ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2021 р.                               Справа №5010/1133/2012-Б-26/30

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя                                                                           Желік М.Б.

судді                                                                                                   Кордюк Г.Т.

                                                                                                                   Галушко Н.А.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 (вх.№01-05/2432/21 від 19.07.2021)

на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 31.05.2021 (повний текст ухвали складено 17.06.2021, головуючий суддя Ткаченко І.В., судді Рочняк О.В., Стефанів Т.В.), постановлену за результатами розгляду заяви ліквідатора Куца І.Я. про покладення на засновника та колишнього керівника боржника ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника

у справі № 5010/1133/2012-Б-26/30

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус»

про: банкрутство

за участю представників:

від апелянта: Думич О.І. – адвокат, Рибалов В.О. - особисто,

від інших учасників: не з`явились

Учасникам процесу роз`яснено їх права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

          Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 31.05.2021 у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 задоволено заяву ліквідатора Куца І.Я. про покладення на засновника та колишнього керівника боржника ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус», покладено субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» на його засновника і колишнього керівника ОСОБА_1 у зв`язку з доведенням товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» до банкрутства, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» 1 743 296,01 грн. субсидіарної відповідальності у зв`язку з доведенням товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» до банкрутства.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 31.05.2021 у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 та винести нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви ліквідатора Куца І.Я. про покладення на засновника та колишнього керівника боржника ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство ТзОВ «Бонус».

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 у складі колегії суддів: Мирутенко О.Л. – головуючий суддя, судді Плотніцький Б.Д., Кордюк Г.Т. відкрито апеляційне провадження та надано учасникам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

02.08.2021 на адресу суду надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги.

12.08.2021 на адресу суду надійшов відзив ліквідатора ТзОВ «Бонус» арбітражного керуючого Куца І.Я. на апеляційну скаргу.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 14.09.2021 у зв`язку із звільненням у відставку судді (головуючого судді) Мирутенка О.Л., справу передано на повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з  протоколу повторного автоматизованого розподілу  судової справи  від 14.09.2021 справу №909/564/21 передано до розгляду колегії суддів у наступному складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії – Плотніцький Б.Д., Кордюк Г.Т.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 у складі колегії суддів Желік М.Б. - головуючий суддя, судді Плотніцький Б.Д., Кордюк Г.Т. прийнято справу до провадження та призначено до розгляду на 04.10.2021.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2021 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді  Плотніцького Б.Д., справу №5010/1133/2012-Б-26/30 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Желіка М.Б., суддів Кордюк Г.Т., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 розгляд справи відкладено на 03.11.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 розгляд справи відкладено на 24.11.2021.

В судове засідання 24.11.2021 з`явився апелянт та його представник, інші учасники явки не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Врахувавши те, що явка сторін в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою, клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не находило, ліквідатор скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу та додаткові пояснення до неї, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності учасників справи, що не з`явились.

Апелянт в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити її в повному обсязі.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення апелянта та його  представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а оскаржувану ухвалу слід скасувати з прийняттям нового рішення, з огляду на наступне.

В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа про банкрутство ТзОВ «Бонус».

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.01.2013 ТзОВ «Бонус» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Хлібейчука І.М.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.03.2013 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, до якого включено грошові вимоги ПАТ «Імексбанк» в розмірі 2 477 350 грн 43 коп., з яких 2 428 315 грн 80 коп. вимоги першої черги, як такі, що забезпечені заставою та 49 034 грн 54 коп. вимоги шостої черги; ДПІ в м. Івано-Франківську в розмірі 24 423 грн 97 коп., з них 24 420 грн 04 коп. вимоги третьої черги та 3 грн 93 коп. вимоги шостої черги.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.12.2018 ліквідатором банкрута суд призначено арбітражного керуючого  Куца І.Я.

13.07.2020 ліквідатор звернувся до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на засновника та колишнього керівника банкрута, у якій просив суд покласти на засновника та колишнього керівника боржника ОСОБА_1 субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку із доведенням ТзОВ «Бонус» до банкрутства та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Бонус» 1 743 296 грн 01 коп. (непогашених кредиторських вимог у справі про банкрутство). Вимоги заяви обґрунтовано тим, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 як засновника та керівника ТзОВ «Бонус», що призвели до стійкої фінансової неплатоспроможності товариства, боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги своїх кредиторів.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області про застосування до заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновника та колишнього керівника банкрута позовної давності. Заперечуючи проти задоволення заяви ліквідатора, ОСОБА_1 зазначав, що: отриманий кредит у АТ «Імексбанк» товариством погашався, а його неповернення зумовлене підвищенням відсоткової ставки, зміною строку погашення кредиту та збільшенням курсу валют; кредит був забезпечений заставним майном, вартість якого за згодою банку була визначена у розмірі 3 млн. гривень; заставне майно було відчужене за заниженою ціною, а у випадку його відчуження за реальною ринковою вартістю, всі вимоги кредитора були б задоволені за рахунок заставного майна; немає жодних рішень, кримінальних проваджень, якими б було встановлено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні дій, що призвели до банкрутства ТзОВ «Бонус».

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржену ухвалу, дійшов висновків про те, що заяву ліквідатора ОСОБА_2 про покладення на засновника та колишнього керівника боржника ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» слід задоволити та стягнути з ОСОБА_1 суму непогашених вимог кредиторів у розмірі 1 743 296,01 грн., у задоволенні заяви   ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності слід відмовити, оскільки ліквідатором не пропущеного такого строку.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що при винесенні оскарженої ухвали суд неправильно встановив обставини справи, не надав оцінки жодним запереченням та зауваженням ОСОБА_1 , викладеним у процесуальних заявах, не застосував позовної давності.

Так, скаржник вказує, що зміст оскаржуваної ухвали повністю складається із тексту заяви ліквідатора, суд не дослідив питань, що мали значення для вирішення спору, зокрема, заперечень ОСОБА_1 щодо доведення підприємства до банкрутства. Скаржник вважає, що ліквідатор не довів такої обставини, а кредит, отриманий в АТ «Імексбанк», погашався, неповернення кредиту було зумовлене об`єктивними обставинами, що не залежали від волі керівника та не могли бути ним змінені, а саме підвищення відсоткової ставки, зміна стоку погашення кредиту, пред`явлення банком вимоги дострокового  погашення кредиту через відмову від підписання чергового збільшення відсоткової ставки, збільшення курсу валют.

Апелянт наголошує, що кредит був забезпечений заставою майна, вартість якого за згодою банку була визначена в розмірі 3 млн. грн., а покращення цього майна здійснювалось за кредитні кошти з відома і погодження банку, цільове використання коштів перевірялось банком під час підписання платіжних вимог. Окрім того, заставне майно було відчужене за рішенням зборів кредиторів ТзОВ «Бонус» від 18.06.2013 з визначенням початкової вартості – 841 627,00 грн. Апелянт оскаржував дії ліквідатора з цього приводу в межах справи про банкрутство (ухвала від 12.03.2014). На переконання скаржника, в разі реалізації заставного майна за ринковою вартістю, всі вимоги заставного кредитора були б задоволені за рахунок заставного майна.

Також апелянт вказує, що жодних рішень, кримінальних проваджень, висновків незалежних аудиторів, якими було б встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні дій, що призвели до банкрутства юридичної особи не має.

Окрім того, суд протиправно вважав, що майно за адресою АДРЕСА_1 , повинно було належати ТзОВ «Бонус», не зважаючи на те, що протилежне встановлено у справі №344/3898/16-ц.

Апелянт пояснює, що за адресою АДРЕСА_1 існує три об`єкти нерухомого майна: об`єкт по АДРЕСА_1 – орендоване майно, автомайстерня, що орендована в Івано-Франківської обласної друкарні, об`єкт по по АДРЕСА_1 – заставне майно, яке реконструювалось за кредитні кошти, та розміщене на орендованій земельній ділянці, а також об`єкт по АДРЕСА_1 , що був предметом договору спільної діяльності, не існував на час отримання кредиту та будувався виключно ОСОБА_1 за власні кошти і після припинення кредитування у 2010 році.

Скаржник наголошує, що суд безпідставно ствердив, що судами встановлено те, що ТзОВ «Бонус» нібито самостійно будував об`єкт по АДРЕСА_1 , оскільки жодним судовим рішенням такої обставини не встановлено.

Скаржник вказує на безпідставність твердження про непередання ОСОБА_1 документації банкрута, адже на час відкриття провадження у справі про банкрутство директор повернув усі наявні документи, що стосувались діяльності підприємства, і ні, ліквідатор, ні суд не зазначають, яких саме документів не передав ОСОБА_1 , тобто, у вину особі поставлено непередачу неіснуючих документів, наявність яких нічим не підтверджено.

З покликанням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30.10.2019 у справі №906/904/16 та від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, апелянт стверджує, що оскільки реалізація майна банкрута відбулась 28.11.2013, саме 28.11.2013 було встановлено недостатність майна для погашення вимог кредиторів і саме з цієї дати розпочинає перебіг строк позовної давності, проте суд правових висновків Верховного Суду не врахував, не зазначив моменту початку перебігу строку позовної давності, чим грубо порушив вимоги законодавства у цій сфері.

Також, скаржник вказує, що в матеріалах справи наявний аудиторський висновок про фінансову звітність та фінансовий стан підприємства боржника, у якому сформовано висновок про відсутність ознак доведення підприємства до банкрутства.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги, апелянт покликаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, зазначає, що Кодекс з процедур банкрутства може регулювати тільки ті відносини, що виникли з моменту набрання ним законної сили. А всі відносини, які виникли раніше регулюються нормами, що діяли на момент їх виникнення, відтак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст.25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»,  у якій передбачено покладення субсидіарної відповідальності на керівника боржника лише у випадку встановлення факту доведення до банкрутства, та не підлягає застосуванню ст.61 КУзПБ. Також скаржник звернув увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у справі №915/1624/16 (постанова від 22.04.2021) та у справі №5023/2837/11 (постанова від 10.06.2021).

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги щодо приналежності майна апелянт зазначав, що ТзОВ «Бонус» не будував, не фінансував будівництво об`єкту по АДРЕСА_1 , кредитування припинилось ще у 2008 році, до моменту укладення договору про спільну діяльність, отже, за договором про спільну діяльність не могли використовуватись кредитні кошти ТзОВ «Бонус», інших коштів товариство не мало; кредитні кошти законно використовувались для покращення об`єкту по АДРЕСА_1 , яке було заставним майном та вартість якого збільшувалась з відома банку і яке було реалізоване за зниженими цінами на користь зацікавлених осіб.

У відзиві на апеляційну скаргу ліквідатор банкрута, арбітражний керуючий Куц І.Я., наводить аргументи на спростування доводів скаржника, зокрема, вказує, що твердження апелянта про відсутність умислу в діях ОСОБА_1 щодо отримання кредиту і його подальшого неповернення внаслідок звичайних ризиків підприємницької діяльності є необґрунтованим, будь які докази, які б свідчили про добросовісність дій ОСОБА_1 щодо отримання кредиту, обґрунтованість і доцільність змін умов кредитування та цільового використання коштів апелянтом не надано, а в матеріалах справи такі відсутні; твердження апелянта про «покращення» заставного майна, в тому числі за рахунок кредитних коштів не відповідає дійсності, будь-які докази спрямування грошових коштів на покращення заставного майна та збільшення його балансової вартості не надано; твердження про ініціювання процедури банкрутства з метою відновлення платоспроможності не відповідає фактичним обставинам справи; твердження про відсутність негативних наслідків для боржника, спричинених в результаті укладення і виконання договору про спільну діяльність, укладеного 05.12.2008 між ТзОВ «Бонус» та ОСОБА_1 , спростовуються ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2014 та рішенням Івано-Франківського міського суду у справі №344/3898/16-ц; ОСОБА_1 не надав жодних доказів спрямування кредитних коштів за цільовим призначенням - на будівництво 4-х поверхового офісного блоку та інші поточні потреби, зокрема, первинних документів які б підтверджували доцільність та раціональність використання кредитних коштів; щодо твердження апелянта про недоведення причинно-наслідкового зв`язку ліквідатор вказує, що для покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності достатньо доведення факту використання особою належних їй суб`єктивних прав на шкоду інтересам боржника та кредиторів, що призвело до неплатоспроможності  боржника, а не спростування правомірності прийнятих рішень та вчинених дій; щодо застосування строків позовної давності ліквідатор зазначає, що його право на звернення із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника виникло у ОСОБА_2 з моменту визначення суб`єктного складу права, встановленого за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства – 01.02.2020, що свідчить про дотримання строку позовної давності.

У відзиві на додаткові пояснення до апеляційної скарги ОСОБА_1 ліквідатор Куц І.Я. зазначає, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і Кодекс України з процедур банкрутства містять аналогічні норми щодо можливості застосування субсидіарної відповідальності на третіх осіб у разі банкрутства з їх вини, норми Кодексу є лише більш інформативними, відтак, безпідставними є доводи щодо неможливості покладення субсидіарної відповідальності боржника на керівника чи засновника у зв`язку з тим, що Закон в редакції до 19.01.2013 не містив конкретизування і вказівок безпосередньо цих осіб є безпідставним.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що боржника було визнано банкрутом 09.01.2013, 19.01.2013 набрав чинності Закон України №4212-VI від 22.12.2011 «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», викладеного у новій редакції, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом; положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом; положення, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Оскільки постанову про визнання  ТзОВ «Бонус» банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури прийнято 09.01.2013, під час розгляду справи застосовувалися положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції до внесення змін Законом №4212-VI від 22.11.2011, за винятком положень, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство.

Відповідно до ч.5 ст.25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції до внесення змін Законом №4212-VI від 22.11.2011 при здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями  боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої статтею 31 цього Закону.

21.10.2019 втратив чинність Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства. Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Таким чином, з 22.10.2019 під час розгляду справи про банкрутство ТзОВ «Бонус» застосовуванню підлягають норми Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч.2 ст.61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства передбачена юридична відповідальність, яка покладається на суб`єкта підприємництва-боржника, його засновників (учасників), власника майна, а також інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст.215 ГК України умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Передбачено три види юридичної відповідальності за вказані види порушення вимог законодавства про банкрутство: кримінальну (стаття 219 Кримінального кодексу України), адміністративну (статті 164-15, 166-16, 166-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та цивільну - субсидіарну як різновид цивільної (частина друга статті 61 КУзПБ).

Субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов`язаннями у випадках, передбачених, зокрема, КУзПБ.

Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб`єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам. Вона є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство не пов`язує можливості покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності в порядку частини другої статті 61 КУзПБ з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом КУзПБ притягуються до цивільної відповідальності у формі стягнення.

Така правова позиція (з урахуванням ідентичного регулювання питання субсидіарної відповідальності посадових осіб боржника та його засновників за статтею 61 КУзПБ та статтею 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») наведена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі №927/1099/13, від 18.10.2018 у справі №923/1297/14, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15, від 03.09.2019 у справі №923/1494/15, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17.

У постанові від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11 Верховний Суд констатував, що визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення судами складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредиторів на задоволення їх вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.

Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів.

На відміну від Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, у положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію кримінального та адміністративного порушення з доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, частина друга статті 61 КУзПБ має власну диспозицію (зміст) правопорушення: «банкрутство боржника з вини його засновників чи інших осіб, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника…». Однак, законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення.

При цьому, виходячи з положень статті 73 та частини першої статті 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), обставини існування або відсутності будь-якого із наведених елементів/складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку.

Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів.

Суб`єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто, вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.

При цивільно-правовій відповідальності особа, яка є відповідачем, повинна довести відсутність своєї вини, наявність якої презюмується в силу положень Цивільного кодексу України.

При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.

Аналіз зміни показників господарської діяльності боржника у фінансових звітах у негативний бік за відсутності доказів на підтвердження підстав для їх зміни (договори, рішення, акти, первинна документація із зазначенням осіб, які їх укладали та вчиняли, підписували, тощо), не вказує на особу (осіб), яка прийняла рішення чи вчинила дію/бездіяльність та тим самим призвела до зміни цих показників; не вказує на спосіб, у який змінились ці показники (продаж, безоплатне відчуження, розтрата тощо).

При цьому відсутність у ліквідатора через неотримання, ненадання керівником наведеної первинної документації незалежно від причин її відсутності не може братись судом до уваги і тим виправдовувати посилання лише на відомості у фінансових звітах, оскільки у цьому разі призведе до порушення закріпленого в статті 77 ГПК України положення про допустимість доказів у господарському процесі.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 01.10.2020 у справі №914/3120/15, від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16 та від 05.02.2019 у справі №923/1432/15.

Ліквідатор у справі – арбітражний керуючий Куц І.Я., обґрунтовуючи заяву про покладення на керівника боржника ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності, зазначав що ОСОБА_1 є засновником, учасником та колишнім керівником підприємства-банкрута, сума непогашених вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів становить 1    743    296,10 грн., та вказував на наступні дії ОСОБА_1 як керівника підприємства, що призвели до банкрутства:

ОСОБА_1 , укладаючи від імені ТзОВ «Бонус» з АТ «Імексбанк» договір поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 на суму 228 500,00 доларів США не мав наміру виконувати умови договору, повертати отриманий кредит, сплачувати відсотки тощо, з ціллю ухилення від виконання зобов`язань ОСОБА_1 було ініційовано порушення провадження у справі про банкрутство;

діючи у власних інтересах та будучи зацікавленою особою відносно ТзОВ «Бонус» ОСОБА_1 уклав договір про спільну діяльність від 05.12.2008 між ТзОВ «Бонус» та ОСОБА_1 , укладення і виконання якого суперечило вимогам цивільного законодаства, призвело до завдання збитків боржнику, позбавлення права власності на створене майно, що створило перешкоди більш повному задоволенню вимог кредиторів;

вартість нерухомого майна підприємства по бухгалтерському обліку і фінансовій звітності не відповідала відомостям з реєстру прав власності на нерухоме майно (зменшено більше, ніж в 4 рази), що свідчить про зменшення, приховування та зниження оцінки майна, яке знаходилось у розпорядженні підприємства та недостовірність даних, відображених у регістрах бухгалтерського обліку боржника;

грошові кошти ТзОВ «Бонус» за період з 30.08.2007 по 29.04.2010 в сумі 1 611 417,69 грн. витрачались ОСОБА_1 без будь-якого (в тому числі документального) обґрунтування доцільності і раціональності вищезазначених витрат – їх спрямованості на отримання доходу/економічної вигоди для товариства;

в порушення ч.2 ст.25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній до 19.01.2013) бухгалтерські та інші документи ТзОВ «Бонус», в тому числі, які підтверджують виникнення, існування і виконання договірних та інших зобов`язань, ліквідаторам не передані, що призвело до відмови товариству в судовому порядку в поверненні майна з чужого незаконного володіння і позбавлення права власності на новостворене майно, отримання товариством збитків та неможливості в повному обсязі розрахуватись перед кредиторами, а також надає підстави вважати, що грошові кошти товариства незаконно використовувалися ОСОБА_1 в його власних інтересах;

з 2009 року товариство незмінно знаходилося в стані надкритичної неплатоспроможності і з 2010 року фактично припинило діяльність без прийняття рішення про його ліквідацію як юридичної особи.

На підтвердження зазначеного ліквідатор надав суду Аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, станом на лютий 2020 року (з додатками), у якому встановлено ознаки дій доведення до банкрутства в період з 2007 по 2010 рік на підставі дослідження перелічених вище ознак умисних дій керівника, спрямованих на доведення підприємства до банкрутства.

Щодо доводів ліквідатора про отримання кредитних коштів без наміру їх повернення ОСОБА_1 у запереченнях в суді першої інстанції та у апеляційній скарзі вказував, що кредит було отримано з метою реконструкції приміщення, яке використовувалось в господарській діяльності підприємства, цільове використання коштів контролювалось банком, підприємство систематично виплачувало кредит, однак, одностроннє збільшення банком відсоткової ставки, суттєве збільшення курсу валюти та вимога про дострокове повернення кредиту зумовили припинення проведення виплат.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2007 ПАТ «Імексбанк» та ТзОВ «Бонус» уклали договір поновлювальної кредитної лінії №95, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на термін і на умовах, передбачених у даному договорі, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлені договором терміни, а також виконати інші зобов`язання згідно з цим договором у повному обсязі (а/с 134-135, том 1).

Відповідно до п.1.1.1 кредитного договору, надання коштів здійснювалось окремими частинами з максимальним лімітом заборгованості до 170 000 доларів США зі сплатою 14% річних плюс 1% комісія одноразово та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 29.08.2017.

Відповідно до п.1.2. Кредит надавався на наступні цілі: будівництво 4- поверхового офісного блоку та інші поточні потреби.

Відповідно до п.1.3. договору в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги, сторони укладають договір застави майна у вигляді офісних приміщень, які розташовані в АДРЕСА_2 загальною площею 172,5 кв.м. заставною вартістю 1 742 250,00 грн.

У договорі також було визначено порядок надання кредиту та сплати відсотків.

Зокрема, відповідно до п.2.1. договору видача траншів кредиту проводиться шляхом оплати з поточного рахунку позичальника № НОМЕР_1 в АКБ «Імексбанк» розрахункових документів позичальника на цілі, визначені у п.1.2. договору - будівництво 4- поверхового офісного блоку та інші поточні потреби.

Відповідно до п.2.10. договору у випадку зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опесередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління або Кредитного комітету АКБ «Імексбанк», кредитор має право ініціювати зміну винагороди за надання кредиту, визначеної цим договором.

У випадку, якщо позичальник не погодиться із запропонованим розміром винагороди кредитора, він зобов`язаний протягом десяти робочих днів повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, нараховані відсотки та можливі штрафні санкції, у повному обсязі. Після сплати позичальником зазначених сум дія договору вважається припиненою. (п.2.10.3. договору).

Відповідно до п.3.2.1 договору кредитор має право здійснювати перевірку цільового використання кредиту, а також фінансового стану позичальника.

08.08.2008 сторони уклали додаткову угоду №3 до договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.07.2007, відповідно до якої узгоджено максимальний ліміт заборгованості – до 290 000,00 доларів США, зі сплатою 17% річних плюс 2% комісія одноразово з кінцевим терміном повернення заборгованості до 29.08.2012, вартість заставного майна (офісних приміщень, які розташовані в м.Івано-Франківськ по вулиці Січових Стрільців буд 78 д) – 172,5 кв.м. – 3 000 000,00 грн. (а/с 136, том 1).

На виконання вказаного договору банк надав ТзОВ «Бонус» кредитні кошти в сумі 228 500,00 доларів США.

Також, 03.08.2007 з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором  поновлювальної кредитної лінії №95, між АТ «Імексбанк» та ТзОВ «Бонус» було укладено договір іпотеки, відповідно до якого позичальник передав в іпотеку банку нерухоме майно - офісні приміщення, зазначені в плані літ.А, загальною площею 172,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , яке належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради від 07.08.2007 на підставі розпорядження міського голови від 01.08.2007 за №434-р, зареєстрованого в Івано-Франківському обласному БТІ 09.08.2007 за №2734 в книзі 26в, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за №179828422, заставна вартість предмета іпотеки – 1 742 250,00 грн. (а/с 137, том 1).

08.08.2008 в договір іпотеки було внесено зміни, зокрема, заставна вартість предмета іпотеки встановлена в сумі 3 360 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2010 у справі №21/65-3/103 задоволено позовні вимоги ПАТ «Імексбанк» до ТзОВ «Бонус» про стягнення 228 500,00 доларів США, що еквівалентно 1 822 973,00 грн. тіла кредиту, 1510,62 доларів США, що еквівалентно 12 051,73 грн., прострочених відсотків – 47 875,23 доларів США, що еквівалентно 381 948,58 грн. та пеню в розмірі 49 034,54 грн. (Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2010 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2010 в справі за номером    21/65-3/103 –    частково скасовано, розірвано укладений між ПАТ «Імексбанк» та ТзОВ «Бонус» договір поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07, в решті рішення залишено без змін).

У вказаному рішенні серед іншого встановлено, що останнє погашення заборгованості було проведено у березні 2009 року.

Із розрахунку заборгованості №150 від 04.02.2013, доданого АТ «Імексбанк» до заяви про визнання грошових вимог у справі про банкрутство (а/с 143, том 1) вбачається, що з вересня 2007 року по березень 2009 року позичальник сплачував банку відсотки за користування кредитом.

Слід зазначити, що глобальна фінансова криза 2008 року та фінансово-економічна криза 2008-2009 років, що є загальновідомими фактами, характеризувались різкими змінами курсу долара США, зокрема, коливання курсу в Україні у 2008-2009 роках мало діапазон від 5,6 до 10,0 гривень за 1 долар США.

Натомість, курс валюти – долара США станом на дату укладення кредитного договору становив 505,000 грн. за 100 доларів США (https://index.minfin.com.ua/ua/exchange/archive/nbu/curr/2007-09-07/), тобто, 5,05 гривні за 1 долар США.

Із наведених обставин справи вбачається, що за умовами  укладеного кредитного договору нецільове використання коштів зумовлювало припинення видачі траншу кредитних коштів; відмова позичальника від ініційованих банком змін до договору щодо збільшення відсоткової ставки за користування кредитом передбачала обов`язок повернення отриманих коштів, сплату відсотків та можливих штрафних санкцій у повному обсязі протягом 10 днів з дня отримання повідомлення банку про збільшення відсоткової ставки; боржник в період з вересня 2007 року по березень 2009 року систематично сплачував нараховані відсотки за користування кредитними коштами; в період припинення здійснення плати за кредитним договором існували обставини економічної кризи та значне коливання курсу валют.

Відтак, колегія суддів вважає безпідставними аргументи ліквідатора про те, що Рибалов В.О., укладаючи від імені ТзОВ «Бонус» з АТ «Імексбанк» договір поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 на суму 228 500,00 доларів США не мав наміру виконувати умови договору, повертати отриманий кредит, сплачувати відсотки тощо.

Також недоведеним є те, що порушення провадження у справі про банкрутство було ініційовано ОСОБА_1 з ціллю ухилення від виконання зобов`язань за кредитним договором.

Ліквідатор зазначає, що з 2009 року товариство незмінно знаходилося в стані надкритичної неплатоспроможності і з 2010 року фактично припинило діяльність без прийняття рішення про його ліквідацію як юридичної особи. ОСОБА_1 , заперечуючи вказаний аргумент, зазначає, що в разі продажу у виконавчому провадження заставного майна банку за погодженою в договорі іпотеки вартістю – 3360 000,00 грн., вимоги кредитора – банку, були б повністю задоволені, і не виникла б необхідність ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2010 у справі №21/65-3/103 про стягнення з ТзОВ «Бонус» набрало законної сили 20.10.2010.

На виконання рішення було видано наказ №1573 від 17.08.2010 та відкрито виконавче провадження, постановою ВДВС Тисменицького РУЮ від 15.10.2010 накладено арешти на кошти боржника на всіх рахунках ТзОВ «Бонус».

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.110 ЦК України (в редакції, чинній станом на дату звернення боржником до суду) юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Відповідно до ч.1 ст.51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013) якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Слід зазначити, що вимоги Цивільного кодексу України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакціях, чинних станом на дату прийняття загальними зборами учасників боржника рішення про ліквідацію товариства) щодо порядку ліквідації товариства не містили часових обмежень чи умов, якими б було визначено обов`язок керівника підприємства звернутись до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство в певний термін з дня встановлення факту неможливості виконання зобов`язань перед кредитором.

Ліквідатор вказує на вимогу ч.4 ст.144 ЦК України (в редакції, чинній станом на дату виникнення ознак банкрутства), відповідно до якої, якщо після  закінчення  другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від  статутного капіталу, товариство зобов`язане оголосити про зменшення свого  статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до  статуту  в установленому порядку, якщо учасники не  прийняли  рішення про внесення додаткових   вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства  стає  меншою  від  визначеного  законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Водночас, відповідно до ст.52 Закону України «Про господарські товариства» ( редакції, чинній у 2010-2012 роках) у   товаристві   з   обмеженою  відповідальністю  створюється статутний  (складений)  капітал, розмір якого повинен становити не менше  суми,  еквівалентної  одній  мінімальній  заробітній платі, діючій на момент створення товариства  з  обмеженою відповідальністю.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 07.06.2012 №13994388 ТзОВ «Бонус» було зареєстровано 18.08.1993.

Відповідно до Постанови Верховної ради України «Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком» від 01.06.1993 станом на серпень 1993 року мінімальна заробітна плата становила 6900 карбованців.

Як зазначено в аналізі фінансового стану підприємства, у 2010 році виручка склала 10,7 тис. грн., у 2011 році - 0,00 грн.

В наступному фінансовому році – 2012, загальними зборами учасників підприємства було вирішено ліквідувати ТзОВ «Бонус» в порядку ст.111 ЦК України.

Зокрема, загальними зборами учасників ТзОВ «Бонус» від 23.03.2012 прийнято рішення про припинення Товариства, створення ліквідаційної комісії та проведення ліквідаційної процедури, про що внесено запис до ЄДР. Відповідне повідомлення  розміщено Бюлетені державної реєстрації №209 (9).

          Рішенням загальних зборів учасників ТзОВ «Бонус» від 01.06.2012 термін ліквідаційної процедури продовжено на 2 місяці до 03.08.2012.

          Рішенням загальних зборів учасників ТзОВ «Бонус» від 14.08.2012 затверджено проміжний ліквідаційний баланс, акт інвентаризації  майна та його оцінку та прийнято рішення про звернення до господарського суду Івано-Франківської області із заявою про банкрутство Товариства у зв`язку із недостатністю майнових активів для погашення наявної заборгованості.

03.09.2012 ТзОВ «Бонус» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про порушення справи про банкрутство відповідно до ст.51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (особливості застосування процедури банкрутства  до боржника, що ліквідується власником), вказану заяву подав голова ліквідаційної комісії ОСОБА_1 .

Заяву обґрунтовано неможливістю погасити заборгованість перед ПАТ «Імексбанк» на суму 2 276 852,12 грн, що підтверджена рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2010 у справі №21/65-3/103 та наказом №1573 від 17.08.2010, виданим на його виконання.

Відповідно до п.5.5. Статуту ТзОВ «Бонус», затвердженого загальними зборами учасників відповідно до протоколу №1 від 27.07.2004 його учасниками є ОСОБА_1 (99,995%) та ОСОБА_3 (0,005%).

У постанові Господарського суду Івано-Франківської області від 09.01.2013 встановлено, що боржником виконано вимоги цивільного та господарського законодавства щодо проведення ліквідації юридичної особи в загальному порядку  та ліквідаційною комісією встановлено факт недостатності майна боржника для задоволення кредиторських вимог.  

Так, в ході ліквідаційної процедури голова ліквідаційної комісії – ОСОБА_1 звернувся до відомих та можливих кредиторів для отримання майнових вимог. Із майновими вимогами до боржника під час ліквідаційної процедури звернувся тільки ПАТ «Імексбанк», вимоги  якого є безспірними, забезпечені заставою та становлять 2 288 903,83 грн. Заборгованості зі сплати податків та інших обов`язкових платежів немає. При цьому, згідно з актом інвентаризації майна боржника ТзОВ «Бонус» належить офісне приміщення ( АДРЕСА_2 ) заг.площею 172,5 кв.м балансовою (первісною) вартістю 893 800,00 грн.

          За даними аудиторського висновку незалежної аудиторської фірми «Аудит-сервіс ІНК» щодо фінансової звітності ТзОВ «Бонус» від 17.12.2012 (свідоцтво про внесення в Реєстр суб`єктів аудиторської діяльності №0036, продовжене рішенням Аудиторської палати України від 04 листопада 2010 року №221/3) із доповненнями від 04.01.2013 вартість основних засобів боржника станом на 14.08.2012 становила 850 433 грн., дебіторська заборгованість, власний капітал  та запаси  у боржника відсутні. Кредиторська заборгованість становить 2 288 903,85 грн. Тобто, вартість активів складає 850 448,38 грн., а сума зобов`язань 2 288 903,85 грн; відповідно встановлено недостатність коштів в розмірі  1 438 455,47 грн.

Також у вказаному аудиторському висновку незалежної аудиторської фірми «Аудит-сервіс ІНК» щодо фінансової звітності ТзОВ «Бонус» зазначено, що відсутність власного капіталу боржника означає, що при реалізації всіх активів (основних засобів) по балансовій вартості, буде недостатньо для повернення кредиторської заборгованості.

З наведених обставин випливає, що у постанові від 09.01.2013 про визнання боржника банкрутом було досліджено та встановлено факт виконання боржником (зокрема, і головою ліквідаційної комісії ОСОБА_1 ) вимог цивільного та господарського законодавства щодо проведення ліквідації юридичної особи в загальному порядку.

Ліквідатор також вказує на протиправне укладення ОСОБА_1 договору про спільну діяльність від 05.12.2008 між ТзОВ «Бонус» та ОСОБА_1 , що призвело до завдання збитків боржнику та позбавлення права власності на створене майно, що створило перешкоди більш повному задоволенню вимог кредиторів.

Апелянт вказує, що договір про спільну діяльність визнано судом недійсним, що зумовлює можливість застосування реституції, яку проте, у цьому випадку застосувати неможливо, оскільки не було що повертати. Більше того, вказаний договір було розірвано сторонами і цей правочин не визнано судом недійсним. Відповідно до акту прийому-передачі ОСОБА_1 передав ТзОВ «Бонус» усе, що одержав від Товариства, майно не було передано безоплатно, а було розподілено сторонами за наслідками розірвання договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу №2 зборів кредиторів ТзОВ «Бонус» від 18.06.2013 зборами кредиторів було зобов`язано ліквідатора звернутись до суду про визнання недійсним договору про спільну діяльність, участь у будівництві нежитлового будинку, укладеного 05.12.2008 між ТзОВ «Бонус» та ПП ОСОБА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться в АДРЕСА_2 , проведену Івано-Франківським БТІ 12.11.2010 за ОСОБА_1 .

На виконання рішення зборів кредиторів ТзОВ «Бонус» від 18.06.2013 ліквідатор ОСОБА_4 звернувся до господарського суду із позовом до ФОП Рибалова В.О. та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про спільну діяльність, участь у будівництві нежитлового будинку від 05.12.2008, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Так, 05.12.2008 ТзОВ «Бонус» та СПД ОСОБА_1 уклали договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, відповідно до п. 1.1. якого сторони зобов`язалися на основі співробітництва, шляхом здійснення дольових внесків майном та грошовими коштами, а також спільної участі та організації співпраці, здійснити спільну діяльність з метою будівництва, реконструкції автомайстерні під офісні приміщення згідно з рішенням Івано-Франківської міської ради № 510 від 29 жовтня 2008 р., дозволу інспекції ДАБК в Івано-Франківській області на виконання будівельних робіт на земельній ділянці, яка належить учаснику-1 (ТзОВ «Бонус») згідно з договором оренди землі від 13 грудня 2006 р. за адресою: АДРЕСА_2 .

12.11.2010 на підставі договору про спільну діяльність від 05.12.2008 Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації зареєструвало право власності на 1/1 частку об`єкту незавершеного будівництва, що знаходиться в АДРЕСА_2 за фізичною особою ОСОБА_1

04 червня 2013 р., ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали Договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, за умовами якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_5 об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 30006526101.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2014 визнано недійсним договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю  «Бонус» та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 від 05.12.2008; витребувано у ОСОБА_5 об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  «Бонус».

Ухвалою від 21.03.2014 виправлено описки, допущені в резолютивній частині ухвали суду від 12.03.2014, вказавши в резолютивній частині:

«Заяву ліквідатора ТзОВ «Бонус» Хлібейчука І.М. про визнання недійсним договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно задовольнити частково.

Визнати недійсним  договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю  «Бонус» та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 05.12.2008р.

Витребувати у ОСОБА_5 об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» (вул.550-річчя Угринова, 1, с. Угринів Тисменицький р-н. Івано-Франківської області, 77423; і.к. 24684204).

Відмовити у задоволенні вимоги ліквідатора ТзОВ «Бонус» Хлібейчука І.М. про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Бонус» права власності на об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: за адресою: АДРЕСА_2 .»

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Рибалова В.О. та ОСОБА_5 задоволено, ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2014 у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 скасовано і прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора банкрута ТзОВ «Бонус» арбітражного керуючого Хлібейчука І.М. до відповідачів фізичної особи-підприємця Рибалова В.О. та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно.

Постановою Вищого господарського суду від 24.03.2015 касаційну скаргу ліквідатора ТзОВ «Бонус» Хлібейчука І.М. задоволено частково; постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 (з врахуванням ухвали про виправлення описок від 13.11.2014) у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 – скасовано; ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2014 (з врахуванням ухвали від 21.03.2014) у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 скасовано частково; відмовлено у задоволенні вимоги ліквідатора ТзОВ «Бонус» Хлібейчука І.М. про витребування у ОСОБА_5 об`єкту незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  «Бонус»; в іншій частині ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2014 залишено без змін.

У березні 2016 року ліквідатор ТзОВ «Бонус» Хлібейчук І.М. звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом про витребування у ОСОБА_5 на користь ТзОВ «Бонус» матеріалів та обладнання, які використані в процесі будівництва нежитлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02.11.2016 (залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07.12.2016) у справі №344/3898/16-ц у задоволенні позову ТзОВ «Бонус» до ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_1 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовлено повністю.

У вказаному рішенні суд зазначив: «Суд звертає увагу на те, що вищевказаним судовим рішенням в порядку господарського судочинства було задоволено лише позовну вимогу про визнання недійсним договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, що укладений між ТОВ «Бонус» та СПД ОСОБА_1 05 грудня 2008 року.

При цьому, позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на об`єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_2 , що могло б слугувати для подальшого застосування у спірних правовідносинах положень статей 330 та 388 Цивільного кодексу України, у вищевказаній господарській справі не вирішувалися.

Відтак, станом на даний час відсутнє судове рішення, яким скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави стверджувати про те, що ОСОБА_1 не мав права відчужувати спірний об`єкт незавершеного будівництва.

За таких обставин, враховуючи все вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку про те, що в даній цивільній справі Позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки належні докази на підтвердження того, що ТОВ «Бонус» є власником матеріалів, які використовувалися в процесі будівництва об`єкту за адресою АДРЕСА_2 в матеріалах справи відсутні, а тому застосовування у спірних правовідносинах положень статті 388 Цивільного кодексу України (яка є підставою позову в даній цивільній справі) є неможливим.»

З огляду на наведене обґрунтування, помилковими є висновки місцевого господарського суду в оскарженій ухвалі про те, що підставою відмови у задоволенні позову про витребування спірного майна на користь банкрута є ненадання ОСОБА_1 необхідної документації ліквідаторам у справі після визнання боржника банкрутом.

Колегія суддів зазначає, що оскільки судовими рішеннями, що набрали законної сили, відмовлено у витребуванні спірного майна на користь банкрута, вказаними судовими рішеннями не встановлено протиправності відчуження ОСОБА_1 такого спірного майна на користь третьої особи, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що ліквідатором доведено факт завдання шкоди інтересам кредиторів колишнім керівником банкрута.

Щодо аргументів ліквідатора про заниження керівником вартості нерухомого майна підприємства в бухгалтерському обліку, а саме невідповідність балансової вартості відомостям з реєстру прав власності на нерухоме майно, апелянт вказує, що саме у ліквідаційній процедурі нерухоме майно боржника було реалізоване за вартістю, яку ліквідатор вказує умисно заниженою керівником.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Акту інвентаризації товарно-матеріальних цінностей ТзОВ «Бонус» від 19.02.2013 №1, комісією в складі Хлібейчука І. М. - ліквідатора ТзОВ «Бонус» (голова комісії), Рибалова В. О. - колишній голова ліквідаційної комісії (директорТзОВ «Бонус»); Йосифіва П. І. - представник ПАТ «Імексбанк», на підставі наказу №2 від 19.02.2013 було проведено обстеження товарно-матеріальних цінностей банкрута - ТзОВ «Бонус». Під час проведення інвентаризації було встановлено наступні товарно-матеріальні цінності: офісні приміщення по вул. Січових Стрільців, 78Д в м. Івано-Франківську, загальною площею 172,5 м2, які перебувають в заставі в ПАТ  «Імексбанк». Комісія прийшла до висновку про включення вищевикладених товарно-матеріальних цінностей в ліквідаційну масу.

Інших товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться на балансі банкрута (рухомого чи нерухомого майна) ТзОВ «Бонус», на момент проведення інвентаризації комісією не виявлено.

Відповідно до акту  від 19.02.2013 №2 колишній голова ліквідаційної комісії ТзОВ «Бонус» - Рибалов В.О. передав, а ліквідатор ТзОВ «Бонус» - Хлібейчук І.М. прийняв наступні товарно-матеріальні цінності товариства: офісні приміщення, які знаходяться по вул. Січових Стрільців, 78 Д, м. Івано-Франківськ, загальною площею 172,5 м2 і перебувають в заставі в ПАТ «Імексбанк».

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.03.2013 затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» в наступному складі кредиторів: - ПАТ «Імексбанк» в розмірі 2 477 350,43 грн., з них 2 428 315,80 грн.  в першу чергу, як такі, що забезпечені заставою, та 49 034,54 грн. в шосту чергу; - ДПІ в м.Івано-Франківську в розмірі  24 423,97 грн., з них 24 420,04 грн. в третю чергу та 3,93 грн. в шосту чергу.

Відповідно до протоколу №2 зборів кредиторів ТзОВ «Бонус» від 18.06.2013 зборами кредиторів було вирішено провести продаж заставного майна банкрута – офісні приміщення, які знаходяться по вул. Січових Стрільців,78д, в м. Івано-Франківську, загальною площею 172,5 кв.м. шляхом проведення аукціону, для чого виставити на аукціон через торгівельну організацію ТзОВ «Аукціонний центр» «Універсал» за початковою вартістю першого аукціону – 841 627,00 грн. без можливості зниження початкової вартості на об`єкт незавершеного будівництва.

28.01.2014 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою на неправомірні дії ліквідатора арбітражного керуючого Хлібейчука І.М. щодо визначення заниженої вартості продажу майна банкрута, до якої додано ати перевірки наявності майна, переданого в заставу від 30.08.2007, від 17.02.2009, від 24.11.2010, відповідно до яких погоджена АТ «Імексбанк» вартість офісних приміщень за адресою вул. Січових Стрільців,78д, в м. Івано-Франківську, загальною площею 172,5 кв.м. становить 3 000 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2014, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2016, було відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії ліквідатора, у зв`язку з тим, що вартість майна банкрута було погоджено з банком, який є заставним кредитором, та визначено на основі звіту про незалежну оцінку вартості офісних приміщень №№1-9, Літ.А за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 172,5 кв.м., проведеного СОДП Михайловою Т.В. 14.06.2013 на замовлення ТзОВ «Бонус», відповідно до якого ринкова вартість офісних приміщень становить 841 627 грн. без ПДВ.

Зазначене нерухоме майно 28 листопада 2013 року було реалізоване в ході ліквідаційної процедури на аукціоні за ціною 850 045 грн без ПДВ. Переможець аукціону - ТзОВ «Галицька інвестиційна компанія», про що складено протокол аукціону з продажу майна товариства-банкрута № 38/1 від 28.11.2013 з подальшим укладенням 02 грудня 2013 року договору купівлі-продажу майна.

З наведених обставин справи, випливає, що ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2014, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2016, було встановлено вартість нерухомого майна банкрута, яка не є суттєво відмінною від вартості, визначеної у фінансовій звітності підприємства, тому безпідставними є висновки суду в оскарженій ухвалі про заниження (зменшення більш, ніж в 4 рази) керівником банкрута реальної вартості активів підприємства.

Щодо зазначення ліквідатора про відсутність документального обґрунтування доцільності і раціональності використання грошових коштів ТзОВ «Бонус» за період з 30.08.2007 по 29.04.2010 в сумі 1 611 417,69 грн. апелянт зазначає, що такі кошти спрямовувались в тому числі для цілей отримання кредиту – будівництва офісних приміщень за адресою АДРЕСА_3 , з метою отримання прибутків від використання вказаних приміщень в господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що ліквідатором, окрім зазначення про відсутність документального обґрунтування доцільності використання коштів, не доведено належними доказами того, що такі кошти використовувались з метою виведення активів з підприємства для уникнення сплати грошових зобов`язань перед кредиторами.

Заперечуючи щодо аргументів ліквідатора про непередання бухгалтерських та інших документів ТзОВ «Бонус», ОСОБА_1 вказував, що усі наявні документи було передано ліквідатору Хлібейчуку І.М., жодної іншої документації в нього не має, а ліквідатор Куц І.Я. не вказує, яка саме документація має бути передана та не надає доказів існування таких документів.

Відповідно до ч.2 ст.25 Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній до 19.01.2013) протягом  п`ятнадцяти  днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов`язані передати бухгалтерську та іншу документацію  банкрута,  печатки  і  штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання  зазначених  обов`язків  відповідні  посадові  особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України.

Слід зазначити, що постанову про визнання боржника банкрутом було винесено 09.01.2013. Згідно з актом приймання-передачі від 19.02.2013 головою ліквідаційної комісії ТзОВ «Бонус» Рибаловим В. О. ліквідатору ТзОВ «Бонус» - арбітражному керуючому Хлібейчуку І.М. було передано: печатку, штамп, оригінал свідоцтва про державну реєстрацію, оригінал довідки про включення в ЄДРПОУ, оригінал свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, оригінал статуту ТзОВ «Бонус», договір про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста  від 14 серпня 2008 р. № 66, свідоцтво про право власності на нерухоме майно - офісні приміщення ТзОВ «Бонус» площ 172,5 м2 від 07 серпня 2007 р. № 434-р, технічний паспорт на офісні приміщення ТзОВ «Бонус», копію експертного заключення Івано-Франківської торгово-промислової палати № В-51 від 25 лютого 2010 р., доповнення до аудиторського висновку від 04 січня 2013 р. та фінансовий звіт станом на 03 січня 2013 р.

Після передання керівником 19.02.2013 переліченої документації протягом семи років ліквідаційної процедури – до 2020 року, в тому числі під час реалізації майна банкрута, ліквідатор не звертався до суду з повідомленнями про ухилення керівника від передачі усієї документації банкрута.

Щодо проведеного арбітражним керуючим Куцем І.Я. аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Бонус» наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, слід зазначити, що у таблиці 26 – «Показники аналізу для виявлення ознак доведення до банкрутства» зазначено зменшення показників забезпечення зобов`язань боржника усіма його активами (1,087 - на початок аналізованого періоду та 0,37 - на кінець), забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами (0,35 - на початок аналізованого періоду та 0,006 - на кінець), розмір чистих активів (103100,0 - на початок аналізованого періоду та -1438500,0 - на кінець), водночас в графі «Аналіз договорів, які вплинули на зміну вищезазначених показників» зазначено, що аналіз відповідності цін, зазначених в договорах загальноринковим, вигідності для підприємства умов договорів, проведено на основі аналітичної інформації, дані майна, що знаходиться в розпорядженні підприємства  проведено на основі інформації із фінансової звітності.

Тобто, встановлення наявності неправомірних дій відповідальної особи боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі, що вказує на наявність ознак дій доведення до банкрутства, проведено за даними фінансової звітності боржника.

Так, ліквідатор встановив, що Товариство сталий час знаходилось у стані надкритичної неплатоспроможності (більш ніж протягом двох років), достатніх майнових активів не було (на початок банкрутства тільки заставне майно), боржник фактично не здійснював господарську діяльність частково у 2010 р. та повністю у 2011 р. При цьому коефіцієнт покриття (5%) не перевищував одиницю (100%) з 2009 року. Виручка у 2010 р. склала 10,7 тис. грн, у 2011 р. - 0,00 грн). При тому змін у балансі фактично не було на протязі 2009-2011 років - вартість основних засобів змінювалась тільки на амортизаційні виплати, обігові активи суттєво не змінювались, загальна структура балансу суттєво не змінювалась. Розмір збитків за результатами діяльності 2009 р. склав 861 тис. грн, за результатами діяльності 2010 року - 27 тис. грн. Якщо у 2009 році частка доходів від неосновної діяльності в структурі доходів підприємства становила 12,5 %, то в 2010 році вже 60,6 %. Коефіцієнт абсолютної ліквідності увесь час був незадовільним - 0. Кількість працівників, згідно із штатним розкладом на 31 грудня звітного року становила у 2009 р. 2 особи, далі - 1 особа. Впродовж 2009-2011 років коефіцієнт Бівера, який дозволяє своєчасно виявити процеси формування незадовільної структури балансу прибуткового підприємства для подальшого вжиття компенсаційних заходів з відновлення платоспроможності, мав значення - 0,03 у 2009 р., 0 - у 2010 році, що свідчить про незадовільну структуру балансу за умов, коли підприємство починає працювати в борг. Збитки у цей час зростали (розділ 360 - непокритий прибуток (збиток) становив у 2008 р. 32,1 тис. грн, у 2009 р. - 1 070 тис. грн, у 2010 р. - 1097 тис. грн). Зростала заборгованість перед банком, зокрема, у 2008 р. - 1 019 тис. грн, а у 2009 р.  вже 1 824 тис. грн. Починаючи з 2009 р. вартість чистих активів боржника була меншою від статутного капіталу (- 999,00 тис. грн проти 90 тис. грн). Отже, підприємство з 2009 р. незмінно знаходилося в стані надкритичної неплатоспроможності і з 2010 р. фактично припинило діяльність без прийняття рішення про його ліквідацію як юридичної особи.

Разом з цим, за наслідками аналізу підприємницького середовища України в 2010-2011 роках (перед початком процедури банкрутства) ліквідатор вказує, що серед зовнішніх факторів, які могли негативно вплинути на діяльність підприємства є нестабільний стан торгівлі і кризовий стан економіки України в цілому.

Слід зазначити, що наявність об`єктивних ознак банкрутства підприємства до прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи не є самостійною ознакою умисних протиправних дій керівника чи засновків спрямованих на доведення підприємства до банкрутства, а дослідження усіх обставин справи в сукупності свідчить про наявність економічних передумов для погіршення показників діяльності підприємства, що відноситься до звичайних підприємницьких ризиків та не залежить від раціональності управлінських рішень керівника боржника.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що ліквідатор не довів об`єктивної сторони правопорушення у вигляді доведення підприємства до банкрутства та причинно-наслідкового зв`язку між діями керівника банкрута Рибалова В.О. та виникненням стану надкритичної неплатоспроможності підприємства, а відтак відсутні підстави для покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута на Рибалова В.О.

Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції наслідків спливу строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У постанові від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012 Верховний Суд зазначив, що у разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника.

Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу  позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись боржник в особі уповноваженого органу.

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами апелянта в частині того, що перебіг позовної давності розпочався щонайменше 28.11.2013, з часу проведення реалізації майна банкрута, після якої боржнику в особі ліквідатора стало достеменно відомо про недостатність майна для погашення кредиторської заборгованості, що є підставою для звернення до господарського суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на керівника боржника. Отже, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що строк позовної давності у цьому випадку не пропущено, оскільки ліквідатор може звернутися до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника тільки після завершення усіх дій щодо пошуку активів боржника з метою їх реалізації та після проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства.

У разі визнання господарським судом обґрунтованими та доведеними вимоги про покладення субсидіарної відповідальності на відповідних осіб суд зобов`язаний застосувати норми про позовну давність, якщо про це заявлено стороною у спорі до винесення судом рішення. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №923/1494/15.

Проте, оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на керівника та засновника банкрута у зв`язку з недоведеністю обставин, на які заявник покликається як на підставу своїх вимог, відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до п.2, п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги слід задоволити, оскаржену ухвалу скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора Куца І. Я. про покладення на засновника та колишнього керівника боржника ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус».

Керуючись ст.ст.86, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

           1. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх.№01-05/2432/21 від 19.07.2021) – задоволити.

2. Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 31.05.2021 у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 – скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора Куца І. Я. про покладення на засновника та колишнього керівника боржника ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус».

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складено 06.12.2021.

Головуючий суддя                                                  Желік М.Б.

                                     суддя                                                  Кордюк Г.Т.

                                   суддя                                                            Галушко Н.А.