18.11.2021 Справа № 363/3659/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2021 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря Андрєєвої О.А.,

представник відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою в якій просив стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки, вихідну допомогу в розмірі 316 070,94 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.08.2019 року по 17.09.2020 року включно у розмірі 906 422,79 грн., а всього 1 222 493,73 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що позивач працював на посаді першого заступника генерального директора УДП «Укрінтеравтосервіс» в період з 03.12.2018 року по 29.07.2019 року. 25.07.2019 року ОСОБА_2 звільнився із займаної посади за власним бажанням, внаслідок порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, згідно п.3 ст.38 КЗпП України. Наказом про звільнення передбачено: бухгалтерії підприємства здійснити розрахунок з ОСОБА_2 , виплатити йому вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсацію за невикористану щорічну відпустку, однак станом на 17.09.2020 року розрахунок не здійснено. Крім того, оскільки відповідач не розрахувався з позивачем, з відповідача підлягає стягнення середній заробіток за час затримки з 01.08.2019 року по 17.09.2020 року (13 місяців 13 днів) у розмірі 906 422,79 грн.

Позивач в судове засідання не з`явився, до суду направив клопотання про розгляд справи у його відсутність за наявними матеріалами справи.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково з підстав викладених у відзиві та додаткових поясненнях, а саме що підприємство не заперечує факту наявності заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_2 у розмірі 316 070,94 грн., повний розрахунок з яким не проведено у зв`язку із скрутним фінансовим становищем підприємства, відсутністю необхідного розміру грошових коштів на розрахунковому рахунку відповідача, а також його обов`язком проводити виплату заробітної плати працюючим працівникам. Затримка розрахунку при звільненні перед ОСОБА_2 зумовлена неналежним виконанням службових обов`язків керівництвом підприємства, зокрема і позивачем, який тривалий час виконував обов`язки генерального директора, штучним нарахуванням премій працівникам центрального апарату управління зі відсутності фінансової можливості для її виплати, що в подальшому і зумовило зростання заборгованості перед працівником в момент його звільнення та відповідно збільшення розміру середньомісячної заробітної плати для стягнення. Крім того, з 27.10.2020 року по 17.11.2021 року існують непереборні та істотні обставини, що викликані арештом банківських рахунків УДП «Укрінтеравтосервіс», як наслідок відповідач не може сплатити заборгованість ОСОБА_2 . Разом з тим, існування арешту банківських рахунків свідчить про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені до мінімальної суму, а саме до 10%, що становить 9 763,00 грн.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.

Наказом №332-ВК від 03.12.2018 року «Про призначення» ОСОБА_2 - виконуючого обов`язки заступника генерального директора - призначено з 03.12.2018 року виконуючим обов`язки першого заступника генерального директора, з оплатою праці згідно штатного розпису.

Наказом №221-ВК від 25.07.2019 року «Про припинення трудового договору», ОСОБА_2 з 29.07.2019 року звільнено за власним бажанням, порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, згідно п.3 ст.38 КЗпП України.

Як вбачається, з вказаного наказу «Про припинення трудового договору» бухгалтерії підприємства доручено здійснити розрахунок з ОСОБА_2 , виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсацію за невикористану щорічну відпустку - 34 календарних днів.

Відповідно до розрахунку УДП «Укрінтеравтосервіс» станом на 29.01.2020 року підприємство має заборгованість перед позивачем в розмірі 316 070,94 грн., яка складається з нарахованої але несплаченої заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки та вихідної допомоги.

Як вбачається з довідки УДП «Укрінтеравтосервіс» середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 на посаді першого заступника генерального директора складала 66 404,60 грн.

При звільненні ОСОБА_2 всі належні йому від підприємства суми не сплачено, що не відповідає ст.116 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно до ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч.1 ст.95 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно до ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституцією, як основним законом України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у ст.43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось в судовому засіданні представником відповідача, Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» має перед ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 316 070,94 грн., що складається з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги.

Відповідно ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно ч.6 ст.263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги в загальному розмірі 316 070,94 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.08.2019 року по 17.09.2020 року включно у розмірі 906 422,79 грн., суд дійшов до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно наданих позивачем розрахунків, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.08.2019 року по 17.09.2020 року становить 906 422,79 грн.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, що також узгоджено з позицією Верховного Суду України, постанова від 11.11.2015 року справа №234/7936/14-ц та у постанова від 31.05.2017 року справі №759/7662/15-ц.

Згідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Таким чином, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 року справа №761/9584/15-ц).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, враховуючи правовий висновок Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 9 763,00 грн., тобто 10% від заявленого позивачем розміру.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.08.2020 року по 17.09.2020 року підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного і керуючись статтями 4, 12, 13, 77, 81, 141, 263-265 ЦПК України, статтями 38, 44, 47, 83, 95, 115, 116, 117 КЗпП України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки, вихідну допомогу у розмірі заборгованість у розмірі 316 070,94грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 9 763,00грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (ЄДРПОУ 21536845, 07362, Київська область, Вишгородський район, с. Новосілки, вул. Київська, 50).

Суддя О.Д. Рудюк