Справа № 211/374/20

Провадження № 2/211/169/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 листопада 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Сарат Н.О.

секретаря Зоріної С.М.

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6

відповідача ОСОБА_5

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Кривий Ріг цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житла від 27.11.2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житла від 27.11.2019 року, просила суд визнати договір купівлі-продажу від 27.11.2019 року серія та номер 3768, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Русавською Т.В., згідно якого відповідач ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 продав відповідачу ОСОБА_5 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 63.9 кв.м., житловою площею 36,8 кв. м - недійсним.

В обгрунтування позову, вказано, що позивач з 25.01.1985 року перебувала з відповідачем ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали (сплатили вартістю паю) трьохкімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1 . Ордер на житлове приміщення № 40 від 6 березня 1990 року, виданий на сім`ю чоловіка ОСОБА_3 , дружину ОСОБА_1 , сина ОСОБА_7 .

16.12.2005 року рішенням суду шлюб між ними було розірвано, розірвання шлюбу зареєстровано 04.07.2005 року та позивач залишилась проживати в спірній квартирі.

06.02.2007 на підставі рішення виконкому Довгинцівської районної в місті ради від 20.12.2006 року, ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру, де він вказаний єдиним власником квартири, однак ОСОБА_1 до відома про отримання вказаного свідоцтва ОСОБА_3 не довів.

Рішенням суду від 04.12.2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради , третя особа КП «Криворізьке БТІ» про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету від 20грудня 2006 року про видачу ОСОБА_3 права власності на квартиру в житлово будівельному кооперативі «Рассвет-46» по АДРЕСА_2 та стягнення моральної шкоди відмовлено, але в рішенні роз`яснено, про право позивача звернутися до суду з позовом про розподіл майна (квартири).

Рішенням суду апеляційної інстанції від 22.09.2009 року рішення суду першої інстанції по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені недієздатного сина про визнання порядку користування житловим приміщенням та розподіл боргових зобов`язань скасовано в частині визначення порядку користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 та ухвалено нове рішення яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, в іншій частині залишено без змін.

Рішенням суду від 16.08.2019 позивачку було визнано такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , однак оскільки справа була розглянута у її відсутність, вона не знала ні про наявність позову, ні про наявність рішення.

Згідно талонів повідомлень № 21360 від 24.10.2019 року, № 24774 від 18.11.2019 року, № 25525 від 29.11.2019 року, № 25770 від 02.12.2019 року, № 25804 від 03.12.2019 року, № 25816 від 03.12.2019, № 26033 від 05.12.2019 року, позивачка ОСОБА_1 повідомляє працівників поліції про те, що поки вона була в лікарні відповідач ОСОБА_3 змінив замки та вхідних дверях в квартиру та не дає їй можливості проживати в квартирі та увійти додому, що факту її незаконного виселення з її квартири, про те, що в квартирі проживають інші особи, про те, що невідомі їй особи проживають в її квартирі на переоформили її на себе, про те, що невідомі особи без її дозволу виносять з квартири її особисті речі.

27.11.2019 відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , уклали договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до якої відповідач ОСОБА_5 придбала вказану квартиру у ОСОБА_3 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31.03.2020 рішення суду від 16.08.2019 скасоване та ухвалено нове рішення, яким вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання її втратившою право користування спірною квартирою, залишено без задоволення.

Рішенням суду від 11.01.2021 року ухвалено вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 .

Тому з метою захисту порушених прав просить задовольнити вимоги.

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.01.2020 року провадження по справі відкрито в загальному порядку, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 21.01.2020 року забезпечено позов ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 63,9 кв.м., житловою площею 36,8 кв. м., яка за договором купівлі-продажу від 27.11.2019 року серія та номер 3768, посвідченому приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Русавською Т.В., продана відповідачем №1 ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідачу №2 ОСОБА_5 , та належить ОСОБА_5 , адреса АДРЕСА_3 .

13.02.2020 року представником відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6 надано відзив на позовну заяву в якому вказано, що відповідач ОСОБА_5 є власником квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , на підставі укладеного між нею (Покупець) та відповідачем ОСОБА_3 (Продавець) договору купівлі-продажу квартири від 27 листопада 2019 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Русавською Т.В., зареєстровано в реєстрі за № 3768. Відповідно до п. п. 1, 2 укладеного договору продавець передав, а покупець прийняла у власність, сплативши за неї гроші, трикімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 36,8 кв.м.. загальною площею 63.9 кв.м, яка розташована на першому поверсі дев`ятиповерхового житлового будинку. Відчужувана квартира належить Продавцю на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 06.02.2007 року на підставі рішення виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради "Про видачу права власності на об`єкти нерухомого майна" від 20.12.2006 року за №688, зареєстроване в Комунальному підприємстві "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі: 36ж-40, номер запису: 40, що підтверджувалось витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.02.2007 року за №13468893. Більше того, відповідач ОСОБА_3 свідчив, що відчужувана квартира на момент укладання договору нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, не перепланована, не реконструйована, відповідає технічним характеристикам, під забороною (арештом) не перебуває, прав щодо неї у третіх осіб немає. Позивач не заперечує, що шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_3 було розірвано 04.07.2005 року, тобто до набуття відповідачем ОСОБА_3 у 2007 році права власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі зазначеного вище свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Презумпція спільності права власності подружжя на майно набуте під час шлюбу ті підкреслення, що відповідач ОСОБА_3 , як колишній чоловік позивача, був титульним власником квартири, в цьому випадку не може застосовуватись, тому що поширюється на відносини придбання майна подружжям за час шлюбу з оформленням прав на майно лише на одного з подружжя. В даному випадку набуття прав у відповідача ОСОБА_3 відбулось майже після 2 років з моменту розірвання шлюбу з позивачем, а відтак автоматично будь-яка частка у позивача не виникає. Тому відповідач ОСОБА_5 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 21.05.2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житла від 27.11.2019 року залишено без руху.

15.06.2020 року позивачем надано уточнений позов, ухвалою суду від 19.06.2020 року розгляд справи продовжено.

Ухвалою суду від 23.07.2020 року витребувано докази по справі, а саме: Витребувати у приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Русавської Т.В. (50000, м. Кривий Ріг, вул. Гетьманська, буд. 74, прим. 327 / (056) 409-48-00) довідку про наступне: Чи було отримано під час посвідчення договору купівлі-продажу від 27.11.2019 року серія та номер 3768, згідно якого відповідач №1 ОСОБА_3 , ЮКПП НОМЕР_1 продав відповідачу №2 ОСОБА_5 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 63,9 кв.м., житловою площею 36,8 кв. м. згода позивача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ? Якщо - так, то надати належним чином посвідчену фотокопію заяви про таку згоду.

09.09.2020 року від приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Русавської Т.В. надійшла відповідь згідно якої, нотаріус вказує, що 27 листопада 2019 року в її офісі по АДРЕСА_5 , було укладено, підписано та зареєстровано Договір купівлі-продажу квартири за реєстровим № 3768 між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (власник квартири) та ОСОБА_5 , 1970 року народження (покупець), де предметом даного договору була квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . В ході підписання договору та переоформлення даної квартири на нового власника - ОСОБА_5 (покупець), не було необхідності у присутності та наданні згоди від колишньої дружини власника квартири, ОСОБА_1 , з наступних причин: Па момент набуття даної квартири у 2007 році ОСОБА_3 майже 2 роки як був розлученим із гр. ОСОБА_1 . Згідно даних з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано 04 липня 2005 року, про розірвання якого також є відмітка на сторінці 10 у паспорті гр. ОСОБА_3 . Вдруге гр. ОСОБА_3 одружився 12.10.2012 року. На момент винесення рішення виконкому від 20.12.2006 року за № 688 та отримання Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 06.02.2007 року виконавчим комітетом Довгинцівської районної в місті ради на квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 єдиним власником вказаний ОСОБА_3 , який з 2005 по 2012 рік в шлюбі не перебував. В момент укладення договору ОСОБА_3 подав заяву про те, що відчужувана ним квартира не є спільною сумісною власністю, а є його особистою приватною власністю. Отже, підсумовуючи усе вище викладене, у нотаріуса, жодних підстав для витребування згоди у колишньої дружини гр. ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , на продаж вищезазначеної спірної квартири оскільки за усіма параметрами дана квартира була особистою приватною власністю ОСОБА_3 .

До суду надано відзив на позов відповідачем ОСОБА_3 21.09.2020 року, з якого вбачається, що відповідач підтверджує, що перебував у шлюбі за ОСОБА_1 зі 1985 року, який розірваний за рішенням суду в 2005 році. Позивачка та їх сумісний син мешкали за вказаною адресою АДРЕСА_2 зі 1990 року. Свідоцтво про право власності на житло від 06.02.2007 року , що було видано на підставі закону України " Про власність" та на підставі рішення виконавчого комітету Довгинцівської районої у місті ради № 688 від 20.12.2006 року, , витяг про реєстрацію права власності № 13468893 від 06.02.2007 року підтверджує належність квартири відповідачеві ОСОБА_3

але колишня дружина створила таки умови, що проживати у квартирі було не можливо. ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про визнання порядку користування житловим приміщенням, апеляційний суд рішення скасував. Ні яким рішенням ні 1 інстанціїї, ні 2 інстанціїї не встановлювалося, що кварти належить двом особам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . З таким позовом ні хто ні до суду і звертався. Тобто юридично квартира належить тільки мені ОСОБА_3 . Але на момент звернення до суду з позовом про визначення порядку користування житловим приміщенням, колишньої дружині було відоме, що право власності на кварти оформлено на ім`я позивача та цей обставини вона не оскаржувала. ОСОБА_1 зверталася до суду у серпні 2007 року з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення виконкому про видачу відповідачеві права власності на квартиру. Рішення набрало законної сили. Тобто з травня 2008 року (від дати постановлення Верховним судом ухвали) вона не висунула ніяких вимог щодо поділу квартири, що до визнання за нею права власності на квартиру, хоча знала, що квартира належить лише ОСОБА_3 . У 2018 році відповідачеві стало відомо, що у квартирі на протязі двох років ніхто не мешкає, недієздатний син був направлений до санаторію для осіб, що мають психологічні захворювання, де мешкала ОСОБА_1 не відомо. Тому відповідач вирішив зайнятися квартирою, сплатив борги за комунальні послуги, у квартиру не можливо було навіть зайти, тому що сміттям завалена була квартира від входу до вікон. Дана обставина підтверджується актом з місця розташуй квартири та можуть підтвердити свідки. Відповідач підшукав покупця на квартиру, який прийняв на себе обов"язок сплатити заборгованості по комунальними платежами та вивозу сміття із квартири. Необхідно зазначити суду, що на той час місце знаходження позивачки було відоме, ні хто із сусідів та керівництва ЖБК, в складі якого перебуває квартира, не мав свідчення де вона . Тому відповідач звернувся до суду з позовом про визнання особи такої втратила право користування житловим приміщенням, яке рішенням суду задоволено. Відповідач весь час вважав власником квартири лише себе, позивачка не зверталася до суду про визнання права власності за нею, а тому він як власник квартири нею розпорядився та продав. Тому просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Позивачем ОСОБА_1 , та її представником ОСОБА_2 01.02.2021 року надано до суду відповідь на відзив, згідно якого вказано, що поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду. 25.01.1985 року - реєстрація шлюбу сторін. ІНФОРМАЦІЯ_2 сина у сторін. 02.03.1990 року - надання сім`ї Гнип 3-кімнатної спірної квартири (на склад сім`ї 3 чоловіка, оскільки на одну особу 3-кімнатна квартира не могла бути надана). Тобто на цей день згідно п.23 Примірного уставу сім`я ОСОБА_8 вже сплатила вступний внесок). 16.12.2005 року - рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами. Тобто після сплати вступного внеску до 02.03.1990 року на протязі періоду 02.03.1990 - 16.12.2005 (15,5 років) сторони перебували у шлюбі та продовжували сплачувати пайові внески. 20.12.2006 року - видача свідоцтва про право власності. Все вищевказане підтверджує той факт, що позивач мала спільне право разом з чоловіком на паєнагромадження. Відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , який набрав чинності 03.08.2004 року, право власності на нерухомість дійсно підлягає обов`язковій реєстрації і виникає з моменту такої реєстрації. У той же час, відповідно до раніше діючого ЗУ «Про власність» право власності члена житлового кооперативу на квартиру виникало з моменту виплати паю і не вимагало реєстрації. Згідно ЗУ «Про власність», член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Тобто право спільної власності у подружжя виникало з моменту сплати повного паю. В даній справі пайовий внесок був сплачений до 03.08.2004 року, так як 02.03.1990 року сім`ї Гнип було надано квартиру, а значить вступний пайовий внесок вже сплачений. 03.08.2004 року набрав чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тобто після сплати вступного внеску до 02.03.1990 року на протязі періоду з 02.03.1990 року по 03.08.2004 року (14,5 років) сторони перебували у шлюбі та продовжували сплачувати пайові внески. Жодних доказів точного часу повної сплати паю за спірну квартиру відповідачем не надано. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, так як позивач ОСОБА_1 є співвласницею квартири.

Ухвалою суду від 08 червня 2021 року підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житла від 27.11.2019 року - закрито, призначено дану справу до судового розгляду по суті.

12.08.2021 року представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6 надав суду клопотання про застосування строків позовної давності по справі в обгрунтування якого вказав, що відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Так, позивач пояснила, що вона знала ще у 2007 році про те, що її чоловік ОСОБА_3 оформив спірну квартиру на праві особистої приватної власності на своє ім`я відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 06.02.2007 року на підставі рішення виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради "Про видачу права власності на об`єкти нерухомого майна" від 20.12.2006 року за №688, зареєстроване в Комунальному підприємстві "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі: 36ж-40, номер запису: 40. Більш того, у 2007 році позивач зверталась до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу з позовом до свого чоловіка та виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради про визнання незаконним та скасування вказаного рішення виконавчого комітету від 20 грудня 2006 р. за №688 про видачу ОСОБА_3 права власності на квартиру в житлово-будівельному кооперативі, але у позові їй було відмовлено. Також, вказаним рішенням суду встановлено, що саме ОСОБА_3 був членом ЖБК, а пайовий внесок ним внесено повністю і тому на його ім`я видано свідоцтво про право власності на квартиру. Шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_3 було розірвано 04.07.2005 року, тобто до набуття відповідачем ОСОБА_3 у 2007 році права власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі зазначеного вище свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а тому презумпція права спільної сумісної власності не застосовується, а частка у позивача не виникла. Позивач з 2007 року не змогла оспорити право власності чоловіка та не порушила тоді і не порушує зараз питання про визнання спірного майна спільним сумісним. Вона не скористалися своїм правом з 2007 року, хоча знала про відсутність у неї прав на квартиру, тим самим пропустила строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого начебто порушеного цивільного права. Минування строку позовної давності є підставо для відмови в позові.

В судовому засідання представник Позивача, адвокат Якименко С.Г., позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити на підставі доказів, наявних у справі, пояснив відповідно змісту позову та відповіді на відзив. Після розірвання шлюбу позивач зверталася до суду з позовами про визнання рішення виконкому незаконним, про виділ частки в квартирі не зверталася.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, просила задовольнити позов, та суду пояснила, що пайові внески за квартиру вони сім`єю з ОСОБА_9 сплачували за кошти її батька , знімали гроші з книжки та сплачували. Спочатку були виділені кімнати їй з сином та відповідачеві. В 2005 році шлюб розірвано, рішенням суду їй було виділено кімнату та розділені рахунки. Вона не зверталася до суду про визнання права власності, вона проживала в квартирі з 1990 року до 2019 рік. Позивач знала, що відповідач ОСОБА_3 в 2007 році приватизував квартиру на себе, вона ходила в КП «КБТІ». Перестала сплачувати комунальні послуги тому, що просто не було коштів на прожиття, мала скрутне матеріальне становище на руках дитина з інвалідністю. ОСОБА_3 після розірвання шлюбу забрав усі їх спільні кошти. Вона проживала в квартирі, світло відключили в 2013-2014 роках, а потім знову включили. ОСОБА_3 після розірвання шлюбу знайшов собі іншу жінку та проживав у неї, в 2012 році дитину забрали в інтернат. Субсидію вона не оформлювала, їй не надавали. В 2007 році у неї був адвокат. Про розподіл квартири не зверталася. Всі речі позивача залишилися в квартирі, напевно їх забрала ОСОБА_5 . Всі особисті речі ОСОБА_9 свої забрав з квартири. А в 2019 році восени позивача вигнали з квартири.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 , суду пояснила відповідно відзиву, що вона заперечує проти задоволення позову, просить відмовити, так як право власності на квартиру відповідач набув після розірвання шлюбу. Позивачка зверталася до суду в 2007 році з позовом про визнання незаконним видання свідоцтва про право власності на квартиру, їй було відмовлено. З 2007 року відповідач не проживав в квартирі, там проживала позивач, вона пропустила строк позовної давності. З 2010 року позивач отримувала пенсію, але комунальні платежі не сплачувала, квартиру занедбала.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6 суду пояснив, що заперечує проти задоволення позову, просить відмовити, так як відсутні будь-які підстави для задоволення позову, просив застосувати строки позовної давності. ОСОБА_3 набув права власності на квартиру після розірвання шлюбу.

Відповідач ОСОБА_5 суду пояснила, що вина не визнає позовні вимоги, надала пояснення відповідно відзиву, та вказала, що вона в 2019 році купила квартиру для сина з великим боргом за комунальні послуги. Взяли довідку, що в квартирі ніхто не прописаний. В квартиру нереально було зайти, двері повністю засипані мотлохом та сміттям, вони зрізали решітку та викидали сміття через балкон. На другий день прийшла позивач та сказала, що це її квартира. Вона викликала поліцію та вони перевірили документи на квартиру. В квартирі все згнило, вони там тиждень вивозили все сміття, прибирали. В квартирі були борги, не було світла. У неї є ще одна квартира батьків та пів квартири подарував старший син. Продавець нічого не говорив про дружину та що є інші співвласники, та сказав, що в квартирі проживала його колишня дружина, яка занехаяла квартиру не сплачувала комунальні платежі.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що вона проживає в будинку з моменту заселення, знає сім`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , квартиру отримував ОСОБА_3 , вони проживали разом сім`єю, а потім чоловік пішов. ОСОБА_1 всю квартиру занехаяла сміттям. ОСОБА_11 був присутній на зборах, ОСОБА_12 проживали в квартирі до 2017 року. Свідок знає, що мешканці будинку писали заяви, щодо ОСОБА_1 та сміття в квартирі. Перший внесок заплатили відразу за квартиру 3800 крб. повністю відразу, а томім сплатили все. Вони вселилися спочатку вдвох, а потім у них народився хлопчик. Після вселення вони прожили разом близько 10 років, потім ОСОБА_13 пішов. З 2017 року ОСОБА_12 десь проживала на АДРЕСА_6 у якоїсь жінки. Ми взноси за квартиру виплачували разом сімейними грошима.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що вона приживала в будинку з 1990 року де проживали і ОСОБА_8 . Ордер на квартиру був виданий на ОСОБА_3 , внески він сплачував. ОСОБА_15 проживала сім`єю, а потім почала носити сміття в квартиру, до заселення мешканців ОСОБА_1 не проживала в квартирі десь близько 2 з половиною років. В останні роки в квартиру вона заходила вже через балкон, так як там все було засмічене аж до стелі. Дуже великі борги за комунальні послуги. Вони з мешканцями зверталися у відповідні органи з колективними листами з приводу антисанітарії в будинку через ОСОБА_1 . Свідок постійно з позивачем сперечалася так як вона над нею живе. Коли відкривали квартиру свідок була присутня та дільничний. В квартиру спочатку вона заселилася без сина. Свідок також член кооперативу, 30 % вартості квартири вони вносили відразу перед заселенням. Гнип жили сім`єю десь до 2000 року. Гнип ОСОБА_13 все залишив позивачеві та пішов з сім`ї. На зборах членів кооперативу ОСОБА_16 не ставила питання про її включення в кооператив. Скарги на ОСОБА_1 подавалися куди тільки можна з 2000 років, через те, що вона довела не тільки квартиру свою до антисанітарії, а й прусаки аж до 9-го поверху. Всі мешканці підписували скарги, ставили печаті все зберігається у голови кооперативу. В квартирі ОСОБА_15 не проживала близько 2-х років, до того як заселилися інші мешканці. Дитина з синдромом ОСОБА_17 у ОСОБА_15 спочатку з ними не жила, а жила у батьків, а потім з ними.

ОСОБА_1 на пояснення свідка зазначила, що вона з свідком перебувала в поганих відносинах, чоловік свідка навіть бив їй вікна.

Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що з 2014 року працює головою кооперативу ОСОБА_3 був членом кооперативу, не проживав у квартирі вже дуже давно. Гнип ОСОБА_12 не проживала в квартирі більше 3-4 років, до того як заселилися інші люди. Квартиру повністю засмітила. Вона не є членом кооперативу, на збори не з`являлася, мешканці скаржилися через антисанітарію, вона підписувала акти. ОСОБА_1 розвела тарганів, засмітила повністю квартиру, виливала мочу під вікна, з всіма сперечалася, всім спеціально капостила. Сміття під верх в квартирі, що ОСОБА_13 не міг відчинити двері, коли виносили сміття люди біли в противогазах. Свідок проживає в будинку з моменту його заселення, а потім познайомилася з сім`єю ОСОБА_8 . Перший внесок за квартиру був внесений до заселення 30 % , а повністю за квартиру розрахувалися ОСОБА_8 в 1992 році.

Свідок ОСОБА_19 суду пояснив, що він є рідним братом відповідача ОСОБА_3 , два роки тому йому зателефонував брат і вони пішли в квартиру де проживали ОСОБА_8 , в квартирі повно сміття, вона занехаяна, з дуже великими боргами, брат продав квартиру за безцінь. Гнип ОСОБА_12 не жила в квартирі останній час, там було лише сміття. Брат поїхав з квартири років 15 років. Квартира кооперативна оформлена на брата ОСОБА_3 . Зараз він живе в селі. Брат проживав з ОСОБА_12 близько 20 років, вступний внесок він сплачував. ОСОБА_1 перебуває на обліку в ПНД. Дитина у них народилася не здорова, зараз вона в Інтернаті.

Свідок ОСОБА_20 , суду пояснила, що в будинку вона проживає з 1990 року , сім`я ОСОБА_8 проживала в цьому ж будинку з 1990 року, В ордері вказувався один ОСОБА_9 та членисім`ї, ОСОБА_21 виданий, він був членом кооперативу, на збори ходив лише він. ОСОБА_16 з 2017 року в квартирі не проживає, В квартиру вони не могли зайти так як вона завалена сміттям, двері завалені, треба було залазити через балкон, роздвигали решітку на балконі. Їй навіть сусіди пропонували допомогу, вивезти сміття, так як завелися таргани в усьому будинку, але вона відмовлялася. Перший пайовий внесок за квартиру вносився перед заселенням 30 %, а в 1991 році - 1992 році виплатили все останнє за квартиру. Позивач вселилася разом з чоловіком та дитиною. ОСОБА_13 вже давно не проживає в квартирі років АДРЕСА_7 , відносини з сім`єю ОСОБА_8 у свідка нормальні, свідок не з її під`їзду, а в під`їзді позивача всі скаржилися на неї.

Свідок ОСОБА_22 суду пояснила, що вона буда бухгалтером в кооперативі по АДРЕСА_8 . Сім`я Гнип були зареєстровані в квартирі з 1990 року, вона була бухгалтером до 1998 року. Перший внесок вносився Гнип відразу 30 % до вселення в квартиру, а всі внески до повного розрахування за квартиру сім`єю ОСОБА_8 були внесені до 1994 року. В минулому році свідок дізналася, що ОСОБА_12 виписали за рішенням суду з квартири. Членом кооперативу вказаний чоловік, але всі члени сім`ї мають однакові права на квартиру. Внески сплачені сім`єю до 1994 року та вносилися сім`єю ОСОБА_9 та ОСОБА_23 . Про розподіл внесків ОСОБА_15 не зверталася.

Свідок ОСОБА_24 суду пояснила, що в 2019 році в серпні біля квартири ОСОБА_25 зпилював двері в квартиру, а потім повідомив що ОСОБА_15 виселяють. Вивозили всі її речі з квартири. Свідок викликала поліцію, ОСОБА_5 показала документи на квартиру та всі її речі вивезли. Свідок знала сім`ю Гнип, вона була головою кооперативу з 1992 по 1996 1997 рік та в 2013 році, в будинку живе з самого початку його заселення. Гнип також з 1990 року, вони були хорошою сім`єю, вносили всі внески за квартиру. В 2007 році ОСОБА_9 виписався з квартири, повідомив що йде з сім`ї до іншої жінки. В квартирі залишилися ОСОБА_15 з сином. Всі внески за квартиру сім`я ОСОБА_8 внесли сім`ю, пайовиками були всі члени сім`ї. В 2011-2012 роках у ОСОБА_15 забрали дитину до інтернату. Деякі сусіди на неї скаржилися, що дитина кричить немає покою. Приходили писати заяви та складали акти з приводу антисанітарії. Свідкові не відомо чи писала ОСОБА_15 заяву про вступ в кооператив. В 2013 році вона підписувала заяву про скаргу мешканців на ОСОБА_26 жовтні 2019 року коли вивозили речі ОСОБА_15 з квартири, свідок зателефонувала ОСОБА_12 , та повідомила, що вивозять її речі з її квартири.

Свідок ОСОБА_27 суду пояснила, що з сім`єю ОСОБА_8 вона знайома так як вони проживали в одному будинку. Гнип ОСОБА_13 вже давно не проживає. Вони збирали підписи мешканців через антисанітарію, скаржилися на ОСОБА_28 2014 року свідок ОСОБА_15 в квартирі не бачила, коли відкривали квартиру свідок була присутня, в квартирі все було завалено сміттям аж до стелі, вони залазили через вікно. Світла в квартирі не було, за комунальні платежі не сплачувала ОСОБА_12 , були борги. Свідок проживає в будинку з моменту його заселення. Спірна квартира кооперативна, внески вносилися. З моменту заселення свідок бачила сім`ю ОСОБА_8 та дитину.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, свідків, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлені наступні обставини по справі, які перевірені письмовими доказами, які містяться у матеріалах справи.

Позивач ОСОБА_1 з 25.01.1985 року перебувала з відповідачем ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали (сплатили вартістю паю) трьохкімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1 . Ордер на житлове приміщення № 40 від 6 березня 1990 року, виданий на сім`ю чоловіка ОСОБА_3 , дружину ОСОБА_1 , сина ОСОБА_7 .

16.12.2005 року рішенням суду шлюб між ними було розірвано, розірвання шлюбу зареєстровано 04.07.2005 року та позивач залишилась проживати в спірній квартирі.

06.02.2007 на підставі рішення виконкому Довгинцівської районної в місті ради від 20.12.2006 року, ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру, де він вказаний єдиним власником квартири, однак ОСОБА_1 до відома про отримання вказаного свідоцтва ОСОБА_3 не довів.

Рішенням суду від 04.12.2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради , третя особа КП «Криворізьке БТІ» про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету від 20грудня 2006 року про видачу ОСОБА_3 права власності на квартиру в житлово будівельному кооперативі «Рассвет-46» по АДРЕСА_2 та стягнення моральної шкоди відмовлено, але в рішенні роз`яснено, про право позивача звернутися до суду з позовом про розподіл майна (квартири).

Рішенням суду апеляційної інстанції від 22.09.2009 року рішення суду першої інстанції по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені недієздатного сина про визнання порядку користування житловим приміщенням та розподіл боргових зобов`язань скасовано в частині визначення порядку користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 та ухвалено нове рішення яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, в іншій частині залишено без змін.

Рішенням суду від 16.08.2019 позивачку було визнано такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , однак оскільки справа була розглянута у її відсутність, вона не знала ні про наявність позову, ні про наявність рішення.

Згідно талонів повідомлень № 21360 від 24.10.2019 року, № 24774 від 18.11.2019 року, № 25525 від 29.11.2019 року, № 25770 від 02.12.2019 року, № 25804 від 03.12.2019 року, № 25816 від 03.12.2019, № 26033 від 05.12.2019 року, позивачка ОСОБА_1 повідомляє працівників поліції про те, що поки вона була в лікарні відповідач ОСОБА_3 змінив замки та вхідних дверях в квартиру та не дає їй можливості проживати в квартирі та увійти додому, що факту її незаконного виселення з її квартири, про те, що в квартирі проживають інші особи, про те, що невідомі їй особи проживають в її квартирі на переоформили її на себе, про те, що невідомі особи без її дозволу виносять з квартири її особисті речі.

27.11.2019 відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , уклали договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до якої відповідач ОСОБА_5 придбала вказану квартиру у ОСОБА_3 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31.03.2020 рішення суду від 16.08.2019 скасоване та ухвалено нове рішення, яким вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання її втратившою право користування спірною квартирою, залишено без задоволення.

У зазначеній постанові від 31.03.2020 судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах недієздатного сина ОСОБА_7 , про визначення порядку користування житловим приміщенням та розподіл боргових зобов`язань встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , придбана подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі, тому відповідно до положень ст. 60 СК України, належить їм на праві спільної сумісної власності.

При цьому суд також враховує наявне в матеріалах справи рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2009 року, в якому судом також встановлено, що спірна кооперативна придбана подружжям ОСОБА_8 за час шлюбу, тому відповідно до положень ст. 60 Сімейного Кодексу України, належить їм на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Рішенням суду від 11.01.2021 року ухвалено вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина 7 ст. 81 ЦПК України передбачає, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 263 ЦПК України закріплено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Що стосується строків позовної давності, які просили застосувати відповідачі, суд приходить до висновку, що згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд не може задовольнити клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності та не може взяти до уваги їх посилання на пропуск позивачем позовної давності, виходячи з наступного.

Право власності позивача ОСОБА_3 не порушувалося та не оспорювалося, лише з моменту коли вона дізналася, що відповідач ОСОБА_9 продав квартиру без її відома в 2019 році вона звернулася до суду за захистом свого порушеного права в січні 2020 року, тобто в строк.

Той факт, що позивачеві було відомо, що ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру лише на себе та що їй було в рішенні суду від 04.12.2007 року роз`яснено її право на поділ майна не є підставою для відрахування строку позовної давності у даній справі, так як звернення до суду з вимогою про поділ майна є її право, а не обов`язок, право позивачки на спільну сумісну власність не порушувалося, навіть в разі, якщо Свідоцтво видане на одну особу, або ордер виданий на одну особу, право спільної сумісної власності на квартиру мала і позивач, як дружина, пайові внески за квартиру були внесені сім`єю ОСОБА_8 до 1994 року коли вони проживали разом, а тому квартира належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільно. Позивач не зверталася до суду з позовом про оскарження свого права на власність так як воно до 2019 року не порушувалося.

Відповідно до положень ст. 60 Сімейного Кодексу України, належить їм на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 156ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 112 ЦК УРСР (чинного на час набуття прав на спірну квартиру) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Положеннями статті 22 КпШС України (чинного на час набуття прав на спірну квартиру) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у підпунктах 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи", при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України "Про власність", пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, (далі - Примірний статут ЖБК) і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ "Про власність" член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Статтею 16 Закону України "Про власність" передбачалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Статтями 22, 28, 29 КпШС України (чинного на час набуття прав на спірну квартиру) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Оскільки квартира АДРЕСА_4 , була в спільній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 то при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_3 мав повідомити нотаріуса та ОСОБА_1 мала написати письмову згоду на продаж квартири, але такої згоди позивач не давала, а продавець не повідомив покупців, що є інші співвласники квартири так як вважав лише себе єдиним власником, що вважати було помилково.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Термін "зловживання правом" свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, так як ОСОБА_3 у нотаріально-посвідченому договорі купівлі-продажу квартири вказував на те, що спірна квартира є його особистою власністю. Очевидно, що дії відповідача ОСОБА_3 , можливо не навмисно та можливо через юридичну необізнаність, але є недобросовісними.

Дана позиція підтверджена Постановою Верховного суду України від 22.05.2019 року № 234/3341/15-ц .

Отже суд приходить до висновку, що сім`єю ОСОБА_8 в 1990 році, в шлюбі, була отримана кооперативна квартира, ордер видано на ОСОБА_3 , члени сім`ї зазначені дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_7 , пайові внески за квартиру повністю погашені та сплачені сім`єю ОСОБА_8 до 1994 року, коли вони проживали разом в шлюбі, отже квартира АДРЕСА_4 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Ордер виданий на ім`я ОСОБА_3 та свідоцтво про право власності на квартиру оформлене на ім`я ОСОБА_3 не позбавляє ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_4 , а тому при укладенні договору купівлі продажу з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 мав її повідомити про існування інших співвласників на квартиру, а саме ОСОБА_1 , та від неї необхідна була заява про згоду на продаж квартири, які позивач не давала, а тому договір купівлі-продажу від 27.11.2019 року серія та номер 3768, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Русавською Т.В., згідно якого відповідач ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 продав відповідачу ОСОБА_5 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 63.9 кв.м., житловою площею 36,8 кв. м є нікчемним, та підлягає визнанню недійсним. Водночас, суд вказує, що обставини тривалого не проживання позивачем чи членами її родини у спірній квартирі, несплата комунальних послуг та неналежне утримання квартири, на які вказують допитані в судовому засіданні свідки, не відносяться до предмету спору та доказування в даній справі. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст.12,13,76,77,141,259,263,264,265,268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житла від 27.11.2019 року - задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу від 27.11.2019 року серія та номер 3768, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Русавською Т.В., згідно якого відповідач ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 продав відповідачу ОСОБА_5 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 63.9 кв.м., житловою площею 36,8 кв. м - недійсним.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29 листопада 2021 року.

Суддя: Н. О. Сарат