печерський районний суд міста києва

справа № 2-354/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

20 січня 2011 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого:          судді Кирилюк І.В.,

при секретарях:Кірсік С.В., Кухар Н.В.,

за участю:

представника позивача:не з'явився;

представника відповідача:Березій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (далі –позивач, ОСОБА_4.) звернулась до суду з вказаним позовом до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»(далі – відповідач, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 22030127869 від 22.09.2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_4; визнати борг за ОСОБА_4 перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в сумі 116 424,00 грн. та зобов’язати відповідача прийняти борг від ОСОБА_4 з розстрочкою платежу на 120 місяців зі сплатою по 970,20 грн. щомісяця.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 22.09.2008 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 22030127869, згідно умов якого відповідач надав позивачеві кредит в розмірі 24 000,00 дол. США за програмою кредитування «Автомобіль в кредит», ануїтет, з датою остаточного повернення кредиту 22.09.2015 року та процентною ставкою 13,8 % річних. 22.09.2008 року посвідчено договір застави транспортного засобу, укладено між позивачем та відповідачем. Щомісячні платежі за кредитним договором кожного разу збільшувались, як пояснили працівники відповідача –у зв’язку із ростом курсу іноземної валюти. Крім того, відповідач звернувся до позивача із позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 22030127869, згідно розрахунку позовних вимог, залишок кредитної заборгованості з урахуванням дострокової сплати складає 259 423,39 грн., що на 67 423,39 грн. перевищує суму фактично одержаного кредиту. Враховуючи дані обставини, позивач вважає, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права позивача як споживача фінансових послуг, оскільки відповідачем не виконано вимоги закону щодо надання позивачу повної своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв’язку із чим позивач був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.11.2010 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання кредитного договору недійсним та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.12.2010 року за клопотанням представника позивача, відповідно до ч. 2 ст. 157 ЦПК України, було подовжено розгляд справи на 15 днів.

Представник позивача в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи, в порядку ч. 3 ст. 191 ЦПК України, повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

В судовому засіданні 12.01.2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги з викладених в позовній заяві підстав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував, зазначивши, що кредитний договір № 22030127869 укладено відповідно до вимог чинного законодавства, вся необхідна інформація щодо умов кредитування позивачу була надана до укладення кредитного договору, підстав для визнання кредитного договору недійсним немає.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 22.09.2008 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»(Банк) уклало кредитний договір № 22030127869 з ОСОБА_4 (Позичальник), згідно умов якого Банк надав Позичальнику кредит за програмою кредитування «Автомобіль в кредит», ануїтет, в розмірі 24 000,00 дол. США на покупку автомобіля, строком на 84 місяці з 22.09.2008 року по 22.09.2015 року, з відсотковою ставкою 13,8 % річних.

Вказаний кредитний договір підписано сторонами та скріплено печаткою відповідача.

22.09.2008 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»(Заставодержатель) уклало з ОСОБА_4 (Заставодавець, Позичальник) договір застави транспортного засобу № 22030127869, який був підписаний сторонами, скріплений печаткою відповідача та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Згідно умов договору застави, Заставодавець передав Заставодержателю в заставу належне йому на праві власності рухоме майно, а саме, автомобіль марки Subaru, модель Outback, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Позивач вважає, що кредитний договір слід визнати недійсним, оскільки він не відповідає вимогам ст.ст. 11, 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Стаття 204 ЦК України визначає презумпцію правочину, так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилами ст. 1054 ЦК України, надання кредитів та їх повернення здійснюється виключно на договірних відносинах.

Згідно ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Відповідно до ст.. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168.

Аналізуючи положення законодавства, суд зазначає, що кредитний договір № 22030127869 від 22.09.2008 року укладено від імені Банку уповноваженими на те особами –Начальником Солом’янського відділення № 1 Лемзою Р.В., що діяв на підставі довіреності від 04.06.2007 року, та Заступником Начальника Солом’янського відділення № 1 Коломійця В.В., що діяв на підставі довіреності від 13.03.2008 року № 1459, тобто мали достатній обсяг цивільної дієздатності для укладення такого договору. Правочин вчинений у передбаченій чинним законодавством письмовій формі. Зміст правочину не суперечить нормам чинного на момент укладення договору законодавства. Кредитний договір № 22030127869 спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження того, що договір було укладено внаслідок застосування насильства, помилки чи введення позивача в оману, сторони не надали. Таким чином, суд вважає, що волевиявлення сторін кредитного договору на його укладення було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

Отже, у суду відсутні правові підстави для визнання кредитного договору № 22030127869 від 22.09.2008 року недійсним, згідно ст.. 203 та ст.. 215 ЦК України.

Як визначено у ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Споживач має право достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат.

Аналогічні положення закріплені у п. 2.1 Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168, у якому визначено, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Відповідно до п. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Як вбачається з матеріалів оглянутої в судовому засіданні кредитної справи ОСОБА_4, перед підписанням кредитного договору позивачеві було надано умови кредитування за програмами «Споживчий кредит на купівлю нового автомобіля», «Споживчий кредит на купівлю автомобіля, що був у користуванні», які містять інформацію про програму кредитування, цільове використання кредитних коштів, строк кредитування, форму видачі кредиту, відсоткову ставку, комісії банку, послуги третіх осіб. Крім того, позивачем власноручно була заповнена заява-анкета на отримання кредиту під заставу, із зазначенням відомостей про кредит. Також позивачем для отримання кредиту була надано довідка про доходи від 15.09.2008 року. Відповідачем було здійснено аналіз інформації щодо позичальника - ОСОБА_4, про що свідчить також протокол засідання Кредитного комітету по споживчому кредитуванню ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»Київська регіональна дирекція від 18.09.2008 року на якому прийнято рішення про видачу кредиту ОСОБА_4, висновок кредитного працівника, службова записка.

Таким чином, суд вважає, що позивач одержав повну інформацію про умови кредитування та мав можливість прийняти рішення щодо одержання кредиту чи відмови від кредитування.

22.09.2008 року позивачем було подано заяву на відкриття поточного рахунку «Для виплат»та укладено договір на відкриття та ведення поточного рахунку «Для виплат», що свідчить про те, що ОСОБА_4 погодилась на умови кредитування, запропоновані відповідачем.

Також суд звертає увагу, що позивач власноручно підписав кожну сторінку кредитного договору № 22030127869 від 22.09.2008 року, а, відтак погодився з усіма його умовами, в тому числі, з п. 12.5, в якому зазначено, що Позичальник перед укладенням цього договору в письмовій формі повідомлений про всі умови споживчого кредитування в «Райффайзен Банк Аваль»та орієнтовну сукупну вартість кредиту (відповідно до ст.. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року), що підтверджується підписанням Умов кредитування, які є невід’ємною частиною цього договору, та не має зауважень, претензій щодо наданої інформації. Надана Позичальнику інформація є повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною.

Належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження того, що договір був підписаний позивачем під впливом насильства ОСОБА_4 не надала.

Твердження позивача, що умови кредитного договору № 22030127869 від 22.09.2008 року є несправедливими та створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», є необґрунтованими, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

З аналізу умов кредитного договору № 22030127869 від 22.09.2008 року, не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, правам та обов’язкам позивача кореспондуються обов’язки та права відповідача. Обом сторонам надано право дострокового погашення кредиту.

Отже, даний кредитний договір № 22030127869 від 22.09.2008 року не містить несправедливих умов, що обмежують права позивача, відтак, правові підстави для визнання вказаного договору недійсним відсутні.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання кредитного договору № 22030127869 від 22.09.2008 року недійсним є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, ОСОБА_4 просить зобов’язати відповідача прийняти від неї борг з розстрочкою платежу на 120 місяців зі сплатою по 970,20 грн. щомісяця.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналізуючи викладене, суд зазначає, що вищенаведеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як зобов’язання прийняти борг з урахуванням розстрочки платежу.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, суд як орган державної влади зобов'язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, ОСОБА_4, звертаючись до суду з вказаними позовними вимогами, обрала не передбачений діючим законодавством спосіб захисту, який не узгоджується з повноваженнями суду. Відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження позовних вимог ОСОБА_4 не надала.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 3, 6, 16, 203, 204, 215, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 60, 88, 209, 213 –215, 223 Цивільного процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання кредитного договору недійсним –відмовити повністю.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                                                          І.В.Кирилюк