Справа № 2018/2-651/11

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

"31" січня 2011 р.                                                    Київський  районний суд м. Харкова  у складі:

           головуючого судді Плетньова В.В.

              при секретарі          Бієнко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” та Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсними  договорів та покладення певних обов'язків,-

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 4.08.2010 р. звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить: визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11265931000 від 10.12.2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк”та громадянкою України - ОСОБА_2; визнати недійсним Договір поруки № П/11265931000 від 10 грудня 2007 року, укладений Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк”та громадянином України - ОСОБА_1; визнати недійсним Договір іпотеки від 10 грудня 2007 року (на бланку серії ВКС № НОМЕР_1) укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк”та громадянкою України ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 4689; в порядку застосування наслідків недійсності Договору іпотеки від 10.12.2007року (на бланку серії ВКС № НОМЕР_1) зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міськогонотаріального округу ОСОБА_5: виключити з Державного реєстру застав запис про державну реєстрацію Договору іпотеки від 10.12.2007 року укладений на бланку серії ВКС № НОМЕР_1 між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк”та громадянкою України ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 4689, зняти заборону відчуження з квартири АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 та на який було накладено заборону на відчуження, виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис від 10 грудня 2007 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки від 10.12.2007 року (на бланку серії ВКС № НОМЕР_1) укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк”та громадянкою України ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 4689, стягнути з Відповідачів на користь Позивача понесені судові витрати, посилаючись на те, що10 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ “УкрСиббанк”укладено договір про надання споживчого кредиту № 11265931000, відповідно до якого банк зобов'язався надати позивачу однією сумою, а Позивач зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти ) в іноземній валюті в сумі 58 000 доларів США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку та на умовах визначених цим Договором . Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 292 900 грн. за курсом Національного банку України на день укладення цього Договору (пункт 1.1 Договору). Пунктом 1.2.2 Договору Позичальник зобов'язується повернути суму кредиту та сплатити проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 620 доларів США в день сплати ануїтетних платежів. Статтею 6 ЦК України, передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. А згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст. 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Пунктом 5 зазначеної Постанови вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Позивач вважає кредитний договір від 10.12.2007року, а відтак і договір іпотеки від 10.12.2007 року та договір поруки № П/11265931000 від 10 грудня 2007 року недійсними та такими, що порушують його права, оскільки недійсний договір кредиту та відповідно недійсний договір іпотеки та договору поруки, по-перше, безпідставно обмежують права позивача поручителя та змушують його нести значні збитки внаслідок повернення кредиту не в національній валюті Україні, а в доларах США. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно п. 1.10. ч. 1 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”проценти - це доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку. Тобто, процентами за договором кредиту є кошти, якими позичальник розраховується з кредитором (передає їх власність кредитору) за користування кредитом. Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом (ЗАСОБОМ ПЛАТЕЖУ), обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. А іноземна валюта може використовуватися в Україні виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. З Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом України, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України, про єдиний законний засіб платежу Українську гривню зазначено також в ст. 35 Закону України “Про Національний банк України” Разом з тим, згідно п. 3.3 Договору кредиту усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених Договором. Відповідно до преамбули Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” (далі Декрет) цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Декрету до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом (засобом платежу) на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошевих одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, ідо перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. “г”ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями видаються лише юридичним особам. Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Разом з цим, у ОСОБА_2 на момент укладення Договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним Договором кредиту - була відсутня. Вказаний факт був добре відомий Банку-відповідачу, однак останній не роз'яснив, як професійний учасник ринку фінансових послуг, про необхідність отримання такої ліцензії. При здійсненні операції повернення кредитних коштів ОСОБА_2 не може законно використовувати іноземну валюту (долари США) як засіб платежу (так як ОСОБА_2 таким чином передає їх у власність відповідача в якості плати за користування кредитом). Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 №200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "є" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. В цьому переліку, що є вичерпним, немає операції з повернення кредитних коштів. Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Таким чином, ОСОБА_2. чинним законодавством не надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за Договором кредиту та внесення плати за користування кредитом в доларах США в касу відповідача. Положення НБУ від 14 жовтня 2004 р. N 483 “Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, в п. 1.5. якого вказано, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями), не застосовується до спірних правовідносин, так як у п. 1.2. даного Положення вказано, що Положення регламентує порядок та умови видачі Національним банком України (далі -Національний банк) резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. У Листі Національного Банку України N 28-110/1941-3601 від 02.06.2000 зазначено наступне: “Згідно з п. 2 ст. 5 зазначеного Декрету, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Отже, наявність у банку генеральної ліцензії не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно із ст. 5 Декрету мають проводитись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України”. Крім того, згідно ч. 2 ст. 13 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв'язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Таким чином, оспорюваний Договір кредиту вчинений відповідачем всупереч імперативним вимогам ст. 227 ЦК України - за відсутності індивідуальної ліцензії НБУ, а тому є недійсним. На момент укладення договору кредиту, вимоги щодо необхідності отримання АКІБ “УкрСиббанк”індивідуальної ліцензії НБУ на укладення спірного договору кредиту з умовою його виконання в іноземній валюті, (зокрема відповідні положення Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”) були чинними, а тому АКІБ “УкрСиббанк”знав про такі умови (чи повинен був знати), і повинен був повідомити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про наявність таких вимог чинного законодавства. На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що: У сторін за спірним Договором кредиту, всупереч імперативним вимогам Декрету, булла відсутня індивідуальна ліцензія від НБУ, яка б надавала право сторонам такого договору використовувати готівкову іноземну валюту (долари США) як засіб платежу при оплаті ОСОБА_2 процентів за користування кредитом;          Отже, оспорюваний договір кредиту всупереч ст. 227 ЦК України вчинений АКІБ “УкрСиббанк”за відсутності індивідуальної ліцензії НБУ, а тому такий договір є недійсним. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідусільну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”на використання іноземної валюти як засобу платежу, та не робить укладений кредитний договір законним. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки щодо недійсності кредитного договору № 11265931000, в забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків за яким було укладено договір поруки № П/П265931000 від 10.12.2007 року та договір іпотеки від 10.12.2007 року, останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України. Наведені вище висновки підтверджуються численною та усталеною судовою практикою, зокрема: рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.06.2009 у справі № 2-7818/09; рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11.02.2010 у справі № 2-1131/10; ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 21.10.2009 у справі 22-1506/2009; ухвалою апеляційного суду Донецької області від 03.04.2008 у справі № 22ц-990/08. Згідно ст. 52 Закону України “Про нотаріат”всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальнии напис на документі або підпише документ, що ним видається. Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована, зазначається на документі, що видається нотаріусом, чи в посвідчувальному написі. Запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії. Порядок ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій та їх форма встановлюються Міністерством юстиції України. Згідно п. 13.11. Порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 2003 р. N 87/5, при скасуванні довіреності, скасуванні чи зміні заповіту, розірванні чи внесенні змін до нотаріально посвідченого договору, визнанні в судовому порядку недійсними правочину чи іншої нотаріальної дії в реєстрі проти запису про вчинення такої нотаріальної дії нотаріусом робиться відповідна відмітка з посиланням на заяву, договір про розірвання договору, рішення суду тощо. Згідно п. 235 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказ Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, за заявою заставодавця і іпотекодавця) у разі визнання рішенням суду договору застави (іпотеки) недійсним. Про зняття заборони щодо відчуження нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон відчуження. Зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, підлягає обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна згідно з Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 9 червня 1999 року N 31/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 червня 1999 року за N 364/3657 (зі змінами), чи в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідно до Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів '/країни від 5 липня 2004 року N 830. Згідно п. 2.1. Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 9 червня 1999 р. N 31/5, підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та ірештів на об'єкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною нторою або приватним нотаріусом - Реєстратором заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна. Як вбачається з розділу “Застосування правових наслідків недійсності правочину”Листа Верховного Суду України “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними”від 24.11.2008, “Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного прззочину, який нотаріально посвідчений; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав”. Таким чином, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивачів, вбачається за необхідне в порядку застосування реституції за недійсним договором іпотеки зобов'язати приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_8, яка посвідчувала спірний договір застави, виключити з Державного реєстру запис про державну реєстрацію Договору застави № від, зняти заборону відчуження з предмета застави та внести зміни до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів рухомого майна про зняття заборони відчуження з предмета застави за спірним договором застави.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_9 підтримали позов, позивач наполягає на вимогах, посилаючись на те, що за договорами були отримані гроші у гривні, а після їхнього отримання курс гривні відносно долара США суттєву впав. Представник позивача підтвердив обставини справи, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” ОСОБА_10 позов не визнав, вважає, що будь-яких підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними немає.

Інші відповідачі не явилися до суду, просили розглянути справу у їхній відсутності.

Вислухавши думки сторін, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав:

Згідно вимог ч.1 та 4 ст.203 ЦК України зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам  Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно вимог чю1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

Згідно вимог ч.1 ст.216 ЦК України недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України за  кредитним  договором  банк або інша фінансова установа (кредитодавець)  зобов'язується  надати  грошові  кошти   (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,  встановлених договором,  а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники,  якщо с говором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договори, що оспорюються позивачем, укладені відповідно до вимог Закону і у тій формі, що є обов’язкова для даного виду правочинів. Валюта договорів є долар США, що не протирічить Закону. Сторони договорів дійшли згоди щодо всіх вимог договорів, в т.ч. і щодо валюти. Видача кредитів громадянам в іноземній валюті відповідачеві ПАТ «УкрСиббанк»на момент укладення договору кредиту була дозволена Національним Банком України. Договір іпотеки відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку». Відповідні заборони накладені нотаріусом правомірно. Будь-яких підстав для визнання правочинів недійсними з матеріалів справи не вбачається. Посилання позивача на судову практику в інших справах є неправомірним. Всі інші доводи і міркування, викладені у позовній заяві є загальним набором фраз і термінів і будь-яким чином не можуть вплинути на висновки суду.

Керуючись ст.ст.212-215 ЦПК України, ст.ст.192,203,215,216,227,548, 554,1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Харківської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення через Київський районний суд м.Харкова.

                             Суддя