Справа №333/3409/20

Провадження №2/333/266/21

рішення

Іменем України

22 листопада 2021 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого - судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, цивільну справу №333/3409/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Приватного підприємства «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС» про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , Приватного підприємства «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС» про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди, в якому просить суд визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує особисті немайнові права, свободи, честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію поширену під заголовком (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в мережі Інтернет за Уніфікованими локаторами URL веб-сторінок ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме: « ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7», « Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5, но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались. » (мовою оригіналу), зобов`язати ОСОБА_4 , Приватне підприємство «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС» протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду по справі спростувати наступну інформацію з інформаційного повідомлення під заголовком (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_1 » « ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7 » « Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5, но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались. » шляхом опублікування в мережі Інтернет, резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування» із посиланням на рішення суду (повна дата прийняття, номер справи) без будь-яких зауважень, заперечень, коментарів, тлумачень, думок Приватного підприємства «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС», заборонити ОСОБА_4 та Приватному підприємству «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС» розповсюджувати будь-яким чином (по телебаченню, в пресі, по радіо, в мережі Інтернет, у зовнішній рекламі, в місцях публічного розповсюдження інформації, в інтерв`ю, в розмовах з будь-якими особами тощо) наступну інформацію (мовою оригіналу): « ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7 », « Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5 , но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались.», стягнути з ОСОБА_4 та Приватного підприємства «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК- СЕРВІС» солідарно на користь ОСОБА_3 140000,00 грн. в рахунок відшкодування нанесеної моральної шкоди, а також судові витрати, що понесені позивачем у розмірі 16404,40 грн., які складаються з: 5465,20 грн. - судового збору, 7159,20 грн. - витрат на проведення експертного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження писемного мовлення №27622, 3780,00 грн. - витрат на проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21.10.2019 року на одному із Інтернет ресурсів IPNEWS, Уніфікований локатор URL веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено інформацію (в подальшому - стаття) під заголовком (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_1 » була поширена інформація наступного змісту (мовою оригіналу): « ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7», « Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5 , но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались. ». Така ж стаття була поширена на Інтернет ресурсах IPNEWS із посиланням на первісне її джерело ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 . На веб-сторінці, де було поширено спірну інформацію, під інформаційним повідомленням під заголовком зазначено наступне, що автором є ОСОБА_4 . Відповідно до Витягу (скороченого) з Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності №2390 від 03.10.2019 року Приватне підприємство «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК- СЕРВІС» є засновником Інформаційного агентства «АйПіНьоюс» (англійською мовою «IPNews»). Вищевказана у статті інформація є недостовірною, негативною, поширення такої інформації порушує особисті немайнові права позивача та в результаті її поширення позивачу нанесена моральна шкода, яка підлягає стягненню з відповідачів. Фіксація поширеної інформації проведена у ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес». Відповідачами стверджується що звернення позивача до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень є нібито лжесвідченням. Поширюючи спірну інформацію, відповідачами фактично звинувачено позивача у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і порушено, таким чином, презумпцію невинуватості, встановлену ст.62 Конституції України. Позивач дійсно є одним із заявників та потерпілим у справі за обвинуваченням зазначеного у поширеній відповідачами інформації (мовою оригіналу) « ОСОБА_7 ». Наразі в суді знаходиться кримінальна справа №335/3706/19 за обвинуваченням ОСОБА_7 . Загальновідомою обставиною є те, що ця справа ще не розглянута та в цій справі відсутні вироки, що набрали законної сили, що свідчить про недостовірність висновку відповідачів про нібито лжесвідчення позивача. В той же час, не існує жодного вироку суду, яким би встановлювалася вина позивача у скоєнні зазначеного відповідачами кримінального правопорушення та іншого злочину. Обов`язок доведення достовірності поширеної інформації покладається на відповідача. Інформація, поширена відповідачами про позивача не відповідає дійсності, нічим не підтверджена та є такою, що посягає на честь, гідність та ділову репутацію позивача, адже формує його морально-етичний портрет в очах громадськості в негативному світлі, думку про недобросовісну та не етичну поведінку. Як підтверджено висновком експертного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження писемного мовлення №27622, складеного 17.02.2020 року судовим експертом, зважаючи на наведення визначення, слова і словосполучення (мовою оригіналу) «лжесвидетельствовать» «давать ложные показания» вжиті на позначення діяльності ОСОБА_3 , містять у своїй семантиці негативну конотацію. Слово лож / брехня та похідні від нього позначають суспільно осудну діяльність. Інформація, поширена відповідачами, виражена у формі фактичних тверджень. Відповідачами саме впевнено наводяться фактичні дані про, нібито, обставини лжесвідчення позивачем та не ставиться під сумнів ця обставина. У висловлюваннях відсутні слова чи словосполучення (зокрема оцінні), що вказують на співвіднесеність повідомлення з суб`єктивним уявленням адресанта про дійсність. Відповідачами поширено у відношенні позивача недостовірну та негативну інформацію у формі фактичних тверджень серед невизначеного кола осіб у всесвітній мережі Інтернет, чим беззаперечно порушено особисті немайнові права позивача, його конституційно та законодавчо закріплені права на повагу до гідності та честі, передбачені ч. 1 ст. 3 Конституції України та ч. 1 ст. 270 ЦК України. Інформація, поширена відповідачами в вищенаведених твердженнях за своєю формою та змістом носить, зневажливий, негативно-звинувачуваний характер, тому, окрім іншого, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, яка становить для нього, як людини досить відомої у якості успішного бізнесмена, найвищу цінність, оскільки має суттєве та принципове значення для подальшого ведення та розвитку бізнесу. Наявність такої інформації в мережі Інтернет, за відсутності спростування, примушує весь цей час позивача хвилюватися та в багатьох випадках спілкування із широким колом оточуючих друзів, ділових партнерів, контрагентів, клієнтів виправдовуватись, не дивлячись на те, що поширена відповідачами інформація очевидно недостовірна. Тривалий період переживання образливої та негативної інформації, необхідність її правового спростування, постав причиною накопичення психоемоційної напруги позивача ОСОБА_3 . Недостовірна інформація негативно впливає на мікросоціальні міжособистісні стосунки, знижувала авторитет позивача ОСОБА_3 як керівника та колеги, викликала підозру стосовно його порядності, погіршуючи гармонію соціального спілкування, з бажанням уникнути неприємних переживань, та сприяла певній психологічній ізольованості від оточення й підвищеній необхідності виправдовуватись. Поширення відповідачами недостовірної та негативної інформації у формі фактичних тверджень про, нібито вчинення ним кримінального правопорушення створює різко негативну уяву у населення міста Запоріжжя щодо оцінки особи позивача ОСОБА_3 як фізичної особи так і як засновника та посадової особи ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ`ЯЗОКСЕРВІС». Таким чином, внаслідок поширення відповідачами недостовірної та негативної інформації у відношенні позивача ОСОБА_3 , останньому завдана моральна шкода, яка виражається у душевних стражданнях, в зв`язку з протиправною поведінкою відповідачів, душевних переживаннях у зв`язку з приниженням честі, гідності, а також ділової репутації, яку він оцінює в 140000,00 грн.

30.04.2021 року до канцелярії суду надійшов від ОСОБА_4 відвиз на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що він є неналежним відповідачем, оскільки матеріали даної судової справи не містять жодного належного доказу, що саме він має якесь відношення до спірної інформації та її розповсюдження. Зі змісту спірної публікації вбачається, що було проведено журналістське розслідування стосовно діяльності деяких осіб. Конституцією і законами України забороняється втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації. На сьогодні журналісти, під час провадження їх професійної діяльності, мають можливість користуватися загальновизнаною свободою думки і слова, свободою вираження поглядів, в той же час підкреслюється неприпустимість зловживання правами та свободами журналіста. Жодного обвинувачення в неправомірних діях стаття не містить. Ця стаття містить виключно думку журналіста, яка ґрунтується на проведеному журналістському розслідуванні. У статті журналіст посилається на власні джерела, тобто таку інформацію повідомили треті особи. Оскільки позивач не довів, що спірна інформація є неправдивою, то у суду відсутні підстави для задоволення позову. Позивач також не довів порушення його прав внаслідок спірної інформації. Доказів настання будь-якої шкоди до позову не долучено. Отже, сам по собі факт будь-якої інформації стосовно особи з ім`ям ОСОБА_3 не дає підстави для задоволення позову. Позивач позиціонує себе як публічну особу та діяча. Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливо висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. А отже ту інформацію, яку позивач намагається оспорити, є допустимою межею критики певних осіб. У спірному матеріалі є посилання на інші джерела інформації, наприклад, на мережу Фейсбук, що дає підстави, що дану інформацію першочергово було розміщено на інших публічних джерелах. Ознайомившись з повним змістом спірної інформації, вбачається, що вона викладена у формі оціночних суджень, а не фактичних тверджень. Оцінка факту відрізняється від самого факту тим, що оціночне судження є висновком, отриманими в результаті інтелектуальної, логічної обробки і узагальнення конкретною людиною фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкових зв`язків між зазначеними джерелами інформації, і тому будь-яким чином неможливо оцінити правдивість чи правильність його висновку. Крім того, позивач є публічною особою, відомості про якого містяться в багатьох інтернет-виданнях, в тому числі є багато негативної та гнівної інформації щодо діяльності ПрАТ «Запоріжзв`язоксервіс». Отже, спірна інформація є особистою думкою автора, до того ж така думка пов`язана з проведенням журналістського розслідування, а отже журналіст не може нести відповідальність за власні думки. Більш того з аналізу спільні публікації вбачається, що воно не містить жодної образи, наклепу тощо. На сайті ipnews зазначено, що даний сайт належить Громадській організації «Запорізький антикорупційний комітет» (61385, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 11). Позивачем не надано доказів в обґрунтування розміру завданої шкоди і матеріали справи не містять доказів того, що в результаті розповсюдження спірної інформації позивачу завдано моральної (немайнової шкоди) в визначеному ним розмірі і таке стягнення направлено на компенсацію завданої шкоди. Також у відзиві відповідач просить суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь понесені судові витрати, що складаються із виплат на професійну правничу допомогу.

18.05.2021 року до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відвиз, в якій позивач зазначив, що реалізація будь-якого права, зокрема права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, має певні межі, що обмовлено здійсненням прав людиною саме в суспільних відносинах із іншими людьми та не допущення свавільного здійснення цих прав на шкоду іншим особам. Відтак, право на вільну свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції України) не повинно суперечити загальному принципу, закріпленому в ст. 3 та ст. 21 Конституції України та правам на повагу до честі, гідності недоторканості особи. Обов`язок доведення достовірності поширеної Інформації покладається на відповідача. Загальновідомою обставиною є те, що справа №335/3706/19 судом ще не розглянута, в якій відсутній вирок, що набрав законної сили. Вищезазначена обставина свідчить про беззаперечність недостовірності тверджень Відповідачів в поширеній ними, спірній Інформації про, нібито лжесвідчення Позивача. В той же час, загальновідомою обставиною та не заперечується Відповідачем є те, що не має жодного вироку суду, яким би встановлювалася вина Позивача у скоєнні зазначеного Відповідачами кримінального правопорушення та іншого злочину, зокрема передбаченого ст. 384 Кримінального кодексу України. ОСОБА_3 не відноситься до політичної діяльності, посад в державних органах не займав та не займає, так само і по суті позивача не можна віднести до публічних діячів в розумінні Декларації «Про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації» від 12.02.2004 року, Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Відповідачем ОСОБА_4 зазначається, що в спірній інформації є посилання на інші джерела - Фейсбук. Однак, особа може поширювати інформацію без перевірки її достовірності, посилаючись лише на офіційні джерела (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування). Загальновідомою обставиною є те, що соціальна мережа Фейсбук не є жодним з офіційних джерел, публікації будь-якої інформації в цій мережі доступна будь-якій особі. Поширення звинувачень про будь-яку особу (публічну або не публічну) у вчиненні кримінального злочину (ст. 384 КК України ) є, навіть не перевищенням меж, зокрема «допустимої критики», а грубим порушенням права людини на повагу до її честі, гідності, порушенням норм Конституції України.

Позивач, відповідач ОСОБА_4 , представник відповідача - Приватного підприємства «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС», будучи своєчасно і належним чином повідомленими судом про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити, з підстав, викладених у ньому і у відповіді на відзив.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні проти позову заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову, з підстав, викладених відзиві.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи і дослідивши письмові докази, дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Положеннями ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

21.10.2019 року на одному із Інтернет ресурсів IPNEWS, Уніфікований локатор URL веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено інформацію (в подальшому - стаття) під заголовком (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_1» була поширена інформація наступного змісту (мовою оригіналу): « ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7», « Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5 , но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались.» (а.с.20-23, 38-40).

Така ж стаття була поширена на Інтернет ресурсах IPNEWS із посиланням на первісне її джерело ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.24-26, 27-29, 36-37).

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги саме до відповідача ОСОБА_4 тим, що на веб-сторінці, де було поширено спірну інформацію, під інформаційним повідомленням під заголовком зазначено, що автором є ОСОБА_4 . Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту. На веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_7 розміщена така контактна інформація про власника сайту: ОСОБА_4 НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .

При цьому відповідач ОСОБА_4 у відзиві зазначив, що не має ніякого відношення до спірної інформації та її розповсюдження.

Відповідно до інформації, наданої на запит суду ТОВ «Інтернет Інвест», процес замовлення послуг в системі по реєстрації доменних імен і замовленню хостингу відбувається дистанційно через засоби мережі Інтернет і не вимагає надання документів, що засвідчують особу.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що відповідачами у справі про захист честі і гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

У пункті 6.5 Постанови Великої Палати Верховного Суду 12.11.2019 року у справі №904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) міститься висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

З урахуванням того, що реєстрація доменного імені є відкритою, здійснюється в онлайн-режимі на підставі онлайн-заявки особи, яка має намір зареєструвати доменне ім`я, та не потребує жодного підтвердження, ідентифікації та авторизації особи реєстранта, неможливо встановити, що саме ОСОБА_4 є дійсним власником (реєстрантом) веб-сайту, на якому опублікована стаття, або автором статті.

У зв`язку з викладеним, позов в частині вимог до ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Вирішуючи позов в частині вимог до Приватного підприємства «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС», суд виходить з такого.

На веб-сторінці за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10 зазначено наступне (мовою оригіналу): «Информационное агентство «IPNews+» Все права защищены.©2012-2019».

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про авторське право та суміжні права» особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права - латинська літера «с», обведена колом, ім`я особи, яка має авторське право.

На веб-сторінках Інформаційного агентства «IPNews+» (в тому числі і на тій, де було поширено спірну інформацію) використовується позначення «©», яке, відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про авторське право та суміжні права» є сповіщенням про те, що Інформаційне агентство «IPNews+» є автором спірного інформаційного матеріалу або, що Інформаційному агентству «IPNews+» на законних підставах передане авторське право на спірний інформаційний матеріал.

Відповідно до Витягу (скороченого) з Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності №2390 від 03.10.2019 року Приватне підприємство «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК- СЕРВІС» є засновником Інформаційного агентства «АйПіНьоюс» (англійською мовою «IPNews») (а.с.70-73, 74-75).

Згідно із даними офіційної бази даних БД «Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг» власником свідоцтва на знак для товарів і послуг «IPNews» № 238785 від 26.02.2018 року є Приватне підприємство «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС» (а.с.76).

У п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що у разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

Відповідно до азц.2 п.12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Фіксація поширеної інформації проведена у ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» (а.с.30-35).

Висновком експертного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження писемного мовлення №27622, складеного 17.02.2020 року судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Дідушок Н.Я., встановлено, що у тексті статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема у висловлюваннях: « ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7.», «Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5 , но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались. », - міститься інформація негативного характеру щодо ОСОБА_3 . У тексті статті « ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема в таких фрагментах публікації: « Евгений ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7.», « Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5, но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались. » висловлювання образливого характеру щодо ОСОБА_3 відсутні. Надані на дослідження висловлювання, наявні у тексті статті « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме: « ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7.», « Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5, но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались. » виражені у формі фактичних тверджень (а.с.51-64).

Відповідно до Закону України «Про телекомунікації», домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється, а доменне ім`я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою.

Згідно з п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року №1, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Законом України «Про авторське право та суміжні права» у статті 1 визначено поняття «власник веб-сайту» - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Як роз`яснено Верховним судом України у пункті 9 Постанови Пленуму від 27.02.2009 року №1, якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. У разі, коли редакція друкованого ЗМІ не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про інформаційні агентства» суб`єктами діяльності інформаційних агентств є: засновник (співзасновники) інформаційного агентства.

Як закріплено нормою статті 34 Закону України «Про інформаційні агентства» відповідальність за порушення цього Закону несуть суб`єкти діяльності інформаційних агентств, винні у порушенні положень частини третьої статті 2 цього Закону.

Відповідно до ст.ст. 3, 28 Конституції України честь і гідність людини визначено найвищою соціальною цінністю, кожен має повагу до його гідності. Разом з тим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Так, наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідно до положень частини третьої статті 12 ЦПК України, статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України та частини 3 статті 12 ЦПК України, статті 81 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Поширена інформація стосується позивача, оскільки в публікаціях прямо вказується його ім`я та прізвище, а під заголовком розміщено його фотознімок. Вказані у статті висловлювання містять негативну інформацію стосовно позивача, так як стверджується про скоєння ним злочину та порушення норм чинного законодавства. Зазначена інформація у публікації стосовно позивача викладена у формі фактичних тверджень. Зміст висловлювань містить конкретну інформацію про події та певні обставини.

З огляду на те, що оціночні судження не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності і спростувати, твердження про факти, події та їх обставини можуть бути перевірені, оскільки містять конкретну інформацію про подію і про особу, і у випадку недостовірності підлягає спростуванню.

Верховним судом України у Постанові Пленуму №1 роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, повинний бути визначений характер такої інформації та з`ясовано, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Оціночні судження не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Однак здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Інформація, поширена у вказаних публікаціях стосовно позивача, не є оціночним судженням, оскільки містить фактичні дані про дії позивача та певні обставини, що надають змогу перевірити їх на предмет відповідності дійсності.

З огляду на наведене, негативна інформація, поширена стосовно позивача у статті, має характер фактичних тверджень.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

В силу конституційних гарантій статті 62 Основного закону України обвинувачення не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Як закріплено статтею 2 Закону України «Про інформаційні агентства» інформаційні агентства не мають права у своїх матеріалах давати оцінку щодо винуватості осіб у вчиненні кримінального правопорушення, вказувати на особу, яка ніби вчинила кримінальне правопорушення до рішення суду.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень. Докази повинні відповідати передбаченим статтями 77, 78, 79 ЦПК України вимогам щодо їх належності, допустимості, достовірності.

У публікації відповідач не посилається на джерела інформації відносно наведених у статті подій. Відсутні судові рішення або інші докази, що вказують на скоєння позивачем дій, про факт здійснення яких стверджується у даній статті.

З наведеного вбачається недоведеність відповідачем достовірності інформації, поширеної відносно позивача у наведених публікаціях, а отже, має місце розповсюдження недостовірної інформації стосовно позивача.

Згідно з частиною другою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Висновком експертного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження писемного мовлення №27622, складеного 17.02.2020 року судовим експертом Дідушок Н.Я., встановлено, що у тексті статті « ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема у висловлюваннях: « ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7.», « Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5 , но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались. », - міститься інформація негативного характеру щодо ОСОБА_3 , висловлювання виражені у формі фактичних тверджень.

На висновок експерта відповідачем заперечення не подавалися.

Таким чином, має місце поширення відповідачем Приватним підприємством «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС» недостовірної інформації відносно позивача з метою створення у необмеженого кола осіб негативного уявлення щодо дій та поведінки ОСОБА_3 , чим порушено його особисті немайнові права. Стаття, опублікована невизначеному колу осіб, містять негативну інформацію стосовно позивача, висловлювання є недостовірними, а їх поширення завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача.

Згідно з приписами статті 2 Закону України «Про інформаційні агентства» інформаційні агентства не мають права у своїх матеріалах розповсюджувати інформацію, яка принижує честь і гідність людини, а також інформацію, яка ущемляє законні права й інтереси громадян, давати оцінку щодо винуватості осіб у вчиненні кримінального правопорушення, вказувати на особу, яка ніби вчинила кримінальне правопорушення до рішення суду.

Звинувачення у вчиненні злочину відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 62 Конституції України, статті 17 КПК України має ґрунтуватися виключно на обвинувальному вироку суду. Факт скоєння особою протиправних дій має доводитися у встановленому законом порядку.

Відповідач не надав належних, переконливих доказів і не довів, що розповсюджена інформація є достовірною.

Таким чином, судом встановлено безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між поширенням відповідачем Приватним підприємством «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС» недостовірної інформації у формі фактичних тверджень та приниженням честі, гідності та ділової репутації позивача.

Статтею 32 Конституції України закріплено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1 ст. 277 ЦК України). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватися незалежно від вини особи, що її поширила (ч.6 статті 277 ЦК України).

Статтею 33 Закону України «Про інформаційні агентства» передбачено право громадян вимагати від інформаційного агентства спростування розповсюджених про них відомостей, що не відповідають дійсності, принижують їх честь та гідність. Спростування здійснюється інформаційним агентством, яке розповсюдило таку інформацію. Інформація, що не відповідає дійсності, має бути спростована як інформаційним агентством, так і розповсюджувачем цієї інформації. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди за розповсюдження інформації, що спростовується, здійснюється у порядку, передбаченому законодавством.

Аналогічну норму передбачено статтею 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації», згідно з якою громадяни мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Пленумом Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.09 №1 у пункті 25 зазначено, що спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація.

Порядок спростування зазначено у статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації», в силу якої спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються.

Оскільки спростування недостовірної інформації є засобом відновлення порушеного особистого немайнового права, воно має забезпечити досягнення максимальної його ефективності за умови, що спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію (Постанова Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року №1).

Оспорювана інформація не відповідає дійсності, не підтверджується зібраними по справі доказами, є негативною, створює негативне уявлення про позивача, та безпосередньо порушує його особисті немайнові права і завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації.

Виходячи з вищевикладених приписів законодавства, враховуючи, що поширена відносно позивача інформація подана у формі фактичних тверджень, відповідач не надав належних доказів правдивості такої інформації, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання поширеної що до нього інформації недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, та спростування недостовірної інформації.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1). Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3). Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 4). Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 5).

На підставі ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

На підставі чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Враховуючи доведеність факту порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача на повагу до його гідності та честі, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у приниженні його честі, гідності, моральних стражданнях та переживаннях, пов`язаних з розповсюдженням недостовірної негативної інформації, порушенні душевної рівноваги.

Визначаючи розмір грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, глибину душевних страждань позивача, та виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, оцінює моральні страждання позивача, які завдані йому відповідачем, у 15000,00 грн. З огляду на викладене, а також враховуючи засади розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди задовольнити частково в сумі 15000 грн. У задоволенні іншої частини вимог відхиляється через недоведеність.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ч.6, ч.7 статті 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Судові витрати, понесені позивачем у розмірі 16404,40 грн., складаються з: 5465,20 грн. - судового збору, 7159,20 грн. - витрат на проведення експертного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження писемного мовлення №27622, 3780,00 грн. - витрат на проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет.

Відповідачем не подано клопотання про зменшення витрат позивача на оплату витрат позивача на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи.

Судом перевірено та встановлено, що розмір та факт понесення позивачем судових витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи доведено належними доказами, розмір даних витрат відповідає вимогам ЦПК України до співмірності.

Оскільки позов задоволено частково (відмовлено в частині позовних вимог щодо ОСОБА_4 і позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди задоволені на 10,71%, то судові витрати підлягають пропорційному стягненню на користь держави з відповідача Приватного підприємства «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС» в сумі 2747,52 грн.

Керуючись 3, 28, 32, 34, 62, 68 Конституції України, ст. 15,16, 277 ЦК України, Законом України «Про інформаційні агентства», Законом України «Про телекомунікації», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст.ст.4, 12, 13, 76, 81, 130, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Приватного підприємства «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС» про захист честі, гідності та ділової репутації, та відшкодування завданої моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує особисті немайнові права, свободи, честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію поширену під заголовком (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в мережі Інтернет за Уніфікованими локаторами URL веб-сторінок ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме: « ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7», « Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5, но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались. » (мовою оригіналу).

Зобов`язати Приватне підприємство «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС» протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду по справі спростувати наступну інформацію з інформаційного повідомлення під заголовком (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_1 » « ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7 » « Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5, но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались. » шляхом опублікування в мережі Інтернет, резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування» із посиланням на рішення суду (повна дата прийняття, номер справи) без будь-яких зауважень, заперечень, коментарів, тлумачень, думок Приватного підприємства «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС».

Заборонити Приватному підприємству «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК-СЕРВІС» розповсюджувати будь-яким чином (по телебаченню, в пресі, по радіо, в мережі Інтернет, у зовнішній рекламі, в місцях публічного розповсюдження інформації, в інтерв`ю, в розмовах з будь-якими особами тощо) наступну інформацію (мовою оригіналу): « ОСОБА_5 подбил запорожского бизнесмена ОСОБА_3 лжесвидетельствовать против ОСОБА_7», «Подстрекал давать ложные показания ОСОБА_3 его друг - ОСОБА_5 , но судя по последним живым обсуждениям в Фейсбуке некогда товарищи крупно разругались.».

Стягнути з Приватного підприємства «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК- СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ - 30105848) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Приватного підприємства «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ШІК- СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ - 30105848) 2747 (дві тисячі сімсот сорок сім) гривень 52 копійки - витрат по сплаті судового збору, 7159 (сім тисяч сто п`ятдесят дев`ять) гривень 20 копійок - витрат на проведення експертного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження писемного мовлення №27622, 3780 (три тисячі сімсот вісімдесят) гривень 00 копійок - витрат на проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, а разом 13686 (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 72 копійки.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 26.11.2021 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя С.С. Тучков