У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 січня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів : Шеремет А.М., Хилевича С.В.
при секретарі : Колесовій Л.А.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 30 листопада 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 30 листопада 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво відмовлено за безпідставністю.
В поданій на рішення апеляційній скарзі позивачка вказує на його незаконність, оскільки суд не правильно застосував норми матеріального права та не врахував, що вона являється власником земельної ділянки на якій розташовані самочинно збудовані приміщення. Крім того, суд не дав належної оцінки висновку спеціаліста будівельно-технічного дослідження від 18.11.2010 року на предмет відповідності державним будівельним стандартам, нормам і правилам самочинно збудованих приміщень. Вважає, що вона має право вимагати визнання за нею права власності на самочинне будівництво на підставі ч.5 ст.376 ЦК України.
Просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач будь-яких доказів проте, що самочинно збудовані приміщення відповідають архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, встановленим для житлових будинків і господарських споруд за висновками відповідних органів, до компетенції яких нормативними актами віднесено здійснення такого контролю та подання висновків.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведенні відповідні мотиви з якими погоджується і апеляційний суд.
Доводи апеляційної скарги проте, що позивачка має право вимагати визнання за нею права власності на самочинне будівництво на підставі ч.5 ст.376 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки право власності на самочинно збудований об’єкт , на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України може бути визнане судом за власником земельної ділянки, якщо: по-перше, це відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, по-друге; якщо будівля відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, встановленим для житлових будинків і господарських споруд (ч. 3 ст. 375 ЦК України), по-третє; якщо це не порушує права третіх осіб. Висновки відповідних державних органів (відділу архітектури та будівництва, пожежного та санітарного нагляду тощо) із питань чи додержано при будівництві вищезазначених об'єктів архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил у справі відсутні.
Крім того, самовільно збудовані приміщення, відповідно до ст. ст. 186, 381 ЦК України є приналежністю головної речі (будинку), а тому положення ч. 5 ст. 376 ЦК України не може бути підставою для визнання окремого права власності на них.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до змісту пп. 1 п. "б" ч. 1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Реєстрація права власності на новозбудовані об"єкти нерухомості здійснюється відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно , затвердженого наказом Міністерства юстиції України N 7/5, від 7 лютого 2002 року.
Відповідно до п.6.1 вказаного Положення оформлення права власності фізичних осіб на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам з видачею свідоцтва про право власності провадиться органами місцевого самоврядування.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази тому, що позивачка звертався до органів місцевого самоврядування із заявою про видачу їй свідоцтва про право власності на новозбудоване нерухоме майно та відсутні докази, які б свідчили, що цей орган відмовив позивачеві у задоволенні заяви.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 307,312-315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 30 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий :
Судді :