РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 січня 2011 р. м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.,
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю ОСОБА_1; ОСОБА_2; ОСОБА_3 та її представника –адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Костопільського районного суду від 3 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя і припинення права власності, зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1\2 частину квартири та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання права власності на 3\5 частини квартири,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Костопільського районного суду від 3 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: виділено у власність позивача квартиру АДРЕСА_1 та присуджено ОСОБА_3 28 034 гривні грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на квартиру. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 400 гривень 34 копійки судових витрат.
ОСОБА_3 у зустрічному позові до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1\2 частину квартири та ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання права власності на 3\5 частини квартири –відмовлено.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмови в зустрічному позові, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, де посилалася на порушення місцевим судом норм процесуального та матеріального права.
Обґрунтовуючи її, зазначала, що, задовольнивши позов ОСОБА_1, суд позбавив відповідача та п’ятирічного сина від шлюбу сторін власного житла. Вважала, що висновки суду про те, що їхня спільна сумісна власність обмежена часткою сплаченого станом на квітень 2007 року кредиту, а саме 14 247 гривень, тобто 24 %, суперечать обставинам справи. При вирішенні спірних правовідносин і ухваленні оскаржуваного рішення судом не було враховано те, що крім коштів ОСОБА_2 і ОСОБА_1, виручених від продажу квартири, кредитні кошти носили характер спільного майна подружжя. Також нею особисто на придбання спірної квартири було внесено 15 150 гривень, з яких вона позичила 10 000 гривень, а решта –були її грошовими заощадженнями. Наполягала на тому, що позивач не витратив жодних коштів для купівлі цієї квартири. Вважала помилковим твердження суду про ОСОБА_2 і
Справа №22-80-11 Головуючий у суді 1 інстанції: Маринич В.К.
Категорія: 5 Суддя-доповідач в апеляційному суді: Хилевич С.В.
ОСОБА_1 виручені кошти за продаж квартири, яка належала їм, вклали у купівлю спірної квартири, і що цю обставину вона визнала в судовому засіданні. Натомість вона заперечувала проти викладеного і наполягала на тому, що ОСОБА_2 особисто розпорядилась цими грішми, вклавши їх у придбання трикімнатної квартири. Неповнота з’ясування обставин полягає у відсутності вказівки суду про той факт, що сторони від шлюбу мають спільну дитину, з утримання якої позивач набув аліментні зобов’язання.
Крім того, не вказано про участь в судовому засіданні представника органу опіки й піклування, тоді як останній був залучений до участі у справі як третя особа.
З наведених міркувань просила скасувати рішення Костопільського районного суду від 3 листопада 2010 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову, а зустрічний позов –задовольнити. В решті просила оскаржуване рішення залишити без змін.
В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надали пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_2 і ОСОБА_1, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликалися на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ним при набутті права спільної сумісної власності на спірну квартиру було внесено 53 476 гривень, тобто 88 відсотків її вартості. Оскільки частка відповідача не могла бути виділена в натурі, а річ є неподільною, тому суд визнав цю частку незначною і компенсував її вартість ОСОБА_3, стягнувши з позивача на її користь 28 034 гривні.
Залишаючи без задоволення зустрічний позов і позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, місцевий суд врахував обставини, які були встановлені при задоволенні позову, а тому визнав вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 необґрунтованими.
Проте з такими висновками не може погодитися колегія суддів апеляційного суду.
Матеріалами справи встановлено, і ці обставини особами, які беруть участь у справі, не оспорювалися, що протягом часу з 15 липня 2005 року по 2 квітня 2007 року позивач і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від подружніх відносин мають дитину –сина ОСОБА_8, який народився у 2005 році.
23 серпня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відчужили належну їм на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_9 шляхом укладення договору купівлі-продажу. Продаж квартири вчинено за 7 253 гривні (а.с. 4-4, зв.).
Того ж числа позивач придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, уклавши з ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 договір купівлі-продажу. Вартість квартири сторонами визначено у 60 600 гривень. При цьому 15 150 гривень покупцем сплачено на користь продавців до оформлення правочину, а решту –45 450 гривень зобов’язався сплатити протягом 10 банківських днів (а.с. 8-8, зв.). Змістом заяви ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12, адресованої нотаріусу, засвідчено факт повного розрахунку покупця з контрагентами за придбане майно станом на 7 вересня 2005 року (а.с. 68).
Позивач вказує про те, що від одержав 9 000 доларів США кредитних коштів з метою погашення на користь продавців решти обумовленої договором купівлі-продажу суми грошей, тобто 45 450 гривень, з обґрунтованістю чого погоджується колегія суддів.
Ця обставина стверджується укладенням ним 6 вересня 2005 року кредитного договору № ROTOGK00002266 з Комерційним банком «Приватбанк», за умовами якого позивач отримав, а банк передав йому 9 000 доларів США для купівлі квартири (а.с. 6-7).
При цьому апеляційним судом враховано, що станом на серпень-вересень 2005 року офіційний курс долара США до національної валюти складав 1 долар США = 5, 05 гривні, а тому зазначена сума одержаного кредиту склала 45 450 гривень.
Приходячи до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд бере до уваги те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю.
Такий висновок колегії суддів ґрунтується на вимогах чинного законодавства і обставинах спору.
Так, згідно зі ст. 60 СК України –майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи те, що договір купівлі-продажу спірної квартири і кредитний договір було укладено позивачем в інтересах сім’ї, що сторонами в судовому засіданні не заперечувалося, а договору на володіння, користування чи розпоряджання набутим майном між ними укладено не було, як і не укладався шлюбний договір з цього приводу, тому спірну квартиру слід вважати їхньою спільною сумісною власністю.
За таких обставин доводи ОСОБА_1 про те, що його особистий внесок при набутті права на нерухоме майно склав 88 відсотків, а 12 відсотків становила частка відповідача, на увагу не заслуговують і виявляються частково необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України –у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В той же час, колегія суддів бере до уваги той факт, що 7 253 гривень, виручених позивачем і ОСОБА_2 від продажу квартири, яка була об’єктом їхнього права власності і які слід вважати їхніми особистими коштами, були спрямовані на придбання спірної квартири. Тому частки кожного з зазначених осіб в цих коштах були рівними, тобто склали по 3 626 гривень 50 копійок.
Позаяк вартість спірної квартири становила 60 600 гривень, а особистий внесок ОСОБА_1 та третьої особи, яка заявляла самостійні вимоги щодо предмета спору, разом склав 7 253 гривні, тому у пропорційному відношенні їхній внесок становив 12 відсотків, тобто по 6 відсотків на користь кожного. Виходячи з наведеного, решту квартири слід вважати виключно об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, частка ОСОБА_3 у спірному об’єкті права спільної сумісної власності становить 44 відсотки, або 11\25 (100%, що становить все майно, - 12%, що становить частку ОСОБА_2 і ОСОБА_1, = 88%; 88% : 2, тобто на чоловіка і дружину, = 44%), а частка позивача –50 відсотків, або 1\2 (44%, тобто частка кожного у спільній сумісній власності подружжя, + 6%, тобто особистий внесок позивача, = 50%).
За наведеного, частку ОСОБА_3 у спірній квартирі не можна вважати незначною, як і неможливо припинити право на неї відповідно до вимог ст. 365 ЦК України, а тому вимога позивача про припинення права власності ОСОБА_3 на частку у квартирі не можуть бути взяті до уваги.
Колегія суддів знаходить, що суд попередньої інстанції уваги на вказані у рішенні апеляційного суду обставини не звернув, що призвело до ухвалення ним оскаржуваного рішення, яке чинним залишатися не може.
В силу правил ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Виходячи з наведеного та обставин спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги, вирішивши також і спірне питання про частку ОСОБА_2 у спірній квартирі, яка становить 6 відсотків, або 3\50.
Враховуючи порушення судом попередньої інстанції норм матеріального права та невідповідність досягнутих висновків обставинам справи, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення слід скасувати.
Керуючись ст.ст. 307, ст. 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Костопільського районного суду від 3 листопада 2010 року скасувати повністю.
Первісний позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1
ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку в квартирі.
Зустрічний позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 11\25 частин квартири АДРЕСА_1
Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3\50 частин квартири АДРЕСА_1
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: