ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2006 р. | № 02-02/218 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів | Добролюбової Т. В. Гоголь Т. Г., Продаєвич Л.В. |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Відкритого акціонерного товариства “Банк “Демарк” |
на постанову Київського апеляційного | від 15.05.2006 року господарського суду |
у справі | № 02-02/218 |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Банк “Демарк” |
до | 1.Державної виконавчої служби Новозаводського району міста Чернігова 2. Управління державного казначейства в Чернігівській області |
про | стягнення 201700 грн. шкоди |
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Корабельнікова І.В. - довіреність від 09.11.2005 №767829
від відповідача 1: не з’явились, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;
від відповідача 2:не з’явились, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги
У судовому засіданні 07.09.2006 оголошувалась перерва до 14.09.2006.
Відкритим акціонерним товариством “Банк “Демарк” у березні 2006 року заявлений позов до Державної виконавчої служби Новозаводського району міста Чернігова та Управління державного казначейства в Чернігівській області про стягнення з Державної виконавчої служби Новозаводського району міста Чернігова 201700 грн. шкоди. Свої вимоги позивач обґрунтовує неправомірною бездіяльністю
посадової особи відповідача при здійсненні виконавчого напису нотаріуса від 18.12.2002.
Доповідач: Добролюбова Т.В
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 22.03.2006, винесеною
суддею Лавриненко Л.М., позовну заяву ВАТ “Банк “Демарк” повернуто без розгляду відповідно до пунктів 4, 10 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем до позовної заяви не подано доказів сплати державного мита та витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Ухвала вмотивована тим, що відповідно до частини 2 статті 86 Закону України “Про виконавче провадження” збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здісненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку передбаченому законом. Вказана норма не передбачає звільнення від сплати державного мита при звернені до суду з позовами до відділу державної виконавчої служби, які є відповідачами у спорах цієї категорії, а тому за такими позовами має бути сплачене державне мито за загальними правилами господарського процесуального законодавства.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 у складі колегії суддів Капацин Н.В.- головуючий, Данилової Т.Б., Розваляєвої Т.С. перевірена ухвала залишена без змін з тих же підстав.
Відкрите акціонерне товариство “Банк “Демарк” звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати ухвалені судові акти та передати позовну заяву на розгляд по суті до господарського суду Чернігівської області. У касаційній скарзі банк наводить такі доводи: судами невраховані норми статті 2 Закону України “Про виконавче провадження”, відповідно до якої примусове виконання рішень судових органів покладено на Державну виконавчу службу. Натомість, на думку заявника, в постанові неправомірно зазначено, що органи Державної виконавчої служби не відносяться до юридичних осіб, зазначених в частині 1 статті 86 Закону України “Про виконавче провадження”, при зверненні з позовом до яких, позивач звільняється від сплати державного мита. Також скаржник звертає увагу касаційного суду на те, що сума, яку він просить стягнути є сумою, що складається з 200000 грн. боргу та 1700 грн. державного мита вже сплаченого банком за виконавчий напис, тобто за стягнення 200000 грн. Через це заявник вважає, що у разі сплати мита з позову про стягнення суми заподіяної шкоди він двічі сплачує мито (мито на мито).
Управлінням Державного казначейства у Чернігівській області на касаційну скаргу надано відзив про відмову ВАТ “Банк “Демарк” у задоволенні скарги. Казначейство зазначає, що ним не порушені права та інтереси позивача, тому вважає залучення казначейства в якості другого відповідача безпідставним.
Від Державної виконавчої служби Новозаводського району міста Чернігова відзиву не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та правильність застосування апеляційним судом приписів процесуального законодавства не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відкритим акціонерним товариством “Банк “Демарк” при заявлені позову про стягнення з Державної виконавчої служби Новозаводського району м. Чернігова та Управління державного казначейства у Чернігівській області спричиненої шкоди в розмірі 201700 грн., в порушення приписів статті 57 Господарського процесуального кодексу України не було додано документів, які підтверджують сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі та сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Ці обставини стали підставою для повернення судом позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду на підставі пунктів 4, 10 статті 63 Господарського процесуального кодексу України. Апеляційна інстанція повністю поділила цей правовий підхід.
Згідно приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” та Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 №15. Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення збитків з Державної виконавчої служби Новозаводського району м. Чернігова та Управління державного казначейства у Чернігівській області в розмірі 201700 грн., з яких 200000грн. сума заборгованості, яку ДВС Новозаводського району м. Чернігова зобов’язана була стягнути з боржника за виконавчим написом нотаріуса та 1700 грн. сплаченого банком за виконавчий напис державного мита. Приписами статті 2 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, разом з тим, частина 4 вказаної статті встановлює, що інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця. Згідно положень статті 86 Закону України “Про виконавче провадження” стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. Колегія суддів зазначає, що під юридичними особами, які зобов'язані провадити стягнення коштів з боржника, маються на увазі органи та установи, зазначені у частині 1 статті 9 названого Закону. Саме при заявлені позову до цих юридичних осіб, стягувач звільняється від сплати державного мита. Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Таким чином, при поданні позову про відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, сплата державного мита має здійснюватися на загальних підставах. Крім того, доводи скаржника, щодо нарахування державного мита на державне мито не може бути підставою для скасування ухвали і постанови у справі. Сума заявлена позивачем до стягнення складає 201700 грн., що відповідно до приписів статті 55 Господарського процесуального кодексу України визначається як ціна позову. Розмір державного мита за розгляд спору визначається виходячи з ціни позову. Пунктом 2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” встановлено, що із позовних заяв майнового характеру, поданих до господарських судів справляється державне мито у розмірі одного відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За таких обставин, переглянута постанова у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 року у справі № 02-02/218 залишити без змін.
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Банк “Демарк” залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
С у д д і Т.Гоголь
Л.Продаєвич