги є безпідставними.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що на момент передачі спірних земельних ділянок у власність відповідачам у встановленому законом порядку були визначені розміри та межі водоохоронної зони і прибережних захисних смуг навколо річки Мика, та що ці земельні ділянки відносяться до земель водного фонду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Матеріали справи свідчать, що рішенням виконавчого комітету Радомишльської міської ради від 13 вересня 1994 року за №163 передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 1000 кв.м., розташовану в АДРЕСА_2 .
1 листопада 1995 року на ім`я ОСОБА_3 виданий державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, серії ЖТ №2127-0021.
Рішенням виконавчого комітету Радомишльської міської ради №149 від 16 травня 2000 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 1000 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_2 .
Вказаним рішенням також передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 1000 кв.м., розташовану в АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення Радомишльської міської ради ОСОБА_4 та ОСОБА_2 видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЖТ №2127- 0535 та №2127-0534.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на ту обставину, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду та розташовані в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту і тому не можуть передаватися у приватну власність громадян.
Проте такі доводи прокурора не підтверджені належними та допустимими доказами.
Статтею 59 Земельного кодексу України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Відповідно до ч.І ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Частиною 2 зазначеної статті визначено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються..
водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 60 Земельного кодексу України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки піл прибережні захисні смуги.
Аналогічне положення закріплене й у ст.88 Водного Кодексу України ( в редакції, чинній на час передачі у власність відповідачам спірних земельних ділянок). Вказаною нормою також передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною : для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею не менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
За правилами ч. ч.5,6 ст. 87 Водного кодексу України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету міністрів України від 8 травня 1996 року №486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, відповідно до якого розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.
Згідно з п. 5 вказаного Порядку проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.
Пунктом 10 Порядку також передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Отже, законодавством України передбачений певний порядок встановлення водоохоронних зон, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги та, як наслідок, віднесення цієї території до земель водного фонду.
З огляду на вищезазначене, засобом доказування наявності водоохоронної зони, до складу якої входить прибережна захисна смуга, має бути проект встановлення водоохоронної зони (прибережної захисної смуги) або ж кадастровий план земельної ділянки, на якій відображено таку зону ( смугу), чи містобудівна документація.
Наявна в матеріалах справи довідка, видана виконкомом Радомишльської міської ради 6 квітня 2010 року за №656, свідчить про те, що згідно з генеральним планом міста Радомишль прибережна захисна смуга р. Мика в районі індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_2 не встановлена. Проект землеустрою земель м. Радомишль не виготовлявся.
Рішенням шостої сесії Радомишльської міської ради Житомирської області від 12 травня 2011 року за №143 виділено земельну ділянку під прибережну захисну смугу по обидва береги лівої притоки річки Мика у розмірі 25 м.
Із листів відділу Держкомзему у Радомишльському районі від 15 жовтня 2012 року за №01-1219/449, від 16 жовтня 2012 року за №01-1219/454, а також Радомишльського міжрайонного управління водного господарства від 15 жовтня 2012 року за №353 видно, що проект землеустрою щодо встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг р. Мика в зоні індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_2 не виготовлявся.
У матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили, що на дату прийняття рішень виконкому про передачу спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були визначені розмір та межі водоохоронної зони з прибережною смугою.
Використання вказаних земельних ділянок не за цільовим призначенням, на що посилається прокурор в позовній заяві, не є підставою для визнання незаконними рішень про передачу земельних ділянок у власність відповідачів та визнання недійсними державних актів на право власності на землю, оскільки наслідки такого порушення земельного законодавства передбачені ст. 143 ЗК України.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
З огляду на вищезазначене, підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307,308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги прокурора Радомишльського району Житомирської області та ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча Судді