Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 203/1724/17

провадження № 61-3125св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та відсотків за безпідставне користування грошовими коштами

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у складі судді П`ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила стягнути з ОСОБА_2 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , на її користь 145 452,50 грн інфляційних втрат, 13 709,30 грн 3 % річних та 186 549,00 грн відсотків за безпідставне користування її грошовими коштами.

На обґрунтування позовних вимог зазначала про те, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2014 року з відповідача на її користь стягнуто 181 304,80 грн, що еквівалентно 18 000,00 дол. США, отримані відповідачем за договором купівлі-продажу квартири, який в подальшому визнано недійсним.

Оскільки рішення суду відповідач виконав лише 12 грудня 2016 року, просила позов задовольнити.

Справа розглядалася судами неодноразово

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 24 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Святошинський районний суд міста Києва додатковим рішенням від 24 липня 2019 року вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2014 року не встановлено наявності між сторонами боргових зобов`язань, а тому немає підстав для застосування статей 625, 1214 ЦК України.

Київський апеляційний суд постановою від 28 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 364,12 грн - 3 % річних, 117 891,27 грн - інфляційних втрат, а всього 129 225,39 грн. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що відповідач тривалий час не виконував рішення суду про стягнення з нього коштів на користь ОСОБА_1 , тому позивач має право на стягнення з відповідача суми 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України з моменту вступу в законну силу рішення суду про стягнення з відповідача коштів, тобто з 18 листопада 2014 року до дня фактичного повернення цього боргу - 12 грудня 2016 року. Разом з тим, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача відсотків на підставі статті 1214 ЦК України як за безпідставне користування коштами задоволенню не підлягають, оскільки ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Верховний Суд постановою від 30 вересня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , та адвоката Бурби Ю. М. як представника ОСОБА_2 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції мотивував постанову тим, що апеляційний суд не врахував, що в цьому випадку є рішення суду, яке набрало законної сили, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 19 червня 2014 року до 07 липня 2015 року та стягнув інфляційні втрати та 3 % річних за період з 18 листопада 2014 року до 12 грудня 2016 року, тобто й за період з 19 червня 2014 року до 07 липня 2015 року, за який у стягненні цих сум вже було відмовлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Крім цього, матеріали справи містять клопотання адвоката Бурби Ю. М. як представника ОСОБА_2 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , про закриття провадження у справі, яке судами попередніх інстанцій не розглянуте.

Київський апеляційний суд постановою від 26 січня 2021 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року скасував, провадження у справі закрив з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ОСОБА_1 , звертаючись 15 травня 2017 року до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача грошових коштів, фактично повторно звертається до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 26 лютого 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 203/1724/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 540/406/19, від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що ухвалюючи рішення у справі суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Так, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2015 року, ухваленим у справі № 203/4276/15-ц ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні вимог до відповідача про стягнення грошових коштів, а саме стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 19 червня 2014 року до 07 липня 2015 року.

У цій справі № 203/1724/17 позов заявлений ОСОБА_1 15 травня 2017 року про стягнення на її користь коштів за період з 18 листопада 2014 року до 12 грудня 2016 року інфляційних втрат у розмірі 145 452,50 грн, 3 % річних у розмірі 13 709,30 грн та відсотків за безпідставне користування її грошовими коштами в розмірі 186 549,00 грн.

Тобто, позовні вимоги у справах № 203/4276/15-ц та № 203/1724/17 не є тими ж самими, як визнав апеляційний суд, що призвело до неправильного застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України та закриття провадження у справі.

17 травня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Бурби Ю. М. як представника ОСОБА_2 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , на касаційну скаргу, який мотивований тим, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою. У ОСОБА_1 немає права на звернення до суду з цим позовом, оскільки вже набрали законної сили рішення суду постановлені між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Зміна правових позицій не повинна впливати на правові підстави, за якими вже було відмовлено в позові.

Сестри ОСОБА_1 і ОСОБА_4 безпідставно користувалися квартирою протягом 11 років ігноруючи рішення судів, закидання ними судів різними позовами є зловживанням права громадянина на звернення до суду.

На підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України заявник просить постановити ухвалу про закриття касаційного провадження у справі № 203/1724/17.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

20 травня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 вересня 2001 року.

09 жовтня 2009 року ОСОБА_3 продав належну йому квартиру за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , яка в свою чергу 11 грудня 2009 року продала цю квартиру ОСОБА_4

15 грудня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2009 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на спірну квартиру в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2010 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_3 визнано недієздатним, над ним встановлено опіку та призначено опікуном його сина ОСОБА_2 .

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2010 року, яке набрало законної сили, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 09 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , визнано недійсним.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_2 в інтересах недієздатного ОСОБА_3 . Витребувано квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 та повернуто її у власність ОСОБА_3

23 вересня 2016 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 вересня 2001 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2013 року право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 .

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення сум задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , який є опікуном ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 179 863,00 грн, що еквівалентно 18 000,00 дол. США, 8 300,00 грн - вартість пластикових вікон, понесені витрати під час укладання договору купівлі-продажу: 1 441,80 грн - нотаріальні витрати, 1 441,80 грн - податок до пенсійного фонду, 1 000,00 грн - моральної шкоди, а всього 192 046,60 грн. Також частково задоволено позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 , який є опікуном ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 192 441,00 грн вартості ремонтних робіт квартири, 1 600,00 грн - нотаріальні витрати, 1600,00 грн - податок до пенсійного фонду, 1 000,00 грн - моральної шкоди, а всього 196 641,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_2 , який є опікуном ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 8 300,00 грн вартості пластикових вікон, 1 441,80 грн нотаріальних витрат, 1000,00 грн моральної шкоди скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Зменшено загальний розмір стягнутої з ОСОБА_2 , який є опікуном ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 суми до 181 304,80 грн. Рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 . В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Виконавчий лист Кіровського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 , який є опікуном ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 181 304,80 грн, виданий позивачу 10 квітня 2015 року.

12 грудня 2016 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 перераховано 183 117,85 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2016 року у цивільній справі № 203/4276/15-ц, у задоволенні позову про стягнення з відповідача грошових коштів, а саме: 3 % річних у сумі 5 764,48 грн, інфляційних втрат у сумі 119 171,00 грн, а всього 181 304, 80 грн, в період з 19 червня 2014 року до 07 липня 2015 року відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Для застосування підстави для закриття провадження у справі, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних: сторін спору, предмета позову, підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд Верховний Суд указував на те, що апеляційний суд не врахував рішення суду, яке набрало законної сили, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме - про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних в період з 19 червня 2014 року до 07 липня 2015 року та стягнув інфляційні втрати та 3 % річних в період з 18 листопада 2014 року до 12 грудня 2016 року, тобто й в період з 19 червня 2014 року до 07 липня 2015 року, за який у стягненні цих сум вже було відмовлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Проте, повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку та закриваючи провадження у справі з підстав пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд апеляційної інстанції не врахував, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2015 року, ухваленим у справі № 203/4276/15-ц, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних в період з 19 червня 2014 року до 07 липня 2015 року, тоді як у цій справі ОСОБА_1 просить стягнути інфляційні втрати і 3 % річних в період з 19 червня 2014 року до 12 грудня 2016 року, а також відсотки за безпідставне користування грошовими коштами.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , на її користь 145 452,50 грн інфляційних втрат, 13 709,30 грн 3 % річних, розрахованих за період з 19 червня 2014 року до 19 грудня 2016 року, та 186 549,00 грн відсотків за безпідставне користування її грошовими коштами в період з жовтня 2009 року до грудня 2016 року.

Тобто, у цій справі, позивач просила стягнути з відповідача на її користь інфляційні втрати і 3 % річних в період часу, який не охоплений рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2015 року, а також відсотки за безпідставне користування грошовими коштами про стягнення яких вона не заявляла у справі.

Ураховуючи наведене, в апеляційного суду не було правових підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення інфляційних втрат і 3 % річних в період з 08 липня 2015 року до 12 грудня 2016 року, а також у частині стягнення відсотків за безпідставне користування грошовими коштами.

Разом з тим, постанова апеляційного суду в частині закриття провадження у справі щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних в період з 19 червня 2014 року до 07 липня 2015 року є законною і обґрунтованою.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм ЦПК України частково знайшли своє підтвердження.

Верховний Суд не перевіряє аргументи касаційної скарги щодо обґрунтованості заявлених вимог, оскільки апеляційний суд під час вирішення питання про наявність підстав для закриття провадження не надавав оцінки позовним вимогам по суті.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період часу з 08 липня 2015 року до 12 грудня 2016 року, а також у частині стягнення відсотків за безпідставне користування грошовими коштами скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в решті постанову апеляційного суду залишити без змін.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження у справі.

У відзиві на касаційну скаргу адвокат Бурба Ю. М. як представник ОСОБА_2 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Ураховуючи, що суд касаційної інстанції не відкривав касаційне провадження з указаних підстав, немає й підстав для закриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 396, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання адвоката Бурби Юрія Михайловича як представника ОСОБА_2 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , про закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних в період часу з 08 липня 2015 року до 12 грудня 2016 року, а також у частині стягнення відсотків за безпідставне користування грошовими коштами скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов