Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
24 січня 2011 року Справа № 2а-487/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Кравцової Н.В.,
при секретарі: Бражник В.І.,
за участю сторін:
представника позивача не з’явився,
представника відповідача не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції про скасування постанови про накладення штрафу ВП № 18304029 від 25.10.2010,-
ВСТАНОВИВ:
11 січня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції про скасування постанови про накладення штрафу ВП № 18304029 від 25.10.2010.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19.11.2010 на виконанні у ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Луганській області знаходиться виконавчий лист № 2а-445, виданий Білокуракинським районним судом Луганської області, про зобов’язання УПСЗН Білокуракинської РДА Луганської області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 з урахуванням виплачених сум.
25.10.2010 державним виконавцем ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Луганській області Марченко С.О. винесено постанову про накладення штрафу на боржника – Управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської РДА у розмірі 340 грн.
Позивач вважає дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать вимогам діючого законодавства з огляду на таке.
На дану постанову позивачем відповідачу неодноразово було направлено листи із зазначенням причин невиконання рішення суду. А 08.11.2010 на адресу позивача надійшла постанова від 25.10.2010 ВП № 18304029 про накладення штрафу в розмірі 340 грн. за невиконання рішення суду.
УПСЗН Білокуракинської РДА не є прибутковою організацією, а виступає розпорядником коштів Державного бюджету, і лише в сумі, встановленій Законом України про Державний бюджет на відповідний рік. Управління не визначає розміри соціальної допомоги, а лише здійснює призначення та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів Порядку призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що визначає, зокрема, механізм призначення і виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
У поточному році на рахунок управління праці та соціального захисту населення надходять бюджетні кошти тільки на проведення виплат 2010 року в розмірі, затвердженому кошторисом. Рішення ж суду стосується виплат, проведених у минулі роки.
Позивач, як розпорядник коштів, не мав підстав для проведення виплати в інших розмірах і тепер не має правової та електронної бази для проведення нарахувань та виплат на виконання рішення суду за позовом Влаідєвської Н.М.
На розрахунковому рахунку УПСЗН Білокуракинської РДА, який призначений для цільової виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку кошти відсутні. Рахунок для виконання рішень суду щодо виплати недоплачених сум допомог в управління відсутній.
Тому позивач просить скасувати постанову від 25.10.2010 про накладення штрафу у розмірі 340 грн. на Управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської райдержадміністрації.
Представник позивача в судове засідання не прибув, до його початку надав суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неприбуття не повідомив, заперечень проти позову не надав.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності до ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України “Про виконавче провадження”.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження”примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України “Про державну виконавчу службу” примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 вказаного Закону державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Згідно ч. 2 ст. 76 Закону України “Про виконавче провадження” у разі добровільного невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку, встановленому частиною другою статті 87 цього Закону.
Відповідно до вимог ст. 87 Закону України “Про виконавче провадження” у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.
Тобто, вказаними нормами Закону передбачено накладення штрафу у разі невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк.
Судом установлено, що на виконанні у ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Луганській області знаходиться виконавчий лист № 2а-45, виданий Білокуракинським районним судом Луганської області, про зобов’язання УПСЗН Білокуракинської РДА Луганської області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 з урахуванням виплачених сум.
25.10.2010 відповідачем винесено постанову про накладення на УПСЗН Білокуракинської РДА штрафу в розмірі 340 грн. за невиконання рішення суду. Постанова про накладення штрафу надійшла на адресу позивача 08.11.2010.
Вказані обставини підтверджуються постановою про накладення штрафу (а.с. 7), супровідним листом (а.с. 6).
Позивачем не надано ані відповідачеві, ані суду доказів поважності причин невиконання рішення суду про перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 з урахуванням виплачених сум.
Посилання позивача у позовній заяві про неодноразове направлення на адресу відповідача листів із зазначенням причин невиконання рішення суду є необґрунтованими та не були підтверджені позивачем доказами під час розгляду справи, а тому ці обставини вважаються судом безпідставними та не можуть бути доказами на підтвердження доводів позивача щодо необґрунтованого застосування відповідачем штрафних санкцій.
Законодавство України надає можливість відкладення, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, але як вбачається з матеріалів справи, позивач з відповідними заявами не звертався. Крім цього, позивач не надав до суду доказів того, що ним було вжито заходів щодо виконання судового рішення у справі №2а-445. Суд вважає, що у позивача була можливість негайно виконати судове рішення в частині здійснення перерахунку ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною. Однак, позивач цього не зробив.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що причиною невиконання судового рішення є відсутність на його рахунку коштів для виплати грошової допомоги за рішенням суду.
Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 24 Основного закону визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена допомога, однак, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання даної допомоги, яка прямо передбачена законом та постановлена до стягнення судовим рішенням.
Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину неможливості виплатити кошти за рішенням суду, судом не може бути прийнято до уваги.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, згідно ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду по справі Кечко проти України, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини невиконання рішення Управлінням праці та соціального захисту населення Білокуракинської РДА стосовно перерахунку та виплати ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 з урахуванням виплачених сум у зв’язку з відсутністю коштів є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, та яка є частиною національного законодавства, а також статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції
Враховуючи, що позивачем без поважних причин, всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, не були виконані вимоги державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області з примусового виконання виконавчого листа № 2а-445, виданого Білокуракинським районним судом, суд вважає, що відповідачем правомірно, у відповідності до ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України та в межах повноважень, наданих йому Законом України “Про виконавче провадження”, було винесено постанову про накладення на позивача штрафу в розмірі 340 грн., а тому підстав для задоволення позовних вимог суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 105, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог Управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції про скасування постанови про накладення штрафу ВП № 18304029 від 25.10.2010 відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 31 січня 2011 року.
Суддя Н.В. Кравцова