ПОСТАНОВА                                    Справа № 2а-3781/10

        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2010 року Київський районний  суд  м.Донецька в складі:
головуючого     судді Брежнєва О.А.,

при секретарі      Лаптєвій В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київського району м. Донецька про стягнення недотриманих сум на оздоровлення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Київського району м. Донецька м. Донецька  з адміністративним позовом до Управління  праці та соціального захисту населення   Київської  районної у  м. Донецьку ради   про стягнення  недоотриманих нею сум на   оздоровлення за 2002-2005, 2007, 2008 роки, мотивуючи заявлені вимоги тим, що вона є інвалідом третьої групи і знаходиться на обліку в Київському УПСЗН м. Донецька , відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на  соціальний захист  і отримання щорічних грошових компенсацій  на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.  Однак, відповідач систематично порушує її право шляхом здійснення грошових виплат, розмір яких  значно нижчий, ніж передбачено законом, тому вона звернулася до суду і просила стягнути з відповідача  на свою користь суму недоотриманих ним грошових виплат за  2002-2005, 2007, 2008 роки , яка загалом складає 7629, 5 грн.

Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.  

Представник відповідача в судове засідання не прибув, відповідач надав суду заяву про розгляд даної справи без його участі, про час і місце розгляду справи він був повідомлений належним чином. Також відповідачем були надані письмові заперечення на позовну заяву, з яких просив в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі . При таких обставинах, суд вважає, що неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду даної справи.      

Дослідивши  матеріали справи суд дістається висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню за наступними підставами.

        Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів  фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин  від порушень з боку,   у тому числі, органів державної влади.

        Статтею 19 Конституції України  встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані  діяти лише на підставі та в межах повноважень , у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

        Відповідно до ст.50 Конституції України  кожен має право на безпечне життя і здоров’я  довкілля та на відшкодування завданого порушенням цього права шкоди.

        Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема,  соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 р. № 796-ХІІ (далі – Закон № 796-ХІІ).

        Статтями 63,48 Закону № 796-ХІІ передбачено, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок Державного бюджету України.  Щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина.

        Постановою Кабінету Міністрів України від 04 .03.2002 р. № 256 був затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, і встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих  органів рад,  до компетенції яких належить  питання праці та соціального захисту населення.

        Таким чином, відповідач з 29.10.03 р. є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладний обов’язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

        Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи,  позивач перебуває на обліку відповідача як  інвалід третьої групи \а.с. 7\ і відповідно до ст. 48 Закону України «Про соціальний   захист громадян які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи»  має право на отримання соціальної грошової допомоги на оздоровлення  в розмірі чотирьох   мінімальних заробітних плат. Здійснення грошових виплат відповідачем  базувалось на  існуючих можливостях держави та відповідно до Законів України «Про бюджет» на відповідні роки та Постанови КМУ № 836 от 26.07.96 р. та  № 562 від 12.07.2005 р.  Фактично відповідачем на користь позивача були виплачені наступні суми на оздоровлення : за 2002 рік -  03.03.2005 р. в розмірі  21,50 грн.; за 2003рік – 30.04.2004 р. в розмірі 21,50 грн.; за 2004   рік – 18.11.2004 р. в розмірі   21,50 грн.; за 2005 рік – 17.11.2005 р. в розмірі 90,00 грн.; за 2006р. – 09.06.2006р. в розмірі 90 грн; за 2007 рік -13.08.2007 р. в розмірі 90,00 грн.; за 2008 рік –30.01.2008р. в розмірі 90,00  а.с.5\.

        Між сторонами немає розбіжностей щодо цих обставин, тому вони вважаються  судом достовірними і приймаються до уваги.  

        Згідно частини 7 статті 48 вищенаведеного Закону № 796-ХІІ розмір мінімальної  заробітної  плати визначається на момент виплати. Нормами спеціального закону визначений  розмір щорічної допомоги як величина, що кратна  розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати, інвалідам ІІІ групи   передбачена щорічна  допомога на оздоровлення  у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат.

        Під час здійснення виплат на оздоровлення  відповідач виходив з існуючих можливостей держави та керувався    Законами України «Про бюджет» на відповідні роки та Постановами КМУ №836 от 26.07.96 р. та  № 562 від 12.07.2005 р., а також Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» , якими встановлювався розмір  щорічної допомоги на оздоровлення , що не  відповідає розміру, встановленому іншими законами України, всупереч норм спеціального Закону № 796-ХІІ , зазначеними постановами були встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі а не в кратній мінімальній заробітній платі.

        Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні  визнається і діє принцип верховенства права.

         Згідно частини 4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу силу  відповідності до пункту 2 Указу Президента України « Про Єдиний реєстр нормативних актів» від 27.06.96 р стосовно преюдиції нормативних актів.

        Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над  урядовими нормативними актами  при вирішенні даного спору підлягають застосуванню  норми  статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на відповідні роки, а не вказані Постанови КМУ.

Крім того, зі змісту вимог законів України про державний бюджет України на 2001- 2005,  2007 роки вбачаються обмеження щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», такі обмеження відповідними  рішеннями  Конституційного суду України  визнавались неконституційними.

        Рішення  Конституційного  Суду   України  у   цій  справі   мають   преюдиціальне значення   для   суддів  загальної  юрисдикції  при   розгляді   ними   позовів  у   зв'язку  з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Згідно зі ст.75 Конституції України - Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону , в тому числі залежно від предмету правового регулювання, немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

 Водночас, Конституційний суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у праві про набрання чинності  Конституцією України зазначив : « Конкретна сфера суспільних відносин не може  бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом , автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обв»язковими  до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спору у цих відносинах  суд має застосувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності  покладається на  відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку,  відповідач не довів в суді правомірності нарахувань  позивачу   сум  на оздоровлення з посиланням на існуючі фінансові  можливості держави,  відповідні Закони «Про бюджет» та Постанови Кабінету Міністрів  № 836 від 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.05 р. у 2002-2005 та 2007-2008 роках.  

           Таким чином, суд вважає,  що дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення  за 2002-2005, 2007-2008 роки є неправомірними.  Позивачем правильно визначений розмір мінімальних заробітних плат з врахуванням дати фактичної виплати, розрахунок недоотриманих ним сум зроблений вірно.

          Стосовно ж посилання відповідача  на порушення позивачем процесуального строку для звернення з позовом до суду,   суд  також  вважає їх необґрунтованими і до уваги не приймає,  оскільки відповідно до частини 3 ст.99 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами  можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду. Пункт 3 частини 1 ст.268 ЦК України  передбачає, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю.

         У зв»язку з тим, що позивачу завдана шкода ушкодженням здоров»я  внаслідок його участі у  ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС,  саме з цього приводу він здобув інвалідність,  а спірні кошти  виплачуються йому на оздоровлення у зв»язку з таким ушкодженням здоров»я, то суд вважає, що  позовна давність на такі  правовідносини не поширюється.

          Проаналізувавши виниклі правовідносини, встановлені судом обставини та матеріали справи у їх сукупності суд вважає вимоги позивача обґрунтованими і Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради повинно виплатити  позивачеві  щорічну допомогу на оздоровлення за 2001-2005, 2007, 2008 роки.

         Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим  у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.

         На підставі викладенного, керуючись ст.ст.2,4,8,10,11,17,158-163 КАС України, Конституцією України, ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до  Управління  праці та соціального захисту населення   Київської  районної у  м. Донецьку ради   про стягнення  недоотриманих сум на   оздоровлення за 2002-2008 роки – задовольнити .

           Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення  Київської районної у м. Донецьку ради ,  розташованого за адресою:  м. Донецьк, вул. Челюскінців, 263, МФО 834016, р/р 35214027001472, ЄДРПО 25968659 ГУДКУ у Донецькій області    на користь ОСОБА_1 недоотриману допомогу на оздоровлення за 2002-2005, 2007-2008 роки.

Апеляційну скаргу на постанову може бути подано до Донецького апеляійного адміністративного суду через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.

Суддя: