Справа № 344/9109/18

Провадження № 22-ц/4808/30/21

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів                                            Василишин Л.В., Горейко М.Д.

секретаря                                      Петріва Д.Б.,

з участю                              апелянта ОСОБА_1 і представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ТзОВ «Бімор», ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Бородовським С.О. 17 вересня 2020 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області,

                                                      в с т а н о в и в :

У червні 2018 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ДП «Фармація» ТзОВ «Іва-Фарм» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що в 1995-1996 роках була отруєна парами ртуті на робочому місці в аптечному пункті поліклініки радіозаводу, що у м. Івано-Франківську. З того часу постійно хворіє та становить небезпеку для оточуючих. Керівництво аптеки приховало факт отруєння, не повідомило її та не надало їй необхідної допомоги. Їй не вистачає коштів на прожиття, оскільки усі пенсійні виплати витрачаються тільки на ліки. З урахуванням уточнюючих позовних заяв просила стягнути з відповідача на її користь 5 000 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, та 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди (а.с.1, 8, том 1).  

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 до ТзОВ «Бімор», ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено (а.с.131-134, 174-176, том 1).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року рішення Івано-Франківського міського суду від 09 квітня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.105-108, том 2).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ТзОВ «Бімор», ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено повністю (а.с.53-59, том 3).

Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, вважає його незаконним та необгрунтованим, а викладені у рішенні висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи.

Апелянт зазначає, що була отруєна парами ртуті на робочому місці, внаслідок чого має невиліковні хвороби, не має можливості працевлаштуватись, вирішувати справи. Вся її сім`я вимушено  покинула своє житло, оскільки перебування в ньому шкодить здоров`ю.

Апелянт вказує, що медичні документи та довідки, що містяться в матеріалах справи, свідчать про тяжкість її хвороби з причин отруєння ртуттю в 1995-1996 роках. Їй вкрай необхідні кошти для багатовартісного лікування.

Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги викладені в постанові Верховного Суду висновки, а саме судом не ініційовано проведення експертизи, хоча призначення такої експертизи є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін. Одночасно зазначає, що відмовляється від клопотання про призначення експертизи. На думку апелянта, матеріали справи містять достатньо доказів, щоб розглянути справу по суті.

З вказаних підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов (а.с.67-69, том 3).

Відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Вислухавши пояснення апелянта ОСОБА_1 і представника відповідача ОСОБА_2 , доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працювала в Івано-Франківському ОВО «Фармація» на посаді фармацевта з 03 лютого 1989 року (наказ про прийняття від 03 лютого 1989 року №47) по 02 січня 1990 року (наказ про звільнення від 02 січня 1990 року №86) та з 04 травня 1992 року (наказ про прийняття від 04 травня 1992 року №101) по 19 квітня 1999 року (наказ про звільнення від 19 квітня 1999 року №45-к) (а.с.32-39, том 1).

Сторони не заперечували обставину виконання позивачем функцій провізора у відповідача в період 1995-1996 років.

Згідно розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 04 жовтня 1995 року ОВО «Фармація» перейменоване у ВАТ «Фармація», яке в подальшому перереєстровано в ДП «Фармація» відповідно до свідоцтва про перереєстрацію від 28 березня 2003 року №23-п (а.с.50, том 1).

Звертаючись із позовом, ОСОБА_3 покликалась на те, що в 1995-1996 роках була отруєна парами ртуті на робочому місці в аптечному пункті поліклініки радіозаводу у м. Івано-Франківську, на підтвердження чого надала виписки із медичної карти стаціонарного хворого, виписні епікризи, виписки з історії хвороби та іншу медичну документацію про стан свого здоров`я (а.с.12-25, том 1).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що жодного доказу на підтвердження отруєння позивача за місцем роботи позивач суду не надала, як не надала жодного доказу лабораторного встановлення наявності в її організмі ртуті і виділення нею особисто парів ртуті за будь-який період з 1995 року. А тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача майнової та моральної шкоди відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

За змістом статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно із статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

За змістом статті 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.

Згідно підпункту першого пункту першого «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472 (чинних на час виникнення спірних правовідносин) власник підприємства, установи і організації або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.

Пунктом 2 вказаних Правил визначено, що доказом вини власника можуть бути: акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання; висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці та дотримання законодавства про працю, або профспілкового органу щодо причин ушкодження здоров`я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства; рішення про притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності; рішення органів соціального страхування про відшкодування власником витрат на допомогу працівникові в разі тимчасової непрацездатності у зв`язку з ушкодженням здоров`я; показання свідків та інші докази.

На час розгляду судом цієї справи гарантії громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Суд першої інстанції з пояснень представника відповідача з`ясував, що під час роботи ОСОБА_3 у відповідача  жодного разу не зверталась із заявами, скаргами повідомленнями про отруєння її ртуттю. Робота позивачки не була пов`язана із взаємодією з ртуттю чи з будь-якими шкідливими речовинами. Її робота була пов`язана виключно із продажем готових форм лікарських засобів, як і робота інших провізорів (фармацевтів) на підприємстві, які працювали з нею. Будь-які акти про нещасні випадки на виробництві не складались.

За результатами дослідження, проведеного 20 березня 2018 року лабораторією «Синево», вміст ртуті в крові ОСОБА_3 у межах допустимої норми (а.с.11, том 1).

Матеріалами справи підтверджується, що для всебічного та повного з`ясування обставин справи, що стосуються предмету спору під час повторного розгляду справи судом першої інстанції призначалася судова медична експертиза ухвалою від 04 червня 2020 року (а.с.148-150, том 2).

Відповідно до висновку експерта № 305 від 30 липня 2020 року, підписаного судово-медичними експертами ОСОБА_6 та М.В. Ткачуком поставлені судом питання не входять у компетенцію цих судово-медичних експертів, а вирішення їх буде можливим при проведенні комісійної судово-медичної експертизи (а.с.46, том 3).

Однак в подальшому у суді першої інстанції ОСОБА_3 не клопотала про проведення комісійної судово-медичної експертизи.

З метою сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року по справі призначено комісійну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено Івано-Франківському обласному бюро судово-медичної експертизи. На вирішення комісійної судово-медичної експертизи були поставлені такі питання: які ушкодження здоров`я або захворювання наявні у ОСОБА_3 .? Яка давність їх виникнення? Чи заподіяно ОСОБА_3 ушкодження здоров`ю або чи виникло у неї захворювання внаслідок дії випарів ртуті, яке могло бути спричинено за місцем роботи (на виробництві) у 1995-1997 роках? Чи існує причинно-наслідковий зв`язок між ушкодженням здоров`я або захворюваннями, наявними у ОСОБА_1 , та виконанням обов`язків фармацевта в аптеці № 8 ВАТ «Фармація» та фармацевта складу медичних товарів Івано-Франківська ВАТ «Фармація», що зумовлені дією випарів ртуті? (а.с.110-112, том 3).

За змістом висновку комісійної судово-медичної експертизи № 69 від 30 вересня 2021 року, проведеної Обласним бюро судово-медичної експертизи департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської обласної державної адміністрації, в наданій медичній документації за період з 23-27 грудня 2000 по 02 серпня 2021 року прослідковуються наступні захворювання: Ішемічна хвороба серця. Дифузний та постінфарктний кардіосклероз (неQ – інфаркт міокарду в 2012 році). СН ІІФ ФЛІІІ. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 3 ризик високий. Астено-невротичний синдром. Дисциркуляторна енцефалопатія змішаного ґенезу ІІ. Хронічний катаральний не обструктивний бронхіт стадія н/ремісії. Виразкова хвороба нижніх кінцівок (оперативне втручання 26 березня 2013 року та 16 жовтня 2013 року). Остеохондроз спондилоартроз грудного і поперекового відділів хребта. Двобічний коксартроз ІІІ. Деформуючий остреоартроз обох колінних суглобів. Двобічний Hallux valgus ІІІ ст. Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки. Хронічний гастродуоденіт. Хронічний холецистит. Карцинома тіла матки рТ1аNoMoG2 (ст.ТА), стан після пангістеректомії в 2016 році (CrT1NoMo ІІІВ клін гр.). Фіброаденоматоз молочних залоз. Вузловий зоб Іа ст. Солевий діатез. Киста лівої нирки. Хронічний пієлонефрит. Зазначені захворювання підтвердженні об`єктивними даними і не потребують особливої думки спеціалістів в окремих галузях медицини.

Ушкодження здоров`я ОСОБА_3 чи виникнення у неї захворювань внаслідок дії випарів ртуті, яке могло бути спричинене за місцем роботи (на виробництві) у 1995-1997 роках не було, про що свідчить відсутність в матеріалах цивільної справи даних про те, що ОСОБА_3 під час роботи фармацевтом у ВАТ «Фармація» зверталась із заявами, скаргами, повідомленнями про меркуріалізацію, відсутні акти про нещасні випадки на виробництві та аварії, пов`язані з викидом ртуті, зазначено, що робота ОСОБА_3 була пов`язана виключно із продажем готових лікарських засобів, як і робота інших провізорів, які працювали з нею, та за її робочим місцем контактували з ОСОБА_3 , також відсутні будь-які ознаки чи симптоми отруєння ОСОБА_3 в наданих на експертизу медичних документах.

Вищезазначені захворювання є окремими нозологічними одиницями, мають хронічний перебіг та не знаходяться в причинному наслідковому зв`язку з виконанням ОСОБА_3 обов`язків фармацевта в аптеці №8 ВАТ «Фармація» та фармацевта складу медичних товарів Івано-Франківська ВАТ «Фармація», що зумовлені дією ртуті (а.с.269-270, том 3).

Відповідно до положень статей 12,81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що належних та допустимих доказів не місять матеріали справи,  не доведено факт отруєння позивача за місцем роботи в аптеці ВАТ «Фармація», наявні в неї хронічні захворювання не знаходяться в причинному наслідковому зв`язку із виконанням нею посадових обов`язків, суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що факт отруєння ртуттю на роботі та заподіяння шкоди її здоров`ю підтверджуються медичними документами, що містяться в матеріалах справи, не заслуговують на увагу. Наявні у матеріалах справи медичні документи були предметом дослідження експертної комісії комісійної судово-медичної експертизи, за результатами якої експерти вважали, що в медичних документах відсутні будь-які ознаки чи симптоми отруєння ОСОБА_3 за місцем роботи. Зазначенні в медичній документації захворювання є окремими нозологічними одиницями.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

                                                  п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий                                                                                                    І.О. Максюта

Судді:                                                                                                              Л.В. Василишин

                                                                                                                         М.Д. Горейко

Повний текст постанови складено 26 листопада 2021 року.