Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 200/4037/19

провадження № 61-18471св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 липня 2019 року в складі судді Женеску Е. В. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року в складі колегії суддів Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 , АТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_3 з позовом про визнання правочинів недійсними та скасування реєстраційних записів.

Позов мотивувала тим, що ОСОБА_3 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2007 року набула право власності на самовільно зведені будівлі, розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , у тому числі жилий будинок літ. А-2 загальною площею 806,6 м?. Разом з тим, додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2008 року за ОСОБА_1 визнано право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 . Позивачка вказувала, що своєчасно не звернулась до органів БТІ з метою проведення реєстрації за нею права власності на вказаний житловий будинок. У подальшому їй стало відомо, що 09 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено іпотечний договір № 014/3172/50898/82/841, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було внесено запис про іпотеку та про обтяження вказаного нерухомого майна. Внаслідок відступлення прав вимоги за іпотечним договором новим іпотекодержателем стала ОСОБА_2 , яка 19 грудня 2016 року зареєструвала за собою право власності на вказаний житловий будинок, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис № 18158743.

Позивачка вважає, що іпотечний договір та договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором мають бути визнані недійсними зі скасуванням усіх здійснених реєстраційних записів, оскільки на момент укладення іпотечного договору ОСОБА_3 не була власником предмета іпотеки.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним іпотечний договір № 014/3172/50898/82/841 від 09 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. за № 2605;

- визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладений між ТОВ «СВ Фінанс» та ОСОБА_2 18 листопада 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1847;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про іпотеку за номером 18159479 від 09 липня 2008 року;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про обтяження за номером 18159729 від 09 липня 2008 року;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про право власності за номером 18158743 від 19 грудня 2016 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, позов задоволено:

- визнано недійсним іпотечний договір № 014/3172/50898/82/841 від 09 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. за № 2605;

- визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладений між ТОВ «СВ Фінанс» та ОСОБА_2 18 листопада 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1847;

- скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про іпотеку за номером 18159479 від 09 липня 2008 року;

- скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про обтяження за номером 18159729 від 09 липня 2008 року;

- скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про право власності за номером 18158743 від 19 грудня 2016 року.

Судові рішення мотивовані тим, що на момент укладення іпотечного договору № 014/3172/50898/82/841 від 09 липня 2008 року іпотекодавець ОСОБА_3 не була власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки право власності на вказаний будинок було визнане за позивачем додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2008 року, яке набуло законної сили 15 квітня 2008 року. За таких обставин суди вважали наявними підстави для визнання договору іпотеки недійсним та задоволення інших позовних вимог, зважаючи на їх похідний характер від чинності договору іпотеки.

Аргументи учасників справи

11 грудня 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- визнавши недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 18 листопада 2016 року, суди не залучили до участі в справі сторону такого правочину, а саме ТОВ «СВ Фінанс»;

- апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідачки про зупинення провадження у справі до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2008 року, яким визнано за позивачкою право власності на спірний будинок та яке є єдиною підставою для задоволення позову ОСОБА_1 .

У лютому 2021 року від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до Верховного Суду надійшли письмові пояснення, в яких банк підтримав вимоги касаційної скарги, посилаючись на те, що він як учасник судового процесу не був належним чином повідомленим про розгляд справи в суді першої інстанції, а позов пред`явлений з пропуском позовної давності. Указував, що банк є добросовісним іпотекодержателем.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року зазначено, що ОСОБА_2 оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 4частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі в справі; суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2007 року у справі № 2-4346/07 за ОСОБА_3 визнано право власності на самовільно зведені будівлі: жилий будинок літ. А-2 загальною площею 806,6 м?, жилою площею 369,9 м?, вбиральня літ. Б, сарай літ. В та споруди № 1-9, I, що розташовані на земельній ділянці площею 875 м? по АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2008 року у справі № 2-1054/08 за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Індустріальної районної в м. Дніпропетровську ради про визнання права власності та позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа виконавчий комітет Індустріальної районної в м. Дніпропетровську ради, про визнання права власності, за ОСОБА_1 визнано право власності на жилий будинок літ. А-2 загальною площею 806,6 м?, жилою площею 369,9 м?, вбиральня літ. Б, сарай літ. В та споруди № 1-9, І, що розташований на земельній ділянці площею 875 м? АДРЕСА_1 . Вказане рішення суду набрало законної сили 15 квітня 2008 року.

09 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено іпотечний договір № 014/3172/50898/82/841, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М., за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_3 передала в іпотеку банку домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: житлового будинку А-2, вбиральні Б, сараю, споруд 1-9, І, земельна ділянка площею 875 м?. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2605.

Згідно з пунктом 2.1 договору іпотека забезпечує повне виконання грошових зобов`язань ОСОБА_5 , що виникають та/або виникнуть у майбутньому з кредитного договору № 014/3172/50898/82 від 09 липня 2008 року.

На підставі договору іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис про іпотеку № 18159479 від 09 липня 2008 року, а також запис про обтяження № 18159729 від 09 липня 2008 року, вид обтяження: заборона на нерухоме майно, підстава виникнення обтяження: договір іпотеки, серія та номер ВКМ 838604-838607, виданий 09 липня 2008 року, видавник ОСОБА_6 , приватний нотаріус ДМНО, реєстр № 2605.

18 листопада 2016 року між ТОВ «СВ Фінанс» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1847.

За змістом пункту 1.1 вказаного договору у зв`язку з укладенням сторонами договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/3172/150898/82 від 09 липня 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ТОВ «СВ Фінанс») та позичальником ОСОБА_5 , ТОВ «СВ Фінанс» передає, а ОСОБА_2 приймає всі права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2605.

Відповідно до пункту 1.3 договору предметом іпотеки є: нерухоме майно, а саме домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 875 м?.

19 грудня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказане домоволодіння, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис № 18158743

Позиція Верховного Суду

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19) зазначено: «суди встановили, що на момент укладення договору іпотеки 14 серпня 2007 року ОСОБА_1 була власником переданого в іпотеку нежитлового приміщення, договір купівлі-продажу від 07 травня 2007 року про придбання нею спірного об`єкту нерухомості був правомірний, а право власності було зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Лише рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2010 року по справі № 2-1129/2010 договір купівлі-продажу від 07 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, визнаний недійсним, а майно витребуване у ОСОБА_1. Банк покладався на відповідні обставини на момент укладення оспорюваного договору і тому уклав договір іпотеки. За таких обставин та ураховуючи, що обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя суди у цій справі не встановили, підстав для визнання недійсним договору іпотеки, а також похідних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію та обтяження немає».

У справі, що переглядається, суди встановили, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки право власності на предмет іпотеки (домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ) було зареєстровано за іпотекодавцем ОСОБА_3 . При цьому обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя суди в цій справі не встановили.

З огляду на викладене відсутні підстави для визнання договору іпотеки № 014/3172/50898/82/841 від 09 липня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», недійсним. Позовні вимоги про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним та скасування реєстраційних записів задоволенню також не підлягають як такі, що є похідними від вирішення позовної вимоги про визнання договору іпотеки недійсним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без додержання норм матеріального й процесуального права, у зв`язку з чим касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 13 831,20 грн, що складається з судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_3 про визнання договору про визнання правочинів недійсними та скасування реєстраційних записів відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з переглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у загальному розмірі 13 831,20 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 липня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук