УХВАЛА

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 755/13805/16-ц

провадження № 61-22017св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі суддів Яворської М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обгрунтований тим, що 27 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», укладено кредитний договір № ML-009/920/2006, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в розмірі 62 000,00 дол. США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 13,99 % річних.

27 грудня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язання між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PCL-009/920/2006, згідно з яким відповідач з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передала у заставу/іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , та належить їй на праві приватної власності.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2014 року позов ТОВ «ОТП Факторинг» задоволено частково, стягнено з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № ML-009/920/2006 у розмірі 828 744,60 грн. Разом з тим, рішення суду про стягнення коштів із позичальника не виконане в примусовому порядку у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 майна та коштів.

Просив з метою погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на іпотечне майно, квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Кошти, отримані від реалізації заставного майна, направити на погашення заборгованості в сумі 7 540 737,65 грн перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № ML-009/920/2006.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки є одним із способів виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, проте позивач не надав до суду належних та допустимих доказів дійсного розміру заборгованості, яка виникла у ОСОБА_2 , у зв`язку з чим неможливо надати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна. Визначена позивачем сума кредитної заборгованості є спірною, заперечується відповідачем, надані позивачем розрахунки заборгованості містять суперечливі дані. Крім того, посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки незалежним експертом суперечить вимогам статей 39, 43 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), хоча представник позивача процесуальним правом подати заяву про зміну підстав та предмета позову до початку розгляду справи не скористався, а при вирішенні спору суд не має права вийти за межі позовних вимог.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Звернено стягнення на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № ML-009/920/2006 у розмірі 55 673,43 дол. США, що еквівалентно 1 459 200,60 грн, за відсотками за користування кредитними коштами в сумі 6 046,42 дол. США, що еквівалентно 158 476,66 грн, за пенею за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 100 000,00 грн, а всього 1 717 677,26 грн; визначено початкову ціну продажу вказаної квартири у розмірі 1 430 138,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольнивши позов частково, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2014 року у цивільній справі № 755/27827/13-ц позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором в сумі 55 673, 43 дол. США, що еквівалентно 654 056,69 грн, за відсотками за користування кредитними коштами - 6 046,42 дол. США, що еквівалентно 71 033,91 грн, за пенею за прострочення виконання зобов`язань - 100 000,00 грн та судовий збір в сумі 3 654,00 грн, а всього 828 744,60 грн. В іншій частині позову відмовлено.

16 травня 2017 року головний державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Макаренко С. В. виконавчий лист № 755/27827/13-ц, що виданий 23 січня 2014 року на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 боргу в сумі 828 744,60 грн, повернув стягувачу без виконання у зв`язку з відсутністю у боржника майна та коштів. З урахуванням цього суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг» щодо звернення стягнення на іпотечне майно як спосіб виконання зобов`язань за кредитним договором, оскільки такі вимоги ґрунтуються на положеннях статей 546, 572, 589, 1054 ЦК України та статтях 7, 33, 38, 39 Закону.

Щодо визначення суми заборгованості за невиконаним зобов`язанням ОСОБА_2 суд зазначив, що наведений розмір заборгованості встановлений рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2014 року, а саме у розмірі 55 673,43 дол. США, що еквівалентно станом на 01 квітня 2016 року 1 459 200,60 грн, за відсотками за користування кредитними коштами - 6 046,42 дол. США, що еквівалентно 158 476,66 грн, за пенею за прострочення виконання зобов`язань - 100 000,00 грн, а всього 1 717 677,26 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, просила скасувати оскаржувану постанову, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанціїне застосував заявлену нею позовну давність, перебіг якої почався 20 травня 2010 року, на 31 день після отримання першої досудової вимоги про дострокове повернення кредиту позичальнику та закінчився на момент звернення позивача до суду.

Позивач уже реалізував право на звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса від 01 березня 2012 року № 1201, який судовим рішенням визнано таким, що не підлягає виконанню.

ТОВ «ОТП Факторинг» не належить до фінансових установ, не має банківської ліцензії, тому не може бути стороною договору факторингу. Споживчий кредит не може бути предметом договору купівлі-продажу права вимоги. Банком та позивачем порушено вимоги Конвенції Організації Об`єднаних Націй про поступку дебіторської заборгованості в міжнародній торгівлі від 12 грудня 2001 року.

Позивач не долучив до матеріалів справи докази надання позичальнику кредитних коштів. Позивач не звертався до іпотекодавця із досудовою вимогою про усунення порушення. Позивач не надав доказів переходу права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки у цій справі. Договори відступлення права вимоги є нікчемними та додаткового визнання їх недійсними судом не потрібно. Наявні у справі докази є неналежними. Також суд за рахунок предмета іпотеки стягнув проценти й пеню, нараховані після настання кінцевого строку повернення кредиту, зміненого достроковою вимогою.

Верховний Суд не бере до уваги подані доповнення до касаційної скарги, оскільки вони не підписані заявником.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У клопотанні ОСОБА_1 про зупинення дії оскаржуваного судового рішення відмовлено.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 грудня 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № МL-009/920/2006, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в сумі 62 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом в сумі 13,99 % річних, дата повернення кредиту - 27 грудня 2016 року.

27 грудня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № РСL-009/920/2006, предметом якого є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 .

10 грудня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі -ПАТ «ОТП Банк»), яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до предмета договору продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов`язується сплатити на користь продавця винагороду.

10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» укладено договір про відступлення права вимоги.

Відповідно до предмета договору, у зв`язку з укладанням договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року № б/н між фактором та клієнтом, за яким клієнт передав фактору права вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься у додатку №1 до цього договору, укладеними між клієнтом та позичальниками клієнта, перелік яких міститься в додатку № 1 до цього договору, що забезпечений іпотекою /заставою за договорами іпотеки/договорами застави, перелік яких міститься в додатку №1 до цього договору, укладеними між клієнтом та боржниками/третіми особами, сторони домовили про таке: клієнт передає та відступає фактору сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звернути стягнення на заставлене майно.

Згідно з витягом із додатка № 1 до договору про відступлення права вимоги від 10 грудня 2010 року до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № МL-009/920/2006, де позичальником є ОСОБА_2 , та договором іпотеки від 27 грудня 2006 року № РСL-009/920/2006, де майновим поручителем є ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2014 року у цивільній справі № 755/27827/13-ц позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором в сумі 55 673, 43 дол. США, що еквівалентно 654 056,69 грн, за відсотками за користування кредитними коштами - 6 046,42 дол. США, що еквівалентно 71 033,91 грн, за пенею за прострочення виконання зобов`язань - 100 000,00 грн та судовий збір в сумі 3 654,00 грн, а всього 828 744,60 грн. В іншій частині позову відмовлено.

У матеріалах справи є досудова вимога банку до ОСОБА_2 від 19 квітня 2010 року № 22-2/354469 про погашення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № МL-009/920/2006, відповідно до якої ОСОБА_2 мав протягом тридцяти календарних днів з дати отримання вимоги сплатити наявну заборгованість.

Також у матеріалах справи є досудова вимога банку до ОСОБА_2 від 30 червня 2011 року про погашення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № МL-009/920/2006, відповідно до якої ОСОБА_2 мав протягом тридцяти календарних днів з дати отримання цієї вимоги сплатити заборгованість.

10 вересня 2015 року постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Макаренко С. В. відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 755/27827/13-ц, виданого 23 січня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОТП «Факторинг Україна» боргу в сумі 828 744,60 грн.

16 травня 2017 року головний державний виконавець Відділу державно виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Макаренко С. В. виконавчий лист № 755/27827/13-ц, виданий 23 січня 2014 року на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 боргу в сумі 828 744,60 грн, повернув стягувачу без виконання у зв`язку з відсутністю у боржника майна та коштів.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступитивід висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формулювання єдиної правозастосовчої практики.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів дійсного розміру заборгованості, яка виникла у ОСОБА_2 , у зв`язку з чим неможливо надати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позов частково, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки розмір заборгованості встановлений рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2014 року, то позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг» щодо звернення стягнення на іпотечне майно як спосіб виконання зобов`язань за кредитним договором в межах встановленої суми є обгрунтованими.

У суді першої інстанції відповідач просила застосувати позовну давність до вимог кредитора, вказавши, що перебіг позовної давності розпочався 20 травня 2010 року, на 31 день після отримання першої досудової вимоги про дострокове повернення кредиту позичальнику, та закінчився на момент звернення позивача до суду.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Верховний Суд виходить з того, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2014 року в межах розгляду цивільної справи № 755/27827/13-ц позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором в сумі 55 673, 43 дол. США, що еквівалентно 654 056,69 грн, за відсотками за користування кредитними коштами - 6 046,42 дол. США, що еквівалентно 71 033,91 грн, за пенею за прострочення виконання зобов`язань - 100 000,00 грн та судовий збір в сумі 3 654,00 грн, а всього 828 744,60 грн. В іншій частині позову відмовлено.

У справі № 755/27827/13-ц банк звернувся до суду 04 листопада 2013 року.

У разі пред`явлення особою позову до боржника позовна давність переривається. Зверненням до суду із позовом про стягнення заборгованості щодо того самого кредитного договору позивач перервав позовну давність.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15-ц (провадження № 61-37805св18).

Отже, банк, пред`явивши позов до позичальника в іншій справі, одночасно перервав позовну давність щодо вимог і до іпотекодавця.

У справі № 357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18) у постанові від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що, звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості у серпні 2012 року, який розглянутий судом по суті, банк перервав строк позовної давності у спорі з відповідачем щодо погашення останньою спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у жовтні 2015 року до суду із позовом у цій справі щодо тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк пропустив строк позовної давності.

Схожа думка викладена в окремій думці ОСОБА_5 у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19), згідно з якою зверненням до позичальника з позовом у справі № 428/4827/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором товариство перервало перебіг позовної давності за вимогами до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У випадку пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як і у випадку пред`явлення кредитором позову до боржника про стягнення кредитної заборгованості, кредитор заявляє про порушення боржником права кредитора на належне виконання основного зобов`язання, у зв`язку з чим кредитор просить суд захистити це право. А тому звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки або з позовом про стягнення грошового боргу спрямовані на захист права кредитора на належне виконання боржником основного зобов`язання за кредитним договором.

Обставини справи № 523/10225/15-ц, яку розглядала Велика Палата Верховного Суду, та справ № 639/7829/15-ц і № 423/1642/15-ц, які розглянув Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, є подібними з огляду хоча би на те, що у постанові в справі № 639/7829/15-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважав, що подання позову до позичальника й іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки перериває позовну давність за вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя; а у постанові в справі № 423/1642/15-ц дійшов висновку, що подання позову до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором перериває позовну давність за вимогою до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Проте у постанові в справі № 523/10225/15-ц Велика Палата Верховного Суду вважала, що позовна давність переривається шляхом пред`явлення позову на ту частину вимог, яку позивач визначив у поданій ним позовній заяві, а стосовно тих вимог, які не охоплені пред`явленим позовом, і до інших боржників, ніж вказані у позові, позовна давність не переривається.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) у постанові від 18 серпня 2021 року дійшов висновку, що необхідно розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Тлумачення статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що переривання позовної давності пов`язане з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов?язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов?язком, у тому числі забезпечувальним.

Отже, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов`язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.

Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року, справа № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), відступила від висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), а саме: «Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається».

Наявність вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду про відступ від свого раніше сформульованого правового висновку дає підстави стверджувати, що переривання позовної давності лише щодо основної вимоги за умови наявності додаткової вимоги є неднозначним тлумаченням статті 264 ЦК України, з огляду на таке.

Стаття 264 ЦК України не розкриває поняття «перебігу позовної давності», визначає випадки (обставини, що спричиняють переривання позовної давності, та наслідки переривання позовної давності: 1) вчинення особою дії, що свідчить про визнання свого боргу або іншого обов`язку; 2) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Необхідно зазначити, що серед науковців немає єдності думок щодо обставин переривання позовної давності. Відповідні наукові висновки щодо переривання позовної давності наведені у справі № 201/ 15310/ 16, провадження № 61-547св21.

«1. Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги ( стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Оскільки додаткові вимоги обумовлені основною вимогою, сплив позовної давності за основною вимогою автоматично поширюється на додаткові вимоги. У зв`язку з цим не має півдстав вважати, що може існувати позовна даність за додатковою вимогою незалежно від існування позовної давності за основною вимогою.

Разом із початком перебігу позовної давності за основною вимогою починається перебіг позовної давності за додатковою вимогою, початок перебігу позовної давності як за основною так само і за додатковою вимогою визначається моментом порушення права особи за основним зобов`язанням. Закон не встановлює іншого моменту початку перебігу позовної давності для додаткової вимоги. Будь-яка заява про застосування наслідків у позовної давності за зобов`язаннями боржника за акцесорними зобов`язаннями в тому числі іпотеки, застави), за смислом статті 266 ЦПК України подаватися не повинна.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті З Закону). Тому, якщо суд застосував наслідки спливу позовної давності і відмовив у задоволенні вимог кредитора до боржника, що ґрунтуються на основному зобов`язанні, цс означає, що і забезпечувальне іпотечне зобов`язання цього кредитора залишається без примусового захисту, стає задавненим. Кінцевим результатом реалізації права застави за загальним правилом, винятки з якого можуть бути передбачені договором, є саме задоволення грошових вимог кредитора за рахунок предмета застави.

Якщо припустити, що позовна давність за основним зобов`язанням перервалась вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним боргу, і після цього перебіг позовної давності почався заново, а позовна давність за додатковою вимогою (звернення стягнення на предмет іпотеки) не перервалась, то в певний момент позовна давність за додатковою вимогою сплине, а за основною вимогою триватиме ще деякий час. Тобто зі спливом позовної давності за додатковою вимогою забезпеченість основної вимоги не буде підтримуватись можливістю судового примусу звернення стягнення на предмет іпотеки, що позбавляє сенсу іпотеку як акцесорне зобов`язання. І хоча іпотека як така не припиняється, оскільки не припиняється основне зобов`язання, проте забезпечення цього зобов`язання без судового захисту стає ілюзорним (див.: науковий висновок к. ю. н. Беляневича В. Е.).

2. Необхідно розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, які виникають на підставі основного та додаткового зобов`язань, і за своєю правовою природою є основною та додатковою вимогами. Сторони правовідносин, забезпечених іпотекою, перебувають одночасно у двох зобов`язаннях - основному, за яким виступають кредитором і боржником (і яке виникає на підставі договорів позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу), і додатковому, в якому вони ж виступають заставо держателем і заставодавцем, і яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Виняток становить іпотека, стороною в якій є майновий поручитель. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії договору іпотеки, а, отже, іпотека не може існувати самостійно без зобов`язання. Недійсність договору, забезпеченого іпотекою, тягне й недійсність іпотеки.

Закон передбачає особливості застосування позовної давності до основних вимог і додаткових вимог. Відповідно до частини першої статгі 266 ІДК зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Визнання особою свого боргу або іншого обов`язку за основним зобов`язаннням, зокрема, з кредитного договору, не вважається визнанням цією особою свого боргу або іншого обов`язку за додатковим зобов`язанням, зокрема з іпотеки. Законом передбачено застосування позовної давності до додаткових вимог (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) у випадку спливу позовної давності. Відповідно до частини першої стан і 266 ЦК зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давніст ь спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Застосування переривання перебігу позовної давності за основною вимогою до додаткової вимоги, зокрема, звернення стягнення на предмет іпотеки, законом не передбачено. Із цього випливає, що з перериванням позовної давності до основної вимоги, зокрема вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку за основним зобов`язанням, вважається, що позовна давність не перервана до додаткової вимоги, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов`язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимога про звернення стягнення на предмет' іпотеки є різними вимогами - основною та додатковою вимогами, які виникають із основного та додаткового зобов`язань. Аналіз викладених правових висновків у наведених прикладах свідчить про існування різного підходу до вирішення схожих справ, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом. (див.: науковий висновок д. ю. н., професора Майданика Р. А.).

3. Порушення вимог основного, як і порушення обов`язків визначених у додатковому (акцесорному) зобов 'язанні кожен по-своєму створює умови дня початку перебігу строку позовної давності. Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги. При вчинені позичальником дій, що свідчать про визнання ним боргу по основному зобов`язанню не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки строки давності за основним і акцесорним (додатковим) зобов`язаннями обчислюються окремо(див.: науковий висновок д. ф. п. Єфімова О. М. ).

4. Чи переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним боргу за основним зобов`язанням ? В Законі України "Про іпотеку" чітко прослідковується сутнісний та темпоральний зв`язок іпотеки та основного зобов`язання: "Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору". Це дає підстави зробити висновок, що при вчиненні боржником дій, що свідчать про визнання ним свого основного зобов`язання, можна вважати їх такими, що відносяться і до договору іпотеки. До таких дій, за установленою практикою, відносяться: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (див.: науковий висновок д. ю. н. Харитонова Є.О.)».

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (Brezovecv. Croatia, no. 13488/07, 29 March 2011).

Розходження у практиці вищого суду за умови, якщо вони виступають останньою інстанцією у справі і їх рішення є остаточними, неприпустимі й призводять до порушення вказаної Конвенції.

Поява конфліктуючих судових рішень є об`єктивним явищем, від якого не застрахована будь-яка судова система. Однак для забезпечення єдності судової практики вони не повинні мати «глобальний» характер і в максимально стислий строк повинен розпочатися процес гармонізації правозастосування.

Європейський суд з прав людини зазначає, що відсутність механізму, який забезпечує узгодженість практики національних судів, утворює стан постійної невизначеності (Tudor Tudor v. Romania, no. 21911/03, § 31, 24 March 2009).

Неоднаковий підхід до вирішення аналогічних справ за подібних правовідносин Верховним Судом не сприяє динамічному розвитку судової практики та не дає змоги забезпечити розумну передбачуваність судових рішень.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що справа містить виключну правову проблему і її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування позовної давності до основної і додаткової вимоги у зобов`язанні,забезпечення розумної передбачуваності судових рішень.

Керуючись статтями 402, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко