ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/21217/20

провадження № 2/753/2010/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Сердюковій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на його Ѕ частину та сплату частини вартості в рахунок компенсації майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на його Ѕ частину та сплату частини вартості в рахунок компенсації майна. Мотивуючи свої вимоги тим, що вона з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі з 23 листопада 2001 року. Спільне подружнє життя не склалося, шлюбні відносини не підтримують, спільне господарства не ведуть, не мають спільних інтересів, не живуть однією сім`єю з осені 2019 року з тих підстав, що мають різні характери та погляди на життя, від шлюбу дітей не мають, а у вересні 2020 року вона дізналась, що чоловік проживає з іншою жінкою, за таких підстав вважає, що шлюб не може в подальшому існувати.

Оскільки нею ставиться питання про розірвання шлюбу, вважає за необхідне вирішити питання про поділ майна, яке набуто ними як подружжям у період шлюбу.

Так, відповідачем та нею як подружжям у період шлюбу за спільні кошти було набуто рухоме та нерухоме майно, а саме: автомобіль «Сhеry», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований 08.01.2009 року за ОСОБА_2 ,а також квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровану на праві приватної власності відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Басенко К.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.09.2014 року на підставі договору купівлі-продажу від 22.09.2014 року, за ОСОБА_2 ..Відтак це майно належить їм на праві спільної сумісної власності, й має бути поділено шляхом визнання права власності на його Ѕ частину, й оскільки вона автомобілем не користується, просить в рахунок компенсації вартості її частки власності в цьому майні, яке нею оцінено за середньою ринковою оцінкою аналогічного автомобіля, стягнути з відповідача на її користь Ѕ вартості, що складає 49 790 грн. 00 коп. (99 580 грн. 00 коп. : 2 = 49 790 грн. 00 коп.), щодо квартири, то за кожним із подружжя просить визнати право власності по Ѕ його частині й залишити у спільній частковій власності.

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю.

Зустрічний позов мотивований тим, що квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на його ім`я на праві приватної власності відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Басенко К.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.09.2014 року на підставі договору купівлі-продажу від 22.09.2014 року, набута хоча й період шлюбу, проте лише за його особисті кошти: частина з яких позичена (150 000 грн. 00 коп.), а частина - його заробітна плата.

Вважає, що ОСОБА_1 участі у придбанні квартири не приймала, що підтверджує платіжною квитанцією від 31.10.2012 року про сплату грошових коштів від його імені у порядку виконання Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 31.10.2012 року, за умовами якого він мав сплати 97% вартості квартири (238 656 грн. 37 коп.), розпискою про отримання в борг грошових коштів в сумі 150 000 грн., позичених у гр. ОСОБА_3 з метою придбання ним квартири, використаних для сплати 97% вартості квартири, а також решту коштів з його заробітку (доходу), адже він працював водієм, отримував окрім заробітної плати добові на відрядження.

Зважаючи, що квартира придбана за його особисті грошові кошти, при вирішенні спору просить застосувати правову позицію Верховного Суду, яка зводиться до того, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу, не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_4 , діюча на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 19.03.2021 року, в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала з тих же підстав та просила їх задовольнити, зустрічний позов ОСОБА_2 не визнала та просила відмовити у його задоволенні за недоведеністю та необгрунованістю вимог.

Вважаючи, що доводи позивача за зустрічним позовом спростовується тим, що подружжя майже весь період шлюбу проживали у квартирі батьків позивачки, що на АДРЕСА_2 , де зареєстрована з 1994 року позивачка, вели спільне господарство, як і ОСОБА_2 , так й ОСОБА_1 весь період шлюбу працювали: він водієм, а вона в бібліотеці, мали щомісячні доходи (заробітну плату), яку й використовували для придбання майна - автомобіля та квартири, що вказує на ознаку придбання цього майна за спільні кошти подружжя.

Вважає, що навіть, якщо здійснювати порівнялий аналіз рівня заробітної плати, без урахуванням добових на відрядження, які нараховувались відповідачу, то ОСОБА_1 мала більшу заробітну плату, аніж ОСОБА_2 , й її заробіток також використувався для придбання квартири, участь у придбанні якої, ОСОБА_2 безпідставно не визнає.

Окрім того, просить звернути увагу на нотаріально посвідчену заяву від 22.09.2014 року ОСОБА_1 , надану під час укладення ОСОБА_2 . Договору купівлі-продажу спірної квартири від 22.09.2014 року, за інформації якої ОСОБА_1 надала згоду її чоловіку ОСОБА_2 на придбання квартири АДРЕСА_1 , яка є їх спільною сумісною власністю.

При вирішенні спору в частині розірвання шлюбу просила не застосовувати строк на примирення, оскільки ОСОБА_2 має іншу жінку. Позивачка свідомо прийняла рішення про розірвання шлюбу, примирення у шлюбі не бажає.

Позивачем ОСОБА_1 надано відзив на зустрічний позов від 19.04.2021 року (а.с. 86-90) із додатками до нього (а.с.91-108), у якому вказала, що вона з 2001 року безперервно працювала, отримувала заробітну плату, а тому твердження відповідача про те, що він лише із власного заробітку придбав спірну квартиру, вважає хибним. Вказує, що до 2020 року у квартирі проводився ремонт, вона також приймала участь в ньому, а також в оздобленні квартири, придбала меблі - диван вартістю 18 921 грн., що підтверджується договором про придбання товару та специфікацією від 31.10.2017 року, який було доставлено за адресою місця знаходження квартири 12.12.2017 року.

Також звертає увагу, що заробітна плата відповідача за вирахуванням добових на відрядження, є меншою за її заробіток за період, у який придбавалась квартира. Наполягає, що майно набувалось їх спільною працею, за спільну кошти, у зв`язку із чим просить застосувати принцип виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, яке набуте у шлюбі.

На підтвердження доводів про те, що увесь період шлюбу сторони працювали, позивачка надає довідки з місця роботи за період з 2007 по 2017 роки, а також довідку з місця роботи про те, з якого часу вона працевлаштована (2001 рік).

В судовому засіданні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 , діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 05.03.2021 року (а.с. 129), позовні вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 визнали в частині розірвання шлюбу, в решті вимог позов не визнали за необґрунтованістю й просили відмовити у його задоволенні. Вважаючи, що квартира АДРЕСА_1 , не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набута за власні кошти лише одного із подружжя - ОСОБА_2 (позичені 150 000 грн., решта - його заробітна плата), а тому має бути визнана судом особистою приватною власністю.

Щодо автомобіля «Сhеry», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований 08.01.2009 року за ОСОБА_2 , відповідач визнав, що автомобіль набутий за спільні кошти подружжя, проте із оцінкою проведеною позивачкою за середніми цінами на ринку за аналогічний автомобіль, не погоджується, ним проведена оцінка вартості саме цього автомобіля - «Сhеry», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на 08.03.2021 року, й за Висновком експерта його вартість становить 66 400 грн.00 коп.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, свідчення позивача за зустрічним позовом у якості свідка ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням часткого визнання відповідачем позовних вимог, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та та ОСОБА_2 з 23 листопада 2001 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, актовий запис № 858 (а.с. 10)

Від шлюбу сторони дітей не мають.

Спільне життя сторін не склалося через відсутність порозуміння, різні погляди на вирішення сімейних проблем, ігноруванням налагодження сімейних відносин, що призвело до втрати почуття поваги та любові.

Сторони не підтримують сімейно-шлюбні відносини, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету, не живуть однією сім`єю з осені 2019 року, що визнається сторонами.

Від можливості призначення судом строку на примирення сторони відмовилися, вказавши про те, що подальше сімейне життя не є можливим, оскільки даний шлюб існує формально, а тому вони свідомо прийняли рішення про розірвання шлюбу.

Суд вважає, що сторони довели дійсність та незмінність волевиявлення про розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 112 Сімейного кодексу України шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам одного із них.

Побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки (стаття 1 СК України).

Проте судом встановлено, що вказані паритетні засади побудови сімейних відносин у даного подружжя відсутні.

Встановлено, що сім`я розпалась остаточно із-за непорозумінь, психологічної несумісності сторін, небажання відновити сімейні відносини, а тому подальше спільне життя сторін неможливе, збереження шлюбу є недоцільним та суперечить їх інтересам, відтак є підстави для розірвання шлюбу.

Вирішуючи спір в частині позову ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, суд встановив таке.

Сторони з 23.11.2001 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Як ОСОБА_2 , так й ОСОБА_1 в весь період шлюбу були працевлаштовані: ОСОБА_6 в ТОВ «Агротеп» водієм (а.с. 95), ОСОБА_1 (з 2001 року) - в бібліотеці головним бібліотекарем (а.с. 91 - 98), що підтверджується довідками з місця роботи.

У період шлюбу сторонами набуто рухоме та нерухоме майно: 08.01.2009 року автомобіль «Сhеry», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 ,а також 22.09.2014 року квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві приватної власності відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Басенко К.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.09.2014 року на підставі договору купівлі-продажу від 22.09.2014 року, також за ОСОБА_2 (а.с. 22, 20).

ОСОБА_2 визнає, що автомобіль «Сhеry» набутий 08.01.2009 року за спільні кошти подружжя, проте не погоджується із оцінкою проведеною позивачкою за середніми цінами на ринку за аналогічний автомобіль - 99 580 грн. 00 коп. (а.с. 23 - 24), й на простування такої оцінки ним проведена оцінка вартості саме цього автомобіля - «Сhеry», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на 08.03.2021 року, й за Висновком експерта вартість автомобіля «Сhеry» 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 66 400 грн.00 коп. (а.с. 156 - 171).

Сторони визнали, що придбання автомобіля «Сhеry» відбулось подружжям за спільні кошти.

Оскільки вказане майно набуте сторонами в період шлюбу та за спільні кошти, тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позивачка не бажає у подальшому володіти автомобілем, оскільки автомобілем не користується,а тому просить в рахунок компенсації вартості її права власності в цьому майні, яке нею оцінено за середньою ринковою оцінкою аналогічного автомобіля, стягнути з відповідача на її користь Ѕ вартості, що складає 49 790 грн. 00 коп. (99 580 грн. 00 коп. : 2 = 49 790 грн. 00 коп.), а в ході розгляду справи її представник визнала дійсність оцінки вартості автомобіля, проведеного на замовлення відповідача в сумі 66 400 грн.00 коп., й не заперечувала щодо проведення поділу цього майна на основі вартості автомобіля, взавши за основу визначену на замовлення відповідача вартість автомобіля в сумі 66 400 грн.00 коп. (66 400 грн.00 коп. : 2 = 33 200 грн. 00 коп.).

Оскільки позивачка не бажає у подальшому володіти автомобілем, й відповідач визнав, що це майно набуте подружжям за спільні кошти, на спростування оцінки вартості автомобіля надав Висновок експерта про дійсну вартість автомобіля, у відзиві на позов, як й у вільних поясненнях в судовому засіданні, не вказавав про те, що не визнає вимогу позивачки про компенсацію вартості належної позивачці частки у цьому майні, суд вважає стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину вартості автомобіля «Сhеry», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , в сумі 33 200 грн. 00 коп. (66 400 грн. 00 коп./2 = 33 200 грн. 00 коп.), взявши за основу Висновок суб`єкта оціночної діяльності - ТОВ «Гарант - Експертиза», проведений на замовлення ОСОБА_2 , яким визначено вартість автомобіля «Сhеry», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на 08.03.2021 року в сумі 66 400 грн. 00 коп. (а.с. 156-176), припинивши право власності ОСОБА_1 у її праві спільної сумісної власності на це майно.

Суд погоджується із позицією відповідача ОСОБА_2 про те, що проведена позивачкою оцінка автомобіля «Сhеry» за середніми цінами на ринку за аналогічний автомобіль, не може бути застована судом при поділі цього майна, й за основу приймає саме вказаний Висновок, проведений на замовлення відповідача, оскільки він проведений відносно автомобіля «Сhеry», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який підлягає поділу, та суд будує рішення в частині грошової компенсації співвласнику вартості частки в майні на основі правової позиції Верховного Суду України.

Так, норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до ч.1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми.

У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Разом із цим, право співвласника на виділ частки зі спірного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов`язок іншого співвласника сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається із дійсної вартості майна на час розгляду справи.

Обов`язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимогу про виділ частки, і не передбачається обов`язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставить право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників й мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

За таких правових підстав відповідач має сплатити позивачці грошову компенсацію вартості частки в такому майні.

Вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 , його особистою приватною власністю, не підлагають задоволенню, виходячи із таких підстав.

Встановлено, що подружжя перебувають у шлюбі з 23.11.2001 року (а.с.10), й 31.10.2012 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Укркарго» укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого сторони зобов`язались в строки, встановлені Попереднім договором, укласти у майбутньому Договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «Укркарго» зобов`язується передати окрему квартиру, характеристики якої вказані в п.1.4 розділу 1 цього Попередьного договору, в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_7 зобов`язується прийняти об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі згідно з розділом 2 Попередьного договору.

П.1.4. передбачена характеристика об`єкта: серція - 1, поверх - 4, № квартири - 45, кількість кімнат - 1, загальна площа - 36, 45 кв м.

Відповідно до п.2.2.1 Договору про забезпечення виконання зобов`язань, укладеного між ОСОБА_7 та ТОВ «Укркарго», ОСОБА_7 зобов`язується сплатити ТОВ «Укркарго» кошти у національній валюті України 238 656 грн. 37 коп., тобто 97%, решту коштів ОСОБА_7 зобов`язується сплатити при укладенні Основоного договору, що становить 7 384 грн. 50 коп. (а.с. 89 - 90, 91 - 92).

Позивач за зустрічним позовм ОСОБА_7 вказує, що він відповідно до розписки від 30.10.2012 року у гр. ОСОБА_3 взяв у борг 150 000 грн. для оплати 97% вартості квартири (а.с.93), решта коштів він мав від отриманої заробітної плати, що згідно довідки ТОВ «Агротеп» за 2012 рік склала 117 700 грн. 00 коп. (а.с. 95), й відповідно до платіжної квитанції від 31.10.2012 року сплатив у порядку виконання Попередьного договору купівлі-продажу квартири 238 656 грн. 37 коп. (а.с. 96), й у платіжній квитанції зазначене саме його прізвище як платника цих коштів (а.с. 96), й у подальшому решта коштів за придбання квартири сплачена саме ним й лише із його заробітної плати, та, як ОСОБА_8 договір, так й Договір про купівлю-продаж квартири (Основний договір), укладався ним не в інтересах сім`ї, а в його особистих інтересах, що, на його думку, вказує на те, що вказана квартира набута за його особисті кошти, та є його особистою приватною власністю.

Суд, надавши оцінку позиції ОСОБА_7 про набуття ним квартири за власні кошти, зважаючи на надані ним докази, зазначає, що положенням ст. 61 СК України визначені об`єкти, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч.2 ст. 61 СК об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до п. 2.1 Договору купівлі-продажу квартири від 22.09.2014 року продаж спірної квартири здійснено за суму 246 040 грн. 87 коп. (а.с. 16 - 19).

За таких підстав, посилання позивача за зустрічним позовом на те, що частина коштів, а саме 96 040 грн. 87 коп. (246 040 грн. 87 коп. - 150 000 грн.): 238 656 грн. 37 коп. - 150 000 грн. = 88 656 грн. 37 коп. (97%) (а.с. 96), а також решта від 97% - 13% (7 384 грн. 50 коп.)), за придбання спірної квартири ним набула із власником коштів (заробітна плата), не відповідає дійсності, зважаючи на положення ч.2 ст. 61 СК, адже заробітна плата подружжя є об`єктом права спільної сумісної власності.

Суд також критично оцінює надану ним у якості доказу розписку про отримання у гр. ОСОБА_3 грошових коштів у позику в сумі 150 000 грн. для оплати 97% вартості квартири (а.с.93), оскільки такий доказ не містить доказової інформації про цільове використання таких коштів саме для придбання квартири. Окрім того, решта коштів від суми придбання кваррити - 96 040 грн. 87 коп. (246 040 грн. 87 коп. - 150 000 грн.), позивач за зустрічни позовом набув від заробітної плати, що ним визнається, яка згідно ч.2 ст. 61 СК, є об`єктом права спільної сумісної власності.

Більше того, як вбачається із матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 також, як й відповідач, весь період шлюбу сторін працювала, отримувала заробітну плату, що згідно ч.2 ст. 61 СК, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_6 в ТОВ «Агротеп» водієм (а.с. 95), ОСОБА_1 (з 2001 року) - в бібліотеці головним бібліотекарем (а.с. 91 - 98), що підтверджується довідками з місця роботи сторін.

Водночас, ОСОБА_7 в ході розгляду справи визнав, що у період придбання квартири, а саме - з 31.10.2012 року по 22.09.2014 року, й у тому числі загалому з 2001 року по жовтень 2019 року проживав разом із дружиною ОСОБА_1 у квартирі, яка належить батькам ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , тобто за місцем реєстрації позивачки, вони вели спільне господарство, харчувались тощо, що також вказує на ознаку спільного набутя вказаного майна.

З - поміж іншого, суд враховує також нотаріально посвідчену заяву від 22.09.2014 року ОСОБА_1 , надану нею під час укладення ОСОБА_2 . Договору купівлі-продажу спірної квартири від 22.09.2014 року (а.с. 108), за інформації якої ОСОБА_1 надала згоду її чоловіку ОСОБА_2 на придбання квартири АДРЕСА_1 , яка є їх спільною сумісною власністю, й ця нотаріально посвідчена Згода закладена в пункт 1.10 Договору купівлі-продажу квартири від 22.09.2014 року (а.с.17), що вказує на те, що на час придбання квартири ОСОБА_2 визнанав, що квартира придбавалась ним за спільні кошти подружжя та вважається спільною сумісною власністю, що вцілому спростовує доводи такого позивача, також наданими ним й у якосиі свідка, про придбання квартири ОСОБА_2 за його особисті кошти, й вказує та те, що це майно є спільним сумісним майном подружжя.

За встановлених судом обставин вказане майно набуте сторонами в період шлюбу та за їх спільні кошти, відтак є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, доводи позивача за зустрічним позовом про протилежне вцілому простовуються оціненими судом доказами та висновками про такі докази.

Відповідно, за позицією позивача за зустрічним позовом, підстав для застосування цим судом правового висновку Верховного Суду, який зводиться до того, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане, немає, й суд застосовує принцип виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, яке набуте у шлюбі.

Так, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартира, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові кошти та майно, належне подружжю та іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо, відповідно до п.23 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя».

Відповідно до частини 3 статті 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

При вирішенні спору про поділ майна, відповідно до частини 2 статті 70 СК України, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Проте, судом встановлено, що правових підстав для застосування частин 2, 3 статті 70 СК України немає, оскільки істотні обставини, які впливають на відступ від засад рівності поділу часток майна подружжя, відсутні. Відтак є всі підстави для застосування до даних правовідносин частини 1 статті 70 СК України.

Згідно частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України).

Судом встановлено, що домовленості чи шлюбного договору у сторін немає.

Відповідно до ч.1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми.

У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відтак, є всі підстави визнати ідеальні частки сторін щодо квартири без реального поділу й залишити їх у їх спільній частковій власності, визнавчи за кожним із сторін право власності по Ѕ частці.

За таких правових підстав та встановлених правовідносин, суд вважає, що вимоги є позивача за первісним позовом є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені, а вимоги зустрічного позову пілягають відмові у задоволенні.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Інші доводи сторін, які наведені у позовах та відзивах до них, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Приймаючи до уваги предмет первісного позову, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, й судовий збір стягнути з відповідача та користь позивача, а зважаючи на наслідки зустрічного позову, судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на такого позовива згідно п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за первісним позовом при подачі позову до суду сплачено судовий збір за вимогу майного характеру згідно ціни позову - 5 932 грн. 90 коп., та за вимогу немайнового характеру - 908 грн. 00 коп. (а.с. 1, 2), що в загальній в сумі складає 6 840 грн. 90 коп. (5 932 грн. 90 коп. + 908 грн. 00 коп. = 6 840 грн. 90 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 110, 112, 68-71 СК України, з урахуванням Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на його Ѕ частину та сплату частини вартості в рахунок компенсації майна - задовольнити.

Шлюб, зареєстрований 23 листопада 2001 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 858, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - розірвати.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль «Сhеry», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , - спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_2 , право власності на Ѕ частину квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Басенко К.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15968030 від 22.09.2014 року на підставі договору купівлі-продажу від 22.09.2014 року, за ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_3 , право власності на Ѕ частину квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Басенко К.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15968030 від 22.09.2014 року на підставі договору купівлі-продажу від 22.09.2014 року, за ним.

Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_2 , Ѕ частину вартості автомобіля «Сhеry», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстрований 08.01.2009 року за ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_3 , в сумі 33 200 (тридцять три тисячі двісті) грн. 00 (нуль) коп., припинивши право власності ОСОБА_1 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_2 , на Ѕ частину автомобіля «Сhеry», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_2 , 6 840 (шість тисяча вісімсот сорок) грн. 90 (дев`яносто) коп. - судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: