ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2010 р. Справа № 2а-10913/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді
суддівЄфанової О. В
Бондар М.В.
Барановського Р.А.
розглянувши в письмовому проваджені у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України; Міністерства Фінансів України; Державного Казначейства України; третя особа: Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд про визнання неправомірною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості по заробітній платі, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України; Міністерства Фінансів України; Державного Казначейства України; третя особа: Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд з позовними вимогами про визнання неправомірною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів для повного фінансування заробітної плати судді ОСОБА_4 з 1 листопада 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 11 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат та інших видів заробітної плати, передбачених діючим законодавством, визнання неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів для повного фінансування заробітної плати ОСОБА_4 з 1 листопада 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 11 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. «Про оплату праці суддів», зобов’язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів» на погашення заборгованості по заробітній платі судді ОСОБА_4 за період з 1 листопада 2009 року по 1 серпня 2010 року у розмірі 32361,62 грн. (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів) та стягнення з Державної судової адміністрації України з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на «Виконання рішень судів на користь суддів», заборгованість по заробітній платі за період з 1 листопада 2009 року по 1 серпня 2010 року на користь судді ОСОБА_4 у розмірі 32361,62 грн., з якої необхідно здійснити відповідні утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Указом Президента України від 13 травня 2009 року за №323/2009 «Про призначення суддів» призначена у межах п’ятирічного строку суддею Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. Наказом голови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2009 року №82 взято до відома, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 26 березня 1990 року №108 позивачу присвоєно п’ятий кваліфікаційний клас судді та встановлено з 19 травня 2009 року надбавку за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас судді згідно Указу Президента України від 20.03.2008 року №248/2008 та постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 року №19 (стаж роботи, що дає право на одержання надбавки на 19.05.2009 року становить понад 25 років). Постановою Верховної ради України «Про обрання суддів» №2009-УІ від 01 квітня 2010 року ОСОБА_4 обрано безстроково суддею Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Підставою для звернення до суду стало порушення з боку держави належного фінансування в оплаті праці судді.
Також, позивач просив суд розглянути справу без його участі в порядку письмового провадження.
Міністерство Фінансів України надало письмові заперечення на позовну заяву, у яких зазначило, що статтею 95 Конституції України встановлено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України.
Матеріальне і побутове забезпечення суддів визначене статтею 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша цієї статті передбачає склад заробітної плати. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про оплату праці» основою заробітної плати є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Законом України «Про державний бюджет України» видатки для суддів на фінансування основної заробітної плати були передбачені в повному обсязі, оскільки такі виплати є обов’язковими, та фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану.
Поряд з цим, згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про оплату праці» винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій є додатковою заробітною платою і носить необов’язковий характер, оскільки встановлювати її розмір являється пріоритетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період.
Також відповідач зазначив, що в позові відсутні підстави та докази необхідності звернення з вимогами до Міністерства Фінансів України оскільки з 1 січня 2003 року до 1 січня 2011 року головним розпорядником коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду.
Міністерство фінансів України також просило розглянути справу без участі представника в порядку письмового провадження.
Державною судовою адміністрацією України також надано до суду письмові заперечення на позовну заяву у яких зазначено, що відповідно до Положення «Про державну судову адміністрацію України» та статті 125 Закону України «Про судоустрій України», чинного на момент заявлених вимог позову, ДСА України є органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів і установ судової системи.
Організаційне забезпечення діяльності судів відповідно до частини другої статті 119 Закону України «Про судоустрій України» становить заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.
Також, згідно Положення Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Проте, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці суддів" затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів судів всіх рівнів. Статтею 5 Закону України "Про оплату праці" визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних документів.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про оплату праці" джерелом коштів на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та інших джерел.
Статтею 13 Закону України "Про оплату праці" визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно пункту 20 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.
Бюджетним кодексом України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та Законом України «Про державний бюджет України», не вважаються бюджетними зобов’язаннями.
Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна судова адміністрація України є державними органами виконавчої влади та не можуть порушувати норми законів України, якими встановлюється Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином Державна судова адміністрація України вважає заявлений адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Представник Державної судової адміністрації України в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомляв.
Таким чином, суд ухвалив розглянути справу без участі відповідача відповідно до положень ст.128 КАС України в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Згідно протоколу районної виборчої комісії від 21 червня 1987 року, ОСОБА_4, обрано народним суддею Кіровського районного народного суду м.Дніпропетровська. Наказом начальника управління юстиції Дніпропетровського облвиконкому від 22 червня 1987 року за №43 зараховано у штат цього суду.
Після реєстрації шлюбу 03 березня 1989 року ОСОБА_4 взяла прізвище чоловіка – ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу ІV-КИ №НОМЕР_1 від 03.03.1989 року.
Після розірвання шлюбу 14 квітня 1993 року залишила прізвище ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу 1-КИ №НОМЕР_2 від 22.03.2005 року.
Згідно з наказом начальника управління юстиції Дніпропетровського облвиконкому від 02 квітня 1992 року за №24 з 07 квітня 1992 року виключена із штату Кіровського районного народного суду м. Дніпропетровська у зв’язку з переведенням до Дніпропетровського міськвиконкому.
Указом Президента України від 13 травня 2009 року за №323/2009 «Про призначення суддів» призначена у межах п’ятирічного строку суддею Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Наказом голови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2009 року №82 взято до відома, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 26 березня 1990 року №108 ОСОБА_4 присвоєно п’ятий кваліфікаційний клас судді та встановлено з 19 травня 2009 року надбавку за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас судді згідно Указу Президента України від 20.03.2008 року №248/2008 та постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 року №19 (стаж роботи, що дає право на одержання надбавки на 19.05.2009 року становить понад 25 років).
Постановою Верховної ради України «Про обрання суддів» №2009-УІ від 01 квітня 2010 року ОСОБА_4 обрано безстроково суддею Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом у зв’язку з порушенням з боку держави належного фінансування в оплаті раці судді.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України позивач має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної до виплати зарплати без обмеження будь-яким строком.
Конституцією України закріплено, що статус суддів визначається виключно законами.
Збереження встановленого законом статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу, є однією з основоположних гарантій незалежності судді, елементами якого є матеріальне та соціально побутове забезпечення, у тому числі і заробітна плата суддів.
Саме на реалізацію і утвердження гарантій незалежності суддів у зазначеному аспекті Закон України «Про статус суддів» запровадив особливий порядок в оплаті праці судців.
Цей порядок є своєрідним механізмом, що стримує і не допускає значних диспропорцій в оплаті праці суддів, тобто закон гарантував суддям право на зазначений розмір заробітної плати та порядок її визначення.
Питання виплати заробітної плати суддям регулюються ст. 44 Закону України «Про статус суддів», згідно якої заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Пунктом 4 цієї статті, також встановлено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах:
при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Розмір інших складових заробітної плати встановлювався відповідними постановами Кабінету Міністрів України та Указами Президента України.
З вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою підвищено суддям посадові оклади пропорційно до окладів голів названих судів, та було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів. Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками, визначено умови преміювання, однак набрання чинності цієї постанови було визначено на майбутнє - з 1 січня 2006 року.
При цьому, Постановами Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів від 30 червня 2005 року N 514, від 3 вересня 2005 року N 865 в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати.
Постановами Кабінету Міністрів України № 1243 від 21 грудня 2005 року «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» та № 1310 від 31 грудня 2005 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. №865», внесено зміни до зазначеної вище постанови №865, її доповнено п. 4-1, яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Умовою набрання чинності вказаної постанови визначено втрату чинності деяких указів, відповідно до яких регулювалися питання оплати праці судців.
Постановою Кабінету Міністрів України № 248 від 3 березня 2006 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів» також доповнено вказану Постанову Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та встановлено, що посадовим особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, до яких відносяться і судді апеляційних судів, встановлюються:
надбавка за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас;
доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу;
надбавка за почесне звання «Заслужений юрист України» у розмірі 15 відсотків посадового окладу;
у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п’ятої статті 44 Закону України «Про статус суддів», а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати.
Інші нормативні акти, які регулювали вказані питання щодо доплат та надбавок втратили чинність.
Встановлено, що оклад позивача, всупереч вимогам Закону України «Про статус суддів» та схемам посадових окладів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від З вересня 2005 року «Про оплату праці суддів», де розміри посадових окладів визначено в залежності від мінімальної заробітної плати, не перераховувався до теперішнього часу, збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачено законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати судді.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: «Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.»
Пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. не відповідає вимогам Конституції України і діючим законодавчим актам, а саме: ч. 3 ст. 22 Конституції України, за якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; ст. 14 Закону України «Про судоустрій України», оскільки при забороні перерахунку посадових окладів у разі підвищення мінімальної заробітної плати погіршується рівень належного забезпечення суддів в зв’язку із зростанням індексу споживчих цін; ст.ст. 9,10 Закону України «Про оплату праці», якими встановлюються і переглядаються розміри мінімальної заробітної плати та іншим нормативно-правовим актам.
Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» положеннями підпунктів «а» підпункту 2 пункту 61 розділу II, підпункту «б», «г» і «ґ» підпункту 2 пункту 61 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік....» визначено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України, та нарахування щомісячної надбавки суддям за вислугу років, має обчислюватися у відсотках від «посадового окладу, а не від щомісячного середнього заробітку».
Постановою Кабінету Міністрів України N 19 від 16.01.2008 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865», зазначену постанову №865 доповнено п. 2-2, згідно якого суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас.
Тобто, починаючи з 1 січня 2008 року, змінено порядок нарахування щомісячної надбавки за вислугу років, замість її визначення у відсотках до загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи (частина четверта статті 44 Закону України «Про статус суддів») вона обчислювалася у тих самих відсотках, але від посадового окладу судді + надбавка за кваліфікаційний клас.
Таким чином, вказаними нормативними актами змінено порядок нарахування і розмір заробітної плати суддям.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та ухвалою касаційної інстанції було визнано протиправним доповнення п. 4-1 щодо встановлення посадового окладу судді у кратному розмірі виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, який в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009року дана постанова окружного суду залишена без змін, проте питання щодо повороту виконання судового рішення не прийнято, а тому Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005р. № 865» та пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року, тобто з часу набрання чинності рішення суду першої інстанції та є обов’язковою для виконання саме з цього часу.
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 р. встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п. 14 ст. 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч.1 ст. 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов’язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід’ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі акти, їх дію у часі, суд доходить висновку, що саме з 19 серпня 2009 року втрачає чинність пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», а тому Державна судова адміністрація України зобов’язана була застосовувати Постанову №865 в первісній редакції, тобто проводити розрахунок посадового окладу судді з розміру мінімальної заробітної плати на дату 19.08.2009 року з послідовним збільшенням відповідно до статті 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 №835-УІ та Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-УІ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, який складає з 1 листопада 2009 року в розмірі 744 грн., а з 1 січня 2010 року в розмірі 869 гривень.
Суд також доходить висновку, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань судом до уваги не прийматися.
Так, наприклад, у справі «Зубко та інші проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо недостатності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань.
З урахуванням викладеного, починаючи з 19 серпня 2009 року по теперішній час заробітна плата повинна складатися з наступних складових, які передбачені законодавчими актами та є обов’язковими захищеними статтями бюджетних видатків.
Посадовий оклад встановлюється відповідно до п.2 ст.44 Закону України «Про статус суддів» та додатку 4 Постанови КМУ від 3.09.2005р. №865 як 11 кратна кількість розмірів мінімальної заробітної плати.
Розмір доплати за 5 кваліфікаційний клас визначається на підставі Постанови КМУ №19 від 16 січня 2008 року - 275 грн.
Згідно п.2 підпункту 2 Постанови КМУ N 268 від 9.03.2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 1 січня 2007 р. - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Крім того, згідно п.2 Постанови КМУ №865 від 3.09.2005 року «Про оплату праці суддів» (із змінами внесеними Постановою КМУ №248 від 3.03.2006 року) преміювання суддів здійснюється згідно з рішенням президії або органу суддівського самоврядування відповідного суду за результатами роботи, а також до державних і професійних свят, ювілейних дат у межах коштів, передбачених для преміювання в кошторисі відповідного суду, та економії коштів на оплату праці.
Надбавка за вислугу років відповідно до п.4 ст.44 Закону України «Про статус суддів» з 22 травня 2008 року повинна виплачувалася у розмірі 40% від сукупного доходу (посадового окладу; доплати за кваліфікаційний клас; надбавка у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці; премія).
Тобто при складанні кошторису фонду заробітної плати суддів відповідного суду вищезазначені складові заробітної плати є законодавчо захищеними і повинні бути профінансовані державою у повному розмірі.
Таким чином, у межах фонду заробітної плати складовими до виплати були застосовані інші виплати, проте як повинні бути застосовані
- оклад - 11 х 630 = 6930 грн.; надбавка за кваліфікаційний клас - 275 грн.; премія - 6930 х 10% = 693 грн.;
- надбавка за вислугу років (6930+275+1039,5+693 - 8937,5) х 40% = 3575 грн. А всього за повний відпрацьований місяць - 11473 грн.
Тобто, розмір щомісячних нарахувань залежить від розміру мінімальної заробітної плати на відповідний місяць, кількості відпрацьованих днів.
Відповідно до наданих позивачем розрахунків помісячних нарахувань заробітної плати починаючи з листопада 2009 року, у яких відображено різницю в нарахуванні заробітної плати, недонарахована сума заробітної плати складає 32361,62 грн.
Грошові кошти у сумі, достатній для правильного нарахування заробітної плати суддям, через органи Державного Казначейства України не надходили Дніпропетровському апеляційному адміністративному суду від Державної судової адміністрації України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів, та яку у свою чергу не профінансувало належним чином Міністерство Фінансів України для необхідних витрат судової влади, що є порушенням ст. 130 Конституції України щодо забезпечення державою фінансування судів і діяльності суддів.
Рішенням Ради суддів України від 27.06.2008 № 105 зобов’язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Бюджетним кодексом України (статті 32 - 37) на Міністерство фінансів України покладено обов’язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.
Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента № 182 від 03.03.2003, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі ст.130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 року - Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв’язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4і постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п.11 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України).
Судом встановлено, що керівництво Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду неодноразово звертало увагу Держаної Судової Адміністрації України на дотримання законодавства щодо правильного обчислення заробітної плати суддів, правильного формування кошторису видатків на заробітну плату, проведення нарахування та виплати заробітної плати у суворій відповідності до вищезазначених нормативних актів.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21.12.2005, № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.
Відповідно до пункту 3 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов’язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Таким чином, приймаючи до уваги, що обов’язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст.ст. 7, 14 КАС України, Державною судовою адміністрацією України. Міністерством фінансів України та Державним казначейством України не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі вищевикладеного, враховуючи ч.1 ст.2 КАС України згідно з якою завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень суд доходить висновку щодо задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 11, 70, 71, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів для повного фінансування заробітної плати судді ОСОБА_4 з 1 листопада 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 11 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат та інших видів заробітної плати, передбачених діючим законодавством.
Визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів для повного фінансування заробітної плати ОСОБА_4 1 листопада 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 11 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. «Про оплату праці суддів».
Зобов’язати Державне казначейство України (01014, м Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою «Виконання рішень судів» на погашення заборгованості по заробітній платі судді ОСОБА_4 за період з 1 листопада 2009 року по 1 серпня 2010 року у розмірі 32361,62 грн. (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів)
Стягнути з Державної судової адміністрації України з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на «Виконання рішень судів на користь суддів», заборгованість по заробітній платі за період з 1 листопада 2009 року по 1 серпня 2010 року на користь судді ОСОБА_4 у розмірі 32361,62 грн., з якої здійснити відповідні утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя
судді
О.В. Єфанова
М.В. Бондар
Р.А.Барановський