ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року м. Київ № 640/4673/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженні, без виклику сторін, адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

до1) Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві; 2) Інспектора відділення № 5 батальйону супроводження Головного управління Національної поліції України в м. Києві старший лейтенант поліції Гринь О.М.; 3) Слідчого Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві Сейранова В.С.

провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві (далі по тексту - відповідач 1, Дарницьке УП ГУНП в м. Києві), інспектора відділення № 5 батальйону супроводження Головного управління Національної поліції України в м. Києві старший лейтенант поліції Гринь О.М. (далі по тексту - відповідач 2, інспектор Гринь О.М.), слідчого Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві Сейранова В.С. (далі по тексту - відповідач 3, слідчий Сейранов В.С.) з наступними позовними вимогами:

- визнати дії інспектора Гринь О.М. щодо зупинки 18 березня 2017 року близько 12 год. 30 хв. на Бориспільському шосе автомобіля LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував громадянин Азербайджану ОСОБА_1 , незаконними за відсутності законних підстав такої зупинки;

- визнати дії слідчого Сейранова В.С. щодо вилучення автомобіля LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував 18 березня 2017 року громадянин ОСОБА_1 , незаконними за відсутності підстав для вилучення;

- зобов`язати відповідачів солідарно відшкодувати шкоду внаслідок незаконного вилучення транспортного засобу автомобіля LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK державний реєстраційний номер НОМЕР_1у сумі 674500,00 грн. на користь громадянина Азербайджану ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає протиправними дії відповідачів щодо зупинки та вилучення автомобіля, яким керував позивач 18 березня 2017 року.

Разом із позовною заявою подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, мотивовану тим, що 18 березня 2017 року у позивача вилучено автомобіль, яким він керував, а тому для з`ясування обставин, які сталися 18 березня 2017 року представником позивача направлялися запити на адресу відповідачів; отримавши відповіді від позивачів, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов`язується з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Отримавши відповіді від відповідача ГУ НП в м. Києві від 20 вересня 2019 року та від 01 жовтня 2019 року з порадою звернутися до УПП в м. Києві, до якого позивач вже звертався з відповідним запитом, позивач звернувся до суду 27 лютого 2020 року.

Відтак, саме з моменту отримання відповіді ГУ НП в м. Києві від 01 жовтня 2019 року слід обраховувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом. Тому, за вказаних обставин, шестимісячний строк звернення до суду не вважається пропущеним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розпорядженням від 01 квітня 2021 року № 697 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

За результатом повторного автоматизованого розподілу судових справ для розгляду справи № 640/4673/20 було визначено суддю Аверкову В.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Листом Дарницького УП ГУ НП в м. Києві від 25 лютого 2019 року №103-аз/125/118/03-19 за наслідками розгляду адвокатського запиту представника позивача повідомлено наступне: у слідчому відділі Дарницького УП ГУ НП в м. Києві перебуває матеріал кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017100020003039 від 19 березня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 290 Кримінального кодексу України. До слідчого відділу Дарницького УП ГУ НП у м. Києві надійшов рапорт інспектора Гринь О.М. про те, що 18 березня 2017 року під час несення служби о 12:30 год. за адресою м. Київ, Бориспільське шосе, був зупинений автомобіль марки LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK зеленого кольору, 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , з прикріпленими номерами НОМЕР_1 під керуванням позивача, який надав для перевірки вказаного транспортного засобу працівнику поліції свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу, видане на ім`я ОСОБА_2 , серії НОМЕР_4 від 29 липня 2015 року. Під час перевірки та звірення номеру кузова автомобіля у працівника поліції виникли сумніви його справжності, а саме, ідентифікаційний номер кузова автомобіля мав ознаки зміни кустарним способом, також номера дублюючих табличок в багажному відділенні та під лобовим склом і в моторному відсіку мають ознаки зміни кустарним способом. Перевіривши по базі «НАІС» вказаним працівником поліції було встановлено, що номер кузова НОМЕР_3 рахується за автомобілем марки LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK зеленого кольору, 2014 року випуску, з д.з. НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_3 , що мешкає за адресою АДРЕСА_1 та на вказаного власника видане свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу марки LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK зеленого кольору, 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , серії НОМЕР_6 від 20 квітня 2014 року. Після чого, на місце події було викликано СОГ Дарницького УП. Протокол тимчасового вилучення майна складався слідчим Сейрановим В.С. 18 березня 2017 року, в якому фіксувалось вилучення автомобіля, свідоцтва про реєстрацію та ключ від вказаного автомобіля. Вказаний автомобіль, який був поміщений на майданчик для тимчасового затримання транспортних засобів за адресою м. Київ, вул. Хоткевича, 20-Б. Повідомлено, що на зазначений транспортний засіб накладено арешт ухвалою Дарницького районного суду м. Києва та після проведення траспортно-трасологічної експертизи було встановлено, що номер кузова піддавався змінам. Відповідно до запиту Інтерполу та отриманою відповіддю встановлено, що зазначений автомобіль перебуває у розшуку за республікою Італією з 17 березня 2017 року. На даний момент перебування автомобіля не встановлене у зв`язку з тим, що вказаний транспортний засіб було видано працівниками зазначеного штрафного майданчика невстановленій особі, про що відомості події були внесені до ЄРДР за №12018100020003299 від 12 квітня 2018 року за частиною першою статті 388 Кримінального кодексу України.

Листом Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 21 червня 2019 року №13458/125/48/03-19 на запит позивача щодо надання інформації по матеріалам кримінального провадження №12017100020003039 повідомлено, що підстави зупинки працівниками поліції транспортних засобів чітко визначені статтею 35 Закону України «Про національну поліцію» та за більш детальною інформацією рекомендовано звернутись до УПП ДПП в м. Києві. Клопотання про накладення арешту на авто було надано на розгляд Дарницького РС в м Києві відповідно до вимог Кримінального кодексу України, а саме, 20 березня 2017 року, адже автомобіль було вилучено в суботу 18 березня 2017 року.

Листом УПП у м. Києві від 31 липня 2019 року №105207/41/11/02-2019 на запит представника позивача повідомлено, що під час розгляду встановлено, що батальйон супроводження ГУ НП України у м. Києві не підпорядковується УПП у м. Києві ДПП та відповідно до штатного розкладу відповідач 3 в управлінні не значиться.

Листом ГУ НП у м. Києві від 20 вересня 2019 року №6163/125/04/11-2019 на запит представника позивача проінформовано, що ГУ НП у м. Києві не є розпорядником даної інформації, запропоновано звернутися до управління патрульної поліції у м. Києві.

Вважаючи, що оскаржуваними діями відповідачі порушили права та законні інтереси позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (стаття 2 Закону України «Про Національну поліцію»).

Стаття 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Поліцейський зобов`язаний зупиняти транспортні засоби у разі:

якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

У наведеній частині обставин справи, а також використаних відповідачем дискреційних повноважень щодо зупинення та вилучення транспортного засобу, суд окреслює, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з приводу питання дискреційних повноважень, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Правову позицію щодо юридичних питань меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та про те, що державний орган повинен діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, викладено в постановах від 06 червня 2018 року, від 07 червня 2018 року та від 27 листопада 2018 року Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду (справа № 808/163/16, № 822/276/17 та № 826/162/18 відповідно).

В даному випадку, суд не може перебирати на себе повноваження суб`єкта владних повноважень надаючи оцінку щодо існування підстав для зупинення та вилучення транспортного засобу.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що транспортний засіб LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK державний реєстраційний номер НОМЕР_1 належить саме позивачу, натомість наявна наступна інформація: «у слідчому відділі Дарницького УП ГУ НП в м. Києві перебуває матеріал кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017100020003039 від 19 березня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 290 Кримінального кодексу України. До слідчого відділу Дарницького УП ГУ НП у м. Києві надійшов рапорт інспектора Гринь О.М. про те, що 18 березня 2017 року під час несення служби о 12:30 год. за адресою м. Київ, Бориспільське шосе, був зупинений автомобіль марки LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK зеленого кольору, 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , з прикріпленими номерами НОМЕР_1 під керуванням позивача, який надав для перевірки вказаного транспортного засобу працівнику поліції свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу, видане на ім`я ОСОБА_2 , серії НОМЕР_4 від 29 липня 2015 року. Під час перевірки та звірення номеру кузова автомобіля у працівника поліції виникли сумніви його справжності, а саме, ідентифікаційний номер кузова автомобіля мав ознаки зміни кустарним способом, також номера дублюючих табличок в багажному відділенні та під лобовим склом і в моторному відсіку мають ознаки зміни кустарним способом. Перевіривши по базі «НАІС» вказаним працівником поліції було встановлено, що номер кузова НОМЕР_3 рахується за автомобілем марки LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK зеленого кольору, 2014 року випуску, з д.з. НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_3 , що мешкає за адресою АДРЕСА_1 та на вказаного власника видане свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу марки LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK зеленого кольору, 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , серії НОМЕР_6 від 20 квітня 2014 року. Після чого, на місце події було викликано СОГ Дарницького УП. Протокол тимчасового вилучення майна складався слідчим Сейрановим В.С. 18 березня 2017 року, в якому фіксувалось вилучення автомобіля, свідоцтва про реєстрацію та ключ від вказаного автомобіля. Вказаний автомобіль, який був поміщений на майданчик для тимчасового затримання транспортних засобів за адресою м. Київ, вул. Хоткевича, 20-Б. Повідомлено, що на зазначений транспортний засіб накладено арешт ухвалою Дарницького районного суду м. Києва та після проведення траспортно-трасологічної експертизи було встановлено, що номер кузова піддавався змінам. Відповідно до запиту Інтерполу та отриманою відповіддю встановлено, що зазначений автомобіль перебуває у розшуку за республікою Італією з 17 березня 2017 року. На даний момент перебування автомобіля не встановлене у зв`язку з тим, що вказаний транспортний засіб було видано працівниками зазначеного штрафного майданчика невстановленій особі, про що відомості події були внесені до ЄРДР за №12018100020003299 від 12 квітня 2018 року за частиною першою статті 388 Кримінального кодексу України».

Так, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №802/2678/15-а (провадження №К/9901/1141/18), від 03 серпня 2018 року у справі №808/967/17 (адміністративне провадження №К/9901/992/17), від 28 лютого 2019 року у справі №683/182/17 (провадження №К/9901/21182/18), від 24 квітня 2019 року у справі №803/1184/17 (адміністративне провадження №К/9901/29206/18, №К/9901/26536/18).

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Суд зазначає, що дії суб`єкта владних повноважень, вчинені останнім в порядку встановленому чинним законодавством є правомірними, а відтак не можуть порушувати права інших учасників вказаних правовідносин, що в свою чергу виключає існування підстав для визнання таких дій в судовому порядку протиправними.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є дії відповідачів щодо зупинки та вилучення автомобіля LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував 18 березня 2017 року громадянин ОСОБА_1 , а також відшкодування шкоди внаслідок незаконного вилучення вказаного автомобіля у сумі 674500,00 грн. на користь позивача.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Проте, позивач в адміністративному позові не зазначає, якими протиправними діями порушені його права та законні інтереси, не вказано, чим підтверджується право власності чи користування позивача автомобілем LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . При цьому, суд зазначає, що сам факт перебування позивача за кермом автомобіля LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE MINIK державний реєстраційний номер НОМЕР_1 18 березня 2017 року в момент виникнення спірних відносин не є належним підтвердженням порушення прав та законних інтересів позивача в контексті вилучення автомобіля.

При цьому, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 грудня 2018 року у справі №9901/657/18, законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів і така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.

З огляду на викладене позовні вимоги є необґрунтованими та не підтверджуються нормативно.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова