ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

У Х В А Л А

13 грудня 2021 року

м. Харків

справа № 640/20121/16-ц

провадження № 22-ц/818/7032/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів – Хорошевського О.М, Яцини В.Б.,

розглянувши в порядку підготовки до апеляційного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 липня 2018 року в складі судді Золотарьової Л.І.,

у с т а н о в и в :

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 18 липня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в загальному розмірі 5667730,75 грн, проценти за користування коштами 3106547,30 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

На вказане судове рішення 23 листопада 2021 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. Клопотання мотивовано тим, що з 16 липня 2016 року здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1206220490004696 по факту її викрадення, у зв`язку з чим вона знаходиться під постійною охороною співробітників Головного управління національної поліції України в Харківській області (далі - ГУ НП у Харківській області). З 17 січня 2017 року відповідно до постанови слідчого Київського ВП ГУ ПН в Харківській області її переселено до тимчасового місця проживання до закінчення досудового розслідування, яке наразі триває. Рішення суду першої інстанції ухвалено за її відсутності, а про судові засідання її не було належним чином повідомлено через відповідальних працівників поліції. Про ухвалення рішення їй стало відомо у жовтні 2021 року, копія рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 липня 2018 року за її клопотанням отримана відповідальними працівниками спецпідрозділу поліції 25 жовтня 2021 року.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Виходячи з наведеної норми права, слід дійти висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волі особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

ЦПК України не містить вичерпного переліку підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) проголошено право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Із практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці ЄСПЛ.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Так, у параграфі 41 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Аналогічного висновку про застосування норми права у подібних відносинах дійшла Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

В провадженні Київського районного суду міста Харкова справа за позовом ОСОБА_1 перебувала з грудня 2016 року. Під час розгляду справи відповідачка неодноразово отримувала судові повістки про час та місце її розгляду (а. с. 60, 74, 80), брала участь у судових засіданнях, які були призначені на 30 травня 2017 року, 23 червня 2017 року, 03 серпня 2017 року (а. с. 82, 86), тобто, вже після зміни місця проживання. Також, 01 листопада 2017 року ОСОБА_2 шляхом укладення договору про надання правової допомоги уповноважила адвоката Надьон О.В. на представництво її інтересів у даній справі. Адвокат Надьон О.В. приймала участь у судовому засіданні 17 листопада 2017 року, від імені відповідачки подавала заяву про застосування строків позовної давності та в подальшому повідомлялась про дати судових засідань, про що судом першої інстанції складено відповідні телефонограми.

18 липня 2018 року по справі ухвалено судове рішення, повний текст якого складено 23 липня 2018 року та оприлюднено в Єдиному реєстрі судових рішень 26 липня 2018 року (http://reуestr.court.gov.ua/Review/75449101).

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).

Разом з тим стаття 6 Конвенції не може тлумачитися як надання сторонам справи автоматичного права на отримання певної форми надіслання судових документів, наприклад, рекомендованим листом.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ «Богонос проти Росії» від 05 лютого 2004 року).

Доводи ОСОБА_2 про вжиття щодо неї спеціальних заходів безпеки не є беззаперечною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Листом командира батальйону поліції особливого призначення ГУ НП в Харківській області від 02 березня 2017 року суд першої інстанції було повідомлено, що у зв`язку з режимом секретності заходів безпеки ОСОБА_2 не може з`явитись в суд, а всі контакти з нею здійснюються лише через відповідальних працівників спецпідрозділу.

05 червня 2018 року батальйоном поліції особливого призначення, ГУ НП в Харківській області отримано судову повістку на 18 липня 2018 року разом ухвалою суду першої інстанції про закриття підготовчого засідання. Отже, відсутні підстави вважати, що відповідачка не повідомлялась про розгляд справи.

Обставин, що унеможливили отримати інформацію про стан розгляду справи через працівників спецпідрозділу впродовж майже трьох років (до жовтня 2021 року) та подати апеляційну скаргу ОСОБА_2 не наведено.

Оскільки про існування судового провадження ОСОБА_2 було відомо ще з 2017 року, а тому вона не була позбавлена можливості цікавитися розглядом справи, знайомитися з матеріалами справи, приймати участь в судових засіданнях. Учасник процесу зобов`язаний добросовісно користуватись своїми процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).

Відповідно до висновків, викладених ЄСПЛ у рішенні «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення), а відповідачка протягом трьох років не цікавилася розглядом відомої їй справи.

Оскільки апеляційну скаргу було подано після спливу одного року з дня складання повного тексту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а заявником не наведено винятків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, за яких такий строк може бути поновлений, правові підстави для відкриття апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст. ст. 185, 357 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити ОСОБА_2 у відкритті апеляційного провадження на рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 липня 2018 року.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями і протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий                                                                        А.В. Котелевець

Судді                                                                                О.М. Хорошевський

       В.Б. Яцина