ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

          29 листопада 2021 року                       м. Житомир                       справа № 240/39340/21  

                                                                                                                категорія  112030000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Черноліхов С.В., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової допомоги,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, з тих підстав, що в 2020 році як учасник бойових дій набув право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, однак відповідачем протиправно, на думку позивача, проведено виплату в меншому розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у частині 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач грошову допомогу до 5 травня отримав у квітні 2020 року, тоді як з даним позовом звернувся до суду лише у листопаді 2021 року, тобто з порушенням шестимісячного строку.

Обгрунтовуючи строки звернення до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що про порушення свого права він дізнався 13 січня 2021 року з постанови Верховного Суду по справі № 440/2722/20.

Суд при цьому зазначає, що навіть з 13 січня 2021 року до моменту звернення до суду з даним позовом (25 листопада 2021 року) минуло понад шість місяців. Позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження наявності непереборних обставин, які завадили йому вжити заходів для захисту свого порушеного права і оскаржити виплату відповідачем грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у значно меншому розмірі до суду протягом шести місяців з моменту її отримання (квітень 2020 року).

Проаналізувавши наведене суд приходить до висновку, що вказані позивачем у заяві про поновлення строку причини пропуску строку звернення до суду не є поважними.

Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною 6 статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

В свою чергу, заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі (частина 2 статті 166 КАС України).

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 167 КАС України.

Враховуючи викладене та керуючись частиною 1 статті 123, 169 КАС України, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, відмінних від тих, що були вказані у вже поданій заяві про поновлення пропущеного процесуального строку, та доказів поважності причин його пропуску.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд

ухвалив:

Позовну заяву   ОСОБА_1  залишити без руху.

Позивачу усунути зазначені в ухвалі суду недоліки протягом  десяти  днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.

У разі якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовну заяву буде повернуто позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

          Суддя                                                                                            С.В. Черноліхов