Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 638/10716/19

провадження № 61-7788св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року в складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 26 липня 2001 року він був прийнятий на роботу контролером-ревізором приміських поїздів відділу ревізій і контролю пасажирських поїздів Управління Південної залізниці. 30 червня 2002 року був переведений у Харківську дирекцію залізничних перевезень за домовленістю між керівниками, контролером-ревізором.

З 09 січня 2009 року по 30 червня 2019 року за контрактом він працював провідником пасажирського вагону вагонного поїзда виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця».

Наказом начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» від 27 червня 2019 року № 169/ос його звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме у зв`язку із закінченням строку дії контракту з 30 червня 2019 року.

ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач упереджено вирішив питання про припинення з ним трудових відносин, безпідставно відмовив йому у продовженні строку дії контракту, як це відбувалося в попередні десять років, оскільки до якості його роботи претензій не було.

Він брав участь у створенні первинної профспілкової організації виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» і був обраний до складу профспілкового органу. Вважав, що його профспілкова діяльність, а не погана якість виконання обов`язків провідника пасажирського вагону, була причиною безпідставного позбавлення права на працю.

Профспілковий комітет Вільної профспілки Південної залізниці 05 червня 2019 року намагався з`ясувати причини непродовження дії контракту, просив врахувати обставини, згідно з якими роботодавець повинен би був продовжити контракт або надати інформацію про причини небажання його переукладання. Проте відповідач не змінив своє необґрунтоване рішення та не надав відповіді.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

визнати незаконним наказ начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» від 27 червня 2019 року № 169/ос про припинення з ним трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України;

поновити його на посаді провідника пасажирських вагонів моторовагонного поїзду виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 30 червня 2019 року;

стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 червня 2019 року по день ухвалення рішення.

Короткий зміст рішення суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено; скасовано наказ начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» від 27 червня 2019 року № 169/ос, відповідно до якого з ОСОБА_1 припинено трудовий договір (контракт) та звільнено 30 червня 2019 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагону (моторвагонного поїзда) виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця»; стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 48 342,20 грн; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць»; вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 звільнено без дотримання передбачених статтею 39 Закону України «Про професійні спілки та гарантії їх діяльності» і статтею 252 КЗпП України гарантій для працівника підприємства, обраного до профспілкових органів, тобто відсутнє звернення відповідача до виборного профспілкового органу підприємства, членом якого є ОСОБА_1 , з обґрунтованим письмовим поданням про розірвання трудового договору та згода профспілкового комітету на розірвання трудового договору.

Визначивши відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньоденну заробітну плату, суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково; рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку із порушенням відповідачем встановленого законом порядку вирішення питання про припинення трудового договору з ОСОБА_1 є вірними. При цьому апеляційний суд змінив мотивувальну частину рішення щодо порушення відповідачем гарантій, передбачених статтею 252 КЗпП України, зазначивши, що відповідачем не надано доказів обґрунтованості рішення не продовжувати строк дії контракту з ОСОБА_1 у зв`язку з наявністю дисциплінарних стягнень та систематичним невиконанням планових завдань з продажу квитків. Отже, порушення АТ «Українська залізниця» встановленого на підприємстві порядку вирішення питання щодо продовження строку дії трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 є підставою для задоволення позову відповідно до положень статті 235 ЦПК України.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2020 року касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково; постанову Харківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що укладений з позивачем 09 січня 2009 року строковий трудовий контракт, який у подальшому продовжувався на підставі щорічно укладених між сторонами додаткових угод, був оформлений відповідно до положень трудового законодавства, а саме статей 21-24 КЗпП України. Підписання ОСОБА_1 09 січня 2009 року контракту з подальшим внесенням узгоджених сторонами змін до нього вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, що визначені у контракті. При цьому, апеляційний суд не вказав, яка норма КЗпП України передбачає поновлення ОСОБА_1 на роботі за визначених ним підстав, а саме відсутності обґрунтованості рішення продовжувати строк дії контракту з позивачем у зв`язку з наявністю дисциплінарних стягнень та систематичним невиконанням планових завдань з продажу квитків.

Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не звернув увагу на гарантії щодо обов`язкового отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, яка розповсюджується на випадки звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України; не зупинив провадження у справі та не запитав відповідний орган щодо згоди на звільнення позивача.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця»; рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Встановивши, що контракт з позивачем укладено строком до 30 червня 2019 року, апеляційний суд уважав, що за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець, на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії, правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Апеляційний суд зазначив, що закінчення терміну дії контракту і видання у зв`язку із цим розпорядження про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а доводить відсутність ініціативи роботодавця переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціативи встановити трудові відносини; обов`язковість отримання згоди профспілки на звільнення позивача у зв`язку з закінчення строку дії трудового договору, з ініціативи працівника, за згодою сторін чинне законодавство України не передбачає.

Аргументи учасників справи

08 травня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і залишити без змін законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга та уточнена її редакція мотивовані тим, що апеляційний суд:

не звернув увагу на відмову виборного профспілкового органу і вищого виборного органу цієї профспілки та не проаналізував їх;

не врахував, що така відмова розповсюджується на випадки звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України;

безпідставно не застосував до спірних правовідносин статті 43, 252 КЗпП України та статтю 41 Закону України «Про професійні спілки, та їх права та гарантії їх діяльності»;

ухвалив незаконне рішення, чим порушив конституційне право позивача на працю, оскільки він мав бажання продовжувати працювати у відповідача, про що за два місяці до закінчення терміну контракту повідомив роботодавця.

18 жовтня 2021 року до Верховного Суду надійшло пояснення від АТ «Українська залізниця», підписане адвокатами Пономаренко Мариною Анатоліївною та Прядкою Віталієм Олексійовичем , у якому вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду без змін. Вказують, що апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав обов`язкового отримання згоди профспілки на звільнення позивача у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору з ініціативи працівника, оскільки це не передбачено законодавством України. Висновки щодо виборних органів профспілкових організацій не містять належного обґрунтування відмови у наданні згоди на припинення трудового договору із працівником. Звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України проведено відповідно до норм законодавства про працю.

21 жовтня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на пояснення відповідача, у якому він вказує на їх безпідставність.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 серпня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 09 січня 2009 року між «Моторвагонне депо Харків» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 укладено контракт з працівником № 615, відповідно до пункту 23 якого умови цього контракту можуть бути змінені тільки за згодою сторін шляхом укладання додаткових угод, складених у письмовій формі, які є невід`ємною частиною цього контракту.

У подальшому відповідач кожного року укладав з ОСОБА_1 додаткові угоди до контракту № 615, якими продовжувався лише строк дії контракту на рік.

05 січня 2015 року сторони уклали додаткову угоду до контракту № 615, в якій пунктом 21 передбачено, що за два місяці до закінчення строку чинності контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк.

Рішення про продовження строку дії контракту або припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку дії контракту приймається роботодавцем з урахуванням пропозиції комісії підприємства (відокремленого підрозділу) по укладенню та аналізу виконання умов контрактів, до складу якої входить представник профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до додаткової угоди від 27 квітня 2018 року строк дії контракту встановлено до 30 червня 2019 року.

У 2019 році АТ «Українська залізниця» відмовилося продовжувати строк дії контракту, а 31 травня 2019 року ОСОБА_1 отримав листа від начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків», в якому повідомлялося, що на підставі висновків засідання комісії регіональної філії «Південна залізниця» з питань продовження дії контрактів з провідниками пасажирського вагона (моторвагонного поїзда) виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» від 26 квітня 2019 року прийнято рішення не продовжувати строк дії контракту.

Згідно з наказом начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» від 27 червня 2019 року № 169/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» провідника пасажирського вагона (моторвагонного поїзда) ОСОБА_1 звільнено з 30 червня 2019 року за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії контракту.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів не приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У пункті 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20) зроблено висновок, що «підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України».

Відповідач 09 січня 2009 року уклав з ОСОБА_1 строковий трудовий контракт, строк дії якого на підставі додаткових угод було неодноразово продовжено.

Додатковою угодою від 28 квітня 2018 року до контракту № 615 від 09 січня 2009 року визначено строк дії контракту до 30 червня 2019 року.

Підписання позивачем 09 січня 2009 року контракту з подальшим внесенням узгоджених сторонами змін до нього вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, що визначені у контракті.

Оцінивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що оскаржений наказ про звільнення ОСОБА_1 з підстав закінчення строку дії трудового договору видано з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що позивача звільнено з роботи без згоди на це профспілкового комітету, не заслуговують на увагу.

Суди встановили, що ОСОБА_1 був членом Первинної профспілкової організації Виробничого підрозділу «Моторвагованне депо Харків» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» Вільної профспілки південної залізниці; наказом начальника виробничого підрозділу «Моторвагованне депо Харків» № 169/ос від 27 червня 2019 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України без отримання попередньої згоди відповідних профспілкових органів.

Статтею 43 КЗпП України передбачені випадки, у яких розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу проводиться за попередньою згодою виборного органу, зокрема це розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, його керівників, профспілкового представника, крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Вказана норма встановлює необхідність отримання попередньої згоди не лише виборного органу, а і вищого виборного органу професійної спілки для членів виборного профспілкового органу і застосовується у взаємозв`язку зі статтею 43 КЗпП України, якою передбачені випадки отримання попередньої згоди виборного профспілкового органу при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20) міститься висновок про те, що «звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП за закінченням строку дії трудового договору не вважається звільненням з ініціативи роботодавця, підстави якого передбачені статтями 40, 41 КЗпП України». Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 квітня 2020 року в справі № 592/14598/18 (провадження № 61-2530св20) та Верховний Суд ускладі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 листопада 2020 року в справі № 686/27915/18 (провадження № 61-8617св19) з подібних правовідносин.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20), не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук