КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13266/2021

Справа 355/1014/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 листопада 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційними скаргамиОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Березанськогоміського суду Київської області від 13 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Лялика Р.М. в м. Березань у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Військової прокуратури центрального регіону України, Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління державної казначейської служби України в м. Києві, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилався на те, що 12 травня2016 року на ділянці автодороги Київ-Харків 54 км + 700 м поблизу села Бзів Баришівського району Київської області слідчим Військової прокуратури Дарницького гарнізону ОСОБА_5 та прокурором Військової прокуратури Дарницького гарнізону ОСОБА_4 проводився слідчий експеримент в межах кримінального провадження від 13 лютого 2016 року № 42016110000000084 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Для проведення слідчого експерименту вищевказаними особами було залучено транспортний засіб ЗІЛ-157, державний номерний знак НОМЕР_1 , з причепом «бочка» без державного номерного знаку під керуванням ОСОБА_8 , автомобіль RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Для забезпечення безпеки дорожнього руху під час проведення слідчого експерименту слідчим та прокурором також було залучено інспектора поліції взводу № 1 із забезпечення супроводження ГУ НП в Київській області ОСОБА_6. Проте ні відповідальними за проведення слідчого експерименту особами, ні інспектором поліції не було вжито жодних заходів щодо забезпечення безпеки руху водіїв автомобілів, в тому числі не було встановлено попереджувальних чи обмежувальних знаків під час проведення слідчої дії. Близько 21 год. 50 хв. ОСОБА_7 , керуючи належним йому на праві власності автомобілем MERCEDES-BENZ E320, державний номерний знак НОМЕР_3 , виїхав з автозаправки «Маршал», що знаходиться на автодорозі Київ-Харків 54 км + 700 м та, набравши швидкість, перелаштувався зі смуги розгону в праву смугу руху автодороги Київ-Харків в напрямку міста Харків. Після виїзду на дорогу автомобіль під керуванням ОСОБА_7 зіткнувся з причепом «бочка» без державного номерного знаку автомобіля ЗІЛ-157. В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) його автомобіль та автомобіль RENAULT, що належить ОСОБА_2 , зазнали механічних пошкоджень. Оскільки слідчий ОСОБА_5 та прокурор ОСОБА_4, а також інспектор поліції ОСОБА_6 є посадовими особами Військової прокуратури центрального регіону України та ГУ НП в Київській області відповідно, то обов`язок з відшкодування шкоди має бути покладено саме на вказані установи. Враховуючи наведене, ОСОБА_3 просив стягнути солідарно з Військової прокуратури центрального регіону України та ГУ НП в Київській області на свою користь на відшкодування майнової шкоди 76152 грн. та на відшкодування моральної шкоди - 20000 грн. і понесені судові витрати.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди і, посилаючись на такі ж обставини та обґрунтування позову, що і ОСОБА_3 , просив стягнути солідарно з Військової прокуратури центрального регіону України та ГУ НП в Київській області на свою користь на відшкодування майнової шкоди 59075,77 грн. та на відшкодування моральної шкоди - 5000 грн. і понесені судові витрати.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 23 лютого 2017 року вказані позови об`єднано в одне провадження (а. с. 185 т. 3).

Ухвалою Березанськогоміського суду Київської області від 05 грудня 2019 року справу прийнято до свого провадження (а. с. 107 - 108 т. 6).

Рішенням Березанськогоміського суду Київської області від 13 липня 2021 року в позовахОСОБА_3 , ОСОБА_2 відмовлено.

Позивач ОСОБА_3 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, просив скасувати рішення Березанськогоміського суду Київської області від 13 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав стверджувати, що дії слідчого та працівника поліції при проведенні слідчого експерименту перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із заподіянням позивачу шкоди, та зазначав, що причинно-наслідковий зв`язок між діями та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин, при цьому суд в своєму рішенні не зазначає, про які такі інші обставини, які стали наслідком заподіяння шкоди, може йти мова, в чому полягають такі обставини в даному конкретному випадку, та яким чином саме конкретні обставини стали причиною заподіяння шкоди позивачу.

Крім того, судом при винесенні рішення не надано оцінку тому, що причинний зв`язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками існує об`єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини, тому в кожному конкретному випадку необхідно встановити не лише діяння, але і суспільно небезпечний наслідок, а також причинний зв`язок між діянням і наслідками як явищами реальної дійсності.

Вказував, що в даному випадку дорожньо-транспортна пригода відбулась саме в зв`язку з проведенням слідчого експерименту, проведення якого відповідно до ст. 240 КПК України допускається лише за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров`я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не завдається шкода, а не якихось інших обставин, оскільки вказаної ДТП не відбулося б, якби не проведення саме слідчого експерименту, та не належне забезпечення його безпеки слідчими та працівниками поліції.

Таким чином, оскільки мова йде про заподіяння шкоди саме в зв`язку з проведенням слідчого експерименту, а не якихось інших обставин, така шкода перебуває в безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з бездіяльністю слідчих та працівників поліції, які не змогли належним чином скоординувати свої дії, та вжити достатніх заходів для безпеки проведення даної слідчої дії.

Той факт, що дії працівників поліції направлені на безпеку проведення слідчого експерименту, були недостатньо сплановані та скоординовані, вони підтвердили самі в судовому засіданні, оскільки прокурор та слідчий не надали вказівки працівнику патрульної поліції перекрити виїзд із заправної станції, та перевірити наявність або відсутність автомобілів на ній, пославшись на те, що це не їхні повноваження, а працівник патрульної поліції, який перекривав дорогу, в свою чергу зазначив про те, що йому не було такої вказівки від слідчого, а лише було вказано, в якому місці перекрити дорогу.

Отже, факт заперечення своєї вини щодо неналежного забезпечення безпеки руху під час проведення слідчого експерименту слідчими та працівником поліції свідчить лише про неузгодженість їхніх дій, при цьому вони так і не змогли пояснити, внаслідок чого тоді сталася дорожньо-транспортна пригода, а суд, ухвалюючи рішення, так і не встановив, чиї дії або бездіяльність спричинили заподіяння шкоди позивачу, а також не вказав у рішенні, які такі інші обставини призвели до вказаних негативних наслідків.

Наголошував, що його право на належне правосуддя так і залишилось нереалізованим, починаючи з 2016 року, оскільки суд першої інстанції лише констатував обставини справи і не забезпечив захист його порушеного права по суті.

Посилався на ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і судову практику ЄСПЛ.

Позивач ОСОБА_2 , також не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, просив скасувати рішення Березанськогоміського суду Київської області від 13 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, в обґрунтування апеляційної скарги зазначав такі самі підстави.

Від відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому відповідач просив розглядати справу у відсутності його представника, апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що апеляційній скарги є безпідставними і необґрунтованими, а рішення - законним, вмотивованим і таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права на підставі об`єктивно та всебічно з`ясованих судом обставин справи.

Вказував, що як вбачається з рішення, суд прийшов до висновку про відсутність підстав стверджувати, що дії слідчого та працівника поліції при проведенні слідчого експерименту перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з заподіяною позивачам шкодою. З огляду на те, що позивачами не надано достатніх доказів наявності в діях відповідачів всіх елементів складу цивільного правопорушення, не доведено факту завдання їм матеріальної та моральної шкоди, а заявлені ними позовні вимоги є безпідставними, Управління вважає, що вказані апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Від відповідача ГУНП в Київській області надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому відповідач просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що встановлення неправомірності дій працівників прокуратури і поліції, внаслідок яких було завдано шкоди позивачам, є основним предметом доказування у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції.

Як зазначено в матеріалах справи та не заперечується сторонами, на момент ДТП автомобіль ЗІЛ-157 з причіпом «бочка» не перебував у русі, стояв на місці, зайнявши позицію згідно умов проведення слідчого експерименту, в той час як автомобіль MERCEDES-BENZ E320 рухався автодорогою, тобто, фактично мав місце наїзд на нерухому перешкоду (подія, при якій рухомий транспортний засіб наїхав або ударився об нерухомий предмет), для зіткнення характерним є те, що це подія, за якої відбувається зіткнення двох рухомих транспортних засобів, або відбулося зіткнення рухомого транспортного засобу з транспортним засобом, що раптово зупинився (наприклад, у разі несправності, перед несподівано виниклою перешкодою). Як слідує з п. 12.1, 12.2, 12.3 ПДР, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним. У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Отже, відсутні підстави стверджувати, що дії слідчого та працівника поліції при проведенні слідчого експерименту перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із заподіяною позивачам шкодою. З огляду на те, що позивачами не надано достатніх доказів наявності в діях відповідачів всіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на них відповідальності щодо відшкодування завданої шкоди, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Від третьої особи ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому третя особа просила проводити розгляд справи без її участі, апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що рішення є законним і обґрунтованим, ухвалене відповідно норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, під час його ухвалення враховані всі доводи сторін, повно та всебічно досліджені докази, встановлені дійсні обставини справи, а тому підстав для його скасування немає.

Зазначала, що нею направлено лист на ім`я начальника ГУНП в Київській області з метою забезпечення органами поліції безпеки дорожнього руху під час проведення слідчого експерименту, тобто вжито заходів, необхідних для попередження виникнення під час проведення слідчого експерименту небезпеки для життя і здоров`я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих. Відповідно до вимог ст. 52-3 Закону України «Про дорожній рух» закріплено повноваження Національної поліції у сфері забезпечення дорожнього руху. З огляду на викладене, відсутні її неправомірні дії, внаслідок яких завдано шкоди позивачам, які є основним предметом доказування в цій справі.

Вказувала, що ОСОБА_7 , керуючи належним позивачу ОСОБА_3 автомобілем, допустив зіткнення з причіпом «бочка» автомобіля ЗІЛ-157, внаслідок чого причіп посунувся та зіткнувся з автомобілем RENAULT DUSTER, належним позивачу ОСОБА_2 , в даному випадку правовідносини виникли внаслідок завдання шкоди власникам пошкоджених транспортних засобів в результаті ДТП з участю автомобіля, який рухався, тобто джерела підвищеної небезпеки.

Від відповідача Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (до перейменування - військова прокуратура Центрального регіону України) надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому відповідач просив апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що на виконання вимог ст. 240 КПК України, з метою забезпечення безпеки учасників дорожнього руху під час проведення слідчого експерименту, до Управління превентивної діяльності ГУНП в Київській області військовою прокуратурою скеровувався лист щодо виділення екіпажу співробітників поліції для обмеження руху транспорту на 54 км + 700 м. а/д Київ-Харків поблизу населеного пункту Бзів Баришівського району Київської області. Вказані заходи зумовлені неухильним виконанням співробітниками прокуратури ст. 52-3 Закону України «Про дорожній рух», якою закріплено повноваження Національної поліції у сфері забезпечення дорожнього руху. Судом першої інстанції при встановленні обставин справи вказано, що відповідальними особами за проведення слідчого експерименту для забезпечення безпеки дорожнього руху під час його проведення залучено інспектора ОСОБА_6., більш того, слідчий експеримент розпочався лише після того, коли до місця його проведення прибув працівник поліції і повідомив про забезпечення ним безпеки руху на відповідній ділянці автодороги. Посилання позивачів на те, що слідчий не забезпечив безпеку слідчого експерименту, безпідставні і не ґрунтуються на доказах. Працівники військової прокуратури вжили всіх заходів, передбачених КПК України, для безпечного проведення для оточуючих слідчого експерименту.

Крім того, на виконання постанови Верховного Суду у даній справі, до участі в справі залучено третю особу ОСОБА_7 з метою дослідження можливості уникнення ним наїзду на інший транспортний засіб, ступінь його вини у заподіянні шкоди позивачам, дотримання ним правил дорожнього руху, та з`ясовано питання наявності чи відсутності у власників пошкоджених транспортних засобів полісів (договорів) обов`язкового страхування та можливість відшкодування завданої шкоди в разі визнання ДТП страховим випадком.

Від третьої особи ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому третя особа просила розглядати справу у її відсутності, апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив ОСОБА_5 подано з пропуском строку, встановленого апеляційним судом для подання відзиву на апеляційні скарги, клопотань про продовження цього строку не заявлено.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в позовах про відшкодування шкоди, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав стверджувати, що дії слідчого та працівника поліції при проведенні слідчого експерименту перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із заподіяною позивачам шкодою, відтак позивачами не надано достатніх доказів наявності в діях відповідачів всіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на них відповідальності щодо відшкодування завданої шкоди.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що 12 травня 2016 року на а/д Київ-Харків 54 км + 700 м Баришівського району Київської області слідчим та прокурором військової прокуратури Дарницького гарнізону ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проводився слідчий експеримент в кримінальному провадженні № 42016110000000084. Транспортний засіб «ЗІЛ-157», державний номерний знак НОМЕР_1 , з причіпом «бочка», без державного номерного знаку, ОСОБА_8 був виставлений на місце проведення слідчого експерименту за вказівкою слідчого ОСОБА_5 та прокурора військової прокуратури Дарницького гарнізону ОСОБА_4, а не з власної ініціативи, для необхідності проведення вказаного експерименту, за безпеку та організацію проведення якого відповідає слідчий та процесуальний керівник прокуратури. Також судом встановлено, що в момент скоєння вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль ЗІЛ-157, державний номерний знак НОМЕР_1 , з причіпом «бочка», без державного номерного знаку, був виставлений на вказану слідчим позицію, водій ОСОБА_8 в даному автомобілі не перебував і ним не керував, що підтвердили всі учасники даної пригоди (а. с. 14 - 16 т. 1, 10 - 12 т. 3).

Постановою Баришівського районного суду Київської області від 27 липня 2017 року в справі № 355/542/16-ц про притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП провадження в справі закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_8 складу адміністративного правопорушення.

На а. с. 83 т. 1 наявна копія листа прокурора військової прокуратури Дарницького гарнізону ОСОБА_4 від 11 травня 2016 року на ім`я заступника начальника управління превентивної діяльності ГУНП в Київській області, згідно якого військовою прокуратурою Дарницького гарнізону проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016110000000084 від 13 лютого 2016 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України; просила посприяти у вирішенні питання про виділення екіпажу співробітників поліції для обмеження руху транспорту на 54 км + 700 км автодороги Київ-Харків поблизу населеного пункту Бзів Баришівського району Київської області для проведення слідчого експерименту в кримінальному провадженні № 42016110000000084, орієнтовний час проведення слідчого експерименту 12 травня 2016 року о 21 год. 00 хв.

ОСОБА_3 є власником автомобіля MERCEDES-BENZ E320, д.н.з. НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а. с. 13 т. 1).

На а. с. 144 т. 7 знаходиться копія полісу № АЕ/9109996 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чинного з 07 травня 2016 року до 06 травня 2017 року включно, згідно якого застрахованим транспортним засобом в ПрАТ «Арсенал Страхування» є автомобіль MERCEDES-BENZ E320, д.н.з. НОМЕР_3 , власник ОСОБА_3 , страхова сума (ліміт відповідальності) на шкоду, заподіяну майну - 100000 грн.

ОСОБА_2 є власником автомобіля RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (а. с. 9 т. 3).

На а. с. 126 т. 7 знаходиться копія полісу № АЕ/6081167 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чинного з 24 грудня 2015 року до 23 грудня 2016 року включно, згідно якого застрахованим транспортним засобом в ПрАТ «Страхова компанія «Галицька» є автомобіль RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_2 , власник ОСОБА_2 , страхова сума (ліміт відповідальності) на шкоду, заподіяну майну - 50000 грн.

Згідно звіту автотоварознавчого дослідження КТЗ автомобіля MERCEDES-BENZ E320, д.н.з. НОМЕР_3 , складеного суб`єктом оціночної діяльності ПП «Авто-експрес» 01 серпня 2016 року, матеріальний збиток, завданий ОСОБА_3 як власникові автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, станом на дату дослідження 28 липня 2016 року склав 75402 грн. (а. с. 23 т. 1).

Вартість автотоварознавчого дослідження від 01 серпня 2016 року, сплачена ОСОБА_3 , становить 750 грн. (а. с. 54 т. 1).

Згідно висновку № 757/16 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, складеного судовим експертом Ковалем І.М. 13 грудня 2016 року, вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_2 як власнику автомобіля RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження в ДТП, яка сталась 12 травня 2016 року, становить 56275,77 грн. (а. с. 21 - 27 т. 3).

Вартість автотоварознавчого дослідження від 13 грудня 2016 року, сплачена ОСОБА_2 , становить 2800 грн. (а. с. 17, 20 т. 3).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Судом встановлено, що 12 травня 2016 року на ділянці автодороги Київ-Харків 54 км + 700 м поблизу населеного пункту села Бзів Баришівського району Київської області слідчим військової прокуратури Дарницького гарнізону ОСОБА_5 та прокурором цієї ж прокуратури ОСОБА_4 проводився слідчий експеримент в межах кримінального провадження від 13 лютого 2016 року № 42016110000000084 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Для проведення слідчого експерименту вищезазначеними особами було залучено транспортний засіб ЗІЛ-157, державний номерний знак НОМЕР_1 , з причепом «бочка» без державного номерного знаку під керуванням ОСОБА_8 , автомобіль RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Для забезпечення безпеки дорожнього руху під час проведення слідчого експерименту слідчим та прокурором також залучено інспектора поліції взводу № 1 із забезпечення супроводження ГУ НП в Київській області ОСОБА_6

Близько 21 год. 00 хв. всі учасники слідчого експерименту прибули на місце його проведення, дочекавшись відповідного часу, умов освітлення та погодних умов (йшов дощ), слідчий ОСОБА_5 провів інструктаж присутніх та дав вказівку розпочати експеримент.

Після отримання розпорядження інспектор поліції взводу №1 із забезпечення супроводження ГУ НП в Київській області ОСОБА_6 на службовому автомобілі заднім ходом, проти напрямку руху поїхав до автозаправної станції «Маршал» (далі - АЗС), та розвернувшись, проїхав по території АЗС. Із записів камер відеоспостереження АЗС встановлено, що ОСОБА_6 не зупинився біля жодного автомобіля, які перебували в той час на АЗС. Після цього ОСОБА_6 припаркував службовий автомобіль на узбіччі біля в`їзду на АЗС та почав перекриття руху на автомобільній дорозі Київ-Харків.

Отримавши повідомлення про перекриття руху, слідчий ОСОБА_5 дав команду іншим учасникам виїжджати на вихідні позиції. Автомобіль ЗІЛ-157 з причепом «бочка» під керуванням ОСОБА_8 здійснив розворот через дві смуги руху з напрямку Харків-Київ та через розрив у роздільному відбійнику, призначений для розвороту в протилежному напрямку, проїхав на смугу руху в напрямку Київ-Харків за місце розвороту і зупинився поперек дороги, перекривши майже повністю дві смуги руху в напрямку Київ-Харків.

Автомобіль RENAULT під керуванням ОСОБА_2 , який стяв за місцем розвороту, заднім ходом під`їхав до автомобіля ЗІЛ-157 з причепом «бочка» під керуванням ОСОБА_8 та зупинився в лівому ряду біля розподільного відбійника. Таким чином, під час проведення слідчого експерименту було повністю перекрито дві смуги руху в напрямку Київ-Харків.

За розпорядженням слідчого автомобіль ВАЗ 2104 під керуванням ОСОБА_10 вирушив до АЗС проти напрямку руху.

В цей же час ОСОБА_7 , керуючи автомобілем MERCEDES-BENZ E320, що належить ОСОБА_3 , виїхав з АЗС, яка знаходиться на автомобільній дорозі Київ-Харків 54 км + 700 м, та набравши швидкість, перелаштувався зі смуги розгону в праву смугу руху в напрямку міста Харкова.

Після виїзду на дорогу автомобіль MERCEDES-BENZ E320 зіткнувся з причепом «бочка» автомобіля ЗІЛ-157, внаслідок чого причіп посунувся та зіткнувся з автомобілем RENAULT.

В результаті ДТП автомобіль MERCEDES-BENZ E320 зазнав механічних пошкоджень. Згідно із звітом автотоварознавчого дослідження від 28 липня 2016 року, складеним суб`єктом оціночної діяльності Приватним підприємством «АВТО-ЕКСПРЕС», збиток, завданий власнику автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, склав 75 402 грн. без врахування податку на додану вартість.

Автомобіль RENAULT також зазнав механічних пошкоджень. Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 13 грудня 2016 року№ 757/16, складеним судовим експертом Ковалем І. М., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля в результаті його пошкодження в ДТП, становить 56 275,77 грн.

У статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Як роз`яснено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності, настанні інших негативних наслідків.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Дії (бездіяльність) посадових осіб державного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (ст. 11 ЦК України).

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження 12-199гс18).

Згідно з частиною п`ятою статті 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Відповідно до частини четвертої статті 240 КПК України проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров`я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не завдається шкода.

Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями завдавача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихосьдодаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

На виконання постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в даній справі судом першої інстанції було залучено до участі в справі третю особу ОСОБА_7 для встановлення факту наявності/відсутності порушень ним Правил дорожнього руху під час ДТП, і, відповідно, його вини та причинно-наслідкового зв`язку між його діями і завданням шкоди позивачам.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 , керуючи автомобілем MERCEDES-BENZ E320, який належить ОСОБА_3 , зіткнувся з причепом «бочка» автомобіля ЗІЛ-157, внаслідок чого причіп посунувся та зіткнувся з автомобілем RENAULT. У спірному випадку правовідносини виникли внаслідок завдання шкоди власникам пошкоджених транспортних засобів в результаті ДТП з участю автомобіля, який рухався, тобто джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з пунктами 12.2., 12.3. Правил дорожнього руху, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Судом встановлено, що допитані в судовому засіданні свідки та треті особи вказували на те, що ділянка дороги, на якій сталася дорожньо-транспортна пригода, мала погане освітлення (була частково освітлена), сутеніло, тобто, такі умови можуть вважатися умовами недостатньої видимості. Крім того, дорожнє покриття було мокре внаслідок опадів, а в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги. За таких обставин водій ОСОБА_7 мав рухатися з дотриманням вимог п. 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху. В той же час з пояснень свідка ОСОБА_11 і третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_4 вбачається, що автомобіль MERCEDES-BENZ E320 під керуванням водія ОСОБА_7 рухався на великій швидкості.

Також судом першої інстанції на виконання вказівок Верховного Суду з`ясовано наявність у власників пошкоджених транспортних засобів полісів (договорів) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чинних станом на момент дорожньо-транспортної пригоди 12 травня 2016 року і встановлено, що позивачі до страховиків з метою отримання страхового відшкодування не зверталися.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 754/1108/15-ц (провадження № 61-20780св18) зроблено правовий висновок, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу його учасників.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки з доказів, наявних в матеріалах справи, не встановлено, що дії слідчого та працівника поліції при проведенні слідчого експерименту перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із заподіяною позивачам шкодою, і оскільки позивачі не зверталися в передбаченому законом порядку до страховиків з метою отримання страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про недоведеність позову і відсутність підстав для його задоволення.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що шкоду їм заподіяно саме в зв`язку з проведенням слідчого експерименту, а не якихось інших обставин, а тому вона перебуває в безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з бездіяльністю слідчих та працівників поліції, є нічим не підтвердженими припущеннями, не ґрунтуються на вимогах закону, зокрема ст. 40, 240 КПК України, фактичних обставинах справи, встановлених судом першої інстанції, є неспроможними та відхиляються апеляційним судом.

Спростовуються змістом рішення суду першої інстанції доводи апеляційних скарг, що судом не встановлено, внаслідок чиїх дій або бездіяльності позивачам заподіяно шкоди, з огляду на встановлені судом обставини, що водій ОСОБА_7 який мав рухатися з дотриманням вимог п. 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху, керуючи автомобілем MERCEDES-BENZ E320, який належить ОСОБА_3 , зіткнувся з причепом «бочка» автомобіля ЗІЛ-157, внаслідок чого причіп посунувся та зіткнувся з автомобілем RENAULT.

Враховуючи наведене, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 з посиланням на судову практику ЄСПЛ, що судом першої інстанції не забезпечено дотримання ключових принципів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими є верховенство права та належне здійснення правосуддя, і що право позивача на належне правосуддя так і залишилось нереалізованим.

Інші доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Березанськогоміського суду Київської області від 13 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2021 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.