Категорія №3.3
ПОСТАНОВА
Іменем України
25 січня 2011 року Справа № 2а-506/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Зацепіній Ю.В.,
за участю
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: Білоусова Р.А. (довіреність № 34/1554 від 10.02.2010),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання незаконною та скасування постанови, -
ВСТАНОВИВ:
12 січня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до відділу громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, у якому позивач просив визнати незаконною та скасувати постанову відділу громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 15.12.2010 про видворення та заборону в’їзду в Україну на 5 років.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач прибув на територію України 24.06.2010. під час перетинання кордону України в ПП «Бориспіль» паспорт позивача було зареєстровано співробітниками Держприкордонслужби України на період короткотермінового перебування. Про те, що дозволено перебувати на території України не більше 90 днів позивач не знав, та вважав, що цей термін становить 180 діб. Наміру порушувати діюче міграційне законодавство позивач не мав, тому його дії носили не навмисний характер. Крім цього, до моменту доставляння позивача до Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області, позивач до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, у тому числі й за порушення правил перебування на території України.
Рішення про видворення та заборону в’їзду позивач вважає незаконним, оскільки при його прийнятті не було враховано усіх обставин, які мають значення для його прийняття. Крім того, несприятливі наслідки вказаного рішення у вигляді обмеження свободи пересування та неможливості в’їзду на територію України протягом наступних 5 років, на погляд позивача, є невиправданими та не відповідають дійсній меті накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, просив скасувати постанову про його видворення та заборону в’їзду. Надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні визнав позовні вимоги у повному обсязі, повідомив суду, що рішення про видворення позивача та заборону в’їзду в Україну протягом 5 років прийнято передчасно, без урахування того, що позивач до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, у тому числі й за порушення правил перебування на території України.
Відповідно до ч.1 ст.136 КАС України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач – визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.
У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що громадянин Грузії ОСОБА_1 прибув в Україну з Грузії 24.06.2010, держкордон України перетинав в КПП «Донецьк».
Після закінчення встановленого терміну тимчасового перебування на території України, громадянин Грузії ОСОБА_1 до ОВС України з питань продовження терміну перебування не звертався.
Інспектором ВГІРФО УМВС України в Луганській області за результатами розгляду матеріалів відносно громадянина Грузії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Грузії, національний паспорт НОМЕР_1, виданий 08.01.2007, прийнято постанову про видворення та заборону в’їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 (а.с.4).
Приймаючи вказану постанову інспектор послався на те, що після закінчення терміну перебування на території України, позивач від виїзду ухилився, чим грубо порушив вимоги чинного законодавства України про правовий статус іноземців та перебуває на території України незаконно. З огляду на викладене, інспектор дійшов висновку, що під час перебування в Україні позивач порушив вимоги Правил в’їзду іноземних громадян на територію України, їх виїзду з України та транзитного проїзду через її територію.
Вказаною постановою зобов’язано позивача покинути територію України до 15.01.2011 та заборонено в’їзд на територію України на 5 років до 15.12.2015.
Вирішуючи адміністративний позов, по суті заявлених позовних вимог суд враховує таке.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що рішення про видворення іноземця або особи без громадянства приймається органом внутрішніх справ за місцем перебування особи.
Під поняттям «видворення» розуміється прийняття відповідним органом рішення, що певний громадянин іноземної держави повинен залишити територію України з добровільним виконанням вказаного рішення або з примусовим його видворенням за рішенням суду. Щодо добровільного порядку залишення іноземцями території України, то він полягає в тому, що іноземець, стосовно якого компетентним органом винесена постанова про видворення за межі України, зобов’язаний покинути територію України в строк, зазначений в постанові про видворення, але не пізніше ніж через 30 днів після її прийняття.
В момент оголошення рішення про видворення роз’ясняються іноземцеві його права та обов’язки за необхідності із залученням перекладача. З моменту оголошення постанови про видворення іноземцю надається право повідомлення та зустрічі з адвокатом чи дипломатичним представником своєї країни чи іншої особи.
В матеріалах справи відсутні дані, що в момент оголошення ОСОБА_1 рішення про видворення роз’яснені його права та обов’язки, в тому числі на залучення перекладача та зустрічі з адвокатом чи дипломатичним представником своєї країни чи іншої особи. Також, в матеріалах справи відсутні відомості щодо роз’яснення права позивача виконати постанову у добровільному порядку протягом 30 днів з дня її винесення та роз’яснення йому наслідків невиконання постанови про видворення.
Відповідно до вимог ст.32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», видворенню за межі України підлягають іноземці та особи без громадянства: 1) які в минулому вчинили адміністративне правопорушення та виконали адміністративне стягнення; 2) які в минулому вчинили злочин і відбули призначене судом покарання, при цьому їх видворення необхідне для захисту прав, інтересів громадян України; 3) іноземці та особи без громадянства, які не допускали протиправної поведінки, але їхні дії суперечать інтересам охорони громадського порядку; 4) іноземці, які не допускали протиправної поведінки, але їхні дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України.
Крім зазначених підстав видворенню підлягають також особи за вчинення: порушення прикордонного режиму в пунктах пропуску через державний кордон; проживання без документів, що дають право на проживання; проживання за недійсними, підробленими документами; працевлаштування без відповідного дозволу; не додержання встановленого порядку реєстрації та пересування; ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування; порушення правил транзитного проїзду через територію України; незаконне перетинання державного кордону.
Незважаючи на те, що формально існували підстави для видворення громадянина Грузії ОСОБА_1 за межі території України, суд вважає, що постанова від 15.12.2010 про його видворення та заборону в'їзду є протиправною та підлягає скасуванню.
Так, постанову про видворення, на думку суду, прийнято без дотримання критеріїв визначених ст.2 КАС України, оскільки вона є такою, що прийнята без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Суд дійшов такого висновку, з огляду на те, що відповідачем при прийнятті рішення про видворення позивача не взято до уваги, що ОСОБА_1 до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, у тому числі й за порушення правил перебування на території України.
Відповідачем до матеріалів справи не надано підтвердження того, що дії громадянина Грузії ОСОБА_1 суперечать інтересам охорони громадського порядку або інтересам забезпечення безпеки України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано необхідного балансу між негативними наслідками такого видворення для позивача та цілями, на досягнення яких таке видворення спрямовано.
Враховуючи викладене та з огляду на те, що представник відповідача не заперечував проти скасування постанови від 15.12.2010 про видворення громадянина Грузії ОСОБА_1 з України, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо визнання незаконною та скасування постанови відділу громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 15.12.2010 про видворення та заборону в’їзду в Україну на 5 років.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Згідно з ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 25 січня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відділу громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання незаконною та скасування постанови, - задовольнити повністю.
Визнати незаконною та скасувати постанову відділу громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 15.12.2010 про видворення та заборону в’їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено та підписано 31 січня 2011 року.
СуддяК.О. Пляшкова