П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2021 року місто Київ

справа № 754/8280/20

провадження №22-ц/824/9537/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бондарем Денисом Володимировичем,

на заочне рішення Деснянського районного суду м.Києва від 8 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Сенюти В.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позов обґрунтовано тим, що 2 квітня 2015 року позивачем були передані відповідачу грошові кошти в сумі 160000 доларів США, у якості 100% передплати за купівлю домоволодіння АДРЕСА_2 та 2 земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 . Кошти отримано відповідачем у повному обсязі у присутності свідків як аванс за купівлю, про що відповідачем складена розписка. У розписці відповідач зазначив, що віп зобов`язується переоформити зазначений будинок та 2 земельні ділянки протягом місяця.

Відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань, а тому у червні 2018 року позивачем було направлено лист-вимогу, відповідно до якої позивач відмовився від купівлі об`єкту нерухомості внаслідок бездіяльності відповідача.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо підписання договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості, втратою інтересу з боку позивача та не повернення відповідачем позивачеві сплачених коштів, порушуються права та інтереси останньої щодо неможливості вільного розпорядження своїм майном (грошові кошти), неодержання доходів, які б позивач міг отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а також необхідності нести витрати у зв`язку з необхідністю відновлення свого порушеного права.

Посилаючись на зазначені обставини, та на підставі ст.ст. 526, 629, 570. 611. 612 ЦК України позивач просив позов задовольнити.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 8 квітня 2021 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Бондар Д.В. подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати заочне рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Висновок суду першої інстанції, що отримана відповідачем грошова сума в рахунок майбутнього укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна не є завдатком або авансом, є помилковим. Передані позивачем і прийняті відповідачем грошові кошти не мають забезпечувальної функції, отже є авансом і правові наслідки, передбачені ст.571 ЦК України, в цьому випадку не застосовуються. Оскільки договір купівлі-продажу домоволодіння та земельних ділянок, що належали відповідачу па праві власності, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, при цьому сторонами не було дотримано положень ч.3 ст.635, ч.І ст.657 ЦК України щодо укладення попереднього і основного договорів в письмовій формі та їх нотаріального посвідчення, передана відповідачу грошова сума є авансом, який підлягає поверненню позивачці.

Суд першої інстанції не був позбавлений права самостійно застосувати до спірних правовідносин ст.ст.1212, 1213 ЦК України з метою забезпечення порушених прав позивача стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 160000 доларів США.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Дацко А.О. зазначила, що підстави для задоволення позовної заяви та апеляційної скарги відсутні, оскільки договір купівлі-продажу об`єктів нерухомості був укладений в день складання розписки. Договір був укладений за законами Російської Федерації. Крім того, відповідач заявив про сплив строку позовної давності та просив застосувати наслідки такого спливу. При цьому посилається на те, що трирічний строк звернення з позовною вимогою про стягнення грошових коштів спливав би 3 квітня 2018 року. Представник позивача звернувся з позовною заявою до суду лише 30 червня 2020 року.

У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 - адвокат Линдюк С.С. зазначає, що посилання представника відповідача на укладення договору купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки від 2 квітня 2015 року, здійснено на підставі законодавства Російської Федерації, яка тимчасово здійснює окупацію Автономної Республіки Крим, з внесення відомостей про укладений договору до відповідного реєстру даної країни, що суперечить нормам українського законодавства, та є таким, що не створює та не може створювати жодних правових наслідків.

В судовому засіданні, яке проведено в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_1 - адвокат Линдюк С.С. апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Дацко А.О. проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення, як законне і обґрунтоване, залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення позивача та її представника, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що розпискою від 2 квітня 2015 року ОСОБА_2 підтвердив, що отримав від ОСОБА_1 кошти у сумі 160000 доларів США в рахунок сплати за домоволодіння, що розташоване на ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , та ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 . Розрахунок виконано у повному обсязі, претензій не має. Зобов`язується виписатися з даного домоволодіння.

З письмових матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 направила вимогу - повідомлення ОСОБА_2 , відповідно до якої вимагає від останнього повернути отримані ним кошти у розмірі 160000 доларів США, оскільки станом на 4 червня 2018 року боржником не було здійснено жодних дій щодо продажу об`єкту нерухомості на користь кредитора, і кошти не були повернуті кредитору в добровільному порядку.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що аналіз розписки, що міститься в письмових матеріалах справи, свідчить лише про те, що відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 160000 доларів США (у повному обсязі) за домоволодіння, розташоване на ділянці у АДРЕСА_2 та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , та взяв на себе обов`язок знятися з реєстраційного обліку. В свою чергу, позивачем не надано доказів в підтвердження того, що між нею та ОСОБА_2 було досягнуто згоди укладення договору купівлі-продажу домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , та земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки розписка від 2 квітня 2015 року взагалі не містить зобов`язання ОСОБА_2 протягом певного строку (у певний термін) укласти з ОСОБА_1 в майбутньому договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, не містить умов такого продажу в майбутньому, не містить істотної умови у вигляді кадастрових номерів земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , та всупереч положенням ст.635 ЦК України не посвідчена нотаріально.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, договір купівлі-продажу домоволодіння, що розташоване на ділянці за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 , який за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства України, між сторонами укладено не було, проте і попередній договір між сторонами не укладався. Тому, вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 коштів за попереднім договором, оформлений у вигляді розписки від 2 квітня 2015 року, який є неукладеним, не підлягають задоволенню.

Позивач не звертався із позовом про повернення майна у зв`язку з його набуттям, збереженням без достатньої правової підстави за статтями 1212, 1213 ЦК України.

Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених обставинах, судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального права. Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. За фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

При цьому, договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню (ст.657 ЦК України).

Отже, зважаючи на відсутність доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений попередній договір купівлі-продажу, а надана позивачем розписка за своїм змістом і формою не дає підстав вважати, що у такий спосіб між сторонами був укладений попередній договір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що між сторонами попередній договір не укладався, відповідно вимоги позивача є безпідставними.

Відповідно до ст. 571 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Встановивши, що договір купівлі-продажу домоволодіння та земельних ділянок, який за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства України, між сторонами укладено не було, попередній договір між сторонами не укладався, підстави вважати, що передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 кошти є завдатком або авансом відсутні.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості застосувати до спірних правовідносин ст.ст.1212, 1213 ЦК України з метою забезпечення захисту порушених прав позивача, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Згідно з п.5 ч.2 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху.

Ухвалюючи рішення, суд згідно з ч.1 ст.264 ЦПК України має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При цьому суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п.9 постанови від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Зокрема, у позивача суд повинен з`ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав).

Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Врахувавши обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, а саме те, що кошти в сумі 160000 доларів США є авансом, який був переданий позивачем відповідачу в рахунок належних з неї за договором купівлі-продажу платежів, і підлягає поверненню через невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо підписання договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача як безпідставні задоволенню не підлягають. Виходячи з предмету та підстав заявленого позивачем позову, у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положення ст.1212, 1213 ЦК України.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права вірно врахував висновки щодо застосування процесуальних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду, ухваленого в даній справі, підстави до скасування якого відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,

суд,-

ПОСТАН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бондарем Денисом Володимировичем, залишити без задоволення.

Заочне рішення Деснянського районного суду м.Києва від 8 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 9 грудня 2021 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус