КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.01.2011 № 10/085-10/9
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача – не з’явилися;
відповідача – Бондар Ж.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
на рішення Господарського суду м.Києва від 09.11.2010
у справі № 10/085-10/9 ( )
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
про визнання договорів недійсними
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа – підприємець ОСОБА_2 (далі – позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк» (далі - відповідач) про визнання недійсними кредитного договору та договору застави.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.03.2010р. матеріали справи № 34/140 були надіслані за підсудністю до Господарського суду Київської області.
Рішенням господарського суду Київської області від 01.06.2010 в задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2010 рішення господарського суду Київської області від 01.06.2010 у справі № 10/085-10 скасовано у зв’язку з тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності повноважного представника позивача, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01.10.2010 справу № 10/085-10 прийнято до провадження та присвоєно № 10/085-10/9.
Рішенням господарського суду Київської області від 09.11.2010 у справі № 10/085-10/9 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 09.11.2010 позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення даного позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, наслідком чого є безпідставна відмова у позові.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2010 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 10/085-10/9.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 09.11.2010 без змін.
Представник позивача в судове засідання не з’явився та не повідомив суд про причини неявки.
З метою прийняття обґрунтованого рішення та дотримання норм процесуального права, ухвала суду від 06.12.2010 була направлена сторонам за поштовими адресами, зазначеними у позовній заяві та апеляційній скарзі, зокрема, позивачу ухвала була надіслана з повідомленням про вручення поштового відправлення за двома адресами – юридичну адресу позивача АДРЕСА_1) та на адресу його представника – ОСОБА_3 (АДРЕСА_2).
Зазначена ухвала від 06.12.2010, що була направлена на юридичну адресу позивача АДРЕСА_1), повернулася до Київського апеляційного господарського суду, у зв’язку з непроживанням особи, яка була зазначена в адресі.
Разом з тим, ухвала від 06.12.2010, що була направлена на адресу представника позивача – ОСОБА_3 (АДРЕСА_2), отримана останнім, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами у зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Аналогічні положення також зазначені в підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).
Вбачається, що ухвала суду від 06.12.2010 була направлена за адресами, які вказані у позовній заяві та апеляційній скарзі, та отримана уповноваженим представником позивача, що підтверджується повідомленням про вручення, яке долучене до матеріалів справи, а також відтиском штампу «Відправлено» на зворотному аркуші ухвали суду, але позивач особисто до суду не з’явився, належного представника не направив та не повідомив суд про причини їх неявки.
Враховуючи викладене, судом дотримано норми процесуального права, оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Неявка в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив:
Між сторонами по справі 15.08.2007 було укладено кредитний договір № 175-2007 (далі - Договір), відповідно до умов якого банк (відповідач) надає позичальнику (позивачу) кредит у сумі 695524,00 грн. на умовах, передбачених даним договором (п. 2.1 Договору).
Відповідно до п. 2.3 Договору кредит надається з наступним цільовим призначенням: на придбання транспортних засобів згідно договору купівлі - продажу № UKR01/0207VU від 02.02.07.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до техніко - економічного обґрунтування, наданого позивачем, та обумовленого ним цільового призначення кредиту, відповідач надає кредит у серпні 2007 року у сумі 695524,00 грн. (п. 2.4 Кредитного договору).
Кінцевий термін повернення кредиту, відповідно до п. 2.2 Договору – не пізніше 14 серпня 2010 року.
Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є кредитним договором (ст. 1054 ЦК України), за умовами якого банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як встановлено, відповідач належним чином виконав покладені на нього зобов’язання за кредитним Договором, надавши позивачу грошові кошти відповідно до умов вказаного Договору.
На думку позивача спір між сторонами виник внаслідок того, що при укладенні кредитного Договору сторони не досягли згоди стосовно відповідальності відповідача при видачі кредиту, що є підставою для визнання спірного Договору недійсним.
Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об’єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.
Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1 –3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 7 постанови «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 06.11.2009 № 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно спірного, на думку позивача, пункту 5.6 кредитного договору, у разі ненадання відповідачем кредиту після отримання від позивача розрахункових документів для отримання кредиту, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 5 % від суми неотриманого кредиту, крім випадків, коли банк відповідно до умов чинного законодавства або умов цього договору має право не видавати кредит.
Відповідно до іншого спірного, на думку позивача, пункту 3.12 кредитного договору, з метою забезпечення належного та своєчасного виконання зобов’язань позивача по погашенню кредиту, відсотків за користування кредитом та неустойки, позивач доручає відповідачу здійснювати договірне списання коштів, що становить суму кредиту, відсотків за користування кредитом та інших грошових зобов’язань позивача перед відповідачем, за умови настання строків виконання позивачем будь - яких грошових зобов’язань за кредитним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виконав свої зобов’язання за спірним договором щодо надання кредиту у серпні 2007 року на суму 695524,00 грн. у встановлений п. 2.4 Кредитного договору строк, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 16.08.2007 на суму 695524,00 грн.
Однією з загальних засад цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є свобода договору.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до приписів ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що істотними умовами кредитного договору, як господарського договору, відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Вбачається, що Договором сторони визначили мету, суму і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов’язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, а саме ті умови, які згідно чинного законодавства України вважаються істотними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість посилань позивача на те, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитний договір не містить умов про відповідальність відповідача щодо видачі кредиту позивачу, як на підставу для визнання недійсним кредитного договору, оскільки зазначена умова не є істотною.
Крім цього, позивач обґрунтовує позовні вимоги суперечливістю умов кредитного договору в частині необхідності внесення змін до кредитного договору щодо збільшення відсотків за користування кредитом у випадку зниження вартості української гривні по відношенню до долара США (п. 3.9 кредитного договору) та зобов’язання позивача направляти відповідачу на поточні рахунки банку 100 % доходу від реалізації (п. 3.13.1 кредитного договору) вимогам чинного законодавства, а саме: положенням п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 627 Цивільного кодексу України.
Колегія вважає, що зростання курсу долара США – валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору або визнання його недійсним, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти – гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.
Також, Законом України від 12 грудня 2008 р. № 661 передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.
Пунктом 3.9 Кредитного договору сторони передбачили, що у випадку необхідності збільшення розміру відсотків за користування кредитом, такі зміни оформлюються окремим договором.
Наведене положення не суперечить чинному законодавству, крім цього, п. 3.9 кредитного договору не протирічить п. 3.13 цього ж договору.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.
Позивачем не доведено обставин, наявність яких відповідно до положень чинного законодавства, є підставою для визнання кредитного договору № 175-2007 від 15.08.2007 недійсним.
Пунктом 3.10 кредитного договору встановлено, що забезпеченням кредиту є застава транспорту, що оформлена договором застави транспортних засобів.
Так, між позивачем (заставодавець) та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Біла Церква Київської області» (заставодержатель) укладено Договір застави транспортних засобів № 181 від 16.08.2007, відповідно до п. 1.1 якого даний договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору № 175-2007 від 15.08.2007, укладеного між заставодержателем та заставодавцем.
Даний договір застави транспортних засобів посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 5070.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності вимоги позивача про визнання недійсним Договору застави транспортних засобів № 181, на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, оскільки не встановлено підстав для визнання недійсним основного зобов’язання – Кредитного договору № 175-2007 від 15.08.2007.
Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Київської області від 09.11.2010.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 09.11.2010 у справі № 10/085-10/9 - без змін.
2. Матеріали справи № 10/085-10/9 повернути до господарського суду Київської області.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді