Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 175/3057/14-ц

провадження № 61-8896св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петренко Катерина Володимирівна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 13 березня 2019 року в складі судді Руденко В. В., додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року в складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Петренко К. В. (далі - приватний нотаріус Петренко К. В.), ОСОБА_4 , ОСОБА_3

з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимоги, просила: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Петренко К. В. прийняте 11-12 листопада 2016 року щодо здійснення державної реєстрації прав власності за ОСОБА_3

та ОСОБА_2 ; зобов`язати державного реєстратора скасувати записи

у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень та реєстрацію права власності по ј частині будинку та ј частини земельної ділянки розташованих у АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , право власності визнати незаконним та скасувати його.

Позовна заява мотивована тим, що 11-12 листопада 2016 року приватний нотаріус Петренко К. В. здійснила державну реєстрацію прав на нерухоме майно яке знаходиться за адресою;

АДРЕСА_1 , за відповідачами: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в якому вона є співвласницею 1/2 частини будинку, зареєстрована та постійно там проживає.

До листопада 2016 року іншим співвласником будинку була

ОСОБА_5 , яка придбала 1/2 частину незавершеного будівництвом будинку за договором купівлі-продажу від 30 вересня 1998 року.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська

від 04 листопада 2016 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , результатом підписання даної мирової угоди є набуття права власності ОСОБА_3

і ОСОБА_4 на Ѕ частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

З Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно, приватний нотаріус Петренко К. В., 11-12 листопада 2016 року внесла записи у реєстр під № 17416331; № 17416265; № 174132534; № 1713220 та здійснила державну реєстрацію прав власності на 1/2 частину будинку та 1/2 частину земельної ділянки за адресою;

АДРЕСА_1 , за відповідачами: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/4 частині за кожним.

Позивач зазначала, що на час здійснення приватним нотаріусом Петренко К. В. реєстрації прав власності спірного домоволодіння на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , співвласником якого вона є, у Державному реєстрі з 2006 року існував запис про заборону відчуження спірного будинку внесеного на підставі ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 1999 року.

Реєстратором при здійсненні реєстрації земельної ділянки по

АДРЕСА_1 неправильно визначив цільове призначення цієї ділянки «присадибна» (в той час, як у державному акті на ім`я ОСОБА_5 , скасованого рішенням суду від 04 березня

2000 року, визначено «рілля» - землі с/г призначення), що свідчить про відсутність у реєстратора - нотаріуса правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.

З даних Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2016 року, яка стала підставою для здійснення нотаріусом державної реєстрації прав, була оприлюднена у реєстрі лише 21 грудня 2016 року, в той час, як нотаріус здійснив реєстрацію 11-12 листопада 2016 року.

Позивач також посилалась на те, що жодна із сторін не виконала визначених ними як у попередньому договорі так і в мировій угоді обов`язків, а тому вважає незаконним набуття ОСОБА_4 та

ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно, яке перебувало у спільній власності ОСОБА_5 та позивачки ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2019 року, з урахуванням додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів того,

що відповідачами при здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно та винесенні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 та 12 листопада 2016 року на спірне нерухоме майно було порушено, не визнано або оспорено її право власності на 1/2 частину належного їй будинку та 1/2 частину земельної ділянки розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки її право власності на її нерухоме майно залишилося непорушним. Порушень прав позивача, що б стало підставою для скасування рішення державного реєстратора, судом не встановлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишені без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2019 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року залишені без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд також указав, що приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, які були недоведеними позивачем та безпідставно заявлені, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2019 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, у справі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження

№ 14-100цс19); у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року

у справі № 404/6619/17 (провадження № 61-10105св19).

Зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що на час здійснення 11-12 листопада 2016 року приватними нотаріусом реєстрації права власності на спірне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав з 2006 року існував запис про обтяження - накладено арешт на будинок.

Крім того, ОСОБА_5 не мала права розпоряджатись спірною

Ѕ частиною нерухомого майна.

Також зауважує на тому, що суддя-доповідач в суді апеляційної інстанції Куценко Т. Р. підлягала самовідводу, оскільки свого часу будучи адвокатом, представляла інтереси ОСОБА_5 .

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1

11 червня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, касаційну скрагу. залишено без руху, надано строк для усунення недоліків скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачці ОСОБА_1 та ОСОБА_5 належала на праві приватної власності по Ѕ частині будинку та земельної ділянки площею 1 000 кв. м на АДРЕСА_1 . Дана обставина підтверджена нотаріально посвідченими: договором купівлі-продажу будинку від 30 вересня 1998 року, договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 27 листопада 1998 року та рішеннями Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 14 березня 2000 року, від 02 вересня 2013 року та від 18 червня

2014 року, які набрали законної сили.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська

від 04 листопада 2016 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , результатом підписання даної мирової угоди є набуття права власності ОСОБА_3

і ОСОБА_4 на Ѕ частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Вказана ухвала місцевого суду оспорювалось ОСОБА_1 в апеляційному та касаційному порядку та була залишена без змін. Таким чином набрала законної сили.

11-12 листопада 2016 року приватний нотаріус Петренко К. В., діючи як державний реєстратор, здійснила державну реєстрацію прав на нерухоме майно розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 за двома особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по Ѕ частині за кожним на підставі ухвали суду від 04 листопада 2016 року, про що до Державного реєстру прав на нерухоме майно приватний нотаріус Петренко К. В.

11 та 12 листопада 2016 року внесла записи під № 17416331;

№ 17416265; № 174132534; № 1713220.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_1 ініціювала спір про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов`язання державного реєстратора скасувати запис та реєстрацію права власності, визнання права власності осіб на нерухоме майно незаконним та його скасування.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва, обтяжень такого права проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об`єкта (частина перша статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

За правилами пункту 10 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди.

Статтею 129-1Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органі місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Приватний нотаріус Петренко К. В. здійснила державну реєстрацію права власності за відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (по ј частині за кожним на спірне майно) на підставі ухвали суду Індустріального районного суду міста Дніпропетровська

від 04 листопада 2016 року про затвердження мирової угоди, яка набрала законної сили та була обов`язковою до виконання.

Позивач ОСОБА_1 не була учасником мирової угоди, проте оскаржувала вказану ухвалу місцевого суду в апеляційному та касаційному порядку, проте її скарги залишені без задоволення, а судове рішення - без змін.

ОСОБА_1 посилається на те, що на час здійснення 11-12 листопада 2016 року приватними нотаріусом реєстрації права власності на спірне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав з 2006 року існував запис про обтяження - накладено арешт на будинок.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно та винесенні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 11 та 12 листопада 2016 року на спірне нерухоме майно було порушено, не визнано або оспорено її право власності на 1/2 частину належних їй будинку та земельної ділянки, оскільки її право власності на її нерухоме майно залишилося непорушним.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника

з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня

2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України

від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивачка не довела факт порушення або оспорення її права власності на 1/2 частину належних їй будинку та земельної ділянки, право власності на її нерухоме майно залишилося непорушним, дійшов правильного висновку по відмову в задоволенні позову.

Колегія судів не бере до уваги посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_5 не мала права розпоряджатись спірною Ѕ частиною нерухомого майна, оскільки наведене не є предметом дослідження та доказування у цій справі.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на позбавлення її можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, не заслуговують на увагу, оскільки заявниця не наводить судового рішення при розгляді іншої справи, та встановлених у ньому обставин, які вона позбавлена можливості спростувати.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19); у постанові Верховного Суду

від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17 (провадження

№ 61-10105св19), оскільки, висновки, зазначені у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, суди виходили із конкретних обставин справи та фактично доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суддя-доповідач в суді апеляційної інстанції Куценко Т. Р. не мала права брати участі у розгляді справи та підлягала самовідводу, оскільки свого часу будучи адвокатом представляла інтереси ОСОБА_5 , слід зазначити наступне.

Пунктом 2 частини першої статті 36 ЦПК України, на яку посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, встановлено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі.

Відвід судді Куценко Т. Р. сторонами не було заявлено.

Докази на підтвердження того, що суддя Куценко Т. Р. представляла інтереси ОСОБА_5 при вирішення цієї чи іншої справи в матеріалах справи відсутні.

Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року, яке є складовою основного рішення, не може бути скасовано, оскільки суди вірно встановили, що спосіб засобу захисту права шляхом визнання незаконним права власності є неефективним.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2019 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 16 квітня 2019 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук