КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 19.01.2011                                                                                           № 13/213

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Остапенко О.В. – дов. б/н від 22.11.2010р.

від відповідача-1:      Лигін В.В. – дов. №81 від 04.01.2011р.;

від відповідача-2:      Жорова Н.В. – дов. б/н від 10.08.2009р.;

від третьої особи:       не з’явилися;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Страхова компанія "Нова"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 16.06.2010

 у справі № 13/213 ( .....)

 за позовом                               ТОВ "Автек-Київ"

 до                                                   ВАТ "Страхова компанія "Нова"

                                                  Приватне підприємство "Фірма Регент"

 третя особа відповідача                ОСОБА_4

 про                                                   стягнення 27145,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю "Автек - Київ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" та Приватного підприємства фірма "Регент" про стягнення відшкодування в розмірі 27 145,92 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.10р. залучено до участі у справі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_4.

Рішенням Господарського суду міста Києва  від 16.06.2010 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Автек-Київ» задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача 19 290,00 грн. страхового відшкодування, 2 627,37 грн. пені, 219,17 грн. державного мита, 190,14 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; присуджено до стягнення з відповідача-2 на користь позивача 2 658,00 грн. відшкодування шкоди, 26,58 грн. державного мита, 23,13 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.10р. в частині, що стосується відповідача-1 та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача-1 на користь позивача 16 822,35 грн. страхового відшкодування, 1 143,87 грн. – пені, в іншій частині позовних вимог до відповідача-1 відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду у справі №13/213 від 21.09.2010 року відмовлено Відкритому акціонерному товариству «Страхова  компанія «НОВА»  у відновленні пропущеного строку на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києві від 16.06.2010р. у справі №13/213, апеляційну скаргу з доданими до неї документами залишено без розгляду.

Постановою Вищого господарського суду України у справі №13/213 від 25.11.2010 року касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Страхової  компанії «НОВА» задоволено, ухвалу  Київського апеляційного господарського суду у справі №13/213 від 21.09.2010 року скасовано, справу направлено до Київського апеляційного господарського суду для розгляду.

Свою апеляційну скаргу відповідач-1 обґрунтовував тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано, що документ, який визначає розмір збитку є Звіт про оцінку пошкоджень воріт ремонтного боксу №119, оригінал якого під час судового засідання надавався представником відповідача-1 та заявлялося клопотання про відкладення судового засідання для надання можливості надати суду належним чином засвідчену копію даного звіту, однак дане клопотання було відхилено.

Також, відповідач-1 наголошує на тому, що відповідно до вказаного Звіту вартість матеріального збитку, заподіяного власнику воріт ремонтного боксу складає 23 032,32 грн., а розмір страхового відшкодування, який підлягає сплаті є 16 822,32 (23 032,32 грн. – 510,00грн. – 5 700,00 грн.). Крім того, відповідачем-1 було перераховано всю суму страхового відшкодування, однак у зв’язку з тим, що позивачем були надані неправильні реквізити ці кошти повернулися  на рахунок ВАТ СК «НОВА».

 Крім того, в своїй апеляційній скарзі відповідач-1 посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції було допущено помилку при визначенні розміру пені, оскільки відповідач-1 вважає, що строком з якого має розраховуватися пеня є 21.12.2009 року, оскільки останнім документом, які визначені п. 37.1 ст. 37 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є лист №14АА-11 від 20.11.2009р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2010р. апеляційну скаргу відповідача-1 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.01.2011р.

Згідно з Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.01.11р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Борисенко І.В.

17.01.2011 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2  надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник відповідача-1  надав суду усні пояснення, в яких просив суд задовольнити апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №13/213 від 16.06.2010р. в частині, що стосується відповідача-1 та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача-1 на користь позивача 16 822,35 грн. страхового відшкодування, 1 143,87 грн. – пені, в іншій частині позовних вимог до відповідача-1 відмовити.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні надав суду усні пояснення по суті спору, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення  місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні надав суду усні пояснення по суті спору, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення  місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Третя особа в судове засідання апеляційної інстанції не з’явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на докази належного повідомлення третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав за можливе розпочати розгляд справи у відсутність третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду  справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Так, 13.08.2008 року між Приватним підприємством “Фірма Регент” та Відкритим акціонерним товариством “Страхова компанія “Нова” було укладено договір страхування від 13.08.2008 року автомобіля МАЗ 533603, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується страховим полісом ВС № 0118520, відповідно до умов якого відповідач-1 зобов’язується відшкодувати збитки за заподіяння шкоди третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

15.04.2009 року за адресою м. Київ, вул. Пшенична, 9, за участю автомобіля МАЗ 533603, державний номерний знак НОМЕР_1, який належав відповідачу-2 і яким керував працівник відповідача-2, ОСОБА_4, було скоєно дорожньо-транспортний випадок, в наслідок якого було пошкоджено автоматичні ворота позивача.

29.04.2009 року позивач звернувся до відповідача-1 з заявою про страховий випадок, зареєстрований відповідачем-1 під вхідним номером 20846 (належним чином засвідчена копія знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до положень Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” станом на 20.05.2010 року позивачем подано всі необхідні документи та відкрито страхову справу.

12.06.2010 року після проведення експертної оцінки та складення Акту експерта, відповідачем-1 було прийнято заяву позивача про виплату страхового відшкодування.

Згідно до п. 37.1 ст. 37 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком передбачених Законом   документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

 Виходячи з вищевикладеного, відповідач-1 зобов’язаний сплатити позивачу страхове відшкодування в строк до 12.07.2010р. Не зважаючи на неодноразові письмові звернення позивача з вимогою провести оплату по відшкодуванню заподіяної шкоди внаслідок ДТП майну позивача, відповідач-1 свої зобов’язання повністю не виконав, лише 09.03.2010 ним було перераховано на рахунок позивача страхове відшкодування в сумі 5700,00 грн. (оригінал платіжного доручення долучений до матеріалів справи).

02.03.2010 року позивач за власний рахунок відремонтував пошкоджені в наслідок ДТП ворота, сплативши 27 648,00 грн.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, зазначивши про їх часткову обґрунтованість та підтвердженість належними доказами. За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що слід  стягнути з відповідача-1 на користь позивача 19 290,00 грн. – страхового відшкодування, 2 627,37 грн. – пені, 219,17 грн. - витрат по сплаті державного мита та 190,14 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині в позові до відповідача-1відмовити; стягнути з відповідача-2 на користь позивача 2658,00 грн. – у відшкодування шкоди, 26,58 грн. витрат по сплаті державного мита та 23,13 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 22 Цивільного Кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням  речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст.. 1 та ст.. 22 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи. Потерпілим, які є юридичні особами, страховиком відшкодовується виключно шкода, заподіяна майну.

 Згідно ст.. 1 вищезазначеного Закону потерпілим є треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров’ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу.

 Як вірно встановлено судом першої інстанції, правомірність володіння та користування пошкодженими воротами, підтверджується матеріалами справи, а саме: Договором № 36 від 18.02.2008 року та банківські виписки про сплату, які підтверджують законне придбання воріт власником приміщень ЗАТ “Автобаза 1” у ТОВ “Дана Трейд”, Договором оренди № 12 від 01.04.2009 та актом прийому –передачі до нього, який свідчить про передачу власником майна ЗАТ “Автобаза 1” в оренду ЗАТ “Автек-Інвест” приміщення разом майном, в яке включені і пошкоджені ворота; Договором суборенди № 21 від 01.04.2009 року та актом прийому–передачі до нього, який свідчить про передачу орендатором  ЗАТ “Автек -Інвест” в суборенду позивачу приміщення разом майном, в яке включені і пошкоджені ворота. Факт прийняття в суборендне користування воріт від власника до позивача підтверджується Додатками № 5 до вищевказаних договорів оренди та суборенди.

Пунктом 2.3 Договору суборенди № 21 від 01.04.2009 року передбачено, що позивач зобов’язаний за власний рахунок усунути всі пошкодження заподіяні третіми особами об’єкту суборенди.

 Керуючись ст. 398 Цивільного кодексу України та пунктами 8 та 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6  від 27.03.1992 року “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом відшкодування шкоди” право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Підприємство чи організація, яка не є власником майна, але володіє ним на праве повного господарського відання, оперативного управління чи з інших підстав, має такі ж права на захист свого права, як і сам власник. Якщо в разі порушення третьою особою права володіння, користування і розпорядження майном власник і володілець цього майна набувають однорідного права на подання позову, то у вирішенні питання про те, хто з них може подати позов про захист права, слід виходити з обсягу правомочностей обох названих осіб. Якщо право володіння належить не власникові, то позов вправі подавати володілець майна.

Отже, керуючись викладеним, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що позивач має законні підстави на відшкодування збитків, завданих в наслідок пошкодження майна, яким він володіє та користується.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно пунктів 22.1 та 22.2 ст. 22 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик (в даному випадку відповідач-1) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи. Потерпілим, які є юридичними особами, страховиком відшкодовується шкода заподіяному майну.

 Як передбачено ст.. 9.2 вищезазначеним Законом та розділом 2 Полісу № ВС/0118520, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 обов’язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих становить 25 500 гривень на одного потерпілого. Зважаючи на положення п. 2 ст. 12.1 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, а саме (згідно розділу 2 Полісу) на 510 грн.

 Таким чином, апеляційним господарським судом встановлено, що ліміт страхового відшкодування становить 24 990,00 грн.

  Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, що сума фактичного збитку, який було завдано майну позивача в наслідок ДТП транспортним засобом, який належить відповідачу-2, становить 27 648,00 грн., а посилання відповідача-1 в своїй апеляційній скарзі на те, що документ, який визначає розмір збитку є Звіт про оцінку пошкоджень воріт ремонтного боксу №119, оригінал якого під час судового засідання надавався представником відповідача-1 та заявлялося клопотання про відкладення судового засідання для надання можливості надати суду належним чином засвідчену копію даного звіту, однак дане клопотання було відхилено, не знайшло свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом,  з наступних підстав.

Так,  29.04.2009 року позивач звернувся до відповідача-1 з повідомленням про страховий випадок, зареєстрований відповідачем-1 під вхідним номером 20846.

Відповідно до п. 34.1 ст. 34 Закону, страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме Звіту про оцінку пошкоджень воріт ремонтного боксу №119 від 06.06.2009 року, дата проведення огляду об’єкту є 22.05.2009 року.

12.06.2009 року позивачем до відповідача-1 було подано заяву про виплату страхового відшкодування, яка була зареєстрована відповідачем-1 12.06.2009 року.

Також, апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем подано всі необхідні документи, на підставі яких ВАТ СК «НОВА» зобов’язана була здійснити виплату страхового відшкодування.

31.07.2009 року позивач подав до відповідача-1 претензію-вимогу вих. №10АА-07 від 31.07.2009р, яка була зареєстрована відповідачем-1 за вх.. №22380 від 31.07.2009року.

21.08.2009 року за вих. №3445/0/3-09 відповідачем-1 направлено на адресу позивача лист щодо надання додаткових документів ВАТ «СК «НОВА» та відповідно 20.11.2009 року вих. №14АА-11 позивачем направлено на адресу позивача лист з витребуваними документами.

18.02.2010 року вих. №16АК-02 ТОВ «Автек-Київ» направлено на адресу ВАТ СК «НОВА» лист з вимогою виплати страхового відшкодування.

Колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що відповідачем-1 порушено вимоги Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та не проведено виплати страхового відшкодування у встановлені законом строки, що призвело до того, що позивач змушений був за власний рахунок відремонтувати пошкоджені в наслідок ДТП ворота, оскільки в зв’язку з невідшкодуванням вартості заміни та ремонту пошкодженого майна, позивач не мав можливості користуватися своїм майном.

Так, відповідно до акту виконаних робіт №ОУ-0000006 від 02.03.2010 року,  сума фактичного збитку, який було завдано майну позивача в наслідок ДТП транспортним засобом, який належить відповідачу-2, становить 27 648,00 грн., які були перераховані позивачем на рахунок ТОВ «Підйомні механізми» 19.03.2010року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що неправомірні дії відповідача-1 призвели до того, що позивач 02.04.2010 року змушений був звернутися до суду за захистом свої прав.

Апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідач-1 протягом всього часу розгляду справи, а саме з 02.04.2010 року по день винесення рішення 16.06.2010 року, не був позбавлений можливості довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень  та подати докази, у відповідності до вимог ст.. 33 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Звіт про оцінку пошкоджень воріт ремонтного боксу №119 було залучено до матеріалів справи 01.09.2010 року, разом з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст.. 101 Господарського процесуального кодексу України,  у процесі перегляду справи апеляційний господарський  суд  за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові  докази   приймаються   судом,   якщо   заявник обгрунтував  неможливість  їх  подання  суду  першої  інстанції  з причин, що не залежали від нього.

Колегією суддів апеляційного господарського суду не приймаються до уваги обґрунтування відповідача-1 в апеляційній скарзі та в судовому засіданні апеляційної інстанції щодо неможливості подання доказів суду першої  інстанції, оскільки відповідачем-1 16.06.2010 року було заявлено клопотання про відкладення судового засідання для надання можливості надати суду належним чином засвідчену копію даного звіту, його відхилення судом першої інстанції, як таке, що не підтверджується протоколом судового засідання від 16.06.2010 року, наявним в матеріалах справи.

Крім того, відповідач-1, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, не був позбавлений права ознайомитися з  протоколами  і протягом п'яти днів після їх підписання подати письмові зауваження з приводу  допущених  у протоколах неправильностей або неповноти протоколу.  

 Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що 09.03.2010 відповідачем-1 було перераховано на рахунок позивача страхове відшкодування в сумі 5 700,00 грн. (оригінал платіжного доручення № 2083 від 05.03.2010 наявний в матеріалах справи).

  Так,  в матеріалах справи знаходяться платіжні доручення №3444 та № 3445 від 13.04.10р., № 3373 від 09.04.10р., з яких вбачається, що перераховані за ними 5600 грн., 5622,32 грн. та 5600 грн. повернуті платникові 16.04.10 та 14.04.10 відповідно.

  Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновками Господарського суду міста Києва, що станом на день подачі позову заборгованість відповідача-1 перед позивачем становить 19 290,00 грн.

  Колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги посилання відповідача-1 в апеляційній скарзі, на те, що відповідачем-1 було перераховано всю суму страхового відшкодування, однак у зв’язку з тим, що позивачем були надані неправильні реквізити, ці кошти повернулися на рахунок ВАТ СК «НОВА», а правильні реквізити позивача відповідач-1 дізнався лише під час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи, а саме листом вих. №14АА-11 від 20.11.2009 року ТОВ «Автек-Київ» до ВАТ СК «НОВА», який було отримано відповідачем-1 вх.. №22380 від 20.11.2009 року, в якому позивач повідомляє про те, що ТОВ «Автек-Автосервіс» змінило назву підприємства на ТОВ «Автек-Київ» та змінено поточний рахунок.

Керуючись п. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала.  

Відповідно до ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач-2 зобов’язаний відшкодувати позивачу залишок суми завданого позивачу збитку, який не підлягає відшкодуванню відповідачем-1, а саме 2658,00 грн.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та сплата неустойки.

Згідно п. 37.2 ст. 37 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Апеляційним господарським судом не приймається до уваги посилання відповідача-1, що  було допущено помилку при визначенні розміру пені, оскільки відповідач-1 вважає, що строком з якого має розраховуватися пеня є 21.12.2009 року, оскільки останнім документом, які визначені п. 37.1 ст. 37 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є лист №14АА-11 від 20.11.2009р., з наступних підстав.

Так, відповідно до п. 35.2 ст. 35 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” до заяви додаються довідки про дорожньо-транспортну пригоду, довідки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення, інші документи, які мають відношення до даної дорожньо-транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку.

Разом з тим, лист №14АА-11 від 20.11.2009р. з додатками не є документом, подача якого передбачена ст.. 35 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

Колегія суду апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що матеріалами справи підтверджується порушення умов договору та прострочення відповідачем-1 сплати послуг, та з нього, на підставі вказаних норм законодавства, підлягає стягненню пеня в сумі 2627,37грн. за весь час прострочення платежу, розмір якої визначений за перерахунком суду першої інстанції за період з 13.07.09 по 13.01.10р.

Крім того, позивач просив стягнути інфляційні збитки в розмірі 1 799,30 та 3 % річних в розмірі 374,85 грн. Однак дані позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Однак, не всі суспільні відносини, які підпадають під поняття страхування у власному розумінні цього слова, мають форму цивільних правовідносин та підпадають під дію Цивільного кодексу України.

Відносини по обов'язковому страхуванню цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, які по своїй суті є організаційно-правовою формою гарантованого державою забезпечення права потерпілих осіб внаслідок дії (взаємодії) джерел підвищеної небезпеки на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пригоди.

Дані правовідносини, як зазначалось, врегульовані положеннями Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

Відповідно до преамбули Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” його положення регулюють відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямовані на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Положеннями ст. 22 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що страховик відшкодовує шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Згідно ст. 29 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, Законом України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не передбачено стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

          Твердження відповідача-1 в апеляційній скарзі про порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідачем не підтверджено жодної норми (статті), яка була порушена Господарським судом міста Києва під час розгляду даної справи.  

          Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи,  у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача-1, з викладених у ній підстав, відсутні.

          Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача-1 (апелянта).

          Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, –

ПОСТАНОВИВ:

    1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Страхової  компанії «НОВА» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2010р. у справі №13/213 – без змін.

          2. Матеріали справи №13/213 повернути до Господарського суду міста Києва.

          3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 24.01.11 (відправлено)