У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 січня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю ОСОБА_1 та його представника,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»на рішення Рівненського міського суду від 1 грудня 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору про винагороду від 25 березня 2003 року №491,
в с т а н о в и в:
Рішенням Рівненського міського суду від 1 грудня 2010 року в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»(далі –ВАТ «Рівнеазот») відмовлено за пропуском позовної давності.
Не погодившись з обґрунтованістю рішення, позивач подав апеляційну скаргу, де покликався на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
На її обґрунтування зазначалось, що висновок місцевого суду про те, що позовні вимоги за умови їх доведеності і обґрунтованості задоволенню не підлягають через сплив позовної давності суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону. Позовну давність вважає такою, що на час звернення до суду з позовом не є пропущеною, оскільки її трирічний строк не сплинув. Тому переконаний про підставність позову і його обґрунтованість. Посилаючись на вказівки Верховного Суду України, що дані в ухвалі від 14 квітня 2010 року, ВАТ «Рівнеазот»вважає, що відмова в позові саме з підстави пропуску позовної давності суперечить вимогам ст.ст. 48 і 62 ЦК Української РСР.
З наведених міркувань просить скасувати повністю рішення Рівненського міського суду від 1 грудня 2010 року та ухвалити нове –про задоволення позовних вимог ВАТ «Рівнеазот».
Від ВАТ «Рівнеазот»надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через участь представника позивача в іншому судовому засіданні. Колегія суддів, врахувавши те, що у складі ВАТ «Рівнеазот»міститься юридичний відділ, де в штаті, за поясненнями ОСОБА_1, числиться 15 працюючих спеціалістів, знайшла причину неявки представника позивача у судове засідання неповажною.
ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, покликаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_7, бувши повідомленими належним чином про час і місце розгляду справи, в
Справа №22-102-11 Головуючий у суді 1 інстанції: Крижова О.Г.
Категорія: 19 Суддя-доповідач в апеляційному суді: Хилевич С.В.
судове засідання не з’явились, про причини своєї відсутності не повідомили.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду за захистом порушеного права за межами трирічного строку
позовної давності. При цьому клопотання позивачем про поновлення позовної давності не заявлялось, а поважних причин ним не надано.
Погоджуючись з правильністю досягнутих міським судом висновків, колегія суддів апеляційного суду виходила з такого.
З матеріалів справи безспірно вбачається, що 25 листопада 2008 року до суду звернулося ВАТ «Рівнеазот»з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 про визнання недійсним договору про винагороду від 25 березня 2003 року №491 (а.с. 4-9). Підставами для пред’явлення позову слугували дві обставини, які, за переконанням позивача, свідчили про порушення його прав. Так, при укладенні оспорюваного правочину ОСОБА_3 виступив як представник ВАТ «Рівнеазот»і як один з авторів винаходу «Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри», тобто одночасно діяв від імені обох контрагентів за угодою. Другою підставою було укладення правочину під впливом помилки, що полягало у невідповідності винахідницькому рівню зазначеного «Способу отримання вапняково-аміачної селітри»через висновок експертизи від 25 вересня 2006 року, проведений Державним підприємством «Український інститут промислової власності».
Повно і правильно встановивши обставини справи та врахувавши подання відповідачем клопотання про застосування позовної давності, суд попередньої інстанції з додержанням вимог ч. 2 ст. 267 ЦК України обґрунтовано відмовив повністю у задоволенні позову саме за спливом позовної давності.
Колегія суддів знаходить правильними наведені висновки міського суду.
Приходячи до висновку про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що правила про позовну давність мають застосовуватися тоді, коли буде доведено існування самого суб’єктивного права або факту його порушення. Тому в разі відсутності такого права або коли воно ніким не порушене, позов слід залишити без задоволення не з причин пропущення позовної давності, а по суті заявленої вимоги.
За наведеного, місцевим судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову з підстави укладення оспорюваного договору під впливом помилки.
Так само колегія суддів дійшла висновку, що при досягненні місцевим судом висновку про відмову за спливом позовної давності в позові, пред’явленому з підстави укладення заперечуваного договору особою, яка діяла одночасно як представник ВАТ «Рівнеазот»та як один з авторів винаходу, ним не було додержано вимог матеріального права, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню.
Так, ЦК Української РСР (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) засвідчувала, що угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки (ч. 1 ст. 56).
Згідно з ч.ч. 1 і 3 ст. 62 цього Кодексу –угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки особи, яку представляють. Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої одночасно він є.
Пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України вказує, що до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред’явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Очевидним є те, що право вимоги у сторін виникло наступного дня після укладення оспорюваного договору, тобто перебіг позовної давності з цієї підстави розпочався 26 березня 2003 року, а тому передбачений законом трирічний матеріально-правовий строк для звернення до суду сплив 26 березня 2006 року.
За таких обставин застосуванню мали б підлягати норми глави 5 ЦК Української РСР, положення ст. 80 якого свідчать про відмову в позові з підстав закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову. Однак колегія суддів знаходить, що відмова міським судом в позові з міркувань, визначених ст. 267 ЦК України, не носить істотного значення для вирішенні справи, а тому не може бути кваліфікована як обов’язкова підстава для скасування оскаржуваного рішення саме з цих мотивів, адже остаточно спір розв’язано вірно.
Згідно з ч. 2 ст. 308 ЦПК України –не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Помимо того, вбачається, що на зазначену обставину в апеляційній скарзі покликання відсутні, а вона не є обов’язковою підставою для скасування рішення в силу ч. 3 ст. 303 ЦПК України.
Відповідно до правил ч. 1 цієї статті –під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.,
Рішення суду ухвалено без істотних порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі. Апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 1 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити в касаційному порядку ухвалу апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: