ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2010 року                                  м. Київ

Верховний Суд України у складі:

Головуючого:   Вовка І.В.,                                          

Суддів:     Балюка М.І., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Данчука В.Г., Драги В.П., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р.,

Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Луспеника Д.Д.,

Лященко Н.П., Мазурка В.А., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Перепічая В.С.,

Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б.,

Яреми А.Г.,  –

розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю “Суми-Петрол” –

Колосовського Ю.О.,

Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” – Бесклетного М.Є.,

Національного банку України – Білоус А.М., Косенко А.П., Шевчук М.О.,

Публічного акціонерного товариства “Родовід банк” – Федорової С.В.,

Генеральної прокуратури України – Баклан Н.Ю.,

Міністерства юстиції України – Солодинської І.П., Станецької О.В.

заяву   товариства з обмеженою відповідальністю “Суми-Петрол” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 липня 2010 року у справі № 33/559 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Суми-Петрол” (далі – ТОВ “Суми-Петрол”) до товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” (далі – ТОВ “Український промисловий банк”), треті особи – товариство з обмеженою відповідальністю “Транс-Омега” (далі – ТОВ “Транс-Омега”), Національний банк України, публічне акціонерне товариство “Родовід банк” за участю прокуратури міста Києва про визнання недійсним договору та усунення перешкод у здійсненні права власності,

в с т а н о в и в:

У вересні 2009 року ТОВ “Суми-Петрол”   звернулося до господарського суду м. Києва з позовною заявою до ТОВ “Український промисловий банк” про визнання недійсним іпотечного договору від 30 липня 2008 року

№ 190/Ziп-08-2 (далі – Іпотечний договір) та договору від 24 грудня 2008 року про внесення змін і доповнень до зазначеного Іпотечного договору та усунення перешкод у здійсненні права власності щодо нерухомого майна, переданого в іпотеку у зв’язку з недодержанням сторонами при вчиненні спірного правочину вимог частини четвертої статті 3, частини другої статті 7, пункту 2 частини першої статті 18 Закону України “Про іпотеку” (далі – Закон), оскільки Іпотечний договір не містить дійсного зобов’язання та вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14 грудня 2009 року позов задоволено.

Київський апеляційний господарський суд постановою від

23 лютого 2010 року рішення господарського суду м. Києва від 14 грудня 2009 року скасував, і в задоволенні позову відмовив.

Вищий господарський суд України постановою від 23 липня 2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2010 року залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень на підставі, передбаченій пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ “Суми-Петрол” просить постанову суду касаційної інстанції скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування частини четвертої статті 3, частини другої статті 7, пункту 2 частини першої статті 18 Закону.

Вищий господарський суд України ухвалою від 1 жовтня 2010 року в зазначеній справі вирішив питання про її допуск до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 липня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що в цьому випадку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, за якого суди по-різному вирішують питання відповідності вимогам закону іпотечного договору, укладеного з метою забезпечення основного зобов’язання, встановленого на підставі генерального договору про здійснення кредитування, що набрав чинності, та кредитних договорів, укладених у межах такого Генерального договору, які є його невід’ємною частиною.

Так, у справі, що розглядається, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що спірний Іпотечний договір відповідає вимогам

частини четвертої статті 3, частини другої статті 7, пункту 2 частини першої статті 18 Закону, оскільки містить усі істотні умови, необхідні для такого виду договорів, погоджені між сторонами відповідно до укладеного кредитного договору, який є невід’ємною частиною генерального договору, зокрема, чіткі критерії суми грошового зобов’язання, виконання якого забезпечується іпотекою, та строк і порядок виконання основного зобов’язання.

Водночас у доданих до заяви постановах Вищого господарського суду України від 11 травня 2010 року в аналогічних справах – № 37/679, 37/680, 37/683, 37/684, 51/546, 51/547, 51/555, 51/559 за позовами про визнання недійсними іпотечних договорів, суд касаційної інстанції зазначив, що аналіз положень частини четвертої статті 3, частини другої статті 7, пункту 2 частини першої статті 18 Закону дає підстави вважати, що оспорювані договори є недійсними, оскільки їх було укладено з метою забезпечення неіснуючих зобов’язань.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) з міст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 573 ЦК заставою може бути забезпечено вимогу, яка може виникнути в майбутньому.

У статті 575 ЦК іпотеку визначено як одним із видів застави.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

За частиною другою статті 7 цього ж Закону в разі, якщо вимога за основним зобов’язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов’язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов’язання.

Отже, чинним законодавством встановлено, що іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов’язання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Пунктом 2 частини першої статті 18 Закону визначено істотні умови, які повинен містити договір іпотеки, якими є, зокрема,  зміст та розмір основного зобов’язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов’язання.

Як установлено господарськими судами, 7 червня 2007   року між

ТОВ “Український промисловий банк” та ТОВ “Транс-Омега” було укладено генеральний договір № 190-07   про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій, яким визначено загальні принципи та порядок проведення банківських операцій щодо позичальника, ліміт і строк здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій, максимальний розмір процентів за користування кредитними коштами, а також передбачено укладання в межах цього договору конкретних договорів з визначенням умов кожної з операцій.

Між ТОВ “Український промисловий банк” та ТОВ “Транс-Омега” було укладено кредитний договір від 26 вересня 2008 року на відкриття відновлювальної   кредитної лінії (в національній валюті), який є невід’ємною частиною зазначеного генерального договору, за умовами якого банк відкрив позичальнику відкличну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти, визначивши конкретну суму кредитування, строк надання кредитних коштів, процентні ставки за користування кредитом, відповідальність сторін та інші істотні умови.

30 липня 2008 року між ТОВ “Український промисловий банк” та

ТОВ “Суми-Петрол”, яке виступило майновим поручителем ТОВ “Транс-Омега”, укладено іпотечний договір № 190/Ziп-08-2, відповідно до умов якого забезпечувалися вимоги банку за генеральним договором № 190-07   та будь-якими договорами, укладеними в межах цього генерального договору.

24 грудня 2008 року між ТОВ “Український промисловий банк” та

ТОВ “Суми-Петрол” було укладено договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору в частині повернення банку кредитних коштів із фактичної заборгованості за кожним із договорів, укладеним у межах генерального договору, в розмірі встановленого ліміту до 129 млн 500 тис. грн.

У спірному Іпотечному договорі сторони визначили такі умови, як зміст і розмір основного зобов’язання, строк та порядок його виконання, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, а також його реєстраційні дані.

Натомість Іпотечний договір містив усі істотні умови, передбачені статтею 18 Закону, та забезпечував задоволення вимоги ТОВ “Український промисловий банк ”, яка могла виникнути в майбутньому за чинним генеральним договором ,  з урахуванням конкретних кредитних договорів, які є його невід’ємною частиною, що не суперечить вимогам частини четвертої статті 3 Закону.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним Іпотечного договору у зв’язку з тим, що укладений в забезпечення грошового зобов’язання іпотечний договір, який містить зміст і розмір основного зобов’язання, встановленого на підставі чинного генерального договору про здійснення кредитування, та кредитних договорів, укладених в межах такого генерального договору, не суперечить частині четвертій статті 3, частині другій статті 7, пункту 2 частини першої статті 18 Закону.

Таким чином, оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 11123 – 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви   товариства з обмеженою відповідальністю

“Суми-Петрол” відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий                                       І.В. Вовк

Судді: М.І. Балюк Є.Ф. Левченко

І.С. Берднік Л.М. Лихута

Л.Ф. Глос Д.Д. Луспеник

Т.В. Гошовська Н.П. Лященко

В.С. Гуль В.А. Мазурок

В.І. Гуменюк В.Л. Маринченко

М.Б. Гусак Л.І. Охрімчук

В.Г. Данчук М.В. Патрюк

В.П. Драга В.С. Перепічай

А.А. Ємець В.Ф. Пивовар

Т.Є. Жайворонок П.П. Пилипчук

В.В. Заголдний О.І. Потильчак

Г.В. Канигіна Б.М. Пошва

М.Р. Кліменко А.І. Редька

П.І. Колесник Я.М. Романюк

М.Є. Короткевич Ю.Л. Сенін

О.А. Коротких Т.С. Таран

О.В. Кривенда О.О. Терлецький

В.В. Кривенко І.Б. Шицький

О.Т. Кузьменко А.Г. Ярема