АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-711/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Прокопчук Т.С.
Суддя-доповідач: Кухар С.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого - судді: Бондаря М.С.
суддів: Кухаря С.В.
Крилової О.В.
при секретарі Волчановій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Управління освіти і науки Запорізької міської ради, третя особа: Запорі зьке обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про понов лення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допомоги по тимчасовій непра цездатності, моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом. В позові зазначила, що Управлінням освіти і науки Запорізької міської ради з нею неодноразово укладалися контракти (строкові трудові договори) терміном дії один рік, останній трудовий контракт укладе ний 1 серпня 2008 року.
З зазначеного часу вона працювала на посаді директора навчально-виховного комплексу «Основа». З 29 червня по 28 серпня 2009 року перебувала в щорічній відпустці, під час якої захворіла, з 11 серпня .2009 року по 20 серпня 2009 року їй видані лікарняні листи. Після цього вона хворіла до 11 грудня 2009 року, при зверненні до відповідача щодо оплати лікарняних листів в грудні 2009 року, їй 25 грудня 2009 року стало відомо із відповіді Управління освіти і науки Запорізької міської ради про те, що вона з 07 вересня 2009 року звільнена з займа ної посади по закінченні строку трудового договору, а тому їй відмовлено в оплати листів непрацездатності, вважає звільнення незаконним.
Уточнивши позовні вимоги просить суд поновити її на роботі на посаді директора ЗНВК «Основа», стягнути на її користь допомогу по тимчасовій непрацездатності з 8 вересня 2009 року по 13 липня 2010 року в сумі 14 182 грн. 94 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 грудня 2009 у по13 липня 2010 року в сумі 30 596 грн. 25 коп., моральну шкоду в сумі 30000 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2010 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в позовних вимогах про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди та допомоги по тимчасовій непрацездатності, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка працювала у відповідача на підставі контракту, після закінчення строку дії якого, з урахуванням продовженої в зв’язку з непрацездатністю відпустки, її було звільнено з роботи з дотриманням вимог трудового законодавства та проведено необхідні виплати.
При вирішенні справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 працювала у на підставі строкових трудових договорів на посаді директора ЗНВК "Основа" з 1 вересня 2005 року.
На підставі заяви ОСОБА_3 (а.с. 122) та останнього контракту від 1 серпня 2008 року позивачка працювала на посаді директора комунального закладу ЗНВК "Основа" з 28 серпня 2008 року по 28 серпня 2008 року на умовах контракту.
Наказом Директора ЗНВК "Основа" –позивачки ОСОБА_3 № 38 від 02 квітня 2009 року (а.с. 21-22) їй надано відпустку за 2008-2009 роки з 29 червня по 28 серпня 2009 року з наступним звільненням її з роботи у зв'язку із закінченням строку дії контракту за п. 2 ст. 36 КЗпП України.
На підставі наданої позивачем заяви від 21 серпня 2009 року (а.с. 123) та листа непрацездатності Наказом Управління освіти і науки Запорізької міської ради №53 КП.01 від 27 серпня 2009 року (а.с. 23) відповідно до ч. 2 ст. 3, п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відпустки»відпустка була подовжена до 7 вересня 2009 року з наступним звільненням у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
07 вересня 2009 року позивачка на підставі наказу №59КП.01 була звільнена з займа ної посади по закінченні строку трудового договору (а.с. 18).
10 вересня 2009 року позивачці був виданий лист непрацездатності щодо її хвороби з 28 серпня по 10 вересня 2009 року (а.с. 77).
Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідач згідно вимог чинного трудового законодавства вправі був розірвати контракт та звільнити позивача з займаної посади у період її тимчасової непрацездатності, оскільки волевиявлення сторін про припинення трудового договору було узгоджено сторонами під час укладення контракту. Окрім цього лист непрацездатності (а.с. 77) був виданий не в перший день захворювання а в останній 10 вересня 2009 року - уже при припиненні трудових відносин, про його існування роботодавець на момент звільнення 7 вересня 2009 року не знав і не міг знати.
Відповідно до наданих суду першої інстанції відповідачем письмових доказів (листи №989 та №990 від 25 серпня 2009 року, №999 від 28 серпня 2009 року, №1041 від 7 вересня 2009 року, №1076 від 11 вересня 2009 року, №1377 від 12 листопада 2009 року), позивач неодноразово попереджалася про звільнення по закінченні дії трудового контракту, з нею проведений розрахунок в сумі 1145 грн. згідно платіжного доручення №628 від 7 вересня 2009 року, та остаточний розрахунок у вигляді виплати по листу непрацездатності, та компенсації за невикористану відпустку в сумі 1301 грн. 63 коп. проведено 28 вересня 2009 року.
Оскільки відповідно до наданих суду першої інстанції листів непрацездатності, позивач хворіла вже після звільнення з займаної посади, і фактично у трудових відносинах вже не була тому суд першої інстанції вірно встановив відсутність підстав для їх оплати за рахунок коштів Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Позивач в апеляційній скарзі вказує, що строкові трудові договори відповідачем з нею неодноразово переукладалися, через що їх слід вважати такими, що укладені на невизначений строк, в зв'язку з чим звільнення позивачки з роботи за спливом строку дії контракту є незаконним, окрім цього законодавством взагалі не передбачено укладення контрактів з керівником навчального закладу, що є у комунальній власності.
Проте з вказана позиція позивача є невірною, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду трудових спорів" роз'яснено, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом.
Відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону України "Про освіту" педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.
Відповідно до «Положення про призначення на посади та укладення контрактів з керівниками закладів освіти міста, що належать до комунальної власності територіальної громади міста»затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови №117р від 9 лютого 2004 року призначення на посади і звільнення з посад та укладання контрактів з керівниками загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних закладів освіти міста здійснюється наказом начальника управління освіти і науки Запорізької міської ради (а.с. 78).
Пунктом 2 ст. 36 КЗпП України встановлено, що підставою для припинення трудового договору є закінчення строку його дії, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 23 та ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, тобто щодо строкових трудових договорів укладених у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Таким чином, трудові відносини між сторонами не слід вважати безстроковими, оскільки строковий трудовий договір, укладений між позивачкою та відповідачем у формі контракту, був обумовлений характером роботи, а позивачку віднесено до категорії працівників, які працюють за контрактом, на підставі закону.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Встановивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, факт дотримання відповідачем трудового законодавства при звільненні ОСОБА_3 з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2010 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: