ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
03 грудня 2010 року 10:37 № 2а-9652/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Савченко А.І., при секретарі Череповській Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Боулінг-Клуб»
про стягнення штрафних (фінансових) санкцій
за участю представників сторін:
від позивача –Храбан О.В.
від відповідача - не з’явився
На підставі частини 3 статті 160 КАС України в судовому засіданні 3 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту –позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Боулінг-Клуб»(далі по тексту –відповідач, ТОВ «ТРК Боулінг-Клуб») про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2009 рік у розмірі 3 951, 44 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 № 875-ХII відповідач мав працевлаштувати у 2009 році 1 інваліда, проте фактично не працевлаштував жодного інваліда, у зв’язку з чим утворилася заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 3 951, 44 грн., з яких 3 914 грн. –штрафні санкції та 37,44 грн. –пеня. Зазначена сума підлягала сплаті відповідачем на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, однак у визначений законом термін цього зроблено не було, у зв’язку з чим позивач просить суд стягнути вказану суму у примусовому порядку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 15 липня 2010 року.
Судове засідання, призначене на 15 липня 2010 року, судом відкладалось на 13 вересня 2010 року за клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 13 вересня 2010 року судом оголошувалась перерва до 30 вересня 2010 року та 18 жовтня 2010 року в зв’язку з необхідністю отримання додаткових доказів у справі.
У судове засідання, призначене на 18 жовтня 2010 року, з’явився представник позивача. Відповідач або його уповноважені представники не з’явились, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в зв’язку чим та враховуючи приписи пункту 3 частини 1 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд відклав розгляд даної справи на 1 листопада 2010 року.
Судове засідання, призначене на1 листопада 2010 року, судом відкладалось на 22 листопада 2010 року та 3 грудня 2010 року.
В судовому засіданні 3 грудня 2010 року позивач підтримав позовні вимоги.
Відповідач явку своїх представників в судове засідання не забезпечив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У своїх письмових запереченням відповідач зазначив про виконання ним вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 № 875-ХII шляхом створення одного робочого місця для працевлаштування інваліда та подання звіту форми № 10-ПІ за 2009 рік.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В С Т А Н О В И В:
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (далі –Закон України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ), Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434 та Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України»від 31.01.2007р. № 70.
Частиною 1 статті 4 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434 Фонд відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 19 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць, відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Згідно зі статтею 18 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до статті 181 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.
Пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Таким чином, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.
Проаналізувавши вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»суд приходить до висновку, що штрафні санкції є альтернативним зобов'язанням роботодавця, який повинен або дотримати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, або сплатити штрафні санкції. Вказане відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у Довідці про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 23.08.2007р.
Так, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідачем на адресу позивача надіслано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою № 10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників в 2009 році становила 37 осіб. Згідно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»4% норматив для працевлаштування інвалідів для підприємства становить1 особу. Фактично на підприємстві у 2009 році не працювало жодного інваліда.
Відповідно статті 20 до Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991р. № 803-XII (далі по тексту - Закон України від 01.03.1991р. № 803-XII) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
Форма звітності № 3-ПН щодо наявності вакансій затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814.
ТОВ «ТРК Боулінг-Клуб»зареєстровано у Шевченківському районному центрі зайнятості як платники страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття з 14 жовтня 2004 року.
Протягом 2009 року відповідач не інформував Шевченківський районний центр зайнятості та звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН не подавав. Вказане підтверджується листом Шевченківського районного центру зайнятості від 23.09.2010р. № 4952 та вбачається з письмових заперечень відповідача.
Отже, судом встановлено, що відповідач не звертався протягом 2009 року з заявою про направлення на підприємство інвалідів, не повідомляв уповноважені органи про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, не надавав доказів виконання в 2009 році передбаченого законом нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Частинами 3 та 4 статті 20 вказаного Закону передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 8 статті 20 Закону України від 21.03.1991р. № 875-ХІІ порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.011.2007р. № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Отже, враховуючи усі наведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не було вжито усіх необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, що призвело до порушення останнім вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Вказане відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 21.04.2009р. у справі № К-24050/07.
Згідно зі статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до часини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони –суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача –суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Боулінг-Клуб»(01135, м. Київ, площа Перемоги, 3, ЄДРПОУ 33156900) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Боженка, 86-г, р/р 31219230700001 в ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, код призначення платежу 50070000:01) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2009 рік у розмірі 3 951 (три тисячі дев’ятсот п’ятдесят одна) грн. 44 коп.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Савченко
Постанову складено в повному обсязі та підписано 7 грудня 2010 року.