"13" грудня 2021 р.

Справа №150/558/21

Провадження по справі №2/150/176/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої: судді Цимбалюк Л.П., при секретарі Вітковській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до районного суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що шлюб з відповідачем розпався остаточно і подальше збереження сім`ї є неможливим.

Позивач та відповідач в судове засідання не з`явилися, скориставшись своїм правом, передбаченим ч.3 ст.211 ЦПК України, клопочуть про розгляд справи у їх відсутність, подавши через канцелярію Чернівецького районного суду Вінницької області відповідні письмові заяви. Позивач свої вимоги підтримує та просить їх задоволити. Відповідач позовні вимоги визнає та не заперечує проти розірвання шлюбу.

Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем слід прийняти.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З`ясувавши позицію сторін, дослідивши та оцінивши в сукупності всі обставини справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано 28 травня 2002 року Чернівецьким районним відділом реєстрації актів громадянського стану Вінницькій області, актовий запис №07, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 28.05.2002 року Чернівецьким районним відділом реєстрації актів громадянського стану Вінницькій області (а.с. 8).

В подружжя від даного шлюбу є двоє дітей: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який досяг повноліття (а.с.10) та неповнолітня донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).

Частиною 3 статті 105 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Причиною розпаду сім`ї є те, що у подружжя розбіжні погляди на життя, ведення домашнього господарства, вирішення різного роду побутових та сімейних питань, несумісність характерів, на підставі чого в сім`ї неодноразово виникали сварки та різного роду непорозуміння. За наведених обставин подальше перебування у шлюбних відносинах стало неможливим, шлюб існує лише формально. Сторони проживають окремо один від одного, ніхто із подружжя не приймає жодних мір задля збереження сім`ї.

Відповідно до ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно ст.55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Як вбачається зі змісту ч.3 та ч.4 ст.56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, відповідно до статей 106 та 107 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Судом встановлено, що відносини в сім`ї ускладнились, вони не ведуть спільного господарства, шлюб існує лише формально.

Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».

Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 1 передбачено, що охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно п.10 вище зазначеної Постанови, суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Відповідно до ст.112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї суперечитиме інтересам одного з них.

Частина перша ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява №44647/98).

При вирішенні спору про розірвання шлюбу суд враховує, що у сторін різні погляди на життя на сімейні цінності, сторони не бажають проживати однією сім`єю, шлюб існує лише формально. Позивач наполягає на розірвання шлюбу, відповідачем не заперечується проти розірвання шлюбу.

З`ясувавши фактичні взаємини подружжя й дійсні причини позову, суд вважає, що спільне подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б як їх інтересам, так і інтересам неповнолітньої дитини, що відповідно до ст.112 Сімейного кодексу України дає підстави для розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в розмірі 908 гривень 00 копійок, про що свідчить квитанція №0.0.2325076458.2 від 02.11.2021 року (а.с. 1).

При вирішенні питання про стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 судових витрат, судом враховується те, що відповідачем визнаються позовні вимоги в повному обсязі, тому підлягають застосуванню положення частини першої статті 142 ЦПК України, тобто, позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, як те передбачено частиною першою статті 142 ЦПК України.

На підставі ст., ст. 105, 110, 112, 235 ч.8 СК України, керуючись ст., ст.10, 11, 81, 113, 141, 206 ч.4, 223, 263 - 265, 274, 279, 280, 353-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 28 травня 2002 року Чернівецьким районним відділом реєстрації актів громадянського стану Вінницькій області, актовий запис №07.

За вибором позивача залишити їй прізвище ОСОБА_1 , яке взято нею при укладенні шлюбу, що розірвано.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 (чотирьохсот п`ятдесяти чотирьох) гривень 00 копійок.

Повернути позивачу ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову про розірвання шлюбу, що становить 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК