Дата документу 30.11.2021 Справа № 337/3395/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №337/3395/21 Головуючий у 1 інстанції: Сидорова М.В.

Провадження № 22-ц/807/4005/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«30» листопада 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2021 року про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Восьма Запорізька державна нотаріальна контора,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Восьма Запорізька державна нотаріальна контора.

В обґрунтування вимог зазначила, що вони та ОСОБА_4 багато років були знайомі, мали дружні сусідські стосунки, проживали в одному будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік. Батько ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Оскільки мати ОСОБА_4 - ОСОБА_5 хворіла та потребувала постійного стороннього догляду, на початку 2014 року ОСОБА_4 звернувся до неї з проханням допомоги по догляду за його матір`ю.

Вона щодня доглядала за ОСОБА_5 , купувала ліки, готувала їжу, займалась іншими побутовими справами. Після смерті ОСОБА_5 вона з ОСОБА_4 продовжували постійно спілкуватись, з лютого 2015 року почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу у квартирі ОСОБА_4 . Вони мали спільний бюджет, мали спільні права та обов`язки, спільний побут, вели спільне господарство, спільно купували продукти харчування, ліки, сплачували кошти за комунальні послуги та кошти на утримання будинку, спільно здійснювали поточний ремонт у квартирі де мешкали, купували електрообладнання, речі побутового вжитку.

ОСОБА_4 хворів церебральним атеросклерозом ІІІ ступеня, цукровим діабетом 2 типу та іншими захворюваннями, вона постійно та до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснювала за ним догляд, після організувала поховання.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 .

Вважала себе спадкоємцем четвертої черги за законом.

11.09.2020 року вона засобами поштового зв`язку направила заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Восьмої Запорізької державної нотаріальної контори. Після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини нотаріусом повідомлено, що окрім неї заяв про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 ніхто не подавав. Також нотаріусом повідомлено, що видати свідоцтво про право на спадщину буде можливо лише після встановлення факту спільного проживання спадкодавця та спадкоємця однією сім`єю на підставі рішення суду.

На підставі зазначеного просила встановити факт її проживання однією сім`єю без шлюбу із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_2 , не менш як п`ять років у період з лютого 2015 року по 27.06.2020 року включно, тобто до моменту відкриття спадщини.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2021 року заяву залишено без розгляду.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилковість посилання суду на правові позиції Верховного Суду, відсутність інших спадкоємців, відсутність спору з органом місцевого самоврядування, просила скасувати ухвалу суду та задовольнити заяву.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Залишаючи заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду, суд першої інстанції виході з того, що вбачається спір про право.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_2 .

Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 .

Батько ОСОБА_4 - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати ОСОБА_4 - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 направила до Восьмої Запорізької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка 15.09.2020 року надійшла до Восьмої запорізької державної нотаріальної контори, у зв`язку з чим було заведено спадкову справу №131/2020, про що до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис №66412617.

Згідно з актом ОСББ «Хортицьке шосе 12» від 17 червня 2021 року ОСОБА_1 доглядала, вела спільне господарство, фактично мешкала з ОСОБА_4 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , та помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За положеннями ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч.7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За приписами частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (частина друга статті 293 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно з ч. 4 ст. 235 ЦПК України якщо під час розгляду справу в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

За приписами ч.ч. 1, 2 статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

За ч. 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Отже, обов`язком суду при розгляді справи окремого провадження є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Як роз`яснено в п.п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу з ОСОБА_4 , посилаючись на необхідність встановлення такого факту для оформлення спадщини.

Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Крім того, згідно з вимогами ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Разом із тим відповідно до пунктів 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

У справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану, при цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, оскільки встановлення факту потрібно заявнику для отримання спадкового майна у власність, а тому спір підлягає розгляду в загальному порядку з дотриманням правил підсудності, про що роз`яснено заявнику, та обґрунтовано залишено заяву без розгляду на підставі ч.4 ст.315 ЦПК України.

Твердження ОСОБА_1 про відсутність інших спадкоємців підлягає встановленню в загальному порядку з урахуванням положень ст.1227 ЦК України.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявник просила встановити факт проживання однією сім`єю зі спадкодавцем і встановлення даного факту пов`язано з оформленням спадщини, при цьому орган місцевого самоврядування також може претендувати на це майно у разі визнання спадщини відумерлою, отже зі змісту заяви вбачається спір про право, який в порядку окремого провадження розгляду не підлягає.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 , що вона не позбавлена можливості звернутися до суду із позовною заявою про встановлення зазначеного факту та визнання права власності на спадкове майно із використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження до інших спадкоємців які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем має бути відповідний орган місцевого самоврядування.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2021 року про залишення без розгляду у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 03 грудня 2021 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова