Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 січня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів : Шеремет А.М., Хилевича С.В.
при секретарі : Колесовій Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду від 18 листопада 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дубровицької районної державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Дубровицького районного суду від 18 листопада 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дубровицької районної державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом відмовлено за безпідставністю.
В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність, оскільки суд не перевірив чи дійсно ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину від ОСОБА_4 і чи дійсно до складу цієї спадщини входила б частина житлового АДРЕСА_1, чи дійсно пізніше прийняв цю спадщину ОСОБА_2
Суд безпідставно не задовольнив клопотання про витребування та дослідження матеріалів спадкової справи №190.
Суд в порушення ст. 11 ЦПК України порушив принцип диспозитивності, та досліджував обставини які виходять за межі позовних вимог. Позивач в позовній заяві не заявляв вимог і не подавав суду відповідні докази та не доводив прийняття ним спадщини після смерті його батька ОСОБА_4
Суд не врахував, що відповідно до ст. 67,68 Закону України ’’Про нотаріат’’ та п. 117 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року №18/5 державний нотаріус мав право видати ОСОБА_2 оскаржуване свідоцтво лише у випадку подання нотаріусу правовстановлюючих документів на частину житлового АДРЕСА_1 Проте, зазначені у вказаному свідоцтві документи не є правовстановлюючими на спадщину і не підтверджують її належність на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Рішення Зарічненського народного суду від 22 квітня 1982 року не є правовстановлюючим документом, оскільки ним будинковолодіння поділене між двома сторонніми особами –ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Крім того, правовстановлюючий документ про підтвердження власності на дану спадщину мав би бути поданий нотаріусу виключно на ім’я ОСОБА_3
Суд не врахував, що в даному випадку відсутні відносини спадкової трансмісії, оскільки ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_4
Також не є правовстановлюючим документом на спадщину і акт про закінчення будівництва житлового АДРЕСА_1, оскільки до спадщини відноситься зовсім інший об’єкт цивільного права. Відповідачі не довели яким правовстановлюючим документом підтверджується належність на праві приватної власності частини житлового будинку ОСОБА_3, після смерті якої оскаржуваним Свідоцтвом про право на спадщину, право власності на цю спадщину оформлено на ОСОБА_2
Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
В запереченні на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення законне і обґрунтоване, і просить залишити його без зміни.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 12.09.1997 року видане Дубровицькою державною нотаріальною конторою законно, на підставі діючого на той час законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.
Оскільки рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Зарічненського народного суду від 22 квітня 1982 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розподіл майна виділено ОСОБА_5 42 (43)/100 частин будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, а ОСОБА_6 57/100 частин даного будинку. Проте, свідоцтво про право власності на вказане будинковолодіння ОСОБА_4 виготовлене не було.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 07.09.2009 року серія НОМЕР_1. Після його смерті відкрилась спадщина, спадкоємцями якої являлись його син ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини не звертались.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Після її смерті ОСОБА_2 звернувся в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини і 12.09.1997 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, успадкувавши таким чином 57/100 частин будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1.
З пояснень відповідача слідує, що про отримання оспорюваного свідоцтва він у 1998 році повідомив позивача та його матір, та запропонував їм продати свою частку будинковолодіння, проте остання відмовилась.
Дані обставини не були спростовані позивачем ОСОБА_1
Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР (1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно ст. 76 ЦК Української РСР (1963 року) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що трьохрічний строк звернення до суду за захистом свого цивільного права та інтересу у ОСОБА_1 закінчився у 2001 році.
І, оскільки позивач звернувся до суду із позовом 03.11.2009 року, то колегія суддів прийшла до висновку, що визначений законом строк для захисту свого цивільного права він пропустив.
Поважних причин пропущення позовної давності позивач не вказав. Будь-яких доказів про те, що про порушення свого права він дізнався у 2009 році ОСОБА_1 суду не подав і судом їх не здобуто.
Відповідач ОСОБА_2 заявив до суду клопотання про застосування позовної давності.
Згідно ст. 80 ЦК Української РСР (1963 року) закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Оскільки позивач звернувся до суду за спливом позовної давності, тому в задоволенні його позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, ЦПК України, ст. 71,76,80 ЦК Української РСР, колегія суддів, -
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дубровицького районного суду від 18 листопада 2010 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дубровицької районної державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом відмовити за пропуском строку позовної давності.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий :
Судді :