Справа № 409/479/17

Провадження № 22-ц/810/713/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25  листопада 2021 року   м.Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Лозко Ю.П.

суддів: Луганської В.М., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Сінько А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 22 червня 2021 року ухваленого судом у складі: судді Максименко О. Ю.в приміщенні того ж суду

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

встановив:

У березні 2017 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти в сумі 5 414000 гривень, який мотивований тим, що 21 листопада 2016 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір позики, за яким він передав останньому у позику грошові кошти в сумі 200000 доларів США, про що отримано розписку.

За умовами вказаного договору позичальник зобов`язався повернути суму позики до 31 січня 2018 року. Проте, взяті на себе зобов`язання ОСОБА_3 у встановлений договором строк не виконав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Правонаступником померлого відповідача ОСОБА_3 є ОСОБА_2 на підставі ухвали суду першої інстанції від 05 жовтня 2020 року.

20 жовтня 2020 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд, визнати недійсними договір позики та розписку від 21 листопада 2016 року, які укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо отримання останнім поворотної фінансової допомоги у розмірі 200000 доларів США.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що оспорюваний договір позики та розписка підписані ОСОБА_3 проти його волі і внаслідок застосування до нього фізичного насильства та психологічного тиску з боку інших осіб, за такими обставинами.

Зі слів ОСОБА_3 , відповідачка ОСОБА_2 достовірно обізнана про те, що 21 листопада 2016 року, приблизно о 17 годині, до її чоловіка ОСОБА_3 підійшли невідомі озброєні люди в масках та, застосувавши фізичне насильство, наділи на голову мішок, заштовхали його до мікроавтобусу, де зв`язали та вивезли у невідомому напрямку. Далі, невідомі особи привезли ОСОБА_3 до лісу та застосували до нього фізичне насильство та психологічний тиск. В результаті чого, невідомі особи, шляхом фізичного насильства та психологічного тиску, а також погроз вбивством, примусили ОСОБА_3 проти його справжньої волі, підписати договір позики та розписку від 21 листопада 2016 про нібито одержання ним від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 200 000 доларів США. В момент застосування до ОСОБА_3 фізичного насильства та психологічного тиску, невідомі особи, які його викрали, попередили, щоб він не звертався до органів поліції, інакше постраждають члени його родини. Після того, як ОСОБА_3 через фізичне насильство та психологічний тиск був вимушений підписати договір позики та розписку, його відпустили. Насправді ніяких грошових коштів ОСОБА_3 від ОСОБА_1 ніколи не отримував. 22 листопада 2016 року ОСОБА_3 звернувся до травмпункту Київської міської клінічної лікарні №4, та пройшов медичне обстеження. Наступного дня на мобільний телефон ОСОБА_3 від невідомих осіб почали надходити дзвінки з погрозами. Вони вимагали термінового повернення неіснуючого боргу в розмірі 200 000 доларів США та попереджували, що у випадку непо­вернення грошей, у членів його родини виникнуть проблеми зі здоров`ям, а діти можуть одного дня не повернутися зі школи. Всі ці погрози подружжя ОСОБА_4 сприймали реально, але до правоохоронних органів не звертались, через побоювання за своє життя та життя їхніх неповнолітніх дітей. До кінця 2016 року на мобільний телефон ОСОБА_3 продовжували надходити дзвінки з погрозами та вимогами повернути ОСОБА_1 борг. Починаючи з листопада 2016 року сім`я відповідачки перебуває в стані страху за своє життя та нескінченного стресу. 12 липня 2018 подружжя Коновалових випадково дізналися, що у Білокуракинському районному суді Луганської області знаходиться справа № 409/479/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 25 липня 2018 року ОСОБА_3 звернувся з письмової заявою про вчинення кримінального правопорушення до Голосіївського управління Національної поліції у м. Києві. За даним фактом Голосіївським управлінням Національної поліції у м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за № 12018100010007114 від 25 липня 2018 року за ч. 2 ст. 146 КК України, проте, погрози ОСОБА_3 продовжували надходити, шляхом телефонних дзвінків від невідомих осіб, які вимагали з`явитися до ОСОБА_1 для вирішення фінансових питань, при цьому погрожували вбивством дітей та пошкодженням майна. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Згідно довідки про причину смерті № 573 від 30 липня 2019 року його смерть настала в результаті набряку, набухання головного мозку, базального субарахноїдального крововиливу. Смерть чоловіка ОСОБА_3 відповідачка ОСОБА_2 пов`язує з тілесними ушкодженнями, які йому заподіяли невідомі особи 21 листопада 2016 року, під час викрадення на замовлення ОСОБА_1 , а також з багаторічним психологічним тиском та жорстким залякуванням останнім її чоловіка.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 22 червня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір позики від 21 листопада 2016 та розписку від 21 листопада 2016 року, які укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо отримання ОСОБА_3 поворотної фінансової допомоги у розмірі 200000 доларів США.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник – адвокат Цимбалюк С.В. просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 , та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

За доводами апеляційної скарги, висновки суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 з підстав наведених у змісті оскаржуваного рішення є помилковими, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, без врахування висновків Верховного Суду, що призвело до ухвалення незаконного рішення; в порушення норм ч.1 ст. 284 ЦПК України, суд своєю ухвалою від 18 жовтня 2018 року прийняв заяву від третьої особи ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 жовтня 2017 року по цивільній справі №409/479/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, та об`єднав в одне провадження справу із заявою ОСОБА_3 про перегляд вказаного заочного судового рішення; зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 подана поза межами строків визначених процесуальним законом, тому скаржник вважає, що суд мав її повернути, проте прийняв до провадження і об`єднав із первісним позовом ОСОБА_1 , при цьому зустрічний позов не відповідав вимогам ст. 175,177 ЦПК України, і крім того відповідачка подала відзив на позовну заяву ОСОБА_1 поза межами строку встановленого ухвалою суду від 27 лютого 2019 року, а саме 20 жовтня 2020 року, який був прийнятий і врахований судом; судом всупереч ч.1,ч. 2 ст. 127 ЦПК України прийнято висновок експерта №79-80/08, від 14квітня 2021 року, хоча відповідачкою не заявлялось клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів; враховані судом обставини на які посилається відповідачка у своїй зустрічній позовній заяві в якості підстав позову не відповідають дійсним обставинам, які мають значення для правильного вирішення справи та не узгоджуються з обставинами зазначеними у фабулі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24 липня 2018 року, яка не містить обставин стосовно того, що ОСОБА_1 змусив ОСОБА_3 підписати договір позики; судом не надано оцінки щодо часу зі спливом якого ОСОБА_3 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення у відношенні нього кримінального правопорушення, а саме після ухвалення 04 жовтня 2017 року Білокуракинським районним судом Луганської області заочного рішення , що скаржник вважає свідчить про намір на той час уникнути відповідальності за договором позики та повернення суми боргу у розмірі 200 000 доларів США відповідно до виданої ОСОБА_5 розписки від 21 листопада 2016 року; також поза увагою суду залишилось і те, що ОСОБА_2 лише 20 жовтня 2020 року вигадала історію про викрадення її чоловіка ОСОБА_3 та змушення останнього до підписання цивільно – правової угоди, хоча в заяві про перегляд заочного рішення поданою остання вказувала, що з 01 грудня 2016 року по теперішній час вона проживає у м. Конотоп і до 01 серпня 2018 року їй взагалі не було відомо про договір позики; скаржник також вказує, що суд мав надати критичну оцінку як свідкам зі сторони відповідачки, оскільки вони є зацікавленими особами в результаті розгляду даної справи; матеріали справи не містять доказів, що тілесні ушкодження, які були нібито спричиненні ОСОБА_6 22 листопада 2016 року завдані з метою примушення останнього до укладення договору позики, проте судом враховано довідку з травмпункту Київської міської лікарні; висновком судово – почеркознавчої експертизи від 14 квітня 2021 року підтверджується, що саме ОСОБА_3 підписав оспорюваний договір, і експертом не встановлено, що останній не усвідомлював значення своїх дій на час укладення договору позики; посилання суду на те, що ОСОБА_2 не давала згоду на укладення договору позики є недоцільним, оскільки для укладення цього договору отримання згоди другого з подружжя не потрібне, тому що цей правочин не стосується розпорядження спільним майном; розписка від 21 листопада 2016 року помилково визнана судом недійсною, оскільки сама по собі не є правочином, а підтверджує виключно укладення договору позики, і посвідчує факт передання грошей; складення боргової розписки, це вже є доказом факту отримання грошових коштів; необґрунтованими є посилання відповідачки про те, що розписка не містить особистих даних ОСОБА_1 , оскільки це не передбачено вимогами ст. 1047 ЦК України і не має правового значення; зміст висновку судово – почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні від 27 січня 2021 року не підтверджує вчинення ОСОБА_3 оспорюваного договору саме внаслідок стороннього фізичного чи псіхогологічного тиску; висновки суду про наявність підстав для визнання договору позики недійсним є помилковими, оскільки наданий ОСОБА_1 договір позики та розписка є належним доказом як їх укладення, так і передачи грошової суми позичальнику, а доказів виконання зобов`язання відповідачкою не надано, правильність розрахунку заборгованісті не спростовано; докази надані відповідачкою судом першої інстанції прийняті з порушенням вимог процесуального закону, оскільки не засвідчені у встановленому законом порядку, та не надано доказів на підтвердження надання слідчим чи прокурором дозволу адвокату Литвин О.В. на розкриття відомостей досудового розслідування; ОСОБА_2 не є стороною договору позики, і нею недоведено порушення її прав та інтересів укладанням спірних договорів, що потребують захисту.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник – адвокат Литвин О.В. посилаючись на необґрунтованість доводів скарги та законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи та пояснення представників учасників справи за доводами апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши її доводи, колегія суддів вважає апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд врахував позицію Верховного Суду викладену у постанові від 16 травня 2019 року у справі №442/158/18, та виходив з того, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 14 квітня 2021 року, встановлено, що всі рукописні записи в «ДОГОВОРЕ ЗАЙМА» від 21 листопада 2016 року і «РАСПИСКЕ О получении денежной суммы» від 21 листопада 2016 року виконані ОСОБА_5 , досліджувані рукописні записи виконані під впливом тимчасових (епізодичних) збиваючих факторів природного характеру, таких як незвичний психофізіологічний чи емоційний стан (хвилювання, страх тощо), що в сукупності з іншими доказами, зокрема, показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 допитаних судом, довідкою з лікарні свідчить про вчинення оспорюваного правочину під впливом насильства, тому є підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 . Крім того, судом зауважено, що матеріали справи не містять даних, які б свідчили про надання згоди відповідачкою ОСОБА_2 своєму чоловіку ОСОБА_3 на укладення останнім договору позики з ОСОБА_1 на суму 200 000доларів США, що передбачено частиною 2 статті 65 СК України.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають  встановленим судом  обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг цих правильних висновків суду не спростовують.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15 та у постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16 -ц.

Судом першої інстанції встановлені та матеріалами справи підтверджуються такі факти та обставини справи.

Позивачем ОСОБА_1 на підтвердження підстав позову, наданий договір позики від 21 листопада 2016 року за яким, ОСОБА_1 , як позикодавець надав ОСОБА_6 , як позичальнику позику у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі 200 000 доларів США, яку останній зобов`язався повернути до 31 січня 2018 року.

Відповідно до розписки від 21 листопада 2016 року ОСОБА_3 підтвердив одержання від ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 200 000 доларів США, що становить 5360000, 00 гривень.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

За інформацією, наданою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Владимирським В.Ю. вих.№24/02-14 від 09 липня 2020 року, 29 січня 2020 року за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини заведена спадкова справа №2/2020 на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , за якою коло спадкоємців складає: дружина померлого - ОСОБА_2 , діти померлого - ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Правонаступником померлого ОСОБА_3 є його дружина відповідачка ОСОБА_2 , яка залучена судом до участі у даній справі зі сторони відповідача.

За вимогами ст. 13 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Предметом позову є матеріально – правова вимога позивача до відповідача щодо якої вона просить ухвалити рішення, а підставою – обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Обгрунтовуючи зустрічні позовні вимоги відповідачка ОСОБА_2 посилається на те, що 21 листопада 2016 року її чоловіка ОСОБА_3 викрали невідомі озброєні особи, які були в масках та застосувавши відносно останнього фізичне насильство, вивезли до лісу, після чого, шляхом фізичного насильства та психологічного тиску, та погроз вбивством, примусили проти справжньої волі ОСОБА_3 , підписати договір позики та розписку від 21 листопада 2016 року про нібито одержані ним від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 200000 доларів США.

Отже, підставами зустрічного позову є вчинення ОСОБА_3 вказаного вище правочину, проти його справжної волі внаслідок застосування до нього фізичного та психологічного тиску з боку інших осіб.

Згідно з вимогами статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

У разі вчиненням правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

За вимогами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до довідки № 6603, виданої травмпунктом Київської міської клінічної лікарні №4, ОСОБА_3 22 листопада 2016 року звертався в травмпункт з приводу тілесних ушкоджень: забій, забита рана м`яких тканин голови, перелом 7-го ребра, гематома забій м`яких тканин грудини, забій 5-го пальця лівої китиці і лівої ступні.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження:12018100010007114, 25 липня 2018 року орган досудового розслідування: Голосіївське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, до ЄРДР внесено відомості за правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 146 КК України, за заявою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24 липня 2018 року поданою до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві про те, що 21 листопада 2016 року приблизно о 17 год.00 хв., невстановлені особи, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно позбавили його волі.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження:12021130330000055, 27 січня 2021 року органом досудового розслідування:Рубіжанський відділ поліції Головного управліня Національної поліції в Луганській області до ЄРДР внесено відомості за правовою кваліфікацією ч. 1ст. 122 КК України, за заявою ОСОБА_2 від 27 січня 2021 року до ЧЧ Рубіжанського ВП ГУНП в Луганській області про те, що 21 листопада 2016 року, приблизно о 17.00 годині, невстановлені особи, знаходячись в районі будинку АДРЕСА_1 , застосували до її чоловіка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фізичне насильство та умисно завдали йому тілесних ушкоджень: забій, забита рана м`яких тканин голови, перелом 7-го ребра, гематома забій м`яких тканин грудини, забій 5-го пальця лівої китиці і лівої ступні, згідно медичної довідки №6603 від 22 листопада 2016 року.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці данні встановлюються, зокрема, висновками експертів.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

На підтвердження підстав зустрічного позову, ОСОБА_2 серед іншого, наданий висновок експерта № 79-80/08, який прийнятий судом як належний та достовірний доказ, за результатами проведення судово – почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінального провадження внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12021130330000055 від 27 січня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 122 КК України.

Так, відповідно до вказаного вище висновку експерта №79-80/08, підписи від імені ОСОБА_3 в «ДОГОВОРЕ ЗАЙМА» від 21 листопада 2016 року у трьох рядках «Заемщик» та справа від рукописного запису « ОСОБА_3 » в рядку «/подпись/» і «РАСПИСКЕ О получении денежной суммы» від 21 листопада 2016 року у графі «получил:» справа від рукописного запису « ОСОБА_3 » в рядку «/подпись/» - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи технічних засобів.

Підписи від імені ОСОБА_3 в «ДОГОВОРЕ ЗАЙМА» від 21 листопада 2016 року у трьох рядках «Заемщик» та справа від рукописного запису « ОСОБА_3 » в рядку «/подпись/» і «РАСПИСКЕ О получении

денежной суммы» від 21 листопада 2016 року у графі «получил:» справа від рукописного запису « ОСОБА_3 » в рядку «/подпись/» - виконані ОСОБА_5 . Встановити, чи виконані досліджувані підписи під впливом збиваючих факторів не виявляється можливим через причини викладені в п. 2 Дослідницької частини висновку.

Всі рукописні записи в «ДОГОВОРЕ ЗАЙМА» від 21 листопада 2016 року і «РАСПИСКЕ О получении денежной суммы» від 21 листопада 2016 року виконані ОСОБА_5 . Досліджувані рукописні записи виконані під впливом тимчасових (епізодичних) збиваючих факторів природного характеру, таких як незвичний психофізіологічний чи емоційний стан (хвилювання, страх тощо) (т.4 а.с.184-194).

Обставини якими обґрунтовуються зустрічні позовні вимоги зокрема, щодо насильницьких дій 21 листопада 2016 року у відношенні ОСОБА_3 і заподіяння йому тілесних ушкоджень з метою спонукання останнього на вчинення оспорюваного правочину, також підтверджуються показами допитаних судом свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

За вказаних обставин, колегія суддів вважає вірними висновки суду про доведеніть ОСОБА_2 підстав її зустрічного позову, а саме обставин, щодо вчинення ОСОБА_3  оспорюваного правочину від 21 листопада 2016 року проти його справжньої волі  внаслідок застосування до нього 21 листопада 2016 року фізичного та психологічного тиску з боку інших осіб, тобто вчиненого під впливом насильства, та про відсутність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 .

Доказів які б спростували висновки суду скаржником не надано.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними і обґрунтованими висновки суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , і наявності підстав для визнання недійсними договору позики від 21 листопада 2016 року та розписки від 21 листопада 2016 року, з наведених вище підстав.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що в порушення норм ч.1 ст. 284 ЦПК України, суд своєю ухвалою від 18 жовтня 2018 року прийняв заяву від третьої особи ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 жовтня 2017 року по цивільній справі №409/479/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, та об`єднав в одне провадження справу із заявою ОСОБА_3 про перегляд вказаного заочного судового рішення, не заслуговують на увагу як на підставу для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки відповідно до ч.1 ст. 284 ЦПК України відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з відповідною заявою, і ухвалою суду першої інстанції від 27 лютого 2019 року, ухвалене судом 04 жовтня 2017 року заочне рішення скасоване.

Доводи апеляційної скарги про те, що зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 подана поза межами строків визначених процесуальним законом, тому скаржник вважає, що суд мав її повернути, проте прийняв до провадження і об`єднав із первісним позовом ОСОБА_1 , при цьому зустрічний позов не відповідав вимогам ст. 175,177 ЦПК України, крім того відповідачка подала відзив на позовну заяву ОСОБА_1 поза межами строку встановленого ухвалою суду від 27 лютого 2019 року, а саме 20 жовтня 2020 року, який був прийнятий і врахований судом, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зустрічна позовна заява ОСОБА_2 прийнята та розглянута судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Ухвалою суду від 27 лютого 2019 року на яку посилається скаржник, ОСОБА_2 строк для подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 визначався як третій особі у справі, та в подальшому на підставі ч.2 статті 55 ЦПК України ухвалою суду статус ОСОБА_2 змінено на відповідача у даній справі як правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано оцінки щодо часу зі спливом якого ОСОБА_3 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення у відношенні нього кримінального правопорушення, а саме лише після ухвалення 04 жовтня 2017 року Білокуракинським районним судом Луганської області заочного рішення, що скаржник вважає свідчить про його намір на той час уникнути відповідальності за договором позики та повернення суми боргу у розмірі 200 000 доларів США відповідно до виданої розписки від 21 листопада 2016 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені посилання скаржника щодо певних обставин є лише власними припущеннями останнього, при цьому час у проміжок якого особа має звернутись до правоохоронних органів з відповідною заявою є її правом.

Посилання скаржника в якості доводів на апеляційну скаргу про те, що поза увагою суду залишилось і те, що ОСОБА_2 лише 20 жовтня 2020 року вигадала історію про викрадення її чоловіка ОСОБА_3 та змушення останнього до підписання цивільно – правової угоди, хоча у своїй заяві про перегляд заочного рішення остання вказувала, що з 01 грудня 2016 року по теперішній час вона проживає у м. Конотоп і до 01 серпня 2018 року їй взагалі не було відомо про договір позики, колегія суддів не приймає, оскільки судом під час вирішення даної справи, встановлено обставини на які посилалась зокрема, відповідачка у своїй зустрічній позовній заяві та в межах заявлених сторонами вимог і на підставі поданих ними доказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд мав надати критичну оцінку свідченням осіб з боку відповідача, оскільки вони є зацікавленими особами в результаті розгляду даної справи, колегія суддів не приймає, оскільки показам даних свідків суд надав належну оцінку у сукупності з іншими встановленими судом обставинами справи.

Посилання скаржника на те, що висновком судово – почеркознавчої експертизи від 14 квітня 2021 року підтверджується, що саме ОСОБА_3 підписав оспорюваний договір, при цьому експертом не встановлено, що останній не усвідомлював значення своїх дій на час укладення договору позики, колегія суддів не приймає, оскільки таке питання не ставилось на вирішення вказаної експертизи, крім того, предметом зустрічної позовної заяви є визнання недійсним правочину з підстав насильства.

З зазначених підстав не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги про недоцільність посилань суду, що матеріали справи не містять даних, які б свідчили про надання згоди відповідачкою ОСОБА_2 своєму чоловіку ОСОБА_3 на укладення останнім договору позики з ОСОБА_1 на суму 200 000доларів США.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що розписка від 21 листопада 2016 року помилково визнана судом недійсною, оскільки сама по собі не є правочином, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ця розписка є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуює отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Посилання скаржника на те, що складення боргової розписки, це вже і є доказом факту отримання грошових коштів, колегія суддів не приймає, оскільки матеріали справи не містять будь – яких належних і достовірних доказів на підтвердження факту передачі ОСОБА_1 як позикодавцем, ОСОБА_3 як позичальнику грошової суми у розмірі 200 000 доларів США.

Стосовно доводів скаржника про те, що є необґрунтованими посилання відповідачки ОСОБА_2 про те, що розписка не містить особистих даних ОСОБА_1 , оскільки це не передбачено вимогами ст. 1047 ЦК України і не має правового значення, колегія суддів не приймає, оскільки судом відмовлено в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 з інших підстав.

Доводи апеляційної скарги про те, що докази надані відповідачкою ОСОБА_2 судом першої інстанції прийняті з порушенням вимог процесуального закону, оскільки не засвідчені у встановленому законом порядку, та останньою не надано доказів на підтвердження надання слідчим чи прокурором дозволу адвокату Литвин О.В. на розкриття відомостей досудового розслідування, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки згідно листа від 19 травня 2021 року № 21762( т.4 а.с.157) слідчого ВП №3 Сєвєродонецького РУП ГУНП в Луганській області А. Павелко, адвокату Литвин О.В. було надано можливість ознайомитись з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні №12021130330000055 від 27 січня 2021 року до його завершення, з правом зробити копії та виписки, та згідно листа №21750 надані копії процесуальних документів, які завірені належним чином, зокрема, висновок експерта № 79-80/08, за результатами проведення судово – почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінального провадження внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12021130330000055 від 27 січня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 122 КК України, який наданий суду стороною відповідача на підтвердження підстав зустрічних вимог, і прийнятий судом першої інстанції як належний, допустимий та достовірний доказ.

Посилання скаржника на те, що ОСОБА_2 не є стороною договору позики, і нею недоведено порушення її прав та інтересів укладанням оспорюваного правочину, що потребують захисту, колегія суддів не приймає, оскільки ОСОБА_2 є правонаступником померлого ОСОБА_3 , і виниклі між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спірні відносини, стосується прав ОСОБА_2 .

Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є обґрунтуванням позовних вимог скаржника та запереченнями проти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , і зводяться до власного тлумачення норм законодавства щодо спірних відносин сторін, незгоди з висновками суду стосовно встановленних обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, яким суд надав належну правову оцінку, також зводяться до переоцінки доказів у справі.

Отже, доводи скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду  без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 22 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Дата складення повної постанови -  29 листопада 2021 року.

Головуючий   Ю.П. Лозко

Судді: В.М. Луганська

М.В. Назарова