Дата документу 22.11.2021

Справа № 334/3022/18

Провадження № 2/334/2618/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя

у складі: головуючого - судді Ісакова Д.О.,

за участю секретаря - Прийменко А.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідачів - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» про зобов`язання видати наказ про звільнення, здійснення відповідного запису до трудової книжки та її видачі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, вихідної допомоги, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_3 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А», відповідно до якої просила суд:

зобов`язати Голову правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» ОСОБА_3 видати наказ про її звільнення за п. 5 ст. 41 КЗпП України з 04 квітня 2018 року;

зобов`язати Голову правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» ОСОБА_3 внести відповідний запис до трудової книжки, де вказати, що ОСОБА_1 звільнена з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» за п.5 ст. 41 КЗпП України, в зв`язку з припиненням повноважень 04 квітня 2018 року;

зобов`язати Голову правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» ОСОБА_3 видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку;

стягнути з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» на користь ОСОБА_1 невиплачену вихідну допомогу у сумі 20400 гривень;

стягнути з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 4900 гривень;

стягнути з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5000 гривень.

В лютому 2019 року позивач уточнила позовні вимоги і просила суд в останній редакції позовних вимог:

визнати незаконним та скасувати наказ № 1-ОС від 13.02.2018 року про звільнення ОСОБА_1 без формулювання причини звільнення відповідно до норм КЗпП України;

зобов`язати Голову правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» ОСОБА_3 видати наказ про звільнення ОСОБА_1 за п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України з 13 лютого 2018 року;

зобов`язати Голову правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» ОСОБА_3 внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 , де вказати, що ОСОБА_1 звільнена з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» за п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, в зв`язку з припиненням повноважень 13 лютого 2018 року;

зобов`язати Голову правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» ОСОБА_3 видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку;

стягнути з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» на користь ОСОБА_1 невиплачену вихідну допомогу у сумі 20400 гривень;

стягнути з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 56949,84 гривень;

стягнути з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5000 гривень.

В обґрунтування позову позивач вказала, що з липня 2016 року вона була обрана головою правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А», на підставі рішення установчих зборів та призначена на відповідну посаду згідно наказу № 1 від 09.11.2016 року. На загальних зборах ОСББ, що відбулися 28 січня 2018 року одним із питань порядку денного було переобрання правління ОСББ. В лютому 2018 року до неї звернулася відповідач ОСОБА_3 та повідомила про необхідність передання документів у зв`язку з переобранням нового складу правління.

Позивач зазначила, що з наказом про звільнення її не ознайомили, трудову книжку не видали, у зв`язку з чим просила видати наказ про звільнення саме за п. 5 ст. 41 КЗпП України, стягнути вихідну допомогу, а також середній заробіток за вимушений прогул, а саме: за час затримки у видачі трудової книжки і стягнути моральну шкоду, спричинену тим, що позивач не може знайти роботу.

Відповідачі проти позову заперечували в повному обсязі та в обґрунтування заперечень зазначили, що за результатом загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А», що відбулися 28.01.2018 року, роботу позивача як голови правління ОСББ було визнано незадовільною та обрано правління ОСББ у новому складі на 2 роки. Зі складу правління ОСББ в подальшому було обрано нову голову правління, якою стала ОСОБА_3 .

Позивач була ознайомлена з цими рішеннями, але ухилялася від здійснення передачі документів щодо діяльності ОСББ, ключів від приміщень, а також ухилялася від оформлення процедури свого звільнення, у зв`язку з чим правлінням було прийнято рішення доручити ОСОБА_3 після завершення процедури приймання-передачі всієї документації здійснити оформлення звільнення позивача.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2021 року у складі судді Баруліної Т.Ф. провадження по справі було закрито, матеріали справи передано на розгляд господарського суду Запорізької області - за юрисдикцією (підсудністю).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19 квітня 2021 року матеріали справи №334/3022/18 за юрисдикцією (підсудністю) було передано на розгляд Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

11 травня 2021 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя у складі судді Ісакова Д.О. було винесено ухвалу про прийняття до провадження цивільної справи №334/3022/18 і призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали.

Відповідачі та їх представник проти позову заперечували в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, допитаних в судовому засіданні, вивчивши надані докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи, керуючись принципами змагальності і диспозитивності. Згідно зіст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно вимог ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею.Органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься: затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; обрання членів правління об`єднання; питання про використання спільного майна; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; попереднє (до їх укладення) погодження умов договорів, укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті об`єднання, договорів, предметом яких є цінні папери, майнові права або спільне майно співвласників чи їх частина; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників; прийняття рішення про реконструкцію та ремонт багатоквартирного будинку або про зведення господарських споруд визначення розміру матеріального та іншого заохочення голови та членів правління; визначення обмежень на користування спільним майном; обрання та відкликання управителя, затвердження та зміна умов договору з управителем, прийняття рішення про передачу функцій з управління спільним майном багатоквартирного будинку повністю або частково асоціації; прийняття рішень про заснування інших юридичних осіб або участь у товариствах.Відповідно до пунктів 2, 3 Статуту ОСББ«ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А`визначено, що вищим органом управління об`єднання є загальні збори, що вправі приймати рішення з усіх питань діяльності об`єднання. До виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, обрання членів правління, затвердження, кошторису, балансу об`єднання та річного звіту.

Судом встановлено, що ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» було створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до протоколу № 1 від 08.07.2016 року установчими зборами ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» було затверджено Статут ОСББ, а також обрано правління ОСББ у складі п`яти осіб.

Пунктом 16 Статуту ОСББ визначено, що правління зі свого складу обирає голову та його заступника.

Відповідно до протоколу № 1 засідання правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» від 08.07.2016 року, головою правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» зі складу членів правління було обрано позивача ОСОБА_1 , яка є власником квартири АДРЕСА_2 .

28.01.2018 року на загальних зборах ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» роботу голови правління ОСББ ОСОБА_1 було визнано незадовільною. На цих же зборах було обрано правління ОСББ у новому складі на 2 роки у кількості 5 осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Вказане рішення загальних зборів оформлене протоколом № 1 від 28.01.2018 року, який не оскаржений і є чинним.

На засіданні правління 01.02.2018 року зі складу правління ОСББ було обрано голову правління, якою стала відповідач ОСОБА_3 , власник квартири № 17 , що оформлено протоколом № 2 засідання правління від 01.02.2018 року. Копії протоколу № 1 загальних зборів від 28.01.2018 року та протоколу засідання правління № 2 від 01.02.2018 року позивач отримала особисто 12.02.2018 року, про що складено акт від 12.02.2018 року, власноруч підписаний позивачем. 09 лютого 2018 року на засіданні правління ОСББ було прийнято рішення про необхідність здійснення приймання-передачі документів, ключів, печаток тощо щодо діяльності ОСББ від позивача до новообраної голови правління ОСОБА_3 , а також щодо оформлення звільнення ОСОБА_1 (протокол № 3 від 09.02.2018р.). З цим протоколом позивач також була особисто ознайомлена під підпис 09.02.2018 року.

На засіданні правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» 10.02.2018 року згідно змісту протоколу № 4 від 10.02.2018 року вбачається, що у зв`язку з тим, що позивач ухилялася від передачі документів та оформлення свого звільнення, було прийнято рішення доручити ОСОБА_3 після завершення процедури приймання-передачі всієї документації ОСББ від позивача, здійснити оформлення її звільнення з проведенням повного розрахунку. Протягом 12-13 лютого 2018 року було здійснено приймання-передачу документації та печаток ОСББ від позивача до нового голови правління ОСОБА_3 , перелік якої зазначено в актах, що підписані як позивачем, так і відповідачем ОСОБА_3 .

Наказом від 13.02.2018 року № 1/ОС ОСОБА_1 було звільнено з посади голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» на підставі рішення загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А», оформленого протоколом № 1 від 28.01.2018 року, рішення правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А», оформленого протоколом № 2 від 01.02.2018 року, рішення правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А», оформленого протоколом № 4 від 10.02.2018 року. Від ознайомлення з цим наказом та отримання його копії позивач відмовилась, про що у присутності свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 було складено акт від 13.02.2018 року. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтвердили вказані обставини.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» правління є виконавчим органом об`єднання і підзвітне загальним зборам. Згідно п. 12, 14 Статуту ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» також передбачено, що правління здійснює керівництво поточною діяльністю об`єднання та має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених цим Статутом. До компетенції правління відноситься, зокрема, ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності про діяльність об`єднання.

Відповідно до п. 16 Статуту передбачено, що на виконання своїх повноважень голова правління приймає на роботу в об`єднання працівників та звільняє їх, застосовує до них заходи заохочення та накладає стягнення, видає обов`язкові для працівників об`єднання накази у сфері трудових правовідносин.

Таким чином, саме на голову правління Статутом покладено обов`язки щодо приймання та звільнення працівників, оформлення відповідного кадрового документообігу.

Відповідно до п. 2.4., 2.5. Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Таким чином, саме на голову правління ОСББ Статутом покладено обов`язки щодо приймання та звільнення працівників, оформлення відповідного кадрового діловодства.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, із поданих до суду актів приймання-передачі документів, в документації ОСББ, переданій від позивача до відповідача ОСОБА_3 , відсутня кадрова документація, штатні розписи, табелі обліку робочого часу, трудові книжки, особові справи працівників. Згідно змісту позовної заяви позивач зазначає, що була призначена на посаду голови правління ОСББ згідно наказу № 1 від 09.11.2016 року, проте копію цього наказу позивачем не надано до матеріалів справи, так само як і відсутній цей наказ в документації ОСББ, про що свідчать акти приймання-передачі документів, оформлені протягом 12-13 лютого 2018 року та підписані позивачем і відповідачем ОСОБА_3 , а також пояснення допитаних в судовому засіданні свідків.

Крім того, до позову надано копію трудової книжки, де останній запис № 19 - про прийняття на посаду голови правління, було зроблено 10 жовтня 2016 року, тобто за місяць до того, як було видано наказ № 1 від 09.11.2016 року - підставу для внесення цього запису та без зазначення посади особи, яка його вносила.

Із матеріалів справи, а також за результатами допиту свідків та пояснень учасників справи вбачається, що позивач не здійснювала кадровий облік, не вела кадрову документацію, не затверджувала штатні розписи, під час оформлення себе на посаду голови правління не надала до ОСББ свою трудову книжку в порядку, передбаченому чинним законодавством, про що комісією 13.02.2018 року у складі 5 осіб ( ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 ) було складено акт.

Позивачем не надано до суду жодного належного доказу того, що під час оформлення її на посаду голови правління нею було передано до ОСББ трудову книжку, де вона в подальшому зберігалася. І під час роботи, і під час звільнення ОСОБА_1 трудова книжка постійно знаходилась у позивачки і до ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» не передавалась. Вказані обставини також підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 . Листом від 16.04.2018 року позивача було повідомлено про відсутність на підприємстві її трудової книжки, проте трудова книжка позивачем надана так не була, через що здійснення запису про її звільнення та видача цієї трудової книжки з боку відповідачів було неможливим. Вказані обставини не заперечувала і сама позивачка в судовому засіданні, так само як і підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 56949, 84 гривень на підставі ч. 5 ст. 235 КЗпП України суд зазначає наступне.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.Згідно положень ч. 5 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року також передбачено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.

Пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку № 100). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку № 100).

Як вбачається із розрахунку суми середнього заробітку, наданого позивачем, в порушення норм вищезгаданого Порядку № 100 позивачем було взято за показник кількість календарних, а не робочих днів.

Крім того, в матеріалах справи міститься довідка про доходи ОСОБА_1 від 12.07.2018 року, згідно якої позивачу було нараховано, зокрема з березня 2017 року по січень 2018 року заробітну плату у розмірі 3270 гривень щомісячно. Цей показник став підставою для розрахунку позивачем середньоденної заробітної плати (157,32 гривень) та розрахунків суми середнього заробітку за вимушений прогул, зазначений в позові.

Водночас в матеріалах справи також міститься Висновок № 09 від 22.01.2019 року за результатами судово-економічної експертизи, відповідно до якого документально не підтверджується показник стягнення за вимушений прогул. Згідно змісту цього ж Висновку експертизи також встановлено, що: «за весь період з 2016 з урахуванням нарахувань за 1 квартал 2018 року встановлено завищення, як документально не обґрунтоване нарахування, в розмірі 32118,32 гривень (арк. 9 Висновку); документально не підтверджується показник стягнення в розмірі 4900,00 гривень, що нарахований позивачем за вимушений прогул до ОСББ з 04.04.2018 року по дату подання позову; документально не підтверджується показник стягнення на користь ОСОБА_1 невиплаченої вихідної допомоги в сумі 20400 гривень (аркуш 12 Висновку)». Також у Висновку зазначено, що «документального обґрунтування нарахованої заробітної плати, вказаної у розрахункових відомостях за період 2016-2018 рр., не встановлено, оскільки заробітна плата перевищила розмір законодавчо встановленої мінімальної, її розмір не був встановлений на загальних зборах ОСББ або не затверджений правлінням, штатний розпис на дослідження не наданий» (аркуш 11 Висновку)». Таким чином, в основу розрахунків позивача покладено не підтверджений показник заробітної плати - 3270,00 гривень.

Крім того, суд зазначає, що для наявності підстав для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно ч. 5 ст. 235 КЗпП України, є необхідними дві умови одночасно: затримка у видачі трудової книжки, а також вина власника або уповноваженого ним органу у затримці видачі трудової книжки.

Оскільки факт затримки у видачі трудової книжки ОСОБА_1 , та факт вини роботодавця в цьому належними та допустимими доказами доведено не було, а також з урахуванням відсутності жодних доказів на підтвердження передачі позивачем своєї трудової книжки до ОСББ для внесення будь-яких записів до неї, а також визнання позивачем того, що трудова книжка весь час знаходилась у неї, позовні вимоги про внесення запису до трудової книжки та її видачі, як і вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки не підлягають задоволенню.

Щодо доводів позивача про необхідність скасування наказу про звільнення від 13.02.2018 року № 1/ОС та зобов`язання видати наказ про звільнення позивача на підставі п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП, суд зазначає наступне.

Згідно змісту наказу від 13.02.2018 року № 1/ОС позивача було звільнено з посади голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» на підставі рішення загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А», оформленого протоколом № 1 від 28.01.2018 року, рішення правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А», оформленого протоколом № 2 від 01.02.2018 року,рішення правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А», оформленого протоколом № 4 від 10.02.2018 року.

Суд, оцінюючи доводи позивача про необхідність скасування наказу про звільнення від 13.02.2018р. № 1/ОС через відсутність в наказі посилання на статтю КЗпП України, через що вважає, що наказ не відповідає нормам КЗпП України, а також враховуючі заперечення відповідачів, які зазначили про відсутність в КЗпП України вимог щодо форми наказу про звільнення, а тому відсутність в наказі про звільнення посилання на статтю КЗпП України не є підставою для його скасування з урахуванням того, що позивачем не зазначено нормативних підстав для такого скасуванняі яким чином, і чи були взагалі порушені цим права позивача, дійшов наступних висновків.

Суддя Верховного Суду Берназюк Я.О. в окремій думці у справі №826/5575/17 зазначив, що правовий пуризм (цей термін вперше було застосовано в рішенні ЄСПЛ у справі «Сутяжник проти Росії») завжди призводить до порушення принципу правової визначеності та зазначив, що процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення процесуальних норм в забезпеченні реалізації матеріальних норм, тому зумовлені ними і є похідними від них.ЄСПЛ дійшов висновку, що не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване тільки з метою виправлення істотної помилки.Відтак, суд погоджується з позицією відповідачів, що прагнення переконати суд в необхідності скасувати по суті справедливе і правильне рішення (наказ про звільнення) лише з формальних міркувань щодо нібито невідповідності цього наказу формі, є проявом правового пуризму.

Як передбачено в п. 2, п. 6, ч. 8 ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» до виключної компетенції загальних зборів членів об`єднання відноситься: обрання членів правління об`єднання та визначення розмірів внесків та платежів членами об`єднання. Частина 13 статті 10 цього Закону наголошує, що порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та строки обрання встановлюються загальними зборами.

Звільнення позивача було здійснено наказом від 13.02.2018 року на підставі рішення загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» згідно протоколу № 1 від 28.01.2018 року, відповідно до якого було обрано новий склад правління ОСББ. Таким чином підстави припинення трудового договору з позивачем в наказі було зазначено.

Відповідно до п. 9 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами. Таким, зокрема, є і Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», який передбачає порядок обрання та відкликання членів правління.

Суд не погоджується із доводами позивача, яка стверджує про те, що голову правління ОСББ може бути звільнено лише за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, посилаючись при цьому на висновки Запорізького апеляційного суду у справі №337/1510/18.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Положеннями ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Суд зазначає, що висновки Запорізького апеляційного суду, викладені у справі №337/1510/18, на які посилається позивач, стосуються інших обставин справи, а саме: звільнення голови правління у зв`язку із висловлення йому недовіри з боку співвласників, у зв`язку з чим на загальних зборах було прийнято рішення припинити його повноваження.

У свою чергу, за змістом протоколу №1 загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» від 28.01.2018 року та протоколу № 2 засідання правління від 01.02.2018 року повноваження позивача не було припинено, а було визнано її роботу незадовільною та обрано новий склад правління, зі складу якого головою правління обрано відповідача ОСОБА_3 . Ці протоколи позивач не оскаржувала.

Суд також звертає увагу на те, що Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ (ухвала від 15.10.2015 року у справі №6-21072св15) зазначено, що «…Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що звільнення за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України застосується до посадових осіб господарських товариств, яким ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» не являється, а позивач в розумінні вказаної норми права не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована вказана норма».У свою чергу, ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» також не належить до господарських товариств, оскільки відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» є юридичною особою, створеною власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Суд зазначає, що згідно положень ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Як вбачається з матеріалів справи припинення трудового договору з позивачем відбулося на підставі протоколу № 1 від 28.01.2018р., протоколу № 2 від 01.02.2018 року та протоколу № 4 від 10.02.2018 року відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», що кореспондується з п. 9 ст. 36 КЗпП України, а отже, за таких обставин відповідно до ст. 44 КЗпП не передбачено виплату вихідної допомоги працівнику. Крім того, до позовної заяви не додано жодних документів на підтвердження вказаного позивачем розміру заробітної плати - 3400 гривень, який було покладено в основу розрахунку. Згідно Висновку № 09 за результатами судово-економічної експертизи від 22.01.2019 року було встановлено, що документально не підтверджується показник стягнення невиплаченої вихідної допомоги в сумі 20400 гривень (аркуш 12 Висновку експертизи), а всі нараховані та виплачені позивачу суми заробітної плати за час її роботи є непідтвердженими.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 5000,00 гривень, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач обґрунтовує спричинену їй моральну шкоду тим, що вона не може знайти роботу, водночас будь-яких доказів цим твердженням позивачем до справи надано не було. Суд також враховує ту обставину, що з 16.12.1999 року і по 22.01.2019 року здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, код КВЕД 47.89 - Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами, і за власним бажанням припинила підприємницьку діяльність вже після початку розгляду справи.

Суд критично ставиться до тверджень представника позивача щодо того, що зазвичай при вирішення справ ЄСПЛ призначає компенсацію за порушення прав людини в розмірі 3000,00 євро, у зв`язку з чим позивач вважає це достатнім для доведення факту спричинення моральної шкоди та її розміру, при цьому без конкретизації суду обставин конкретних справ ЄСПЛ та прийнятих рішень, ступеню завдання моральної шкоди та ступеню страждань осіб у справах, що розглядалися ЄСПЛ.

Суд звертає увагу, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах по відшкодуванню моральної (немайнової шкоди) від 31.03.1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. З урахуванням вищезазначених встановлених судом обставин факт завдання моральної шкодипозивачу доведено не було.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підстав у своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

У відповідності до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів що до обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 6 ст. 137 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» до суду було надано докази понесених витрат, пов`язаних із проведення експертизи в сумі 9900,00 гривень. Крім того, відповідач ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» також просив суд стягнути з позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32500,00 гривень, на підтвердження якої було надано договір, додаткові угоди та детальні описи виконаних адвокатом робіт, а також квитанції та платіжні доручення. Клопотання щодо неспівмірності заявлених витрат на оплату правничої допомоги адвоката та зменшення таких витрат від позивача не надходило.

Керуючись статтями: 4, 12, 258, 259, 263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_12 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А» про зобов`язання видати наказ про звільнення, здійснення відповідного запису до трудової книжки та її видачі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, вихідної допомоги, моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-18-А», код ЄДРПОУ 40695523, адреса: 69093, м. Запоріжжя, вул. Зестафонська, буд. 18-а понесені судові витрати у вигляді витрат на проведення експертизи в сумі 9900,00 гривень та витрат на правничу допомогу в сумі 32500,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 25 листопада 2021 року.

Суддя Ісаков Д.О.