Справа  № 2-232/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

    28  січня  2011  року.                             м.  Суми.    

    Зарічний районний суд м. Суми в складі : головуючого -  судді Бойка  В.Б.,

                                                        при секретарі – Москаленко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну  справу за позовною  заявою  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  3-тя  особа : ОСОБА_4  

про усунення  перешкод  в  користуванні  житловим  приміщенням, надвірними  будівлями  та  прибудинковою  територією,

В С Т А Н О В И В :

позивачка  звернулася  до  суду  з  позовом,  мотивуючи  свої вимоги тим,  що  рішенням  Зарічного  районного  суду  м.  Суми  від   19  січня  2010  року по  справі                 № 2-25/10  її позовні  вимоги  задоволено,  вселено  позивачку до  квартири  1  в  домоволодінні,  розташованому  за  адресою : АДРЕСА_1.  Не зважаючи  на  це,  відповідачі  продовжують  чинити  перешкоди  в  користуванні  житловим  приміщенням, надвірними  будівлями  та  прибудинковою  територією.  Посилаючись  на  вказані  обставини,  просить  заборонити  відповідачам  втручатися  у  право вільного  доступу  позивачки  до  вказаних  приміщень  та  земельної  ділянки.  Окрім  того,  просить  стягнути  з  відповідачів  по  1500  грн.  з  кожного  в  рахунок  відшкодування  моральної  шкоди .

        В  судовому  засіданні  представник  відповідачки  ОСОБА_2 – ОСОБА_5,  а  також  відповідач  ОСОБА_3  з  заявленими  вимогами  не  погодилися,  вказали,  що  позов  заявлено  безпідставно,  жодних  перешкод  відповідачі  заявниці  не  створюють  та  жодних  доказів  цього  не  надано.  На  цей  час,  позивачка  вселена  до  спірного  приміщення,  однак  відмовилася  у  присутності  державного  виконавця  отримати  ключі  від  квартири  та  не  погоджується  з  тим,  яку  саме кімнату  їй  було  запропоновано  для  проживання.  Однак  це  не  є  предметом  позову,  що  розглядається,  в  частині  іншого  майна спір  між  сторонами  відсутній  як  такий.

3-тя  особа  ОСОБА_1  з  позовом  згоден.

        Суд, заслухавши пояснення  учасників  процесу,  дослідивши  матеріали  справи, вважає  в  задоволенні  позову  належить  відмовити  за  необгрунтованістю,  виходячи  з наступного.  

Судом встановлено, що  батьками  позивачки  ОСОБА_1 є  ОСОБА_6  та  ОСОБА_7,  рішенням  суду  між ними було  проведено  розподіл  домоволодіння,  розташованого  за  адресою : АДРЕСА_1.  В  подальшому,  в  домоволодінні  проводились  добудови  та  переобладнання,  на  час  розгляду  справи  частка  ОСОБА_6  в  домоволодінні  складала  40/100,  а  ОСОБА_7  - 60/100.

        Із  наданого  суду  технічного  паспорту  ( а.с.  10-17 )  на  домоволодіння  вбачається,  що  в  ньому  мається  2  відокремлених  квартири,  батьку  позивачки – ОСОБА_6  належала  квартира  1 (  приміщення 1-1,  1-2, 1-3, 1-4,  1-5  та  тамбур ІІ - згідно технічного  паспорту  від  17.12.2009  року  Комунального  підприємства  « Сумське  міське  бюро  технічної  інвентаризації « ),  а  другому  співвласнику – квартира 2.   Ці  квартири  відокремлені,  мають  самостійні  входи.  

Рішенням  Зарічного  районного  суду  м.  Суми  від   19  січня  2010  року по  справі                     № 2-25/10  позовні  вимоги   ОСОБА_1 задоволено,  її  вселено  до  квартири  1  в  домоволодінні,  розташованому  за  адресою : АДРЕСА_1 ( а.с.  5-8 ).   Вказане  рішенням  суду  1-ї  інстанції  набрало  чинності  30.03.2010  року ( а.с.  9 )  та  виконувалося  примусово.    

    Згідно  зі  ст.ст.  10-11,  60  ЦПК  України  кожна  сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона  посилається  як  на  підставу  своїх  вимог  і  заперечень. Суд  розглядає  цивільні  справи  в  межах  заявлених  вимог  та  на  підставі  наданих сторонами  доказів.  

Суд  вважає,  що  позивач  не  навів  жодних  доказів  на  підтвердження  своєї  позиції.

Так,  у  відповідності  до  ст.  57  ЦПК,  доказами по  цивільній  справі  є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Таким  чином,  вказана  норма  не  відносить  до  доказів  показання  сторін  та  3-ї  осіб.  Ці  положення  чинного  законодавства  позивачці  неодноразово  роз»яснювалися  судом.

        Показання  відповідачів  в  тій  частині,  що  позов  було  заявлено  безпідставно,  жодних  перешкод  відповідачі  на  час  розгляду  справи  заявниці  не  створюють  та  доказів  цього  не  надано,  не  спростовані.

        Зокрема,  25.05.2010  року,  в  своїй  позовній  заяві  позивачка  відповідачем  вказала  лише  відповідачку  ОСОБА_2,  проте  взагалі  не  зазначила  в  позові,  якими  доказами  підтверджується  створення  позивачу  перешкод  у  користуванні  домоволодінням,  з  цих  підстава   позов  залишався  судом  без  руху ( а.с.  3,  18 ).

        Такі  докази  не  були  надані  і  у  подальшому.  

        Аналізуючи  матеріали  справи,  суд  вважає,  що  у  державного  виконавця  25.05.2010  року  не  було  підстав  зволікати  з  виконанням  рішення  суду   та  не  проводити  вселення  позивачки,  оскільки  думка  членів  сім»ї  боржника  ( родини  відповідача  ОСОБА_3 )  з  приводу  доцільності  виконання  рішення  суду  не  мала  для  уповноваженої  державою  особи  жодного  правового  значення ( а.с.  24 ).  Такі  усні  висловлювання  та  міркування  ОСОБА_3  не  можна  визнати  істотними  перешкодами  з  боку  вказаного  відповідача для  державного  виконавця.

20.07.2010  року  вселення  позивачки  не  відбулося  також  не  з  вини  відповідачів   по  справі  ( а.с.  32,  39 ).

Статтею  80  Закону  України  «  Про  виконавче  провадження «  передбачено,  що  примусове  вселення  полягає  у  забезпеченні  державним  виконавцем  безперешкодного  входження  стягувача  у  приміщення,  вказане  у  виконавчому  документі  та  його  проживання ( перебування ) в  ньому.

Суду  надані  докази  того,  що  на  цей  час державний  виконавець  вчинив  всі  необхідні  дії  щодо  повного  виконання   р ішенням  Зарічного  районного  суду  м.  Суми  від   19  січня  2010  року по  справі № 2-25/10.  Зокрема, із  копії акта  державного  виконавця  від  15.12.2010  року ( а.с.  46 )  вбачається,  що  позивачка  фактично  була  вселена  до  спірного  приміщення,  однак  відмовилася  отримати  ключі  від  квартири,  не  погодившись  з  тим,  яку  саме кімнату  їй  було  запропоновано  для  проживання.  

В  цьому  ж  акті  державного  виконавця  вказано,  що  позивачка  прохала  відкласти  проведення  виконавчих  дій « … для  вирішення  питання  про  виділення  кімнати  мешкання  для  проживання  в  натурі «.

Тобто  між  сторонами  виник  новий  спір  з  приводу  вже  користування  спірною  квартирою  у  будинку. Однак  це  не  є  предметом  позову,  що  розглядається,  судом  встановлено,  що  в  січні  2011  року  позивачкою  дійсно  було  подано  до  Зарічного  районного  суду  м.  Суми  самостійний  позов  з  приводу  порядку  користування  квартирою,  її  окремими  приміщеннями  і  цей  позов  розглядається  окремо.

Окрім  того,  суд  лише  в  останньому  судовому  засіданні  зміг  конкретизувати  у  позивачки,  якими  ж  надвірними  будівлями  відповідачі  начебто  перешкоджають  їй  користуватися.  Позивачка  вказала  на  самовільно  збудовану  вбиральню  « Л « ( на  яку  взагалі  ніхто  не  має  права  власності ),  а  також  на  сарай  « З « ( який  фактично  використовується  як  топочна ).  

Відповідачі  категорично  заперечують  створення  ними  перешкод  позивачці  в  користуванні  вказаними  підсобними  приміщеннями,  позивачка  ж,  зі  свого  боку,  жодних  доказів  цьому  не  надала.  Якихось  логічних  пояснень  своєї  позиції  позивачка  не  наводить.

Таким  чином,  по  справі  не  доведена  наявність  спору  між  сторонами  навколо  господарських  будівель  та  при будинкової  території,  протиправність  дій  відповідачів  не  доведена  жодними  доказами,  тому,  в  межах  заявлених  вимог,  в  задоволенні  позову  належить  відмовити.

Вимоги  про  відшкодування  моральної  шкоди  задоволенню  не  підлягають  і  з  огляду  на  те,  що  право  на  таке  відшкодування  повинно  бути  прямо  передбачено  умовами  укладеного  між  сторонами  договору  або  спеціальним  законом.  Таких  підстав  для  цивільно-правової  відповідальності  по  справі  не  встановлено.  Посилання  позивачки  на  ст.ст.   23  та  1167  ЦК  України  є  надуманим,  оскільки  ст.  23  ЦК  є  загальною  нормою,  а  ст.  1167  ЦК  передбачає  відшкодування  моральної  шкоди  у  випадках  пошкодження  майна  або  здоров»я  певної  особи,  а  також  в інших  випадках,  вказаних  у  цій  нормі.  Дія  обох  норм  ЦК  не  поширюється  на  спори  щодо  усунення  перешкод  колишньому  члену  сім»ї  його  власника в  користуванні  домоволодінням.

Керуючись ст.ст. 64-65, 156-157 ЖК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд –    

В И Р І Ш И В :

    В  задоволенні  позовних  вимог ОСОБА_1  відмовити  за  необгрунтованістю.

        Рішення може  бути  оскаржене до  судової палати у цивільних справах апеляційного  суду   Сумської  області   через   Зарічний   районний   суд   м.  Суми протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

СУДДЯ                                                                                               В.Б.  БОЙКО