У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК у складі:
Головуючого судді Куриленка О.С.,
суддів Ісаєва Г.А., Сокола В.С.,
при секретарі Строєвій Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору дарування квартири недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Євпаторійського міського суду АРК від 03 листопада 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
14 липня 2010 року ОСОБА_5 звернулась до суду із вище зазначеним позовом (а.с.6-9, 39-40, 64-68), просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, АРК, укладений 18 червня 2001 року ОСОБА_8, як дарувателем, та ОСОБА_6, як обдарованим, посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 1578.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивачка лише після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_8 узнала в грудні 2009 року з листа нотаріуса Першої Євпаторійської державної нотаріальної контори (а.с. 70) про існування спірного договору дарування. Вважає даний договір недійсним, оскільки він суперечить вимогам законодавства, не був направлений на реальне настання юридичних наслідків, ОСОБА_8 внаслідок психічного захворювання (шизофренії) під час укладання договору не усвідомлював значення своїх дій і не міг ними керувати та мав місце фізичний і психологічний тиск зі сторони відповідача.
Рішенням Євпаторійського міського суду АРК від 03 листопада 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. Вказує на невірну оцінку наданих суду доказів, а саме:
- довідкам КП «Житловик-4» (а.с. 50, 71, 72), квитанціям про сплату комунальних послуг (тобто доказам тому, що ОСОБА_6 дар не прийняв, в квартирі не проживав, не утримував);
- епікризу (зроблено помилковий висновок про захворювання шизофренією у 2008 року), оскільки епікриз було видано після перенесення ОСОБА_8 операції на серці та хворобу було зазначено наряду з іншими хворобами;
- показанням свідка ОСОБА_9 Також вказує на неврахування судом того, що Євпаторійським БТІ довідка-характеристика на відчуження нерухомого майна не видавалась, спірний договір до моменту смерті ОСОБА_8 ОСОБА_10 не реєстрував, зареєструвавши право власності лише 06 липня 2009 року, в самому тексті договору відсутній пункт про передачу і прийняття в дар квартири.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6, приватний нотаріус Євпаторійського міського округу ОСОБА_7 просять апеляційну скаргу відхилити за необгрунтованістю.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_5, її представник ОСОБА_11 повністю підтримали апеляційну скаргу за викладеними доводами. ОСОБА_6, приватний нотаріус ОСОБА_7 просили апеляційну скаргу відхилити за її необгрунтованістю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необгрунтованості вимог позову. З даним висновком колегія суддів погоджується повністю з наступних підстав.
Згідно з пунктом 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції 2004 року), Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Встановлено, що предметом спору являється недійсність договору дарування квартири від 18 червня 2001 року. Тобто застосуванню до правовідносин сторін підлягали норми ЦК України 1963 року.
Аналіз тексту позовної заяви свідчить про те, що підставами позову явились положення статей 48 («Недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону»), 55 («Недійсніть угоди, укладеної громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій»), 57 («Недійсність угоди, укладеної внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин»), частини 1 статті 58 («Недійсність мнимої і удаваної угод») ЦК України 1963 року.
Згідно статті 86 ЦК України 1963 року власникові належать права володіння, користування і розпорядження майном у межах, встановлених законом. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає безоплатно майно у власність другій стороні (обдарованому) (стаття 243 ЦК України 1963 року). Чинним законодавством не передбачено, щоб при посвідченні договору дарування сторони представляли нотаріусу докази про безоплатність такого договору.
Договір дарування направлений на припинення права власності у однієї сторони (дарувальника) та виникнення права власності у другої сторони(обдарованого).
Дарувальник при передачі майна у власність ніякого зустрічного задоволення від обдарованого на отримує. Договір дарування направлений на безповоротне припинення права власності у дарувальника та виникнення права власності у обдарованої особи, при цьому обдарований набуває право на майно, якого у нього раніше не було.
Договір дарування є узгодженим волевиявленням обох сторін і являє собою не тільки акт розпорядження майном власником (дарувальником), але й акт прийняття дарунку обдарованим. Для договору дарування необхідна як воля дарувальника, так і згода обдарованого, який має право відмовитися від прийняття дарунка в силу визначених ним причин.
Договір дарування є односторонньо зобов'язальним. Після укладення у сторін не виникають взаємні або односторонні обов'язки. Права набуває лише обдарований у вигляді повноважень власника стосовно прийнятого майна.
Належність дарування до одностороннього договору не позбавляє його ознак двосторонього правочину, для укладення якого необхідне волевиявлення двох сторін (дарувальника і обдарованого). Це означає, що дарування вважається здійсненим (тобто договір укладений) за наявності волевиявлення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі. Якщо дарунок не прийнято, договір дарування вважається не укладеним.
Договір дарування є реальним договором. Прийняття обдарованим документів, підтверджуючих право власності на майно, інших документів або символів майна (ключів) є прийняттям подарунка.
Згідно вимог статті 243 ЦК України 1963 року договір дарування є укладеним з моменту передачі майна обдарованому, право власності у обдарованого виникає з моменту його прийняття, тобто з того часу, коли обдарований будь-якими діями підтвердив свою згоду на прийняття дарунка від дарувальника. Законодавче визначення поняття «прийняття подарунка» - це прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору дарування, або символів речі (ключів).
Встановлено, що ОСОБА_6 прийняв квартиру у власність (пункт 1 договору) та власноручно підписав договір дарування квартири, одержав примірник нотаріально посвідченого договору дарування квартири (пункт 11 договору), інші документи, ключі від квартири.
Відповідно статті 227 ЦК України 1963 року договір дарування підлягає державній реєстрації в органі БТІ. Однак, ні положення ЦК України 1963 року, ні діючі на час укладення договору інструкції БТІ не встановлювали для ОСОБА_6 терміну та обов'язковості реєстрації спірного договору.
З огляду на зазначені положення матеріального закону та встановлене, доводи апеляційної скарги про невідповідність угоди вимогам законодавства, неприйняття ОСОБА_6 у власність спірної квартири, та те, що угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода), являються безпідставними.
Таким чином, договір дарування квартири АДРЕСА_1, АРК, укладений 18 червня 2001 року ОСОБА_8, як дарувателем, та ОСОБА_6, як обдарованим, посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 1578, відповідає вимогам закону.
В цій частині колегія суддів, вважаючи спірну угоду такою, яка направлена сторонами на реальне створенння юридичного наслідку – саме договору дарування та усвідомлення ОСОБА_8 дій при укладенні договору дарування зазначає, що раніше, 08 квітня 1998 року ОСОБА_8 склав заповіт на дану квартиру на ім’я ОСОБА_6 (а.с. 79), 08 січня 2000 року ОСОБА_8 надавав ОСОБА_6 нотаріальну довіреність (а.с. 82), якою уповноважив його, зокрема, правом розпоряджатись спірною квартирою і укладати всі дозволені законом угоди, і так само, як і при укладенні договору дарування, посадовими особами перевірялась дієздатність ОСОБА_8, виконання даними посадовими особами своїх обов’язків презюмується судом як добросовісне виконання ними посадових обов’язків, оскільки інше не встановлене і жодних доказів на підтвердження іншого сторони не надали.
Належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_8, укладаючи договір дарування, був нездатним розуміти значення своїх дій із-за захворювання на шизофренію, позивачка судам не надала.
Дані виписного епікриза (а.с. 44) та показанням свідка ОСОБА_9 являються неналежними доказами на підтвердження наявності захворювання на шизофренію у ОСОБА_8 під час укладення договору дарування та нездатності розуміти значення своїх дій.
В цій частині висновки суду відповідають роз’ясненням пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», коли для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Колегія суддів в порядку статті 10, 11, 27, 60, 145 ЦПК України в судовому засіданні роз’яснила позивачці і її представнику про можливість за клопотанням сторони призначити судово-психіатричну експертизу померлого ОСОБА_8 для вирішення питання про здатність ОСОБА_8 розуміти значення своїх дій під час укладення договору дарування квартири 18 червня 2001 року та наслідки непроведення даної процесуальної дії. Однак ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_12 в засіданні апеляційного суду відмовились заявити клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи.
Також колегія суддів в цій частині враховує і показання ОСОБА_5 в засіданні апеляційного суду про те, що ОСОБА_8 не перебував на обліку в медичних закладах України у зв’язку із психічним захворюванням та те, що позивачка разом з представником активно користувались наданими їм процесуальним законом правами, про що свідчать, крім позову та додатків (а.с.6-19,39-44,64-68), їх письмові заяви та клопотання, зокрема заява про забезпечення позову (а.с. 22), клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 27), заяви про ознайомлення з матеріалами справи від 11 серпня 2010 року, 23 вересня 2010 року, 24 вересня 2010 року, 28 вересня 2010 року, 04 жовтня 2010 року (а.с. 34,76,77,78,93), заяви в порядку статей 131, 133 ЦПК України про подання та витребування доказів (а.с. 48,49,50,51,52,53), письмові пояснення з додатками представника ОСОБА_12 (а.с. 64-74), надані позивачкою копії листів покійного та довідка (а.с.97-102).
Зазначені апелянтом довідки КП «Житловик-4» (а.с. 50,71,72) не протирічать висновку судів, і підтверджують лише те, що до часу реєстрації квартири за відповідачем квартира рахувалась у відповідних органах за попереднім власником. Копії квитанцій про оплату ОСОБА_5 та ОСОБА_13 квартирної плати (одна квитанція на суму 258, 53 грн. про оплату квартирної плати за 2003-2006 роки, листопад, грудень 2006 рік – 36, 12 грн., січень 2007 рік – 18, 06 грн., лютий 2007 рік – 18, 06 грн., березень 2007 рік – 18, 06 грн., квітень 2007 рік – 18, 06 грн., травень 2007 рік – 18, 06 грн., червень 2007 рік – 18, 06 грн., липень 2007 рік – 18, 06 грн., серпень 2007 рік – 18, 06 грн.) (а.с. 51-52) зазначеного висновку суду не спростовують, не підтверджують, що саме ОСОБА_8 у період 2006-2007 роки, вважаючи себе власником квартири, що повинна була доказувати позивачка, уповноважив оплачувати квартирну плату і дане не перешкоджає звернутись до належного власника про відшкодування даних витрат.
Щодо доводів про фізичний і психологічний тиск зі сторони відповідача (зазначено в позові а.с. 9), то в судовому засіданні апеляційного суду представник позивачки пояснила про відсутність доказів на підтвердження позову в цій частині і не вказувала дані підстави в апеляційній скарзі.
Таким чином, з огляду на зазначене колегією суддів Апеляційного суду АРК, встановлено, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, тому відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 303, 307, 308, ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Євпаторійського міського суду АРК від 03 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді