АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.
Драгомерецького М.М.,
при секретарі: Плавич С.В.,
за участю: позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,
та представника відповідачки ОСОБА_4, - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,
в с т а н о в и л а:
30 квітня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 16 березня 2009 року він позичив відповідачці ОСОБА_4 5 000 євро на строк до 20 червня 2009 року. У встановлений строк відповідачка борг не повернула, що змушує його звернутися до суду з вимогою про повернення боргу.
Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідачки ОСОБА_4 на його користь борг в розмірі 53 673 грн., що за курсом НБУ еквівалентно 5 000 євро, три процента річних за прострочення зобов’язання в сумі 1 367, 57 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1 000 грн., судовий збір в сумі 536, 73 грн. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Відповідачка ОСОБА_4 позов визнала.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Суд стягнув з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивача борг за договором позики в розмірі 50 580 грн., три процента річних в розмірі 1 367, 56 грн. та судові витрати в сумі 744, 20 грн. (625, 80 грн. + 118, 40 грн.).
В апеляційній скарзі представник відповідачка ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального та матеріального права та не врахував, що вона не одержувала у позивача у борг грошові кошти за договором позики, розписку підписала під тиском позивача.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_4, пояснення на апеляцію позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3 та представника відповідачки ОСОБА_4, - ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, оригінали договору позики та розписки про отамання грошових коштів у борг, надані позивачем суду апеляційної інстанції, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідачки задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 березня 2009 року між позивачем ОСОБА_2 і відповідачкою ОСОБА_4 був укладений у простій письмовій формі договір позики, за яким позичальниця отримала у борг 5 000 євро і зобов'язалася повернути вказану суму до 20 червня 2009 року, що підтверджується наявним у справі договором позики (а.с. 4).
У встановлений строк відповідачка ОСОБА_4 борг не повернула, тому позивач за захистом порушеного права звернувся до суду з позовом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зобов’язання за договором позики порушені відповідачкою ОСОБА_4 і права позивача підлягають захисту судом шляхом стягнення з неї на його користь заборгованості за договором позики в розмірі 5 000 євро, що за курсом НБУ складає 50 580 грн. ( 5 000 євро х 1011, 61 грн. : 100).
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивача за прострочення грошового зобов’язання підлягає стягненню борг з урахуванням трьох процентів річних в розмірі 1 367 грн., який суд правильно визначив.
На підставі ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Позивач ОСОБА_2 поніс і документально підтвердив витрати, які пов’язані з розглядом справи: витрати на правову допомогу в сумі 118, 40 грн., сплаті судового збору та на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи на загальну 625, 80 грн. Тому суд обґрунтовано стягнув судові витрати на користь позивача.
Твердження відповідачки ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, оскільки суд не врахував, що вона не одержувала у позивача у борг грошові кошти за договором позики, розписку підписала під тиском позивача, не приймаються до уваги за таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції перевірив в судовому засіданні надані сторонами докази з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості і у відповідності до положень ст. 212 ЦПК України дав їм правильну оцінку.
Тому судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що між сторонами у справі був укладений договір позики, за яким позичальниця ОСОБА_4 отримала у борг від ОСОБА_2 5 000 євро і зобов'язалася повернути вказану суму до 20 червня 2009 року, що підтверджується наявним у справі договором позики (а.с. 4).
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький