Ухвала

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 638/7415/18

провадження № 61-15829св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Дергачівська державна нотаріальна контора Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , на постанову Харківського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Дергачівська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права власності на майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 червня 2006 року було укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який зареєстровано міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління, актовий запис № 744. Після реєстрації шлюбу кожен із подружжя прізвище не змінював.

У період перебування в зареєстрованому шлюбі на підставі договору довічного утримання (догляду), посвідченого 23 грудня 2008 року державним нотаріусом П`ятої харківської державної нотаріальної контори Лакізою І. В., реєстровий

№ 1-2867, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , остання набула

у власність квартиру АДРЕСА_1 . Зазначений договір укладено ОСОБА_4 зі згоди свого чоловіка ОСОБА_1 , що підтверджується копією нотаріально посвідченої заяви від 23 грудня 2008 року, реєстровий № 1-2872.

На думку позивача, у зв`язку з набуттям ОСОБА_4 права власності на квартиру у період перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, за законом він також вважається власником Ѕ частини цього майна.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 вересня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, у зв`язку з її смертю відкрилася спадщина. Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області звернулась племінниця спадкодавця ОСОБА_6 , яка 30 жовтня 2016 року

в нотаріальній конторі отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на

1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

За зверненням позивача до нотаріальної контори щодо видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на частину зазначеної квартири, після померлої ОСОБА_4 , державний нотаріус 20 березня 2017 року прийняв постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки ОСОБА_1 не надав до нотаріальної контори документів, які посвідчують право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру, а також документ, що посвідчує шлюбні відносини з померлою.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме: на Ѕ частину квартири

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме: на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 як спадкодавець набула право власності на спірну квартиру під час перебування у шлюбі з позивачем,

а тому таке нерухоме майно (квартира) є спільною сумісною власністю подружжя.

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що договір довічного утримання (догляду) укладено ОСОБА_5 лише з ОСОБА_4 , яка значиться набувачем спірної квартири, а право власності зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договоруу частці 1/1. Суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими доводи позивача про те, що вказаний договір укладено саме в інтересах сім`ї.

ОСОБА_1 не визначено у договорі довічного утримання (догляду) як набувача і позивач не довів, що він виконував обов`язки за цим договором солідарно з набувачем. При цьому, сам по собі факт набуття ОСОБА_4 права власності на майно за договором під час шлюбу не може бути підставою для визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на Ѕ його частину.

За життя ОСОБА_4 договір розірвано не було, вказані обставини свідчать про виконання нею своїх обов`язків за цим договором. ОСОБА_7 відповідно до пункту 16 умов договору довічного утримання звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, чим висловила свою згоду на прийняття прав та обов`язків померлої ОСОБА_4 з часу відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 та з цього часу і до моменту смерті ОСОБА_5 виконувала обов`язки щодо утримання ОСОБА_5 .

Аргументи учасників справи

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, в рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки викладені у постановах Верховного Суду України і Верховного Суду, не дослідив зібрані у справі докази.

Представник ОСОБА_1 наголошує, що договір довічного утримання укладено за час перебування у шлюбі померлої ОСОБА_4 і ОСОБА_1 за згодою позивача. У наданій згоді позивач підтвердив факт того, що гроші, які витрачались на догляд були спільною власністю подружжя. При цьому придбана квартира теж є об`єктом спільної сумісної власності як така, що набувається під час шлюбу. У вказаній згоді також зазначено, що позивач ознайомився із змістом договору і підтвердив те, що договір укладається в інтересах сім`ї на умовах попередньо обговорених, які відповідали їх спільному волевиявленню.

Зазначає, що вартість квартири становила 28 716,00 грн, подружжя на виконання договору сплатило суму більшу за вартість квартири у розмірі 35 000,00 грн.

Шлюб між позивачем і ОСОБА_4 розірвано 19 вересня 2011 року,

а ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку із смертю ОСОБА_4 відкрилась спадщину. Із заявою про прийняття спадщини звернулась відповідач, яка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки він не надав документи, які посвідчують право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру

і документ, що посвідчує шлюбні відносини з ОСОБА_4 .

Апеляційний суд помилково зазначив, що позивач не довів того, що договір довічного утримання укладено в інтересах сім`ї. Зазначений договір укладено за час шлюбу, тому обов`язок спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу покладається на того з подружжя, який її спростовує. У конкретному випадку обов`язок спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно покладено на відповідача.

У січні 2021 року надійшов відзив ОСОБА_7 , підписаний представником ОСОБА_8 . У відзиві представник відповідача просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач не надав будь-яких доказів щодо виконання ним умов договору довічного утримання за життя ОСОБА_4 . Договір довічного утримання був укладений у період шлюбу між позивачем та ОСОБА_4 19 вересня 2011 року шлюб між позивачем та ОСОБА_4 розірвано, проте договір довічного утримання був чинним. Після смерті ОСОБА_4 відповідач прийняла спадщину і виконувала обов`язки щодо утримання ОСОБА_5 , жодних пропозицій щодо спільного виконання обов`язків за договором довічного утримання від позивача не надходило.

Представник ОСОБА_7 зазначає, що договір довічного утримання укладався ОСОБА_4 в інтересах відповідача, що підтверджено поясненнями свідків, зокрема ОСОБА_9 . Крім того, рішенням Дзержинського районного суду

м. Харкова від 16 квітня 2019 року у справі № 638/17051/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що обов`язки по догляду за ОСОБА_5 виконувала саме відповідач.

Посилання позивача на правові позиції Верховного Суду України викладені у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у справах № 235/9895/15-ц, 404/1515/16-ц не є підставою для скасування обґрунтованої та законної постанови апеляційного суду, оскільки судові рішення

у цих справах ухвалені за інших фактичних обставин.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 рокувідкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 грудня 2020 рокузазначено, що: доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, у випадках, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 755/4757/16-ц, від 01 червня 2020 року у справі № 361/2647/17 та судове рішення ухвалено з порушенням пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, який був укладений 03 червня 2006 року та зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління, актовий запис

№ 744.

У період перебування в шлюбі на підставі договору довічного утримання (догляду), посвідченого 23 грудня 2008 року державним нотаріусом П`ятої харківської державної нотаріальної контори Лакізою І. В. за реєстровим № 1-2867, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , остання набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 вересня

2011 року у справі № 2010/2-2088/11 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач ОСОБА_6 надала суду свідоцтво про зміну імені та копію паспорта, в яких зазначено її прізвище, ім`я та по батькові: ОСОБА_7 .

Спадкоємцем за законом на обов`язкову частку після ОСОБА_4 є ОСОБА_2 , яка є племінницею спадкодавця та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину спірної квартири.

Позиція Верховного Суду

У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними

є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У справі, що переглядається, позивач звернувся з позовом про визнання за ним права власності на частку у спільному майні подружжя (Ѕ квартири). Підстава позову: укладення договору довічного утримання під час перебування у шлюбі за його згодою. Набувач за договором довічного утримання померла до смерті відчужувача. Після смерті набувача за договором довічного утримання позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки він не надав до нотаріальної контори документи, що посвідчують право власності набувача на квартиру і документ, що посвідчує шлюбні відносини з померлою.

У справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18) позивач звернувся з позовом про виділ частки майна шляхом стягнення грошової компенсації. Підстава позову: з 01 липня 1995 року по 26 листопада 2012 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2012 року розірвано. У період шлюбу 25 травня 2007 року ними було придбано за кредитні кошти автомобіль марки FORD FOCUS C307, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстровано за відповідачем. Позивач вважав, що зазначений автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. Після розлучення він знаходився у користуванні відповідача. Зважаючи на неможливість виділу частки з майна, вона вважає, що має право на грошову компенсацію своєї частки спільного майна.Встановлені фактичні обставини: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 липня 1995 року. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано. Під час перебування у шлюбі за кредитні кошти, відповідно до кредитного договору укладеного 25 травня

2007 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4, на ім`я відповідача було придбано автомобіль FORD FOCUS C307, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Крім того, рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання спірного автомобіля та грошових коштів отриманих за кредитним договором для придбання вказаного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя, а також стягнення половини грошових коштів сплачених за кредитним договором та половини суми першого внеску установлено, що кредитний договір, укладений між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4 від 25 травня 2007 року припинив свою дію з 16 червня 2014 року, у зв`язку з повним виконанням позичальником зобов`язань перед кредитором.

У справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) позивач звернулася до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя. Підстава позову: 03 лютого 1992 року відділом реєстрації актів цивільного стану Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_5. На момент подачі позову питання щодо розірвання шлюбу вирішується в судовому порядку. В період шлюбу та за спільні кошти сторін ними було придбано автомобіль «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, який зареєстровано на ім`я відповідача. Ураховуючи, що відповідач не визнає її право власності на 1/2 частини зазначеного автомобіля, в порядку поділу майна подружжя просила визнати за нею право власності на 1/2 частини автомобіля «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та стягнути з ОСОБА_5 на її користь 130 000,00 грн вартості 1/2 частини зазначеного автомобіля, залишивши його у власності ОСОБА_5. У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: територіальний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ № 2641 в Івано-Франківській області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що після відкриття провадження у справі про поділ майна подружжя, ОСОБА_5 продав спірний автомобіль ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 23 березня

2016 року. Зазначений договір був укладений щодо належного їй та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності майна, однак без її згоди. Посилаючись на наведене та на підставі статей 203, 215, 369 ЦК України, статті 65 СК України просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу

№ 2032/01/2641/2016 від 23 березня 2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ

№ 2641 в Івано-Франківській області, за яким продано автомобіль «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 . Встановлені фактичні обставини:що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 лютого 1992 року по 09 червня2016 року. Згідно з договором від 30 листопада 2012 року № 3843 ОСОБА_5 придбав легковий автомобіль марки «Hyundai Accent», 2012 року випуску, вартістю 118 300,00 грн, та зареєстрував його на своє ім`я.

У справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання договору іпотеки недійсним. Підстава позову: з 12 липня 1986 року по 13 жовтня 2015 року вона та ОСОБА_5 перебували у шлюбі. За час шлюбу подружжя набуло майно, у тому числі квартиру АДРЕСА_1. 05 вересня

2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір позики грошових коштів у розмірі 5 592 930 грн зі строком повернення до 04 березня 2017 року. На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором позики між сторонами укладено договір іпотеки від 05 вересня 2016 року, відповідно до умов якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_2, яка є спільною сумісною власністю подружжя. Вказувала, що згоди на передачу майна в іпотеку вона не надавала, тому просила визнати договір іпотеки від 05 вересня 2016 року недійсним та зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванченко О. Л. виключити записи про обтяження, внесені 05 вересня 2016 року, з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 16243266, № 16239951. Встановлені фактичні обставини: 12 липня 1986 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб. Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (дублікат від 20 липня 2016 року), виданим на підставі рішення виконкому Української міської ради від 27 листопада 2008 року № НОМЕР_3, ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1. Право власності на квартиру зареєстровано в реєстрі прав власності 15 грудня 2008 року за реєстраційним номером 25260875. 13 жовтня 2015 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано. У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, у тому числі квартири АДРЕСА_1. На підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 16 червня 2016 року, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року, справу направлено до Обухівського районного суду Київської області, який ухвалою від 05 грудня 2016 року прийняв її до провадження і призначив до розгляду. Під час розгляду справи ОСОБА_3 дізналася, що 05 вересня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 уклали договір позики, за яким останній передав ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 5 592 930 грн зі строком повернення до 04 березня 2017 року. На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки від 05 вересня 2016 року, відповідно до умов якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_2. При укладенні договору іпотеки 05 вересня 2016 року ОСОБА_5 склав заяву, якою стверджував, що під час набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 в зареєстрованому шлюбі він не перебував, ні з ким не проживав та не вів спільне господарство, тому квартира є його особистою приватною власністю, не є спільною сумісною власністю і осіб, які б могли порушити питання про визнання за ними права власності на зазначену квартиру (її частину), у тому числі відповідно до статей 62, 74, 97 СК України, немає. Зазначена заява посвідчена 05 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченко О. Л.

У справі № 462/6409/18 (провадження № 61-18641св19) ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Підстава позову: з 27 квітня 2009 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого має двох дітей: ОСОБА_3, 2010 року народження, та ОСОБА_4, 2013 року народження. Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 08 листопада 2018 року шлюб між ними розірвано. Під час спільного проживання на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2013 року сторони купили квартиру АДРЕСА_1, яка придбана за спільні кошти, а тому є спільним майном подружжя набутим у шлюбі. Зазначала, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, вона сама матеріально утримує дітей. Крім того, відповідач протягом останнього року не сплачував кошти за комунальні послуги та провокував конфлікти, а тому вважала, що наявні правові підстави для збільшення її частки у спірному майні. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та в порядку поділу спільного майна визнати за нею право власності на 3/4 частки квартири. Встановлені фактичні обставини: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 квітня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_3 , 2010 року народження, та ОСОБА_4, 2013 року народження. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 08 листопада 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 23 травня 2013 року ОСОБА_2 придбав під час шлюбу зі згоди дружини квартиру АДРЕСА_1. Згідно з довідкою ЛКП «Граніт» від 19 листопада 2018 року у спірній квартирі зареєстровані сторони та їх діти.

У справі № 755/4757/16-ц (провадження № 61-46583св18)ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування та купівлі-продажу квартири недійсними. Підстава позову: з 29 липня 2001 року він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, 06 жовтня 2004 року, за час спільного проживання, подружжям за рахунок спільних грошових коштів була придбана квартира АДРЕСА_1 Після припинення шлюбу він звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, розгляд справи триває. Однак, будучи обізнаною про виникнення спору, ОСОБА_2 відчужила квартиру АДРЕСА_1 шляхом укладання договору дарування квартири від 14 травня 2015 року, передавши її у дар своїй матері - ОСОБА_3, яка у подальшому відчужила цю квартиру, уклавши 25 лютого 2016 року договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_4. Позивач вважав, що оспорювані правочини є фіктивними, оскільки спірний об`єкт нерухомого майна є спільним майном подружжя, придбаний за час перебування ОСОБА_2. у зареєстрованому шлюбі з ним, за рахунок їх спільних грошових коштів, згоди на відчуження квартири він не надавав, тому метою укладання оспорюваних правочинів було вивести цей об`єкт нерухомого майна із загального обсягу майна, що є предметом спору, у межах розгляду іншої цивільної справи про поділ майна подружжя. Встановлені фактичні обставини: З 29 липня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. 30 квітня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами договору ОСОБА_2 відчужила належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2. У пункті 2 договору зазначено, що ця квартира належить «Продавцю» на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації Ватутінської районної держадміністрації м. Києва 14 березня 2001 року. 06 жовтня 2004 року, тобто за час шлюбу, між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами договору ОСОБА_2 набула права власності на квартиру АДРЕСА_1. Рішенням Деснянським районним судом м. Києва від 25 квітня 2014 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. 14 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири, за умовами договору дарувальник передала обдарованій безоплатно у власність квартиру АДРЕСА_1, а обдарована прийняла цю квартиру у власність, цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник К. В., зареєстрований у реєстрі за № 831. Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 14 травня 2015 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 14 травня 2015 року. 25 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_3 відчужила квартиру АДРЕСА_1, цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Львошкіною С. А., зареєстрований у реєстрі за № 338.

У справі № 361/2647/17 (провадження № 61-44564св18) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Підстава позову: з 16 жовтня 1981 року до 16 травня 2014 року сторони знаходилися у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу за спільні кошти подружжя, 28 березня 2000 року придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, за ціною 8000 грн. Право власності на квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2. У спірній квартирі позивач зареєстрований з 21 грудня 2011 року. Згідно із звітом з незалежної експертної оцінки вартість зазначеної квартири становить 360 316 грн, вартість 1/2 частини - 180 158 грн. Також за спільні кошти у 2006 році вони з відповідачем придбали автомобіль марки «PEUGEOT 207», 2006 року випуску, кузов - НОМЕР_1 , сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 . Зазначений автомобіль зареєстрований у Броварському МРЕВ ДАІ при УДАІ ГУ МВС України у Київській області за ОСОБА_2. Вартість автомобіля з урахуванням зносу становить 202 400 грн. Посилаючись на недосягнення згоди про добровільний поділ спірного майна, позивач просив: визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 ; припинити право власності на 1/2 частини спірної квартири за ОСОБА_2; визнати за ним право власності на 1/2 частини автомобіля марки «PEUGEOT 207», 2006 року випуску, кузов - НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; припинити право власності на 1/2 частини вказаного автомобіля за ОСОБА_2. Встановлені фактичні обставини: 16 жовтня 1981 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. 28 березня 2000 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Авраменко Н. А., та відповідно до умов якого ОСОБА_2 придбала за

8 000 грн двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . З 21 грудня 2011 року у спірній квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_1. Крім того, у 2008 році, сторони придбали автомобіль марки «PEUGEOT 207», 2006 року випуску, кузов - НОМЕР_1 , сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 . Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого Броварським РЕВ ДАІ при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, спірний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_2 05 листопада 2008 року. 16 травня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Таким чином, за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог, встановленими фактичними обставинами, матеріально-правовим регулюванням спірних відносин правовідносини у справі, що переглядається, та у наведених справах № 235/9895/15-ц, № 404/1515/16-ц, № 372/504/17, № 462/6409/18,

№ 755/4757/16-ц, № 361/2647/17, на які посилається позивач як на підставу касаційного оскарження, не є подібними.

У справі № 274/3158/15-ц (провадження № 6-843цс17)ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Підстава позову: з 09 серпня 1995 року до 21 січня 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. 23 грудня 2006 року відповідач уклав із ОСОБА_2 договір довічного утримання, за умовами якого останній передав у власність відповідачу житловий будинок АДРЕСА 1. ОСОБА_1 зазначала, що нарівні зі своїм колишнім чоловіком за рахунок коштів сімейного бюджету надавала ОСОБА_3 необхідну допомогу, у тому числі й майнову, забезпечувала його одягом, продуктами харчування. ІНФОРМАЦІЯ 1 ОСОБА_3 помер. До розірвання шлюбу сторони разом зі своїми дітьми проживали за вказаною адресою, однак, після розлучення відповідач перешкоджав позивачу та дітям користуватись вказаним житлом, у зв`язку з чим між ними часто виникали конфлікти. З метою захисту своїх прав та прав дітей позивач неодноразово зверталась до правоохоронних органів. З огляду на вищезазначене, ОСОБА_1 просила суд визнати вказаний житловий будинок разом із господарськими будівлями спільною сумісною власністю подружжя та поділити зазначене нерухоме майно, визнавши за нею право власності на S його частку. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання. На обґрунтування позову ОСОБА_2 посилався на те, що він не виконував покладені на нього обов`язки щодо надання допомоги та майнового забезпечення свого батька, а тому просив суд розірвати вказаний договір довічного утримання. Встановлені фактичні обставини: сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 9 серпня 1995 року. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 21 січня 2013 року шлюб між ними розірвано. 23 грудня 2006 року відповідач уклав з ОСОБА_2 договір довічного утримання, відповідно до якого останній передав у власність відповідачу житловий будинок АДРЕСА 1. Відповідач, в свою чергу, зобов`язувався повністю утримувати ОСОБА_2, забезпечувати його харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою. Вартість майнового забезпечення визначена сторонами у розмірі мінімальної заробітної плати.

Постанова Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі

№ 274/3158/15-ц (провадження № 6-843цс17) є релевантною за предметом та підставами позову. Проте у вказаній справі та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини: набувач ОСОБА_4 померла після розірвання шлюбу

із позивачем ОСОБА_1 та до смерті відчужувача ОСОБА_5 .

Це зумовлювало застосування норми статті 757 ЦК України. У справі

№ 274/3158/15-ц (провадження № 6-843цс17) відчужувач помер під час перебування позивача у шлюбі із набувачем, що не вимагало застосування наведеної норми права. За таких обставин у справі № 274/3158/15-ц і у справі, що переглядається, має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Отже, висновки щодо застосування норм права, які викладені

у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року справі

№ 274/3158/15-ц (провадження № 6-843цс17), на яку посилається позивач

у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається (різні фактичні обставини та неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18 (провадження № 61-18641св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 755/4757/16-ц (провадження № 61-46583св18), від 01 червня 2020 року у справі № 361/2647/17 (провадження № 61-44564св18) та у постанові Верховного Суду України від

24 травня 2017 року у справі № 274/3158/15-ц (провадження № 6-843цс17), на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не

є подібними до правовідносин у справі, що є предметом касаційного розгляду, колегія суддів доходить висновку про необхідність закриття касаційного провадження, в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Керуючись статтями 260, 396, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження в справі №638/7415/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Дергачівська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права власності на майно, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар