Справа № 2-а-223/11

ПОСТАНОВА

Іменем    України

10 січня 2011 року року о  09.20  годині суддя Покровського районного суду Дніпропетровської області  Єланський О.  Г., розглянувши в смт. Покровське в порядку скороченого провадження адміністративну справу, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Покровському районі Дніпропетровської області про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2010 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Покровському районі Дніпропетровської області в якому просить, зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Покровському районі Дніпропетровської області нарахувати їй щомісячну соціальну допомогу, як дитині війни за період з 13.06.2010 року по 13.12.2010 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказала, що вона є дитиною війни, а тому, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», їй щомісячно, починаючи з 01.01.2006 року, повинна виплачуватися соціальна державна допомога у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Нарахування і виплату соціальної допомоги позивачці повинне здійснювати Управління Пенсійного фонду України в Покровському районі Дніпропетровської області. Чинним законодавством передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами. Незважаючи на це, державна соціальна допомога у визначеному розмірі, позивачці не виплачується. Оскільки відповідач в добровільному порядку задовольнити вимоги відмовляється, то позивачка просить винести рішення про примусове їх виконання, а справу просить розглянути у її відсутність в порядку скороченого провадження.

Відповідач в письмових запереченнях від 23.12.2010 року, які надані суду 28.12.2010 року просить суд в задоволенні позову відмовити, оскільки позивачем, в частині вимог до 13.06.2010 року, пропущено строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав та інтересів особи (передбачений ст.99 КАСУ), а відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»новою редакцією ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було передбачено виплату щомісячної соціальної допомоги дітям війни у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Ця вимога відповідачем виконується і відповідні кошти виплачуються. Виплати коштів у розмірах, вказаних позивачем в 2010 році, неможливі, оскільки не передбачені видатками державного бюджету.

Розглянувши письмові заяви позивачки та відповідача, а також дослідивши матеріали справи, прихожу до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній адміністративній справі є право позивача на отримання передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та захист цього права від порушень з боку органів пенсійного фонду.

При розгляді справи встановлено, що позивачка має статус дитини війни, який підтверджується матеріалами справи, що підтверджується копією посвідчення  (а.с.7).

Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»з 01.01.2006 року їй, як дитині війни, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Ці вимоги законодавства відповідачем в 2006 –2010 роках із різних причин не дотримувалися.

Частиною 2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак, доводи відповідача щодо пропущення позивачкою строків позовної давності не приймаються, оскільки, як вбачається з поданого позову, його подано в межах 6-місячного терміну звернення до суду з адміністративним позовом.

Вимоги позивачки, щодо неправомірності дій відповідача в частині нарахування та виплати надбавки до пенсії їй, як дитині війни, в період з 13.06.2010 року по 13.12.2010 року мають бути задоволені з наступних підстав.

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи громадян гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту або обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим встановлено, що відповідач проводить нарахування надбавки та її виплату дітям війни відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка видана у розвиток Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року, яким були внесені зміни до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», і дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, сума якої є значно меншою ніж передбачено законодавством.

При виконанні своїх повноважень відповідач не враховує, що зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008.

Згідно частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Слід зазначити, що на законодавчому рівні в 2010 році не було внесено будь-яких обмежень щодо виплати в 2010 році надбавки, особам, які мають статус «дитина війни»у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак дана обставина не була врахована відповідачем при нарахуванні та виплаті даної державної допомоги.

Отже, за конституційними нормами, при визначенні розміру підвищення пенсії позивачці ОСОБА_1 застосуванню підлягають норми Закону України «Про соціальний захист дітей війни», і вона має право з 13.06.2010 року на отримання щомісячної соціальної допомоги, як дитина війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до цього Закону, розмір підвищень пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком.

Статтею 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»передбачено, що основні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.

При цьому, ст.19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Оскільки, будь-яким іншим законом, окрім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу як дитині війни.

В зв’язку з цим є неправомірною відмова відповідача виплачувати позивачу щомісячну соціальну допомогу, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, в період з 13.06.2010 року по 13.12.2010 року, оскільки на законодавчому рівні зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в цей період не вносилися.

Згідно з положеннями ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача про  відсутність коштів на виплату  передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення до пенсії, оскільки держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади –Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, а тому вони не виконали своїх повноважень без поважних причин. Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Сплачене держмито підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок Державного бюджету України (ст.94 КАСУ).

Суд вважає за необхідне конкретніше сформулювати резолютивну частину постанови з метою можливості її виконання в подальшому.

На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про соціальний захист дітей війни", ст.ст. 8, 22, 55, 95 Конституції України, а також ст.ст. 94, 99, 100, 160, 161, 183-2 та 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Покровському районі Дніпропетровської області про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити і, визнавши протиправною бездіяльність відповідача –Управління Пенсійного Фонду України в Покровському районі Дніпропетровської області –нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 щомісячну соціальну допомогу як дитині війни, за період з 13.06.2010 року по 13.12.2010 року, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Покровському районі Дніпропетровської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячну соціальну допомогу, як дитині війни за період з 13.06.2010 року по 13.12.2010 року, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням проведених виплат.

Допустити негайне виконання постанови.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 вартість сплаченого держмита в сумі 3 гривні 40 копійок.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається, особою яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Покровського

районного суду                                                                             О. Г. Єланський