ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5016/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - відповідач, Зональний відділ, Херсонський ЗВ ВСП), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2015 року по 30.10.2018 року та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки);

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення за період з 30.10.2015 по 30.10.2018 та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки за період з 30 жовтня 2019 року по день фактичного розрахунку - 08 липня 2021 року у розмірі 559128,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.10.2018 - у день звільнення позивача з військової служби, з ним не було проведено повний розрахунок, а саме не виплачені грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки та індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2015 року по 30.10.2018 року. Це змусило його звертатись до суду, у зв`язку з чим рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 у справі №647/1096/20 відповідача зобов`язано нарахувати і виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, а рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі №540/1322/21 відповідача зобов`язано нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення. Відповідач на виконання цих судових рішень виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки 18.11.2020. а індексацію - 08.07.2021, тобто остаточний розрахунок проведено з ним лише 08.07.2021. Тому з посиланням на норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач вважає, що за період з 30.10.2018 по 08.07.2021 відповідач повинен нарахувати і виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Як зазначає позивач, одразу після здійснення з ним остаточного розрахунку він 16.07.2021 звернувся до відповідача з вимогою нарахувати і виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. однак листом від 19.08.2021 відповідач в цьому відмовив, указуючи, що це питання не належить до його компетенції. Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування і виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду.

Ухвалою від 08 вересня 2021 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), сторонам встановлені строки для надання заяв по суті справи.

Ухвалою від 28.10.2021 позов залишено без руху, позивачу наданий строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою від 03.11.2021 поновлено позивачу строк звернення до суду з цим позовом та продовжено розгляд справи №540/5016/21.

Відповідачем подано відзив, в якому він позов не визнає і просить відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що при звільненні позивач не заперечував щодо проведеного з ним розрахунку, а спори, які вирішувались Херсонським окружним адміністративним судом при розгляді справ №647/1096/20 та №540/1322/21, не були спорами про нараховані або ненараховані суми при звільненні. Тому з посиланням на викладені Верховним Судом правові висновки у постанові від 18.11.2019 по справі №0940/1532/18, від 28.01.2020 по справі №822/2663/15, на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 відповідач висновує, що до спірних правовідносин, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити грошову допомогу замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача.

Ухвалою від 26.11.2021 відповідача зобов`язано подати докази, а саме довідку про нараховане і виплачене ОСОБА_1 при звільненні грошове, матеріальне та інше забезпечення (основні, додаткові види грошового забезпечення, допомоги, компенсаційні виплати і таке інше), із зазначенням складових, їх розміру та дати виплати.

На виконання цієї ухвали відповідачем 01.12.2021 подано до суду відповідну довідку.

Оцінивши доводи сторін у взаємозв`язку з наявними доказами, суд приходить до такого.

З матеріалів справи видно, що з 31.10.2015 по 30.10.2018 позивач проходив військову службу у Херсонському зональному відділі Військової служби правопорядку та на підставі наказу начальника Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 30.10.2018 №222 старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу зонального відділу та всіх видів забезпечення з 30.10.2018.

При звільненні позивачу не було нараховано і виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2015 року по 30.10.2018 року та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки.

Натомість, як вбачається з наданої відповідачем довідки, при звільненні позивачу виплачено оклад за військовим званням 579,52 грн, посадовий оклад 2537,74 грн, надбавка за вислугу років 937,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 417,05 грн, премія 2962,30 грн, винагорода за участь в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони 2177,42, а всього 9611,03 грн.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 у справі №647/1096/20, яке набрало законної сили 20.11.2020, зобов`язано Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.10.2018 року.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі №540/1322/21, яке набрало законної сили 02.07.2021, зобов`язано Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2015 до 30.10.2018, з урахуванням проведених виплат.

Відповідач на виконання рішення суду у справі №647/1096/20 нарахував та 18.11.2020 виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки шляхом перерахування коштів на картковий рахунок. Компенсація нарахована в сумі 7160,65 грн, виплачена в сумі 7053,24 грн (після відрахування податків та зборів).

Крім того, на виконання рішення суду у справі №540/1322/21 відповідач нарахував та 08.07.2021 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення шляхом перерахування коштів на картковий рахунок. Розмір нарахованої індексації становив 5635,88 грн, виплачено в сумі 5551,34 грн (після відрахування податків та зборів).

Позивач 16.07.2021 звернувся до відповідача з вимогою нарахувати і виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач листом від 19.08.2021 №1374/пр, який позивач отримав 25.08.2021, відмовив у задоволенні заяви позивача. посилаючись на те. що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не належить до компетенції Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку.

Не погоджуючись із цим, позивач звернувся до суду.

При вирішенні цього спору суд виходить з такого.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16.

Цей позов мотивовано тим, що відповідач при звільненні позивача зі служби 30.10.2018 не провів з ним повний і остаточний розрахунок, зокрема, не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2015 до 30.10.2018. Остаточний розрахунок здійснено лише 08.07.2021, а отже період часу з 30.10.2018 по 08.07.2021 є затримкою розрахунку при звільненні.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Крім того, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду указала на те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Натомість, ухвалюючи оскаржувані рішення суди попередні інстанцій вважали, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення статті 117 КЗпП передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Разом з тим, суд зазначає, що у своєму рішенні Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм КЗпП України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Тому, за висновком Європейського суду з прав людини не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Такий самий правовий висновок зроблено Верховним Судом і в низці інших своїх рішень, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №120/3857/19-а.

Отже, наведеним повністю спростовуються усі доводи відповідача, викладені ним у відзиві.

Інших підстав для відмови у позові він не зазначив.

Як видно з матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу 30.10.2018, а остаточний розрахунок з ним здійснено 08.07.2021.

Враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення на підставі статтею 117 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за це період.

Таким чином, останніми двома календарними місяцями роботи, з яких обчислюється середній заробіток, в даному випадку є серпень і вересень 2018 року.

Визначаючи розмір відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, суд вважає за необхідне врахувати позиції Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, та взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Згідно із довідкою Херсонського ЗВ ВСП від 31.10.2018 №791 грошове забезпечення позивача складало у серпні та вересні 2018 року (останні 2 місяці, що передували виключенню зі списків особового складу) - 10612,08 грн та 12644,34 грн.

Середньоденне грошове забезпечення складає 381,25 грн ((10612,08 грн. + 12644,34 грн.) / 61 день).

Затримка у розрахунку становить 981 день (з 31.10.2018 по 08.07.2021).

Середній заробіток за час затримки розрахунку, таким чином, становить - 374 006,25 грн (981 день х 381,25 грн).

Виплачена за судовими рішеннями у справах №647/1096/20 та №540/1322/21 сума - 12604,58 грн. (грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення).

Істотність частки складової заробітної плати (12604,58 грн) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку (374 006,25 грн) складає 3,37% ((12604,58 грн / 374 006,25грн) х 100 %).

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 3,37%, становить 12 604,01 грн. ((374 006,25 грн. х 3,37%) : 100%).

Отже, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 12 604,01 грн. При цьому суд вважає, що належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

Суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 р. у справі № 805/1008/16-а).

Також суд зазначає, що позивач звертався до відповідача із заявою від 16.07.2021 про нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, в задоволенні якої відповідачем відмовлено листом від 19.08.2021 №1374/пр. Тобто, в даному випадку Херсонським ЗВ ВСП допущено протиправну бездіяльність, а не дії, оскільки при наявності законних підстав для отримання позивачем середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідач відмовив у його нарахуванні на виплаті.

Таким чином, суд з врахуванням вимог ч.2 ст.9 КАС України вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Херсонського ЗВ ВСП щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 08.07.2021 та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 12 604,01 грн.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до вимог статті 139 КАС України, оскільки позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (73000, м. Херсон, вул. Олександрівська, код ЄДРПОУ 26614627) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 08.07.2021 включно.

Стягнути з Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (73000, м. Херсон, вул. Олександрівська, код ЄДРПОУ 26614627) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 12 604 (дванадцять тисяч шістсот чотири) грн. 01 (одна) коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний

кат. 10030000